Антипаразитарний 1 страница

5.Протигельиінтний

Розвиток імунної реакції на збудники інфекційних хвороб має свої особливості.

І. Антибактеріальний імунітет.

Залежно від особливостей патогенезу бактеріальної інфекції імунітет може бути або антибактеріальною, або антитоксичний. Здатність бактерій продукувати у навколишнє середовище екзотоксини, які відіграють основну роль у патогенезі таких інфекцій, як дифтерія, правець, ботулізм та ін., призводить до формування антитоксичного імунітету. Напруженість антитоксического імунітету залежить від кількості антитіл, циркулюючих в крові, яке можна визначити за допомогою реакцій флоккуляции і нейтралізації токсину антитоксином in vitro або in vivo.

Основним механізмом антибактеріальної захисту є фагоцитоз. В організмі ефективність фагоцитозу підвищується за рахунок опсонізуючої дії специфічних антитіл і активуючої дії цитокінів. Перше пояснюється здатністю антитіл взаємодіяти з антигенними детермінантами (епітопи) на поверхні бактерій і одночасно прикріплятися до Fc-рецепторів на мембрані фагоцитів. Це призводить до окислювального вибуху і активації інших бактерицидних систем фагоцитуючих клітин. У результаті інтенсивної внутрішньоклітинної загибелі захоплених фагоцитами бактерій відбувається поступове очищення від них організму. Цьому сприяють механізми позаклітинного імунного лізису бактерій - бактеріолізу, який пов'язаний з активацією системи комплементу комплексами бактерій зі специфічними антитілами.

Моноцити, макрофаги та інші АПК через Т- хелпери 2 типу стимулюють формування гуморального імунітету з продукцією специфічних антитіл.

Підвищеною стійкістю до внутрішньоклітинної загибелі після фагоцитозу відрізняються бактерії з числа факультативних внутрішньоклітинних паразитів (мікобактерії туберкульозу, хламідії, борелії, легіоналли, токсоплазма та ін.). Їх здатні вбити лише макрофаги, активовані цитокінами у вогнищі гранульоматозного запалення, що виникає в результаті реакції гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ). Після процесингу в моноцитах/макрофагах пептиди антигену з асоціації з молекулами HLA презентуються Т- хелперам 1 типу, які через синтез γІНФ підсилюють функціональну активність макрофагів і стимулюють формування клітинної імунної відповіді з утворенням клону специфічних Т-кілерів. Тому напруженість антибактеріального імунітету при такого роду інфекціях вимірюється оцінкою не гуморального, а клітинного імунітету шляхом постановки шкірно-алергічних проб.

В-лімфоцити, перетворившись у плазмоцити, синтезують специфічні антитіла- «свідки», які не можуть знищити збудник тому що він знаходиться в середині клітини.

Виявлення специфічних антитіл у сироватці крові хворого при більшості бактеріальних інфекцій використовується для їх серодіагностики. Навіть якщо ці антитіла і не визначають рівня захисту при антибактеріальній імунітет, динаміка їх накопичення, в якійсь мірі, відображає динаміку специфічної імунної відповіді на бактеріальні антигени.

Антибактеріальний захист слизових оболонок забезпечується секреторними антитілами класу А, які, взаємодіючи з поверхневими антигенними структурами бактерій, перешкоджають їх адгезії на епітеліальних клітинах.

Придбаний антибактеріальний імунітет, як правило, є типоспецифічним і нестійким. Цим пояснюються часті випадки повторних захворювань на бактеріальні інфекції.

Основні види імунітету, які забезпечують захист організму людини від бактерій вказані в таблиці 4.

Таблиця 2

Основні види антибактерійного імунітету

Вид імунітету	Фактори	Механізми	Дія
Місцевий (гуморальний та клітинний)	Шкіра та слизові оболонки	Секреторний IgА	Запобігає прикріпленню бактерій до клітин епітелію
	Мастоцити, на яких присутні рецептори до IgЕ	Дегрануляція мастоцитів, виділення медіаторів запалення
Природжений системний	Клітинна ланка	Нейтрофільні та еозинофільні гранулоцити	Фагоцитоз
Гуморальна ланка	Система комплементу	Стимуляція В-лімфоцитів, удосконалення презентації антигенів
	Цитокіни: хемокіни, ІL- 8, ІL-12, ІFN-γ	Притягання в зону інфікування гранулоцитів, активація макрофагів, дендритних клітин, лімфоцитів
	γ -і δ-Т-лімфоцити	Спорідненість з бактерійними антигенами, цитотоксична та цитокінпродукуюча дія
Набутий системний	Клітинна ланка	Т-лімфоцити-хелпери	ТhІ синтезують ІFN-γ, ІL-2, активація макрофагів та Т-цитотоксичних лімфоцитів
	Т-цитотоксичні лімфоцити	Антитілозалежна цитотоксичність
	Гуморальна ланка	Специфічні антитіла	Зв'язування антигенів бактерій, гальмування розмноження, стимуляція фагоцитозу, нейтралізація бактерійних токсинів, зупинка інвазії бактерій

ІІ. Противірусний імунітет.

Віруси - облігатні внутрішньоклітинні паразити, які розмножуються тільки в живих клітинах і мають два варіанти розвитку:

1) вірусна ДНК чи РНК, потрапляючи в клітину, проходить етапи реплікації, транскрипції, трансляції з наступним утворенням віріонів, виходом їх з клітини та інфікуванням інших клітин;

2) персистенція - з клінічними стадіями ремісії та загострення.

Відомі наступні мішені противірусного імунітету:

1) вільні віріони, які вперше потрапили в організм або вивільнилися з
інфікованих клітин та знаходяться в сироватці крові;

2) інфіковані клітини, які експресують на своїй поверхні вірусні
антигени.

Відомі наступні противірусні фактори захисту організму:

· кілерні клітини (в першу чергу натуральні кілерні клітини),

· моноцити/макрофаги,

· нейтрофіли,

· Т-цитотоксичні лімфоцити,

· антитіла в асоціації з комплементом,

· інтерферони,

· цитокіни.

Специфічні антитіла в комплексі з компонентами комплементу - ефективні у випадку довготривалої вірусемії (натуральна віспа, вітряна віспа, вірусний гепатит, кір, поліомієліт). У цих випадках після перенесеної інфекції формується стійкий імунітет, а профілактичні щеплення сприяють розвитку інтенсивного поствакцинального імунітету. У випадку реплікації вірусу, інфекційний процес набуває деструктивного характеру, а утворені нові віріони здатні нейтралізувати антитіла. При короткому інкубаційному періоді (наприклад, грип, ГРВІ) утворення специфічних антитіл не встигає за реплікацією вірусів. У цьому випадку велике захисне значення мають місцеві фактори захисту, в т.ч. sIgА.

При формуванні противірусного захисту активно використовується цитотоксичний потенціал моноцитів/макрофагів і натуральних кілерних клітин. Після презентації вірусних антигенів Т-хелперам 1 типу посилюється синтез прозапальних нитокінів, в першу чергу ТNFα, ІFN α і -β які знищують вірус і підвищують стійкість сусідніх клітин до вірусного інфікування. NK розпізнають неепітопні структури глікопротеїнів, які експресуються на мембрані вірусінфікованих клітин. Ці клітини здійснюють цитотоксичну реакцію завдяки перфорину і лімфотоксину, які містяться в гранулах NK клітин; продукують інтерферони та інші цитокіни. Більшість вірусів використовують моноцити/макрофаги як резервуар, в якому вони персистують і розмножуються.

З метою попередження реплікації вірусу і генералізації інфекції активно використовуються різні механізми апоптозу, скеровані на смерть вірусінфікованої клітини.

Т-цитотоксичні лімфоцити знищують вірусінфіковані клітини шляхом цитолізу або ініціації процесів апоптозу. Руйнування власних, хоча й вірусінфікованих клітин - це не ідеальний варіант захисту. Організм-господар часто страждає не так від самого вірусу, як від деструктивних реакцій, які пов'язані з агресивною дією Т-клітин ефекторів, що може привести до маніфестації автоімунних та алергічних хвороб.

Більш раціональна елімінація внутрішньоклітинного вірусу можлива при участі інтерферонів. Так, ІFN -γ гальмують вірусну реплікацію, посилюють цитотоксичність моноцитів/макрофагів та NK, посилюють експресію молекул НLА II класу на інфікованих клітинах, які стають мішенями для Т-хелперів. Однак, його синтез відбувається з запізненням і починається вже тоді, коли інфіковані клітини експресують на своїй поверхні вірусні антигени, які можуть розпізнаватися Т-цитотоксичними лімфоцитами. Натомість, α- і β ІFN утворюються швидко (до 24 годин після попадання вірусу в організм) і служать фактором експрес-захисту від вірусної інфекції. Ці інтерферони секретуються багатьма клітинами, в т.ч. вірусінфікованими. ІFN-αі ІFN-β через синтез ферментів ендонуклеази та протеїнкінази пригнічують синтез вірусних білків, сприяють деградації вірусної ДНК/РНК. Окрім цього, ці інтерферони стимулюють експресію молекул НLА І класу на вірусінфікованих клітинах, посилюючи активність Т-цитотоксичних лімфоцитів.

Існують наступні механізми уникнення вірусів від впливу факторів імунної системи:

1) антигенна мінливість вірусів у вигляді антигенного дрейфу - незначні структурні зміни антигенної структури, викликані точковими мутаціями (наприклад, якщо це стосується вірусу грипу, виникають незначні епідемії, частіше взимку) та у вигляді антигенного шифту - значні структурні зміни антигенів вірусу (виникають пандемії);

2) персистенція вірусу - перебування вірусу в клітині у латентному стані (вірус простого герпесу - в чутливих нервових гангліях, вірус герпесу 3-го типу - в гангліях дорзального кореня, вірус гепатиту В - в гепатоцитах, вірус гепатиту С - в лімфоцитах).

Пошкодження, які виникають у результаті розвитку імунної відповіді на вірус.

• вірус Епштейн-Барр, який відноситься до поліклональних активаторів В-лімфоцитів, стимулює підвищену продукцію аутоантитіл;

• віруси, кооперуючись з власними клітинами, перетворюються в нові антигенні структури, які також стимулюють утворення аутоантитіл;

• віруси пригнічують активність факторів імунної системи, що приводить до формування імунодефіцитних порушень та онкопатології;

• віруси можуть сприяти гіперпродукції ЦІК з наступним розвитком імунокомплексної патології (гломерулонефрит, васкуліт тощо);

• віруси можуть сприяти підвищеній продукції IgЕ з наступним формуванням алергопатології.

Основні види противірусного імунітету, які забезпечують захист організму людини від вірусів вказані в таблиці 5.

Таблиця 3

Основні види противірусного імунітету

Вид імунітету	Фактори	Механізми	Дія
Місцевий	Слизові оболонки	sIgА	Головний механізм захисту від вірусів, які розмножуються на слизових
Природжений системний	Клітинна ланка	МК-клітини	пряма цитотоксичність
		Макрофаги	Безпосередня цитотоксичність проти вірус - інфікованих клітин
	Гуморальна ланка	Система комплементу	Активація альтернативного шляху
		Цитокіни: ІFN α|β, ІFN-γ	Гальмують реплікацію вірусів, захищають сусідні клітини; активують противірусні механізми, Т-цитотоксичні лімфоцити, макрофаги; стимуляція експресії молекул НГА І та II класів; посилення елімінації вірусу з інфікованих клітин
Набутий системний	Клітинна ланка	Т-хелпери (СD4)	Сприяють синтезу специфічних антитіл
		Т- цитоток­сичні лімфоцити (СD8)	Цитотоксичність здій-снюється двома шляхами: цитолізом (перфорини, гранзими) та через індукцію апоптозу (Fas/FasL)
	Гуморальна ланка	Специфічні антитіла	Нейтралізація віріонів

III Протигрибковий імунітет

За останні роки поширення інвазивних грибкових інфекцій набуло загрозливих масштабів. Інвазивні грибкові інфекції спостерігаються переважно в хворих з тривалою нєйтропенією, у онкогематологічних хворих, у реципієнтів алогенного трансплантату стовбурових гемопоетичних клітин, в осіб із реакцією «трансплантат проти господаря», з синдромом мальабсорбцгї, в хворих з імунодефщитними порушеннями різного походження, зокрема після імуносупресивної терапії.

Схильність до грибкових інфекцій розвивається при імунодефіцитах як тимусзалежної, так і тимуснезалежної системи. На сьогоднішній день плісневі і дріжджові гриби входять до переліку десяти найбільш поширених нозокоміальних інфекцій (таблиця 6). Найчастіше етіологічними агентами грибкової інфекції є: Саndida аlbicans, Сrурtососсus nеоformans, Aspergillus fuminatus.

Таблиця 4

Імунодефіцитні розлади та опортуністичні мікози

Назва хвороби	Грибковий агент
Лейкоз	Aspergillus
Лімфома	Сrурtососсus
Дизгамаглобулінемія	Саndida
Аплазія тимусу	Саndida
Синдром Віскотта-Олдрича	Саndida
Атаксія-телеангіектазія	Саndida

Імунітет при грибковій інфекції поділяється на антитоксичний і власне протигрибковий. Елімінація грибів з організму потребує кооперації кількох популяцій імунокомпетентних клітин. Найбільшу протигрибкову активність виявляють макрофаги і нейтрофіли. Під впливом ІL-15 та ІL-4 макрофаги розпізнають гриби через маннозозв'язуючий рецептор, а нейтрофіли - через рецептори до Fс-фрагментів імуноглобулінів і через рецептори до компонентів комплементу, які виконують роль опсонінів. У клітинах-фагоцитах гриби знищуються при участі ферментів, які стимулюють виділення кисню, галогенів та азоту. Цитокіни GМ-СSF, ІL-15, ІFN-γ забезпечують синтез активних форм кисню. Система оксиду азоту на сучасному етапі розглядається як основний протигрибковий механізм захисту. Індукція NО-синтази відбувається під впливом ТNFα і ІFN-γ (контролюють Т-h 1 типу), пригнічення - під впливом ІL-4, ІL-10 (контролюються Т-h 2 типу) та трансформуючого фактору росту (ТGF-β). Тому, активація гуморального імунітету через Тh2 сприяє зниженню активності протигрибкового імунітету і, навпаки, активація Тh1 - сприяє посиленню активності цього захисту.

Вважається, що γ -і δ-Т-лімфоцити першими реагують на проникнення патоґену в епітеліальні клітини. Доведено, що γ -і δ-Т-лімфоцити стимулюють фагоцитарну активність макрофагів за рахунок активації індуцибельної NО-синтази, гіперекспресію якої зумовлює значний рівень пероксинітриту (ONOO-) - найбільш потужного оксиданту. При грибкових інфекціях спостерігається зниження числа γ -і δ-Т-лімфоцитів, що приводить до незавершеного фагоцитозу через недостатньо сильну активацію фагоцитів.

У формуванні фунгіцидних механізмів приймають участь:

· мієлопероксидаза,

· протеолітичні ферменти лізосом,

· дефензини,

· лізоцим,

· лактоферин (має здатність зв'язувати залізо, що відноситься до есенціальних мікроелементів грибів).

На ранніх етапах формування протигрибкового імунітету здійснюється активація системи комплементу за альтернативним (грибкові клітини містять зимозан) і лектиновим (поверхня грибів містить велику кількість залишків маннози) шляхом. Тільки через 4-5 днів реалізується класичний шлях активації системи комплементу завдяки синтезу специфічних антитіл.

Натуральні кілери можуть безпосередньо знищувати гриби, а також через активацію ІFN-γ, ТNFα, ІL-2 стимулювати Тh1-клітинну фунгіцидну відповідь. Відомо, що ІFN-γ сприяє переведенню незавершеного фагоцитозу в завершений. Доведено, що в хворих, у яких переважає активна робота Тh1-лімфоцитів (тобто активація клітинного імунітету) відбувається регресія клінічних проявів інфекції та елімінація збудника з організму, а в хворих, у яких переважає активна робота Тh2-лімфоцитів (тобто активація гуморального імунітету) - хвороба прогресує. Завдяки Тh2-лімфоцитів відбувається посилений синтез протигрибкових антитіл з можливою надмірною стимуляцією фагоцитів, що часто стає причиною пошкодження власних клітин.

У зв'язку з тим, що до складу грибів входить значна кількість полісахаридів (манноза) спочатку відбувається інтенсивний синтез IgМ, згодом – IgG. Тh1 -лімфоцити активують Т-цитотоксичні лімфоцити, які реалізують клітинні механізми імунної відповіді, γ -і δ-Т-лімфоцити синтезують ІFN-γ, стимулюють фагоцитоз і без участі антигенпрезентуючих клітин розпізнають білки теплового шоку (наприклад, кандидозних грибів).

У таблиці 5 вказані основні механізми протигрибкового імунітету.

Таблиця 5

Основні види протигрибкового імунітету

Природжений (неспецифічний) протигрибковий захист	Нейтрофіли (фагоцитоз) Макрофаги (рецептори, які зв'язують певні антигени клітинної стінки грибків) NK-клітини (стимулюють гранулоцити шляхом вивільнення ТNFα) Цитокіни (ІFN-γ, ІL-3, GМ-СSF, М-С5Р) посилюють антигрибкову активність макрофагів
Набутий (специфічний) протигрибковий захист	Т-хелпери - стимулюють синтез специфічних антитіл, сприяють виділенню цитокінів, які активують фагоцити (ІFN-γ, GМ-СSF) Специфічні антитіла - стимулюють фагоцитоз; гальмують адгезію міцелію грибів до клітин господаря

Особливості протигрибкового імунітету:

1) гриби, проходячи життєвий цикл розвитку, постійно змінюють свій антигенний склад;

2) при грибковій інфекції затруднений фагоцитоз, в т.ч. завершений, через наявність довгих ниток міцелію;

3) до найбільш ефективних протигрибкових факторів захисту відноситься клітинний імунітет (природжений і набутий);

4) гриби продукують супресивні фактори, які пригнічують активність імунної системи, сприяючи формуванню імунодефіцитних порушень;

5) гриби стимулюють синтез ТNFα, ІL-2, завдяки яким формується запальний процес;

6) гриби стимулюють синтез значної кількості IgЕ, що стає причиною формування алергічних реакцій;

7) імунобіологічне пошкодження тканин формується завдяки розвитку реакцій біологічного пошкодження тканин І- та/або ІУ-го типів.

V. Антипаразитарний імунітет (антипротозойний та антигельмінтний імунітет)

До паразитів відносяться організми, які на певному етапі свого існування та розвитку є залежними від іншого організму. До паразитів відносяться найпростіші і гельмінти. Паразити характеризуються складним та багатоетапним життєвим циклом. Характер імунної відповіді проти цих організмів залежить від місця їх проживання в організмі та від стадії їх розвитку. Інфекційний процес, який формується в результаті інфікування паразитами носить, як правило, хронічний перебіг.

У боротьбі з паразитами важливу роль відіграють фактори природженого імунітету. Наприклад, під час зараження найпростішими роду Plasmodium, ініціація імунологічної відповіді за участю факторів природженого імунітету відбувається завдяки розпізнаванню похідних глікозилофосфатидилінозитолу та гемозоїну - це молекули РАМР (молекулярні структури мікроорганізмів - патоген-асоційовані молекулярні патерни), які є лігандами для PRR (патерн-розпізнаючі рецептори).

Внутрішньоклітинні PRR знаходяться в цитоплазмі або фіксовані на мембрані цитоплазматичного ретикулуму, фаголізосом, мітохондрій; служать для виявлення інфекцій, причинами яких є внутрішньоклітинні мікроорганізми (віруси, деякі бактерії тощо). Деякі з цих рецепторів можуть розпізнавати продукти синтезу фагоцитованих мікроорганізмів, до яких належать:

• рецептори ТLR (ТLRЗ, ТLR7, ТLR8 та ТLR9);

• NOD-подібні рецептори (NOD - нуклеознд зв'язуючі олігомеризаційні домени);

• білки, продукція яких індукується інтерферонами

З метою обмеження дисемінації інфекції та патологічних ушкоджень відбувається активація системи комплементу, гранулоцитів, макрофагів, продукція прозапальних цитокінів (ТNF-α чи ІL-1). Згодом відбувається запуск механізмів набутого імунітету та синтез антитіл.

Характерною рисою паразитарних інфекцій є периферична та тканинна еозинофілія. Причиною еозинофілії є активація та проліферація Тh2-лімфоцитів та синтез ними цитокінів, які стимулюють проліферацію, диференціацію та активацію еозинофілів (ІL-3, ІL-5 та GМ-СSF). Ці цитокіни продовжують час виживання еозинофілів в тканинах від 48 годин до 14 днів. Однак, гуморальна антипаразитарна імунна відповідь самостійно нездатна сприяти елімінації цих збудників з організму. Внутрішньотканинні паразити, передовсім елімінуються за допомогою механізмів клітинної відповіді (тобто за Тh1-типом). Відомо, що імунна відповідь є динамічним процесом і найчастіше перебіг паразитарної інфекції є прикладом формування рівноваги між Тh1- і Тh2-типом імунної реакції.

Імунітет до малярії, плазмодія, токсоплазми, мікоплазми, лейшманій тощо.

У процесі інфекції паразитами роду Leishmania клітинна відповідь приводить до активації макрофагів та елімінації паразитів, які фагоцитувалися цими клітинами. У цьому випадку відбувається локалізація інфекційного процесу (наприклад, формується шкірний лейшманіоз). До особливостей гуморальної відповіді можна віднести гальмування синтезу IFN-γ, відсутність активації макрофагів і генералізація інфекції на весь організм.

Однак, існують такі інфекції, при яких антагонізм між відповіддю за Тh1- і Тh2-типом не так сильно виражений. Так, у випадку інвазії Shistosoma mansoni клітинна і гуморальна відповіді однаковою мірою необхідні для елімінації паразита.

Між паразитом та господарем відбувається постійна "ескалація озброєння", суть якої полягає в тому, що після формування захисних механізмів господаря, у паразита вже наявні нові механізми боротьби з ними.

Внутрішньоклітинні паразити виробили дійові методи уникнення своєї смерті в організмі господаря.

Найбільш успішно уникає імунної відповіді Trypanosoma cruzi. Наявність паразитів у організмі господаря сприяє продукції специфічних антитіл проти варіабельного поверхневого глікопротеїну Trypanosoma cruzi. Ці антитіла індукують знищення значного числа паразитів, посилюючії фагоцитоз та антитілозалежну цитотоксичність. Однак, приблизно 1% паразитів все ж таки переживають атаку імунної системи, встигаючи зміните структуру глікопротеїну. Вже змінений антиген не розпізнається попередньо утвореними антитілами. Через певний час імунна система організму утворить нові антитіла і ситуація повториться - більшість паразитів загине, однак незначний їх відсоток створить новий поверхневий антиген.

Проведеними дослідженнями показана наявність значної подібності структури антигенів паразитів та людини. Найсильнішим аргументом на користь впливу паразитів на розвиток автоімунних порушень стали дослідження важкої хвороби Хагаса, викликаної Trypanosoma cruzi. Виявилося, що під час перебування Trypanosoma cruzi в організмі господаря виділяється фермент пролінова рацемаза - субстанція, яка має характер мітогену для В-лімфоцитів. Цей фермент викликає поліклональну активацію В-лімфоцитів, гіпергамаглобулінемію, яка може спричинити важку кардіоміопатію в деяких хворих на хворобу Хагаса/.

Існує досить популярна гіпотеза про те, що елімінація паразитарних збудників серед мешканців високорозвинених країн може стати причиною росту захворюваності на алергію. З еволюційної точки зору, єдиним завданням імунної відповіді за Тh2-типом, була боротьба з паразитами. Коли ця боротьба відсутня, то механізми протидії паразитам розрегульовуються. Перенесення деяких інвазивних хвороб у дитячому віці могло б полегшити правильну регуляцію імунної відповіді і забезпечити захист перед алергією.

Смертність при мозковій формі малярії становить 20%. У процесі зараження плазмодіумом малярії в судинах мозкового кровообігу утворюються "корки" з інфікованих еритроцитів. Завдяки надекспресіі на їхній поверхні мембранного еритроцитарного білка заражені еритроцити мають здатність до адгезії з ендотеліоцитами і здоровими еритроцитами. Мембранний еритроцитарний білок є лігандом для присутніх адгезивних молекул ІСАМ-1, VСАМ-1 та селектину Е на ендотеліоцитах. Заражені клітини прилягають до стінок мозкових судин, завдяки чому уникають елімінації в селезінці.

VI. Антигельмінтний імунітет

Існують наступні особливості імунної відповіді на гельмінти:

• гельмінти, проходячи цикл розвитку від яйця, личинки до дорослої особини, постійно змінюють свій антигенний склад;

• гельмінти - великі за розмірами, мають щільну кутикулу;

• до найбільш ефективних факторів захисту від цих збудників відносяться фактори клітинного імунітету (природженого і адаптивного);

• гельмінти і паразити - це конгломерат антигенів, які стимулюють синтез значної кількості специфічних антитіл, в т.ч. ІgЕ, що стає причиною формування автоімунних процесів та алергічних реакцій;

• гельмінти через постійну мінливість своєї антигенної структури та продукцію супресивних факторів пригнічують активність імунної системи, сприяючи формуванню імунодефіцитних порушень;

• гельмінти стимулюють синтез TNF-α, гострофазових білків тощо, завдяки яким формується запальний процес.

При гельмінтозах імунна відповідь розвивається за Тh2 (гуморальним) типом. Антизапальні інтерлейкіни, які продукуються Тh2-лімфоцитами, викликають посилену проліферацію еозинофілів (ІL-5), лаброцитів (ІL-3, колонієстимулюючий фактор) і утворення специфічних ІgЕ та ІgG4 (ІL-4). Формування імунної відповіді на гельмінти залежить від багатьох чинників, однак значною мірою вона визначається станом здоров'я організму. Продукцію специфічних антитіл стимулюють соматичні та функціональні секрети і екскрети антигенів гельмінтів. Антитіла блокують роботу ферментів гельмінтів, запускають каскад реакцій системи комплементу.

На ранніх етапах формування гельмінтозів відбувається сенсибілізація до антигену паразита, розвивається рання фаза алергічного запалення. На незначні дози антигенів гельмінтів утворюються ІgЕ-, ІgG4-антитіла, які не володіють комплементзв'язуючими властивостями. Антитіла класу ІgЕ фіксуються на мембранах лаброцитів (базофілах й тучних клітинах), в результаті чого відбувається їх дегрануляція з виділенням біологічно активних речовин алергії, продукуються хемотаксичні чинники, лейкотрієни, фактори агрегації тромбоцитів, простагландини, цитокіни, що в комплексі посилюють проникливість судинної стінки. ІgG4 через відсутність власних рецепторів на клітинах, з'єднується з рецепторами для ІgЕ, блокуючи їх для цього імуноглобуліну. Результатом такого блоку стає зниження ступеню деградації лаброцитів, зменшення концентрації біологічно активних речовин алергії та комплементарної активності. Таким чином, гіперпродукція ІgG4 знижує специфічний вплив ІgЕ, призводячи до персистенції інфекції, схильності до реінвазії на тлі порушення протективного імунітету.

Під впливом ІgЕ-антитіл при гельмінтозах активуються два типи клітин, які відіграють провідну роль у антигельмінтному захисті -базофіли/лаброцити і еозинофіли.

Лаброцити локально продукують імунорегуляторні цитокіни (ІL-4, ІL-10, ІL-12, ІL-13), прозапальні цитокіни (ІL-1, GМ-СSF, TNF-α), індукують Т-незалежним шляхом продукцію ІgЕ.

Еозинофіли - основні клітини-ефектори, які мають антигельмінтну та антипаразитарну скерованість за рахунок формування позаклітинного лізису. Еозинофіли мають рецептор для ІgЕ, маркери активації (СD69 і СD66), адгезивні молекули, завдяки яким вони контактують з клітинами ендотелію судин; продукують і виділяють ІL-4, ІL-5, GМ-СSF, TNF-α, що приводить до утворення еозинофільних інфільтратів у тканинах і органах. Інтенсивність еозинофілії посилюється при міграції личинок у тканини, а при хронізації процесу - число еозинофілів зменшується. Однак, закономірність ця неповна у зв'язку з тим, що, наприклад, при деяких паразитарних інфекціях значна кількість еозинофілів нагромаджується в гранульомах навколо яєць збудників. Речовини, які виділяють лаброцити, впливають на еозинофіли як хемотаксичні фактори, що стає причиною міграції цих клітин до гельмінтів. Личинки покриваються СЗb компонентом комплементу (альтернативний шлях активації системи комплементу), антитілами класу ІgG, які виконують роль опсонінів для еозинофілів і, виділяючи ферменти (в основному, катіонні білки і основний білок) пошкоджують личинки. Для гельмінтних інфекцій характерними є підвищення рівня загального сироваткового ІgЕ та еозинофілія. При первинному інфікуванні число еозинофілів підвищується на 7-10 день інфікування, при реінвазіях - значно раніше. Таким чином, ІgЕ формує протективний імунітет і стимулює розвиток алергічної реакції.

Дата добавления: 2014-12-17