Співомовки

Співомовка — невеликий вірш сатиричного або гумо­ристичного змісту, в основі якого лежить народний анек­дот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описуєть­ся один комічний чи трагікомічний випадок, події зобра­жуються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка — дотепний афористичний вислів.

Елементи співомовки наявні у творчості Л. Боровиков­ського та Є. Гребінки. Своєю назвою цей суто український жанр завдячує С. Руданському, який у 50-х роках XIX сто­ліття видав кілька збірок «Співомовок». Пізніше до цього жанру зверталися І. Франко (цикл «Нові співомовки»), В. Самійленко («Божий приклад»), І. Манжура («Батьків­ський заповіт», «Пан брехун»). У сучасній українській літе­ратурі цикл співомовок написав С. Крижанівський («Леда­що», «Розсудив», «Не чую», «Не з вашим щастям, дядьку!», «Місяць чи сонце»).

— 331 —

6.7. Поема

Поема (грец. лоігра, від тгоієсо — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) 'і ліричні елементи (авторські пере­живання, ліричні відступи, ліричний герой).

Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна на­пружена дія, монологи та діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жан­рові різновиди: епічна, лірична, драматична. Епічну (кла­сичну) поему більшість літературознавців розглядає як, власне, епопею, якій найбільш чітко, на їхню думку, проти­ставляє себе, починаючи з першої половини XIX століття, романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну. Деякі дослідники застосовують й іншу класифікацію. Так, О. Васильківський пропонує розрізняти оповідну, ліричну, драматичну поеми та поему-стилізацію [17].

На перше теоретичне осмислення цього жанру на­трапляємо у Платона та Арістотеля. Вони вважали поемами «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, і це поняття в них було синонімічним до епосу. Хоча самого визначення поеми давньогрецькі мислителі нам не залишили, але їхні роздуми про епос дають уявлення і про поему як провідну жанрову форму епічного роду літератури. Подібний характер мали «Енеїда» Верґілія, давньоіндійські твори «Махабхарата» та «Рамаяна», стародавні персо-таджицькі оповідання «Шах-наме» в обробці Фірдоусі, західноєвропейські «Пісня про Роланда» та «Пісня про Нібелунгів», «Витязь у тигровій шкурі» грузина ТТТ. Руставелі, фінська «Калевала», пам'ятка часів Київської Русі «Слово о полку Ігоревім», українські народні думи.

Середньовічна естетика в теоретичному осмисленні жан­ру поеми орієнтувалася на Платона та Арістотеля. Зокре­ма, у «Поетиках» Віди (1530 р.) та Тріссіно (1529 р.) проводилася думка, що досконалою є тільки антична фор­ма поеми. У такому ж дусі висловлювалися Н. Буало й де Россю, останньому належить «Трактат про епічну поему» (1676 р.). Ф. Прокопович розглядав поему як «поезію, яка викладає в гекзаметрах діяння знаменитих мужів з вимислом» [46, 105—106\.

Починаючи з XIX століття в поемі відбуваються значні жанрові зміни. Вони помітні в розвитку української поеми. Спочатку в українській літературі з'являється бурлескно-

— 332 —

травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Потім роз­вивається ліро-епічна поема, представлена кількома жан­ровими різновидами: романтична («Гайдамаки» Т. Шев­ченка), реалістична (його ж «Катерина», «Наймичка», «Варнак») та сатирична («Сон», «Кавказ»). Біля витоків російської ліро-епічної поеми стоять О. Пушкін («Руслан і Людмила», «Цигани») та М. Лєрмонтов («Мцирі», «Демон»).

Вагомий внесок у розвиток жанру поеми зробив І. Фран-ко, який створив блискучі зразки психолого-філософської поеми («Іван Вишенський») та соціально-філософської поеми («Мойсей»). Йому ж належить цикл філософсько-етичних поем («Ex nihilo», «Рубач»). З другої половини XIX століття розвивається історична поема («На Святоюрській горі» І. Франка, «МогіШгі» М. Старицького, «Грицько Сковорода» П. Куліша), лірико-філософська («Герострат» В. Самійленка). Творцем драматичної поеми на початку XX століття стає Леся Українка («Осіння казка», «В катакомбах», «Роберт Брюс...»).

Помітне місце жанр поеми посідає в сучасній україн­ській літературі. У творах провідних ліриків XX століття відбито драматизм, протиріччя і складності історичного розвитку України, розкрито велич душі її народу, різні сторони його національного характеру. Поряд із представ­никами старших поколінь письменників (П. Тичина, М. Хви­льовий, М. Рильський, Ю. Клен, М. Бажан, В. Мисик) значний внесок у розвиток поемного жанру зробили І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Коротим, П. Осадчук та інші.

Дата добавления: 2014-11-28