Релігійний варіант тлумачення природи конфлікту в епоху Середньовіччя і Відродження

Проблема суперечностей і конфліктів у працях мислителів Стародавнього світу

В ідеях стародавніх мислителів містяться численні і подекуди досить глибокі зауваження про причини всіляких конфліктів і шляхи їх подолання. Тоді основним засобом розв’язання конфліктів було вживання «священної» влади старійшин і вождів.

Стародавні філософи засуджували розбрати, хоча стверджували, що «в суперечці народжується істина». Вони вважали, що конфлікт – не погано і не добре, він існує незалежно від того, як до нього ставляться. Весь світ повний суперечностей: життя природи, життя Богів, життя людей.

Китайський філософ Лао Цзи вважав: «В битві перемагають ті, хто не любить війну. Головне полягає в тому, щоб підтримувати спокій. Мир цінніше, за війну». Існує два джерела миру: янь – світле джерело та інь – темне джерело. Ці джерела постійно борються і доповнюють одне одного, їх співіснування утворює гармонію. Інший китайський мудрець Конфуцій ще в VI ст. до н.е. стверджував, що злість та зарозумілість, а з ними – і конфлікти, породжують нерівність та несхожість людей. Він казав: «Важко бідному злості не мати й легко багатому не бути зарозумілим».

Перші спроби раціонального осмислення природи конфлікту належать старогрецьким філософам. Так, Геракліт прагнув пов’язати свої міркування про війни і соціальні конфлікти із загальною системою поглядів на природу всесвіту. Він вважав, що «джерело конфлікту – в сутності світу; конфлікти – це універсальна властивість світу, але, окрім суперечностей, у світі є і згода. «Війна – батько всіх речей, а мир – їх мати... Все суще складене в гармонію через протизверненість».

Конфлікти, таким чином, мисляться як неодмінна і важлива умова суспільного життя. Аристотель вказував на джерела розбратів, які полягають в нерівності у володінні майном і отриманні почестей, а також нахабстві, страху, зневажанні, надмірному піднесенні одних людей і приниженості інших.

Деякі із стародавніх філософів виказували утопічні надії на можливість створення суспільства, в якому будуть усунені всі суперечності і конфлікти. Наприклад, Епікур вважав, що біди, пов’язані з нескінченними війнами, примусять людей жити в стані постійного миру.

Подібні утопії мали привабливість і привертали увагу знов і знов.

За часів Середньовіччя затвердилася християнська релігія, яка проповідувала загальну любов, людинолюбство і прагнула довести переваги миру і згоди між людьми. Проте такі ідеї не зробили істотного впливу на хід історії. Вже на початку IV ст. принцип несумісності воєн з вченням Христа ставиться під сумнів. Релігійна філософія розробила спеціальне вчення – «Виправдання Бога», яке виправдовувало те, що Бог допускає різноманітне зло. Виникло питання: як при доброму і всемогутньому Богу в світі існують багатоманітні конфлікти – від жорстоких воєн до підступних вбивств? Ця постановка питання містить зерна заперечення Бога, атеїзму.

Є загальні відповіді на це питання. Наприклад, Тертуліан вважав, що природа Бога, його задуми не піддаються людському розуму: «вірую, тому що абсурдно». Хоча дохристиянське пояснення причини відмінне від християнського, між ними багато спільного: і ті, і інші визнають однаково, що боротьба добра і зла, суперечності є органічними, неусувними властивостями буття, природи, суспільства, людини. Відмінність: одні вбачають в цих універсальних явищах початкові властивості буття, а інші – задум Бога.

Фома Аквінський розвинув думку про царство філософського пізнання і богослов’я, духовної влади, про людське буття і Бога. На його думку, «історія являє собою вічну битву двох царств – божого і земного».

В епоху Відродження Т.Мор, Ф.Рабле, Еразм Роттердамський виступали з різким засудженням соціальних зіткнень і озброєних конфліктів. Вони ратували за мир і згоду між людьми, вважаючи їх вирішальним чинником розвитку суспільства.

Так, Еразм Роттердамський відзначав, що «війна солодка для тих, хто її не знає». Відомий гуманіст звертав увагу на складність примирення протилежних сторін в конфлікті навіть у тому випадку, якщо вони стоять на подібних духовних позиціях. «Найбільшим абсурдом є те, що Христос присутній в обох ворожих таборах, неначе сам з собою веде боротьбу» (про конфлікт між християнами - гугенотами і протестантами - за Христа).

Дата добавления: 2014-11-29