Тема 2. Мозок і психіка

Федеральный закон РФ от 29 июля 2004 г «О коммерческой тайне».

Настоящий Федеральный закон регулирует отношения, связанные с отнесением информации к коммерческой тайне, передачей такой информации, охраной ее конфиденциальности в целях обеспечения баланса интересов обладателей информации, составляющей коммерческую тайну, и других участников регулируемых отношений, в том числе государства, на рынке товаров, работ, услуг и предупреждения недобросовестной конкуренции, а также определяет сведения, которые не могут составлять коммерческую тайну.

6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит», 6.030502 «Економічна кібернетика», 6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»

Гіптерс З. В. Психологія та педагогіка. Опорний конспект лекцій. Методичний посібник для студентів напрямів підготовки: 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит», 6.030502 «Економічна кібернетика», 6.030505 «Управління персоналом та економіка праці», галузь знань – 0305 – «Економіка та підприємництво». – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2012. – 129 с.

Укладач: Гіптерс З. В., кандидат педагогічних наук, доцент.

Рецензенти: Скринник З. Е., доктор філософських наук, професор

Васянович Г. П., доктор педагогічних наук, професор

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри суспільних дисциплін,

Затверджено Науково-методичною радою інституту,

Тематичний план модуля «Психологія та педагогіка» 2012–2013 н. р.

Вступ………………………………………………………………………...с.

Тема 1. Природа психіки і предмет психологічної науки…………с.

Тема 2. Мозок і психіка…………………………………………… с.

Тема 3. Емоційно-вольова характеристика людини……………… с.

Тема 4. Пам’ять……………………………………………………… с.

Тема 5. Пізнавальні процеси………………………………………… с.

Тема 6. Особистість та її індивідуально-психологічні особливості..с.

Тема 7. Поняття «Я – концепції» та її вплив на життєдіяльність людини

Тема 8. Періодизація психічного розвитку особистості………….. с.

Тема 9. Діяльність та її психологічна структура ………………… с.

Тема 10. Особистість у спілкуванні…………………………………. с.

Тема 11. Конфлікти і шляхи їх розв’язання……………………….. с.

Тема 12. Психологія менеджменту ………………………………… с.

Тема 13. Педагогіка як наука: витоки і сучасність………………… с.

на початку ХХ століття………………………………………………...с.

Тема 15. Дидактика як галузь педагогіки…………………………… с.

Тема 16. Педагогічні методи навчання……………………………… с.

Тема 17. Теорія виховання…………………………………………… с.

Тема 18. Національно-патріотичне виховання української молоді…с.

Тема 19. Естетична соціалізація особистості …………………………с.

Тема 20. Виховання і віра…………………………………………… с.

Тема 21. Виховання і свобода людини……………………………… с.

Тема 22. Система ціннісних орієнтацій у вихованні……………… с.

Тема 23. Вища освіта України і Болонський процес…………………с.

Післямова……………………………………………………………………….с.

Додаток № 1. Плани семінарських занять………………………………….с.

Додаток № 2. Самостійна робота студентів………………………………..с.

Додаток № 3. Індивідуальна робота студентів……………………………с.

Додаток № 4. Перелік питань до ПМК……………………………………с.

Додаток № 5. Список рекомендованої літератури………………………..с.

Додаток № 6. Критерії оцінювання знань студентів з модуля «Психологія та педагогіка»………………………………………………………………………с.

Мета та завдання навчальної дисципліни «Психологія та педагогіка»

Мета: сформувати основи наукового світогляду студентів, засади їх особистісної культури. Засвоєні при вивченні курсу знання мають стати теоретичною основою світосприйняття, практичної або дослідницької діяльності, особистої життєвої позиції майбутнього спеціаліста. Завдання: Розділ "Психологія " спрямовує увагу студентів на зміст історичної еволюції самосвідомості людства, дає йому ключ до розуміння світоглядних орієнтирів людини на основних етапах розвитку суспільства. Тут наголошено на спадковості і поступальності в процесі духовної еволюції людства. Тут зосереджено увагу на питаннях відношення людини до світу та до самої себе, Розділ “Педагогіка” дає студентові розуміння основних проблем педагогіки, допомагає усвідомити зміст і специфіку основних принципів національного виховання у контексті розвитку світової педагогічної науки, у виробленні життєвої позиції особистості у контексті складних проблем, які розв'язує людство на межі тисячоліть. Тут підкреслено роль освіти і виховання як внутрішньої основи національної культури та ментальності. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: зміст категоріального апарату курсу, визначення основних психолого-педагогічних понять, зміст та особливості використання психодіагностичних методик відповідно до їх призначення. вміти: виявляти психологічні особливості інших людей та будувати позитивні стосунки з оточенням, аналізувати психолого-педагогічні ситуації, інтерпретувати їх для вирішення практичних проблем, ілюструвати теоретичні положення прикладами,робити самостійні висновки щодо змісту конкретних напрямків та ідей окремих представників педагогічної думки, застосовувати одержані знання пропсихічні явища, пізнавальні процеси, закономірності формування особистості у процесі виховання, навчання, освіти, спілкування. Організовувати спільну професійну діяльність, подавати психологічну допомогу, творчо застосовувати досвід навчання та виховання для саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, а також приймати власні рішення, ідентифікувати та відкидати помилкові припущення.

Тематичний план модуля «Психологія та педагогіка»

№ з/п

Назва розділів і тем

Кількість годин

Форми контролю

Викор. ТЗН, ПЕОМ

усьо-го годин

лекції

семін. заняття

сам. робота

інд. робота

Тема 1. Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки. Психологія та педагогіка як науки.

Тема 2. Психіка та її розвиток.

Усне опитув.

г/п

Тема 3. Форми вияву психіки: психічні процеси, стани і властивості.

Тема 4. Рівні вияву психіки: свідомий та несвідомий.

Усне опитув.

г/п

Тема 5. Особистість. Структура особистості.

Тема 6. Розвиток особистості та «Я-концепція».

Усне опитув.

г/п

Тема 7. Діяльність як форма активності особистості.

г/п

Тема 8. Спілкування та міжособистісні стосунки. Педагогічне спілкування.

г/п

Тема 9. Освіта в культурі людства. Сучасні освітні тенденції.

Тема 10. Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

Усне опитув.

г/п

11.

Тема 11. Управління та самоуправління навчальною діяльністю.

г/п

Всього

Побудова незалежної України – це довготривалий і складний процес. Успіх ринкових відносин у нашій країні залежатиме не тільки від економічних і соціальних, але й психологічних факторів, тому що багатопланові питання професійної діяльності успішно вирішуватимуться лише зусиллями людини вихованої, духовно багатої, творчої, психологічно готової до роботи у нових умовах. Не випадково психологія і педагогіка становлять невід’ємну складову у підготовці сучасних фахівців незалежно від профілю їхньої майбутньої професії. Особливо ж спостерігається зростання уваги до використання досягнень психолого-педагогічних наук у сфері економіки, банківської діяльності.

Першочерговим завданням національної вищої освіти у сучасних умовах є приєднання до Болонського процесу. Аналіз проблем прозорості та порівняності ступенів, двоциклічності вищої освіти, запровадження системи кредитів на зразок ЕСТS системи потребують мобільності студентів та викладачів, забезпечення якості вищої освіти, підвищення привабливості навчання у європейських вищих освітніх закладах. При цьому психолого-педагогічні науки допомагають відповісти на численні питання, а саме: як найкраще виховати людину, як змінити її поведінку при зміні установки? Якими способами можна переконати людину змінити рішення? Як оцінити свій стан чи стан іншого? У чому психологічна причина виникнення конфліктів та як їх вирішити? Як краще адаптуватися у новій групі? Як вистояти у кризовій ситуації, при безробітті?

Важливою передумовою формування необхідних якостей професіонала у сфері економіки, банківської діяльності, його психолого-педагогічної культури є вивчення дисципліни «Психологія і педагогіка», мета якої:

- ознайомити з системою основних понять психології та педагогіки, що дозволить студентові краще розуміти ці науки, самостійно працювати з літературою;

- поглибити знання майбутніх економістів, фахівців банківської справи щодо закономірностей психічної діяльності людини, особливостей її розвитку як творчої особистості;

- формувати вміння правильно оцінювати себе та інших людей, будувати службові та міжособистісні стосунки, організовувати спільну діяльність, впливати на поведінку, надавати психологічну допомогу, творчо застосовувати досвід навчання та виховання для саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення.

Розроблений опорний конспект лекцій віддзеркалює інтеграцію знань із різних сфер психології та педагогіки. Ці знання, перш за все, повинні допомогти вирішувати практичні проблеми, які виникають у людини в різних ситуаціях, краще розібратися в собі, в оцінці інших, знаходити раціональні розв’язання проблемних ситуацій без значного нервово-психічного напруження як на міжособистісному, так і груповому рівнях.

І якщо психологія вивчає внутрішній світ людини, особливості психічної діяльності та поведінки, допомагає у діловому спілкуванні, підказує шляхи уникнення конфліктів або їх розв’язання, то педагогіка – це наука про виховання людини, про те, як допомогти їй стати духовно багатою, творчо активною, знайти рівновагу з природою та суспільством. Педагогічні знання – це узагальнені знання про шляхи та способи розвитку і формування творчої особистості.

Виховувати людину, допомагати їй стати більш досконалою та рости разом з нею – не менш важливо, ніж вирощувати хліб, будувати міста, працювати у фінансово-економічній сфері.

Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. У той же час – це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах.

Тема 1. природа психіки і предмет ПСИХОЛОГІчної науки

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Усвідомлення значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх практичному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.

По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших. Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, допомогу.

По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, адаптації до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не може самореалізуватися у суспільстві. Знання психології створює підгрунтя для самовиховання та впливу на інших людей. Вперше самоусвідомлення людини відбувається у два-три роки, коли вимовляє «Я сам!», свідомо психологічні знання і методи людина починає використовувати у підлітковому віці, коли «народжується» як особистість.

Процес самотворення триває упродовж усього життя. У період зрілості людина є педагогом для своїх дітей; як керівник певного колективу мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання підлеглих.

По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення своєї професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.

Зважаючи на незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента, поставимо запитання: з яких джерел черпати ці знання? Існує кілька джерел психологічних знань. Це – народна психологія, життєва або побутова психологія, релігійна психологія, парапсихологія та наукова психологія.

Наукове дослідження об’єктивно існуючого психічного явища або факту передбачає не лише його якісний та кількісний опис, а й розкриття його природи, закономірностей розвику, перебігу, побудови та функціонування, виявлення психічного механізму, що стоїть за ним.

Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності.

Отже, психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

Інакше кажучи, наука, яка вивчає психічні явища, називається психологією. Назва цієї науки походить від злиття двох грецьких слів – «псюхе» (душа) і «логос» (слово, вчення). Тобто, психологія – це наука про душу.

Шлях розвитку уявлень про психіку можна розділити на два періоди – донауковий і науковий. Довгий час вважалося що психічні явища є виявами душі людини. Душа розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії. Та й у наш час слово «душа» широко використовується у буденній мові та поезії.

Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів.

Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (384–322 до н. е.). У трактатах «Про душу», «Про пам’ять», «Про сновидіння» він виклав систему психологічних понять на основі об’єктивного і генетичного методів.

У середньовічній Європі найбільший поштовх розвиткові психологічних поглядів дпла система Фоми Аквінського (1225–1274) – томізм, що була канонізована католицькою церквою. Томізм захищав положення про безсмертя індивідуальної душі, догмат про гріхопадіння, залежність кожної людини від Божої милості та особисту відповідальність перед Богом.

Однак справжній розвиток психології як наукової дисципліни розпочався з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Видатний учений І. М. Сєченов (1829–1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». За І. М. Сєченовим, психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і переробляється інформація про світ. У рефлекторний акт включаються знання, уявленння людини. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.

Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у ХХ ст. І. П. Павловим (1849–1936), який експериментально обгрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його дуку, тварини керуються у своїй поведінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугують для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних рефлексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи («перші сигнали»).

У людини поряд із першою сигнальною системою функціонує друга, що базується на слові, яке чується, вимовляється, пишеться. Рефлекторне вчення І. М. Сєченова і І. П. Павлова мало великий вплив на подальший розвиток психологічних поглядів, сприяло виникненню нових наукових течій.

Середину і другу половину ХІХ ст можна вважати періодом становлення психології як самостійної дослідної науки. Найбільший успіх мала програма, яку запропонував В. Вундт (1832–1920). Він заснував 1879 р. першу в світі експериментальну лабораторію у м. Лейпціг. В. Вундт називав дослідну психологію фізіологічною психологією. Одним з його учнів був М. М. Ланге, який у 80-ті роки ХІХ ст. почав працювати як психолог-експериментатор в Одесі. В цей же час розпочинає свою діяльність у Київському університеті І. О. Сікорський.

У сучасному розумінні психологія – це наука про закономірності прояву і розвитку психіки людини. Психологія як навчальна дисципліна має своїм завданням ознайомлення з особливостями життя молодої людини, врахування цих особливостей у педагогічній, виховній роботі, у міжособистісному спілкуванні, нанагодженні ділових контактів, нормального морально-психологічного клімату в групі.

Основні методи психологічних досліджень – спостереження та експеримент. Часткові методи психології – метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу та продуктів діяльності, тестовий метод та ін.

Спостереження – це метод вивчення індивідуальних особливостей психіки людини через спостереження за її поведінкою, іншими словами, цей метод має місце тоді, коли психолог робить висновки про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, уявлення), про темперамент, характер, психічний стан людини через спостереження за поведінкою даної людини. Характерною особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх виявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.

Психічне спостереження, на відміну від звичайного, пасивного спостереження, має свої ознаки:

– Психологічне спостереження є цілеспрямованим. Психолог повинен знати, що він хоче спостерігати і з якою метою. Отже, психологічне спостереження обов’язково проводиться за певним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачу вивчення саме тих питань та фактів, які наперед продумав. Без такого плану або програми губиться основна нитка спостереження внаслідок чого не досягається мета психологічного спостереження;

– Психологічне спостереження повинно бути систематичним. Випадкове спостереження може привести до неправильних висновків про психіку даної людини. Тому, чим довше в часі спостереження, тим точніші будуть результати психологічного аналізу даної людини. Внаслідок систематичного спостереження відпадають часткові, випадкові висновки про людину, а залишаються основні, головні, суттєві. Тому викладач (психолог) повинен під час спостереження вести щоденник, у якому занотовуються дані спостереження і з часом робляться остаточні висновки про психічні особливості даної людини;

– Психологічне спостереження повинне мати об’єктивний характер, воно має враховувати багатоманітність вияву психологічних особливостей людини. Психолог (викладач) повинен враховувати, що в певній незвичній ситуації людина може виявити цілком не властиві їй риси характеру, наприклад, під час поганого самопочуття, хворобливого стану здоров’я, втомленості і т. д. Потрібно також враховувати мотиви поведінки людини.

Експеримент. Важливу роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент. В експерименті психолог (викладач) спостерігає за людиною, за виявами психіки досліджуваного. Однак, між спостереженням та експериментом є суттєва різниця. Якщо при спостереженні дослідник пасивно чекає таких психічних даних у досліджуваного, які цікавлять даного дослідника, то в експерименті дослідник свідомо створює певні ситуації, у яких можуть виявитися ті чи інші психічні процеси у досліджуваного. Важливою перевагою експеримента над спостереженням є також те, що дослідник може експериментувати (змінювати, повторювати в різних варіантах) досліди, втручаючись у протікання психічних процесів у досліджуваного чи у досліджуваних. Це, зокрема в умовах ВНЗ, дає змогу віднаходити найбільш раціональні прийоми у навчально-виховній роботі зі студентами. Наприклад, змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу, можна встановити, за яких умов запам’ятовування буде найефективнішим. Почергово змінюючи одну і зберігаючи не змінними всі інші умови проведення досліду, експериментатор тим самим має змогу визначити вплив тих чи інших факторів на плин психічних процесів.

– Розрізняють два типи психологічних експериментів: лабораторний і природний. Лабораторний проводять у спеціально організованих для цього штучних умовах, а природний проводиться в умовах звичайної щоденної поведінки людини (студента). Особливість природного експеримента в тому, що досліджуваний не підозрює того, що над ним проводять експеримент.

У психології використовують також метод бесіди та анкетний метод. Суть цих методів полягає в тому, що дослідник задає наперед продумані чи підготовлені питання, на які піддослідний відповідає усно (бесіда) чи письмово (анкета). Під час бесіди дослідник уважно спостерігає, наприклад, за студентом, за виразом його обличчя, очей, рухів, з чого він може робити також певні психологічні висновки. В анкетуванні важливу роль має точність формулювання питань, кoли особистий контакт під час анкетування відсутній.

Широко використовуються тести (тест з англ. – проба, випробування). Тестування вважається досить простим способом психологічних досліджень, оскільки вони не вимагають особливо складної техніки, крім математичного опрацювання даних. Однак, в тестових дослідженнях не враховується вплив численних умов, які так чи інакше впливають на результат й цих досліджень – настрій людей, їх самопочуття, ставлення до тестування.

На зламі ХІХ–ХХ ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна психологія, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична психологія, психотехніка.

На початку ХХ ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер (1880–1944), В. Келер (1887–1967), К. Коффка (1886–1941). Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. При розв’язанні задач голвним чинником визнавався «інсайт»тобто явище раптового охопення ситуації в цілому.

Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість, а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».

У психології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та особистсті, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки. Значним та широко розповсюдженим напрямком у психології ХХ ст. є гуманістична психологія. У центрі гуманістичного підходу знаходиться особистість, «Я» кожної людини, її право зберігати свою цілісність та унікальність. Загальні принципи гуманістичної психології:

– людина є метою, а не засобом як у біхевіоризмі;

– основоположним є розгляд людських властивостей та відносин: віри, любові, свободи, відповідальності;

– істинна сутність людини полягає в її доброму началі;

Розвиток психіки людини, її психічних зібностей триває в умовах науково-технічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації. Ці умови детермінують розвиток нових психічних якостей особистості, що забезпечує можливість не лише відображати об’єктивну дійсність, а й перетворюватиїї та себе.

Носієм психіки людини є головний мозок. Всі явища людської психіки виникають, формуються та розвиваються у процесі діяльності мозку. Тому для з’ясування змісту психічної діяльності людини потрібно знати будову її мозку.

Нервова система людини – явище надзвичайно складне. Основний її елемент – нервова клітина, тобто нейрон. Діаметр тіла нейрона має мікроскопічну величину, приблизно 0,03 мм, хоч довжина нервового волокна може сягати кількох сантиметрів. Саме в нейронах виникають процеси збудження (біоструми). Нервове збудження поширюється зі швидкістю 120 м/с. Скупчення нервових волокон з загальною з’єднувальною оболонкою називається нервами. А скупчення тіл нервових клітин складають сіру речовину головного та спинного мозку. Скупчення ж нервових волокон – білу речовину. Роль сірої мозкової речовини полягає у накопиченні, посиленні та переробці збудження, а білої речовини – передачі збудження від одних нервових клітин до інших. Нерви проводять збудження тільки в одному напрямку – від різних частин тіла до мозку (доцентрові нерви) або навпаки, від мозку до різних частин тіла (відцентрові нерви). Головний мозок разом із спинним складають собою центральну нервову систему людини.

За фізіологічним складом 80 % мозку людини – це вода, все інше – це ті ж речовини, що й решта її тіла. Вага мозку людини 1-2 кг., що значно більше, ніж вага мозку тварин (мавпи – 400 гр., собаки – 80 гр.). Однак талант людини, велич її розуму не залежить від ваги її мозку. Як показала практика, навіть дуже талановиті люди мали середню вагу мозку (Д. Менделєєв – 1571 гр., І. Павлов – 1653 гр., математик К. Гаусс – 1500 гр. і т. д.). Деякі видатні особистості мали навіть досить малу вагу мозку (письменник А. Франс – 1017 гр., відомий юрист А. Коні – 1100 гр). Разом з тим, звичайні, з посередніми здібностями люди, мали вагу мозку понад 2 кг. Отже, слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між вагою мозкової речовини і рівнем психічного розвитку особи не існує. Рівень психічного розвитку людини визначається іншими особливостями мозку. На ці особливості звернемо увагу насамперед.

Найбільш розвинута частина головного мозку – це його великі півкулі: права і ліва, які з’єднані між собою т. зв. мозолистим тілом. Зовні великі півкулі покриті тонким шаром сірої мозкової речовини товщиною 3-4 мм. Цей шар сірої речовини називається корою великих півкуль. Решта півкуль мозку – це біла мозкова речовина. В корі мозку нараховується майже 15 млрд. нейронів різного розміру, форми та будови. Ці нейрони дуже щільно «запаковані» у сіру речовину (в одному кубічному міліметрі речовини – ЗО 000 нейронів). «Упаковки» згруповані у задану йому функцію. Клітини кори через свої відростки вступають у численні контакти з іншими (до 6 тисяч контактів). Якщо врахувати, що клітин є приблизно 15 мільярдів, то виходить астрономічне число контактів. Таким чином, мозок людини діє як чітко відлагоджений, дуже складний природний механізм. Разом з тим зазначимо, що нервові клітини кори не діляться і не розмножуються. У новонародженої дитини та ж сама кількість нервових клітинок, що й у дорослої людини. Розвиток іде лише шляхом ускладнення будови клітин та збільшення кількості контактів між ними. Починаючи з 30-35 років, кількість нервових клітин зменшується (щоденно гине приблизно 50 тисяч).

Кора – безпосередня матеріальна основа психічних процесів у тварин, мислення та свідомості у людини. У тварин кора лише частково розвинута, а у людини кора головного мозку досягає вищого рівня досконалості. Еволюція кори йде шляхом збільшення її поверхності. У вищих тварин і особливо у людини це досягається за рахунок зростання кількості та глибини борозен і складок на поверхні кори мозку. Якщо розправити та розгладити усі складини, то поверхня кори великих півкуль людини склала б 2 тис. см. кв. (у дельфіна – 900, у шимпанзе – 500, у собаки – 130 см. кв.).

Кора великих півкуль відчуває на собі вплив різноманітних сигналів зовнішнього світу, здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність – аналізує зовнішній світ, виділяє різні подразнення, сприймає усілякі сигнали. Синтетична діяльність кори полягає в утворенні тимчасових зв’язків. Найпростішим прикладом синтезу с утворення умовного рефлексу.

Нервові процеси в корі головного мозку відбуваються (хоч і дуже складні за біохімічним змістом) непомітно зовні. Основні нервові процеси – це з б у д ж е н н я і г а л ь м у в а н н я. Ці процеси протилежні за характером. Збудження – це активізація роботи мозку на утворення нових нервових зв’язків, а гальмування, навпаки, – блокування тимчасових нервових зв’язків. Гальмування – це також активний нервовий процес, але спрямований на захист роботи мозку, а не на його збудження. Гальмування неначе призупиняє діяльність мозку з метою збереження його працездатності у майбутньому. Це дуже яскраво спостерігається під час сну людини, коли її мозок відпочиває, але не припиняє своєї діяльності зовсім. Відпочивають лише ті клітини мозку, які активно працювали впродовж дня.

В и д и г а л ь м у в а н н я. Існує два види гальмування в корі головного мозку: зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє гальмування – це результат дії якогось сильного зовнішнього подразника. Наприклад, студент захоплений лекцією викладача, уважно його слухає і записує зміст лекції у конспект. Раптом за вікном почався якийсь шум, крики. Студент перестає записувати, його увага переключається на новий сильний подразник, а хід думок, який володів ним до цього, припиняється, тобто активно гальмується.

Особливою формою гальмування є так зване охоронне гальмування. Загалом це важливий процес у діяльності мозку. Коли людина перенасичена враженнями, інформацією, переживаннями, мозок включає процес гальмування, щоб захистити роботу мозку від перевантаження.

Внутрішнє гальмування. Внутрішнє гальмування за своїм змістом є виявом внутрішніх закономірностей роботи кори головного мозку. Даний тип гальмування не пов’язаний з діями сильного зовнішнього подразника. Прикладом внутрішнього гальмування є гасіння умовних рефлексів. Якщо умовний подразник кілька разів підряд давати без підкріплення його безумовним подразником, то він перестане викликати умовний рефлекс. Спостерігається поступовий розлад певного вміння (знання іноземної мови), якщо його не підкріплювати вправами (мовою практичною). До цього виду гальмування належить вміння людини стримувати себе, вести себе культурно, позбуватися поганих звичок та ін.

Нервові процеси, які відбуваються в корі головного мозку, є біохімічними процесами. Живий мозок безперервно генерує своєрідні біоструми. Сила їх дуже слабка (сто тисячні долі вольт). Однак є надчутливі прилади (осцилографи), які записують ці біоструми. Графічні зображення електричної активності кори на осцилографі називають електроенцефалограмами (від гр. енцефалос – мозок). У спокійному стані мозок працює в ритмі 9-12 коливань на секунду (альфа=ритм). Під час сну – 2-4 коливання па секунду (дельта =ритм). Під час напруженої розумової праці 13-З0 коливань на секунду (бета=ритм). До речі, ці дані дають уявлення про ритм роботи мозку, а не про зміст розумової діяльності. Тому «читати» думки піддослідного за допомогою осцилографа неможливо. Разом з тим, проблеми передачі думок на відстані є актуальними і широко нині дискутуються.

Вища нервова діяльність людини заснована на другій сигнальній системі – тобто не на сигналах речей і явищ світу, а на сигналах слів, звуків, які означають ці речі і явища. Саме завдяки другій сигнальній системі людина навчилася мислити, активно діяти і жити свідомим суспільним життям. Таким чином, в основі мислення людини лежить мова, рівень розвитку якої визначає рівень культури певного народу чи нації. Досконала, вишукана мова людини, високий її інтелектуальний та загальнокультурний рівень викликає зацікавленість та інтерес оточуючих людей даною особистістю.

Розвиток психіки – дуже складний еволюційний процес. В ході еволюційного розвитку цей процес пройшов ряд етапів: від звичайних інстинктів до високоінтелектуальної поведінки сучасної людини. Вищий щабель розвитку психіки – це свідомість людини. Свідомість властива лише людині. Вона розвинулася внаслідок мислення, що почало функціонувати на основі оперування певною системою знаків, тобто мовою. Жодна з тварин не володіє свідомістю. Лише мавпи та дельфіни мають певні проблиски свідомості і здатні виконувати елементарні мислительні завдання. Людина, наділена свідомістю, здатна продумувати свою поведінку, аналізувати свої вчинки, вивчати себе, а, отже, планувати саморозвиток, самовдосконалення.