Основні терміни, поняття та визначення

Охорона праці — це система правових, соціально-еко-homічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних i лікувально-профілактичних заходів та зacoбiв, спрямованих на збереження життя, здоров'я i працездатності люди-ни в npoцeci трудової діяльності

Виробнича санітарія — система організаційних i технічних заходів i зacoбiв, які виключають або зменшують вплив шкідливих виробничих факторів на працюючих.

Виробнича безпека — система організаційних i технічних заходів i засобів, які виключають вплив небезпечних ви­робничих факторів на працюючих.

Безпека праці — це стан умов праці, за якого виключається вплив шкідливих i небезпечних виробничих факторів на працюючих.

Постніков В. І. викреслює чотири складові безпеки праці: виробниче середовище, безпека виробничих процесів, безпека виробничого обладнання, безпека працюючих.

Безпека виробничого обладнання — властивість об­ладнання зберігати безпечний стан при виконанні да­них функцій в умовах, які встановлені нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого процесу — властивість ви­робничого процесу зберігати стан при протіканні в умовах, які встановлені нормативно-технічною доку­ментацією.

Умови праці — сукупність факторів виробничого середовища, яке впливає на стан здоров'я і праце­здатність людини в процесі праці.

Пожежна безпека — стан об'екта, при якому виключається можливість пожежі або при її виникненні забезпечуються умови для її локалізації, ліквідації, захисту людей i матеріальних цінностей.

Роботодавець — власник підприємства, установи, ор-ганізації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, i фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на шдприємстві, в організації, ycraновi та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Шкідливий виробничий фактор - виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров'я, зниження працездатності працівника.

Небезпечний виробничий фактор - виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров'я працівника.

Виробнича травма - порушення анатомічної цільності організму людини або його функцій внаслідок впливу ви­робничих факторів.

Підтримання оптимальних умов діяльності і відпо­чинку створює передумови для виявлення найбільшої працездатності і, як наслідок, продуктивності роботи. Вибір оптимальних параметрів і організації середо­вища діяльності базується на урахуванні фізіологічних показників людини, режиму роботи і її психічно­го стану і вимагає глибокого знання і поняття анатомо-фізіологічних особливостей людини і її функ­ціональних можливостей.

Забезпечення безпеки праці сприяє зберіганню життя і здоров'я людини за рахунок зниження трав­матизму і захворюваності в умовах впливання нега­тивних факторів виробничого середовища.

Доцільність вибору і використання конкретних за­хисних засобів обґрунтовуються інформацією, яка от­римується при ідентифікації небезпечних і шкідли­вих виробничих факторів.

Наукові задачі безпеки виробничих процесів зво­дяться до теоретичного аналізу і розробки методів ідентифікації (розпізнавання і кількісна оцінка) небез­печних і шкідливих виробничих факторів.

В коло наукових задач також входять комплексна оцінка багатофакторного впливу негативних умов ви­робничого середовища на працездатність і здоров'я людини; оптимізація умов діяльності і відпочинку і реалізація нових методів захисту; моделювання ви­робничих небезпек та ін.

Коло практичних задач насамперед обумовлено вибором принципів захисту, розробкою і раціональ­ним використанням засобів захисту робітника від не­гативного впливу виробничого середовища.

Засобами познання в безпеці виробничих процесів є: спостереження, моделювання, експеримент, математична статистика, аналіз, синтез, прогнозуван­ня та ін.

Вибір оптимальних умов діяльності робітника, організація праці, професійний добір та ін. побудо­вані на медико-біологічних і суспільно-правових прин­ципах.

Останні широко використовуються також при реа­лізації управління і контролю в системах забезпечен­ня безпеки виробничих процесів. До них відносяться принципи: допустимого впливу, прямих і віддалених наслідків, раціональної організації робочого місця, навчання, професійний добір, медичне освідчення та ін. При забезпеченні оптимальних умов діяльності і безпеки виробничих процесів широко використову­ються інженерно-технічні принципи. Їх основу скла­дають і принципи недоступності, блокування, міцності, герметичності, ізоляції та ін. Використовуються еко-біозахисна техніка, системи освітлення, вентиляція та ін.

Аксіома про потенційну небезпеку — основопокладаючий постулат безпеки виробничих процесів: по­тенційна небезпека є універсальним засобом процеса взаємодії робітника з виробничим середовищем на усіх стадіях виробництва.

Аксіома про потенційну небезпеку передбачає, що усі дії працюючого і усі компоненти виробничого се­редовища, насамперед технічні засоби і технології, окрім інших позитивних якостей і результатів мають здібність генерирувати небезпечні і шкідливі вироб­ничі фактори. При цьому будь-яка нова позитивна дія або результат неминучо супроводжується виникнен­ням нової потенційної небезпеки або системи потен­ційних небезпек.

Система — це сукупність, утворена (і впорядкова­на за певними правилами) із скінченої множини еле­ментів. При цьому елементи системи розташовують так, щоб вони могли виконувати конкретні функції. Між елементами системи існують певні зв'язки. В ок­ремих системах можна спостерігати ізольовані еле­менти або групу елементів, які не взаємодіють з інши­ми елементами цієї системи.

У будь-якій системі окремий її елемент може бути системою інших (менших) елементів, а система може бути елементом більш високої системи. Наприклад, складний верстат є системою. Вона складається з окре­мих вузлів, механізмів, а кожен механізм чи вузол — з окремих деталей. Крім того, сам верстат є елемен­том певної системи верстатів, призначених для вико­нання комплексу робіт за певною технологією.

За походженням системи бувають ( рис. 1):

- природні (органічні, неорганічні);

- штучні (хімічні, технічні, суспільні та інші. )

У свою чергу, природні поділяються на органічні та неорганічні, а штучні — на хімічні, технічні, суспільні та інші. Технічні системи можуть бути машинними, електричними, будівельними тощо. Кожна з них має певне призначення, яке визначається відповідною метою.

Функціонування системи, тобто її поведінка, ха­рактеризується певними станами, послідовними у часі, і супроводжується змінами.

Внутрішня організація, порядок і побудова систе­ми визначаються структурою, якою задається і функ­ціонування системи.

Технічна система має певне оточення (навколишнє середовище). До нього теоретично включається все те, що не входить до даної системи.

Зовнішнє відношення «навколишнє середовище» «система» є входом, а відношення «система» «на­вколишнє середовище» — виходом.

Залежно від виду системи вхідна величина може бути дією, зв'язком (відношення) або параметром ста­ну об'єкта дії (операнда). Сукупність усіх входів ста­новить узагальнений вхід. Його можна показати як вектор окремих входів. Аналогічно узагальнений вихід можна зобразити у вигляді вектора виходу.

Кожна система, її елементи і відношення мають такі особливості, які властиві цій системі і точно її визначають. Це розміри, маса, швидкість, форма, стабільність, а також технологічність, транспорта­бельність та особливо здатність виконувати певні функції, тобто функціонувати.

Рисунок 1 – Класифікація систем

Властивістю є будь-яка суттєва ознака об'єкта. Сукупність значень властивостей системи у пев­ний проміжок часу називають станом системи. Будь-яку систему можна зобразити у вигляді модели (рис. 2).

Рисунок 2 – Модель системи

Оскільки у виробниц­тві існує значна кіль­кість типів систем, їх прийнято класифікува­ти так (рис. 3):

- за положенням сис­теми в ієрархії: надсистема, система, підсис­тема;

- за зв'язками з ото­ченням: відкриті (мають принаймі один вхід або вихід), замкнуті (без зв'язків з оточенням);

- за зміною стану: динамічні (стан змінюється за­лежно від часу) статичні (стан не змінюється за ча­сом);

- за характером функціонування: детерміновані (за­лежно від стану можна судити про її функціонуван­ня), стохастичні (можна лише зробити припущення відносно різних варіантів функціонування);

- за типом елементів: конкретні (елементами є ре­альні об'єкти), абстрактні (елементи уявні);

- за походженням: природні, штучні;

- за характером залежності виходів: комбінаторні (вихід залежить лише від входу), секвентивні (вихід залежить від входу та інших величин);

- за ступенем складності структури: надзвичайно складні (мозок, народне господарство), дуже складні (виробничий комплекс чи певна галузь), складні (ав­томобіль, автоматизований верстат), прості (болтове з'єднання, простий вузол механізму тощо);

- за видом елемента: типу об'єкта (елементами є спо­руда, машина, двигун тощо), типу «процес» (елемен­тами є операції, наприклад, виготовлення деталі, процес охолодження або фільтрування тощо).

типу „об’єкт” типу „процес”

Дата добавления: 2014-11-29