Тема 8. періодизація психічного розвитку особистості

Психіка людини не є сталою, однорідною. Упродовж всього життя в ній з’являються все нові й нові якості. Одночасно деякі з цих якостей втрачаються. Динаміку зміни психіки людини вивчає вікова психологія. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, юнацьку психологію, психологію дорослої людини (акмелогію), психологію старості (геронтопсихологію).

Особливістю дитячої психології є те, що в ній активно формуються всі складові людської психіки. Тому дитячу психологію поділяють на психологію немовляти, переддошкільний період, дошкільний період.

У немовляти в основному формуються почуття та сприйняття, моторна та елементи словесно-логічної пам’яті. Другий рік – це рік становлення систем сприйняття і мислення. Протягом третього-четвертого року розвивається мимовільна увага та пам’ять. У переддошкільний період швидко розвивається друга дошкільна система, у підшкільний вік завершується розвиток уваги, мислення мови, практичних навичок. У дошкільний період активно формуються інтелектуальні здібності, починається період свідомого формування особистих переконань.

Юність у психології визначають періодом від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Юність поділяють на два періоди: рання юність – 15-18 років і пізня – від 18 до 23 років.

Період ранньої юності є найбільш складним періодом у життєдіяльності людини. У цей період завершується процес становлення її соціального “Я”. Фактично, це період другого (соціального) народження людини. Суперечливість даного періоду у тому, що молода людина намагається самостійно вирішити всі свої проблеми, але практично не має соціального досвіду.

Характерними ознаками цього періоду є: внутрішні протиріччя в оцінці і діяльності, схильність займати крайні позиції у вирішенні життєвих проблем.

Психологи зазначають, Що у цей період психіка є найбільш вразливою, молода людина болісно сприймає будь-які обмеження її свободи, тому досить важливо у цей період не вирішувати за неї її проблем, а надати їй максимум позитивної інформації для самостійної оцінки і прийняття правильних рішень.

Другий період юності є більш стабільним стосовно першого. Особливістю другого періоду є те, що молода людина вступає у самостійне життя, створює свою сім’ю. Основною проблемою цього періоду стає вирішення суперечності між внутрішніми оцінками і переконаннями з одного боку та реальною дійсністю з іншого. Соціологічні дослідження показують, що в цей період спостерігається найбільший розрив між потребами та можливостями людини. У психіці відбувається бурхлива переоцінка цінностей. Якщо у перший період юності молода людина жила майбутнім, то тепер її більше хвилює теперішнє.

В цілому в період юності молода людина формує особисті теорії сенсу життя, щастя, кохання, йде постійний процес порівняння особистої системи оцінок та переконань з реаліями життя.

Останнім часом досить актуальними стають проблеми акселерації (прискореного психічного та фізичного розвитку молодої людини). Акселерація має як позитивні, так і негативні соціальні наслідки. Досить важливо враховувати саме негативні її наслідки: відставання інтелектуального розвитку від фізіологічного, неспроможність психіки адаптуватись до динамічних зовнішніх змін, фактична відсутність соціального досвіду і нагальна потреба його мати.

Завершення юності є передумовою періоду зрілості. Хронологічні рамки цього періоду найбільш умовні. Зрілість – це період найвищого розвитку фізичних, інтелектуальних та духовних здібностей, максимального задоволення різноманітних потреб, досягнення поставлених цілей.

Доросла людина вступає у складну систему суспільних відносин –економічних, політичних, соціальних. Головне в період зрілості – максимально реалізувати себе. Ця психологічна установка наявна для кожної людини. Відмінність – лише в ступені її усвідомлення. Реалізація (нереалізація) життєвих планів безпосередньо виливає на психіку людини. Основне завдання сучасної психології (з даної проблеми) максимально звільнити людину від такої безпосередньої залежності, навчити її ефективним методам самореалізації психіки. Найбільш ефективним вважається метод активної нервово-м’язової релаксації (зменшення напруги) та аутогенного тренування (метод самонавіювання).

Геронтопсихологія (психологія старості) вивчає особливості поступового зниження функціонувальних можливостей людського організму. Неправомірно розглядати старість тільки як процес об’єктивної поступової регресії. Важливо зрозуміти, що у людини є фізіологічні і духовні потреби. Саме в максимальній реалізації духовних потреб вчені вбачають «сенс життя» цього періоду.

Дата добавления: 2014-11-29