В Україні. Проблеми й тенденції економічного зростання

Проблеми й тенденції економічного зростання

Інноваційний тип розвитку економіки характеризується пере­ходом країни на вищий технологічний рівень, який визначається пе­реорієнтацією інвестиційного капіталу у високотехнологічні галузі економіки, розроблення й реалізацію інноваційних проектів, науку

і освіту.

Відомо, що інвестиції й інновації взаємозв'язані й взаємодіють, але ефект досягається лише тоді, коли основні обсяги інвестицій спрямовано в технологічну структуру економіки, що забезпечує прі­оритетний розвиток вищих технологічних структур. Якщо інвестиції за своєю структурою не відповідають технологічній структурі вироб­ництва і не спрямовані на її підвищення, то вони перестають бути ба­зою для економічного розвитку. Саме така тенденція спостерігаєть­ся в економіці нашої держави. Тому в Україні необхідно підсилити мотивацію суб'єктів господарювання до модернізації виробничих потужностей, збільшити платоспроможність і фінансові ресурси під­приємств, наростити кредитні активи банків і забезпечити поступове зниження реальної вартості кредитних ресурсів, активізувати інозем­ні -інвестиції за рахунок поліпшення бізнес-клімату.

Пріоритетними для бюджетних інвестицій поки є галузі еконо­міки, які знаходяться в стагнації, такі, як сільське господарство, ву­гільна промисловість, гірничо-металургійний комплекс, що мають велике значення в економіці країни, проте з погляду орієнтації на інноваційну модель розвитку навряд чи можуть належати до пріо­ритетних. Аналізуючи структуру інвестицій, можна зазначити, що істотно зменшилася частка підприємств, які здійснювали інновації в технології, в тому числі й в ресурсозбереженні.

Слід звернути увагу, що найбільша частка інвестицій в Україні припадала на промисловість: 1990 р. - 34,5%, 2000 р. - 40,6%; 2004 р. - 37,2%; 2006 р. - 35,8%. Найдинамічнішими були інвестиції в будів-

ництво (з 2000 по 2004 рр. збільшилися в 2,8 раза, а з 2004 по 2006рр. - в 1,35 раза) та в паливо (з 2000 по 2004 рр. збільшилися в 2,4 раза, а з 2004 по 2006 рр. - в 1,17 раза). В той же час істотно знизилася частка інвестицій в сільське господарство: якщо в 1990 р. вона стано­вила 21,3%, то в 2006 р. - 5,8%. Частка інвестицій в освіту і охорону здоров'я за 2000 - 2004 рр. зменшилася в 3,2 раза [18].

Той факт, що промисловість отримує основний обсяг інвестицій і при цьому частка доданої вартості в загальному випуску продукції за­лишається низькою, свідчить про недостатній рівень інноваційності в галузевій структурі промисловості. Одними з основних механізмів структурної перебудови мають стати інноваційно спрямовані інвес­тиції, які забезпечать надалі структурні зміни на фоні поступового зростання продуктивності праці.

Сучасні тенденції розвитку національної економіки України не відповідають постіндустріальному напрямку глобальних перетво­рень. Розвиток національної інноваційної системи гальмується таки­ми недоліками:

- відсутністю чіткої концепції інноваційних національних пріо­ритетів, цілеспрямованого, послідовного й системного управ­ління інноваційними процесами з боку держави, а також не­задовільним інституціональним забезпеченням інноваційних перетворень, нестабільністю й суперечливістю нормативно-правової бази інноваційної діяльності;

- недостатнім використанням інноваційного потенціалу україн­
ської науки і освіти (аналіз свідчить, що незважаючи на зрос­
тання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт, їх
частка в ВВП постійно скорочується);

- незадовільним фінансуванням наукової й науково-технічної
діяльності: якщо в 1990 р. країна на фінансування науки й тех­
ніки використовувала більше 2,5% ВВП, то в 2005 р. - 0,38%,
2006 р. - 0,4%, 2008 р. - менше 0,4% ВВП [18];

- низькою інноваційною активністю вітчизняного бізнесу: част­
ка підприємств, що впроваджують інновації, становила 10% в
2006 р. порівняно з 14,8% в 2000 р [18].

Тільки 6,5% загального обсягу реалізованої промислової продук­ції українських виробників мають ознаки інновацій, в той час як в ЄС цій показник досягає 60%, Японії - 67%, США —78%. 214

Політика економічного зростання в національній економіці

На основі досвіду розвинених країн світу можна зробити ви­сновок, що основою сучасної конкурентоспроможності є техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні інновації, які створюють конкурентні переваги та дозволяють країнам досягти певного суспільного розвитку. Процеси розроблення й впровадження того або іншого виду інновацій тісно взаємозв'язані, взаємозалежні і не можуть існувати автономно. Тому головною метою економічної політики України має бути вирішення проблеми підвищення ЇЇ кон­курентоспроможності на інноваційних основах і створення для цього відповідних умов.

Головний показник конкурентоспроможності країни на світо­вому ринку - рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і насамперед - праці. Сьогодні головними конкурентними перевагами України є:

- високий освітній рівень працездатного населення;

- розвинена мережа наукових установ, що в ряді галузей мають
наукові доробки світового рівня;

- наявність великих і водночас поряд розташованих запасів різ­
номанітних природних ресурсів.

Підвищення конкурентоспроможності національної економі­ки потребує створення потужної рушійної сили, яка спрямовува­ла й підтримувала б нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили має відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з роз­витком інтеграційних і соціальних перетворень.

Задача підвищення конкурентоспроможності національної еко­номіки України не може бути вирішена без мобілізації внутрішніх чинників розвитку національної інноваційної системи. Розвиток інноваційної економіки є закономірною реакцією на вимоги ринку й виклики глобалізації, що може впливати на системні основи наці­онального господарства. Прогресивні структурні зрушення повинні мати системний характер і втілюватися в цілісній інноваційній по­літиці, пов'язаній з дієвим державним стимулюванням прогресивної структурної перебудови національного господарського комплексу з урахуванням всесвітніх тенденцій науково-технічного розвитку, органічного співвідношення політичних, економічних, інституці-ональних, соціально-психологічних і культурних чинників іннова­ційної динаміки.

Національна економіка

Аналіз теоретичних розробок та емпіричних досліджень взаємо­зв'язку конкурентоспроможності національної економіки й іннова­ційних процесів дозволив виявити такі суперечності інноваційного забезпечення конкурентоспроможності:

- безсистемність процесів інноваційної активності та відсутність
стійкої тенденції її розвитку на фоні глобальної експансії ново­
введень;

- відсутність взаємозв'язку між традиційними (ціновими) кон­
курентними перевагами вітчизняних підприємств та' іннова­
ційною базою їх формування;

- нееквівалентність і нерівноправність участі України в міжна­
родній міграції інновацій;

- низький міжнародний конкурентний рівень вітчизняних роз­
робок, які класифікуються як інновації;

- суперечливе ставлення до малого бізнесу як джерела інновацій;

- нерозвиненість інноваційної інфраструктури (бізнес-
інкубаторів, технопарків, технополісів);

- недосконалість системи отримання, використання й захисту
прав інтелектуальної власності.

Процесом зволікання щодо упровадження основ інноваційної моделі розвитку закладається фундамент довготривалої тенденції до втрати конкурентоспроможності національної економіки. В Україні, на жаль, відсутні стратегія підвищення конкурентоспроможності на­ціональної економіки й суб'єктів господарювання, а також механізм причиново-наслідкових зв'язків цієї стратегії з інноваційною модел­лю розвитку.

Інноваційно-інвестиційне вдосконалення виробництва стає ви­значальним чинником розвитку й підвищення конкурентоспромож­ності. Цей процес в Україні вже почався, але його гальмує невирі-шеність багатьох питань нормативно-правового, організаційного й фінансового забезпечення. Як затверджується в документі «Концеп­туальні основи стратегії розвитку промисловості України на період до 2017 року» ознакою інноваційно-інвестиційних змін за етапами має стати зростання в загальному обсязі реалізації промислової про­дукції частки галузей інноваційно-інвестиційного сектора (переду­сім машинобудування) до 21% в 2012 р. і 32% в 2017 р. (тоді як у 2005 р. вона становила 13,3%), секторів споживчих товарів - відпо-

Політика економічного зростання в національній економші

відно до 24 і 31% (у 2005 р. - 21,2%), зниження частки енергосиро-винного сектора до 52 і 37% відповідно (у 2005 р. - 65,5%). Частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції необхідно підняти до 15-20% в 2012 р., 30-35% в 2017 р. (у

2005 р. - 6,5%).

Для підвищення конкурентоспроможності економіки України слід розвивати мережну форму співробітництва суб'єктів з метою підсилення взаємодії цих суб'єктів та об'єднання їх ресурсів. Особли­во це стосується територіально-виробничої системи малих і середніх підприємств, або кластерів. Створення кластерів дозволить активізу­вати інноваційну діяльність, виникнуть нові можливості для бізнесу і просування нових продуктів, об'єднання окремих продуктів техноло­гічними ланцюжками. Розвиток мереж змінить характер конкуренції, збільшить її дієвість й ефективність, посилить взаємовигідне спів­робітництво. Оскільки задача підтримки конкурентоспроможності перейде до мереж в цілому, то виникне колективна зацікавленість в досягненні високих показників конкурентоспроможності. До того ж участь у мережах дозволить їх членам застосовувати взаємодопо­могу, використовувати свій досвід і загальні ресурси для вирішення проблем, що є особливо важливими для суб'єктів, які тільки почали свій бізнес. Все це дуже важливо в умовах економічної кризи, коли перед Україною стоїть задача виходу з цієї ситуації.

Для того, щоб виробити дієві заходи виходу з цього складного стану, необхідно ліквідувати його головні причини:

1) підвищення грошових доходів населення без врахування по­
казника зростання продуктивності праці (порівняно з 2000 р. в 2007 р.
доходи зросли в 4,8 раза, виробництво товару - в 2 рази, а продукт
праці - в 1,8 раза) [18];

2) безконтрольність монопольних цін на продукцію з боку дер­
жави;

3) від'ємне сальдо платіжного балансу, що склалося в Україні
протягом 2007-2008 рр. за рахунок надмірного імпорту товарів;

4) безконтрольність іноземних займів (корпоративні займи 85
млрд дол. США, що в 2,2 раза перевищують державні резерви), які
негативно впливають на розвиток економіки [18].

Для забезпечення конкурентоспроможності національної еконо­міки й виходу її з кризи мають бути виконані такі умови:

Національна економіка

1. Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка містила б послідовний розвиток інститутів захисту приватної власності й прав найманих працівників; запровадження ефективних механізмів розв'язання корпоративних конфліктів, регулювання цін і тарифів на продукцію; запобігання недобросовісній конкуренції між національними виробниками як на внутрішньому, так і на зовніш­ньому ринках; спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу; розвиток інфраструктури відповідної підтримки.

2. Стимулювання інноваційної діяльності, що потребує пое­
тапного змінення переважно сировинно-експортної структури еко­
номіки, переорієнтації інвестиційних потоків на інноваційну сферу,
впровадження високих технологій, формування в Україні основ інно­
ваційної моделі розвитку та знаннєвої економіки. З цією метою має
бути створена національна інноваційна система, що органічно поєд­
нуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу,
виробництво і управління інноваційними процесами, що сприятиме
становленню й розширенню внутрішнього ринку інновацій.

3. Проведення реструктуризації економіки для створення своє­
рідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних
галузей, які виробляють конкурентоспроможну продукцію;

4. Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів
до інвестиційних процесів шляхом розроблення та реалізації спеці­
альної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів.

5. Призупинення до виходу країни з кризи приватизації дер­
жавної власності, в тому числі й землі, з метою недопущення її роз­
продажу за безцінь.

6. Використання кредиту МВФ тільки на інноваційно-інвести­
ційний розвиток економіки України.

Для виходу з економічної кризи необхідно поновити капітал, створити нові робочі місця, а це зараз можливо якраз за рахунок ма­лого й середнього бізнесу. Слід враховувати досвід 90-х років XX століття і не залишати невеликі виробництва сам на сам з масою про­блем, а створювати умови для об'єднання зусиль, участі в інноваці­ях, виготовлення конкурентоспроможної продукції. Антимонополь-на політика держави не повинна перешкоджати створенню крупних промислово-фінансових груп, а її діяльність має зосередитися на контролі цінової поведінки цих груп. Слід увести механізм, який би 218

Політика економічного зростання в національній економіці

запобігав скритій монополізації приватизованих стратегічних під­приємств, монополізації експортних секторів і сфери посередництва.

Чітка цілеспрямованість на концентрацію виробництва, сприян­ня становленню крупного бізнесу, врахування фактора потенційної конкуренції, прийняття виваженої експортно-імпортної політики, розвиток мережних форм організації бізнесу, регулювання діяльності ТНК в Україні - ці напрямки мають стати складовими частинами ці­лісної системи конкурентної політики держави й враховуватися при розробленні інструментарію макрорегулювання, спрямованого на ви­хід з економічної кризи.

Враховуючи побудову й реалізацію концепції управління конку­рентоспроможністю господарських суб'єктів на основах інноваційно-інвестиційного розвитку, припускають виконання таких дій:

- упровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку за
рахунок випереджального розвитку високотехнологічних га­
лузей і виробництва наукоємної, енергозберігаючої, експортно-
орієнтованої продукції;

- створення мотиваційного середовища активізації інноваційної
діяльності, яка цілеспрямовано впливає на конкурентоспро­
можність підприємств;

- формування інноваційно-активного індивіда та інноваційного
типу поведінки;

- створення інституційних умов для підвищення конкуренто­
спроможності регіонів;

- побудову інноваційної інфраструктури й забезпечення систем­
ності при розробленні й реалізації цільових програм;

- створення механізму міжнародного й внутрішнього обміну
науково-технічними розробками для здійснення інноваційних
проектів;

- забезпечення прямої державної інформаційної підтримки ін­
новаційних процесів;

- додержання гармонізації й синхронізації дій державного й
приватного секторів економіки з метою зменшення ризиків не­
ефективного використовування засобів, спрямованих на інно­
вацію;

- перегляд пріоритетів в організаційному забезпеченні здійс­
нення інноваційної політики;

Національна економіка

Політика економічного зростання в національній економіці

- формування відповідного захисту інтелектуальної власності;

- підвищення ролі людського чинника в інноваційно-інвести­
ційній діяльності, тому що всі успішно працюючі підприємства
базуються на ефективному менеджменті.

Враховуючи тривалий процес трансформації економіки, трудно­щі переходу до інноваційної моделі розвитку, необхідно підсилити державну підтримку інноваційних процесів за рахунок коштів держ­бюджету. Не слід покладатися тільки на ринкові механізми, оскільки багато сфер економіки й напрямів діяльності не є привабливими для приватних інвестицій, а інноваційне підприємництво.знаходиться на початковій стадії розвитку.

Тому основною задачею держави є формування умов, що забез­печують органічне об'єднання й взаємодію науково-технічного й підприємницького середовища. Це дозволить ефективніше викорис­товувати науковий і виробничий потенціал для підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств. Причому слід зазначити, що для інвесторів мають бути створені сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як зараз часто декларується.

Дата добавления: 2014-11-29