Особливості філософії Л. Фейєрбаха

Ознайомтесь із тим, як формулює Л.Фейєрбах так званий "антропологічний принцип" своєї філософії:

"Нова філософія є повне, абсолютне, безперечне розчинення теології в антропології... Нова філософія перетворює людину, включаючи й природу як основу людини, в єдино можливий, універсальний та вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію (у тому числі й фізіологію) в універсальну науку... Істина не є ні матеріалізм, ні ідеалізмом, ні фізіологія, ні психологія; істина - це тільки антропологія... У чому ж полягає мій метод? В тому, щоби через посередництво людини звести у се надприродне до природи та через посередництво природи усе надлюдське звести до людини..." (Л.Фейєрбах)

"Релігія є тотожний із сутністю людини погляд на сутність світу і людини. Але не людина підноситься (в ній) над своїм поглядом, а погляд підноситься над нею,... панує над нею. Ми повинні поставити на місце любові до Бога поставити любов до людини як єдино істинну релігію, на місце віри в Бога - віру людини в саму себе, у свої власні сили, віру в те, що доля людства залежить не від істоти, що стоїть поза ним та над ним, і від нього самого, що єдиним дияволом для людини постає людина груба, забобонна, корислива, злостива, але й що єдиним богом для людини постає сама людина."

(Л.Фейєрбах)

Чи можна погодитись із таким тлумаченням релігії? Спробуйте оцінити позитивні та негативні сторони даної позиції. Наскільки реальною постає ідея замінити релігію одкровення (любові до Бога) релігією всезагальної людської любові?

Основна література:

3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23.

Хрестоматії, антології:

6, 20, 31, 32, 33, 34, 36.

Додаткова література:

8, 9, 27, 28, 38, 51, 55, 64, 90, 91, 92, 93, 94, 98, 112, 115.

Т. 6: Сучасна західна філософія

Мета: з’ясувати формування і розвиток філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса; зміст концепції матеріалістичної діалектики. Розкрити роль Г.Плеханова і російських марксистів у пропаганді марксистської філософії; розвиток філософії марксизму-сталінізму. Дослідити філософські погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше на проблему людини як суб’єкта водіння; ідею надлюдини у філософії Ф.Ніцше; життя як культурно-теоретичний процес (В.Дільтей). Розкрити філософію позитивізму (О. Конт), неопозитивізму (Л. Вітгенштайн) та постпозитивізму (К.Поппер, Т. Кун, П.К. Фейєрабенд та І. Лакатос). Проаналізувати основні положення філософської герменевтики; проблематику спілкування і розуміння. З’ясувати проблематику буття людини, сенс існування та свободи в екзистенціалізмі М. Хайдеггера, К. Ясперса та Ж.П. Сартра. Філософські ідеї психоаналізу З.Фрейда та неофрейдистів. Любов як найвищу цінність у Е. Фромма.

Основні поняття: позитивізм, неопозитивізм, прагматизм, філософія життя, психоаналіз і неофрейдизм, екзистенціалізм, постпозитивізм, лібідо, сублімація, підсвідоме, архетипи колективного бесвідомого, екзистенція, діалектичний матеріалізм, марксизм, феноменологія, герменевтика, атеїзм, сцієнтизм, «філософія життя», ірраціоналізм, персоналізм, герменевтика.

План лекції:

1. Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.

2. Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в сучасній некласичній філософії.

3. Сучасна філософія кін. XX- поч. XXI ст.

Семінар:Сучасна західноєвропейська філософія:

1. Загальна характеристика етапів становлення сучасної некласичної філософії XIX-XXI ст.

2. Некласична філософія XIX ст.: протистояння ірраціоналізму та сцієнтизму.

3. Науково-натуралістична філософія XX ст.: неопозитивізм, лінгвістична філософія, постпозитивізм, радикальна гносеологія та неокантіанство.

4. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.: феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізмчасна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.

4.с семінару є проблема світу субстанції, її види та роль в філософських.

Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. Відповідаючи на перше запитання ви повинні знати різницю між класичною та некласичною філософією, а також між модерною та постмодерною філософією. Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку. Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIXст. Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XXст.). Третій –становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін. XX – поч. XXI ст.). Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи.

Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини.

Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості.

2. Філософський ірраціоналізм XIX ст. розвивали представники «філософії життя» А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та засновник екзистенціального підходу в філософії С. К’єркегор. Шопенгауер першим виступив проти гегелівського панлогізму. Він вчив, що світ нерозривний з нашою уявою і підкорений пануванню нерозумної світової Волі. К’єркегор підкреслює неповторність окремої людини, яку неможливо дослідити засобами науки. Людина може осягнути себе лише у внутрішньому переживанні. Становлення людини проходить три стадії: естетичну, етичну та релігійну. Для Ніцше єдиною реальністю є життя, тому він підтримує все, що його зміцнює (мужність, сила) і критикує все, що його послаблює (мораль, релігія, Бог). Розробкою наукової філософії, що відстоювала сцієнтистський світогляд займалися позитивізм, марксизм, неокантіанство та прагматизм.

Для позитивізму справжнє знання має бути позитивним – реальним, корисним, достовірним, точним та конструктивним. Таке знання формувалося на трьох стадіях: релігійній, метафізичній та науковій. Іншим варіантом наукової філософії був марксизм, який світ, історію та духовні процеси розглядав як результат еволюції матерії. Маркс розробив матеріалістичне розуміння історії, вчення про відчуження, капітал, додану вартість, класову боротьбу та диктатуру пролетаріату. Прагматизм вважає критерієм знання та істини практичний досвід та користь. Філософія прагматизму – це філософія діяльності та успіху.

3. Некласична сцієнтистська філософія створювала нову парадигму неметафізичної науки. Це завдання виконували логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство марбурзької школи, радикальна епістемологія.

Неопозитивізм встановлює позитивне знання за допомогою процедур верифікації, фальсифікації, конвенціональності. Його представники вдосконалили математичну логіку та мову науки. Завдяки неопозитивізму сучасна філософія розглядає науку як сукупність інтелектуальних засобів покликаних оптимізувати взаємини з дійсністю, а не дати її істину картину. З’ясувалося, що неможливо досягнути мети неопозитивізму – дійти повної відповідності між наукою та фактами, адже наука включає у свій зміст принципи, які неможливо зіставити з фактами.

Представники постпозитивізму довели історико-культурну зумовленість наукового знання. Ними було введено поняття парадигм наукового знання, які змінювали одна одну протягом історії. А неокантіанство в особі Е. Касірера дійшло висновку про символічну природу людської діяльності. Радикальна епістемологія вважає, що людські знання є інтелектуальним конструюванням, які творять реальність на основі внутрішнього структурування інтелекту. А пізній Л. Вітгенштейн визначав мову науки, поряд з мовою релігії, мовою філософії та буденною мовою, однією з мовних ігор.

4. В межах некласичної гуманістичної філософії на перший план виходить антропологічна і культурно-етична проблематика. Її розвивали феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, герменевтика та психоаналіз часна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.

4.с семінару є проблема світу субстанції, її види та роль в філософських. Усі вони покладали людину в центр філософії, критикували ідею історичного прогресу, розвивали нову онтологію людини, критикували сцієнтизм сучасної цивілізації.

Засновник феноменології Е. Гуссерль підкреслював, що людина завжди має справу лише з феноменами – тим, що нам дано в свідомості. Тому істинне знання має базуватися на аналізі феноменів. Смислову основу предметів ми можемо виявити за допомогою феноменологічної редукції, яка очищує свідомість від усього зайвого і дає нам можливість точно описати досвід сприйняття речей (акти свідомості). Адже розуміння акту-досвіду, як переживання чогось конкретного, дає змогу побудувати знання самих різних сфер реальності, не зводячи все до науки. Хоча, на думку Гуссерля, феноменологія має бути чистою наукою, але вона фактично була використана й далеко за її межами (філософія, мистецтво, теологія, правознавство, культурологія, соціологія).

Представники екзистенціалізму, використовуючи феноменологію, аналізували людину як специфічне буття – екзистенцію, яка якісно відрізняється від сущого – світу речей і визначає його. Для Ґайдеггера буття людини є завжди проблемним, бо лише вона ставить Буття під питання. На відміну від сущого (світу речей), Буття – це умова, яка робить можливим усе існуюче. Буття – це усюдиприсутність, яка ніколи не може бути об’єктивованою. Суще можливо зрозуміти лише як часовий проміжок між Буттям та Ніщо. Лише в людині як темпоральній істоті, якщо вона зможе відритися для нього, може виявитися Буття. Усі екзистенціалісти вчили про онтологічну єдність людського існування та світу і цим самим заперечували гносеологізм, який роз’єднував буття на суб’єкт та об’єкт пізнання. Екзистенція: позбавлена субстанційного, предметного характеру; трансцендує над собою; здатна бути іншою; неповторна та унікальна; не об’єктивується; охоплена турботою та усвідомлює свою смертність; є часовим існуванням; здійснює комунікацію; вільна.

Психоаналіз – вчення про домінуючу роль підсвідомого в житті людини. Якщо для Фрейда існує постійна боротьба соціального початку (моральні та культурні норми) та біологічних потягів (Лібідо, Танатос) в людині. А особистість (Я) стає заручником боротьби несвідомого та надсвідомого. То для його послідовників несвідоме відіграє вже кільтуротворчу роль. Так, у Юнга несвідоме здатне продукувати символічні форми, які стають праосновою культури. Адлер вважав провідним мотивом несвідомого тягу до самоствердження, волю до влади, яка знаходить свої чисельні вияви в різних формах культури. А У Фромма вічна боротьба між розумом та інстинктами залишає буття людини незавершеним. Вона постійно має обирати між двома способами самореалізації – «бути» або «мати».

Для представників персоналізму (Муньє, Бердяєв) особистість, як вияв божественної сутності в людині, є абсолютно вільним, творчим суб’єктом. Для всіх персоналістів особистість превалює не лише над колективом, родом, суспільством та світом, але й над власною природою. Найвищою формою реалізації особистості є самотворення, в якому вона здатна встановлювати спілкування з абсолютною божественною Особистістю, іншими особистостями та навіть набувати риси Боголюдини.

Філософська антропологія поставила перед собою завдання створити цілісну концепцію людини. Для М. Шелера специфікою, що визначає положення людини в космосі є наявність в неї духу. Дух – це не лише раціональне, але й ціннісно-моральне начало. А його найвищим проявом є любов. Г. Плеснер суттєвими характеристиками людини називає ексцентричність, самопереживання в якому вона здатна виходити за свої межі і створювати культуру. Так само і А. Гелен вважав, що свою біологічну недостатність людина компенсувала створивши культуру.

Питання для самостійної роботи:

1. Культурологічні та історіософські напрями сучасної філософії: цивілізаційна теорія, структуралізм.

2. Сучасна релігійна філософія: неотомізм, неопротестантизм, нова католицька теологія, неопатристика.

3. Сучасна постнекласична філософія: неоконсерватизм та постмодернізм.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. До культурологічних концепцій, які в основу історичного розвитку покладали розвиток цивілізацій можна віднести історіософські концепції О. Шпенглера, Данилевського та А. Тойнбі. Зокрема для Шпенглера історія – це сукупність локальних культур, кожна з яких є цілісним і замкненим утворенням, що проходить 4 періоди свого розвитку. Сучасна культура приречена на загибель бо в ній домінує дух наживи. Відродити сучасну цивілізацію можна, на думку Тойнбі, лише повернувшись до духовних цінностей релігії.

Концепції технічного детермінізму доводять, що хід суспільної історії визначається розвитком науки, техніки та технологій. Представники технократичного підходу (У. Ростоу, Д. Гелбрейт, Д. Белл, А. Тоффлер) стверджували, що розвиток науки і техніки закономірно привів до виникнення постіндустріального суспільства для якого в перспективі будуть характерними нові відносини в суспільстві, з природою, нові інтелектуальні та інформаційні процеси, що вирішать існуючі конфлікти та протиріччя. Структуралізм доводить, що в основі діяльності людини можна виявити незмінні структури, що визначають її буття (мова, шлюб, ігри, мистецтво, релігія, міф, сни, тощо).

2. До сучасної релігійної філософії можна віднести: неотомізм, протестантська теологія, неопатристику. Неотомісти, використовуючи сучасну філософію, переінтерпретовують вчення Фоми Аквінського. Зокрема вони є реалістами в онтології та гносеології, підкреслюють симфонію розуму і віри, розмежовують природну та надприродну теологію, але не розривають їх. Для неотомістів Бога можна пізнавати як вірою через Одкровення так і розумом із пізнання світу. Важливим є соціальні проекти цієї філософії.

Представники діалектичної теології протестантизму відкидали природну теологію і намагалися побудувати богослов’я лише на Одкровенні. У К. Барта Бог абсолютно протилежний світу і людині, непізнаваний і недосяжний для розуму. Лише віра божественному одкровенню відкриває Бога людині. Використовуючи релігійний екзистенціалізм Р. Бультман зазначав, що лише у вірі людина здатна подолати несправжнє існування і жити повноцінним духовним життям.

Православна неопатристика є домінуючої тенденцією сучасної православної теології. Її представники (Г. Флоровський, Д. Станілоає, І. Попович), так само як представники «нової католицької теології» (У. Бальтазар, К. Ранер, В. Каспер), закликають повернутися до передання ранньої Церкви, до Одкровення з тим, щоб оновити сучасну Церкву.

3. Тенденція кінця XX ст., яка полягала у поверненні до метафізики та пошуку абсолютів називається неоконсерватизмом. Абсолютно протилежною є тенденція постмодерної філософії представники якої (Ж. Деррида, Ж. Дельоз) закликають остаточно розірвати з попередньою філософською традицією, відмовитися від розуму на користь почуттів, створювати нову чуттєвість замість оновлювати раціоналізм, повернутися до стану «до-логосу» замість переосмислювати логіку. Для постмодерністів єдиним простором філософствування є сучасна культура, в межах якої має вестися постійний діалог з культурами різних часів та народів. Філософствування – це незупинний герменевтичний процес без обмежень. Монологічності попередньої традиції постмодерністи протиставляли діа-логічність та полі-логічність. Тим самим вони проголошувавли абсолютну цінність комунікації, діалогу, плюралізму. Локальне в постмодернізмі протистоїть тотальному. Щоправда абсолютна плюральність приводить багатьох представників цього напряму до абсолютної іронії, що межує з відчуттям повного абсурду реальності. Тобто, для постмодернізму характерні антилогіцизм, антидемаркаціонізм, вторинне засвоєння, вільний герменевтичний дискурс. Метою цієї філософії є досягнення станів, які передують сталостям культури, коли важливим є не результат, а процес. Тут філософія намагається остаточно позбавитися від раціонального дискурсу, і стати стихією життя.

Питання для перевірки знань:

1. Які види любові виділяє Є. Фромм?

2. В чому сенс космічної еволюції згідно з Теяром де Шарденом?

3. Чим радикальний марксизм Леніна, Сталіна відрізняється від поміркованого марксизму М. Плеханова, А. Грамши.

4. Проаналізуйте сучасні форми відчуження людини.

5. Поясніть «архетипи колективного несвідомого» К. Юнга.

6. Що Ви знаєте про погляди представників філософії діалогу (М. Бубер, Е. Левінас).

7. В якому сенсі «воля до влади» є принципом сучасної дійсності?

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1. На Вашу думку, людина по природі: конструктивна чи деструктивна істота?

2. «Існують не якості, а тільки речі, яким притаманні влас­тивості» (Ф. Енгельс). Проти якого філософського тлумачення якості спрямовані ці слова?

3. Бельгійський філософ Л. Флам стверджував „Філософія не повинна служити нікому: ні теології, ні науці, ні соціальним ру­хам. Вимагати від філософа, щоб він служив соціальним рухам - значить вимагати, щоб він перестав бути філософом". Порівняйте цей вислів із твердженням К. Ясперса „ Нема філософії без полі­тики і політичних висновків". Хто має рацію?

4. „Фрейд показав, що розум - найцінніше і найлюдяніше з якостей людини - сам підлягає негативному впливу пристрастей і тільки розуміння цих пристрастей, може звільнити розум і забез­печити його нормальну роботу. Він показав як силу, так і слабість розуму..." (Фромм Е.). Чи можна вважати, що такі явища, як немотивована жорстокість у поведінці підлітків, прояви релігійного фанатизму, агресивні націоналістичні виступи і т. д, підтверджують тезу Фруйда про те, то рушійною силою поведінки людини є комплекс несвідомих інстинктів?

5. Дайте філософський аналіз наступних тверджень: «межа моєї мови означає межу мого світу" (Витгенштейн Л.);

6. „Світ став перед нами як калейдоскопічний потік вражень, які повинні організовуватися нашою свідомістю, тобто мовною системою" (Б.Уорф).

7. Як Ви розумієте вислів сучасних фізиків: «матерія зникла»?

8. У книзі „Буття і ніщо" філософ Ж.П. Сартр стверджував: «Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що ми помремо». Порі­вняйте це твердження з думкою видатного фізика Є. Шредінгера: „ Звідки я й куди йду? Таким с велике питання, однакове для всіх нас. Наука не має на нього відповіді». Що об'єднує твердження Ж.П. Сартра і Е. Шредінгера? Чи можлива позитивна відповідь на це питання?

9. П. Феєрабенд стверджує, що «наука - це ірраціональне підприємство і раціональності в науці не більше, ніж у міфах». Йо­го колега - К. Поппер зазначав „... у деякому розумінні наука є винайденням міфів, як і релігія". Ви скажете: „Але ж наукові мі­фи чимось відмінні від релігійних?" Звичайно, відмінність існує, але в чому? Як би Ви відповіли на питання, поставлене К. Поппером і таким чином заперечили П. Фейсрабенду?

10. „У реальній науці та етиці відбувалися зміни, які роблять неможливим збереження старого ідеалу служіння знанню заради нього самого, ідеалу, в якій вірило моє покоління. Ми вірили, що це не може повернутися злом, оскільки пошук істини є добро са­ме по собі. Це був прекрасний сон, від якого нас пробудили сві­тові події". (Борн М.). Яку соціально-етичну концепцію М. Борн називає „прекрасним сном"? Як Ви думаете, які світові події він мав на увазі?

Робота з першоджерелами:

Дата добавления: 2014-12-17