Інноваційність у сучасному освітньому просторі

Інноваційний підхід як передумова технологізації освіти

Педагогічна наука є динамічним феноменом, що ак­тивно розвивається, реагуючи на виклики часу. Тради­ційна школа вже не спроможна задовольнити потреби суспільства, тому для сучасного освітнього процесу ха­рактерне активне впровадження інновацій.

Оновлення навчально-виховної практики часто від­стає від цивілізаційного розвитку. Ця проблема особли­во загострилась у другій половині XIX ст. Під впливом науково-технічного прогресу між системою освіти і но­вими умовами життя виник розрив, який сучасний аме­риканський учений Філіп Кумбс витлумачив як кризу освіти в тогочасному світі. У багатьох країнах було прийнято державні програми реформування освіти.

У 1978 р. у доповіді Римському клубу група вчених запропонувала розрізняти традиційне та інноваційне навчання. Учасники клубу звернули увагу світової нау­кової громадськості на неадекватність принципів тради­ційного навчання вимогам сучасного суспільства до осо­бистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційним вважали навчання, орієнтоване на формування готовно­сті особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку творчих здібностей, різноманітних форм ми­слення, а також здатності до співпраці з іншими людьми.

На сучасному етапі очевидним стає те, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування, недостатньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самовизначитись у світі, самостійно приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути ак­тивними і мобільними суб'єктами на ринку праці. Основ­ними недоліками традиційної системи освіти є породже­ні нею невміння і небажання дітей учитися, несформованість цілісного ставлення до власного розвитку та освіти. Подолання кризи сучасної освіти можливе завдяки фор­муванню принципово нової системи загальної освіти, чого можна досягти завдяки впровадженню інновацій.

Поняття «інновація» вперше було вжито понад сто­ліття тому в культурології та лінгвістиці на позначення процесу трансферу (лат. transfero — переношу, перемі­щую) — проникнення елементів однієї культури в іншу і набуття при цьому нових, не властивих раніше яко­стей. У сучасному світі ним активно послуговуються в різних галузях знань та діяльності. У педагогіці термін «інновація» вживають у таких значеннях:

— форма організації інноваційної діяльності;

— сукупність нових професійних дій педагога, спря­мованих на розв'язання актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно орієнтованої освіти;

— зміни в освітній практиці;

— комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу в галузі техні­ки, технології, педагогіки, наукових досліджень;

— результат інноваційного процесу.

Педагогічна інновація (англ. innovation — нововведення) — про­цес створення, поширення та використання нових засобів і мето­дів (нововведень) для розв'язання педагогічних проблем.

Створення та поширення новацій у системі загальної освіти зумовлені низкою об'єктивних чинників:

— новими державними стандартами освіти;

— профілізацією та індивідуалізацією освітнього процесу;

— концепцією національного виховання дітей та молоді;

— авторськими навчальними програмами, підруч­никами, посібниками, виховними та управлінськими системами і технологіями;

— варіативними системами навчання (розвивальна, модульно-розвивальна, диференційована тощо);

— методами проектування та моделювання життєтворчості особистості, діалоговою формою спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу;

— рейтинговою системою оцінювання навчальних досягнень учнів;

— модернізацією змісту, форм і методів управлінсь­кої діяльності керівників закладів освіти;

— варіативними моделями структури управління;

— появою авторських закладів освіти тощо.

Запровадження нового в навчально-виховну, освіт­ню діяльність (нових методів, способів дій, концепцій, навчальних програм, засобів виховання тощо) завжди пов'язане зі змінами, спрямованими на поліпшення і розвиток виховання та освіти. Інноваційне навчання орієнтоване на динамічні зміни в навколишньому світі, використовує оригінальні методики розвитку різнома­нітних форм мислення, творчих здібностей, високих со­ціально-адаптаційних можливостей особистості. Його ідеї, основані на новому знанні про процеси людського розвитку, пропонують невикористовувані раніше теоре­тичні підходи до розв'язання педагогічних проблем, конкретні практичні технології досягнення високих ре­зультатів в освіті і вихованні. їх добором, теоретичним осмисленням, класифікацією займається окрема галузь педагогічного знання — педагогічна інноватика.

Об'єктами інновацій найчастіше є такі проблеми: як підвищити мотивацію навчально-виховної діяльності; збільшити обсяг навчального матеріалу, засвоюваного за урок; прискорити темпи навчання; максимально плідно використовувати час на уроці тощо.

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів стано­вить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, запровадженні ново­введень у традиційну систему, що передбачає найви­щий ступінь педагогічної творчості. Суб'єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор.

Інноваційний розвиток освіти — це безперервний процес якісних змін в освіті, які прискорено відбува­ються завдяки впровадженню інновацій і дають їй змо­гу своєчасно реагувати на виклики суспільства.

Основними ознаками інноваційного розвитку освіти є:

— швидке оновлення знань;

— висока освіченість суб'єкта навчання, пристосо­ваного до життя в суспільстві знань;

— висококваліфіковані педагогічні кадри;

— конкурентоспроможність навчальних закладів на міжнародному рівні.

В Україні освіта системно оновлюється, проте мате­ріально-технічне забезпечення та рівень підготовки фа­хівців значно відстають від запитів суспільства.

Сучасний український педагог Віктор Андрущенко виокремлює такі умови реалізації моделі інноваційного розвитку освіти:

— забезпечення належного фінансування освітньої галузі;

— наближення змісту освіти до сучасної науки, за­безпечення належної взаємодії науки і освіти, повер­нення науки до університетів;

— відмова від адміністративного керування галуззю і перехід до її демократизації;

— запровадження принципово нової моделі академіч­ного міжнародного співробітництва — відкрито-прагматичної;

— активізація впровадження основного продукту ін­формаційної революції — високих інформаційних тех­нологій;

— оновлена мовна стратегія, яка передбачає воло­діння іноземними мовами;

— переорієнтація системи освіти з простого засвоєн­ня суми знань на усвідомлення їх предметно-практич­ного значення, формування вміння самостійно здобува­ти знання і впроваджувати їх у практику задля забезпе­чення кар'єрного зростання, добробуту, комфортного існування в розвинутому суспільстві.

Основними напрямами інноваційних педагогічних перетворень є педагогічна система загалом, навчальні заклади, педагогічна теорія, учитель, учні (студенти), педагогічна технологія, зміст освіти, форми, методи і засоби, управління, мета, завдання, результати. Глиби­на перетворень свідчить про сутність, якість і доціль­ність інновацій.

Найважливішою особливістю сучасної системи осві­ти є співіснування традиційної та інноваційної страте­гій організації навчання. Аналіз рівня підготовки вчи­теля в Україні свідчить про необхідність серйозного пе­регляду її змісту. «Концепція педагогічної освіти» (1999) звертає увагу вчених і практиків на посилення технологічного аспекту підготовки педагога, накопиче­ну сучасною школою низку освітніх технологій, на­працьовані підходи до гуманізації взаємодії вчителя з дитиною і колективом загалом.

Унаслідок посилення демократичних тенденцій у житті суспільства освітні системи як його значущі скла­дові почали переносити акцент із масових педагогічних явищ на особистість дитини, умови саморозкриття і самореалізації людини на різних етапах її життєдіяльно­сті. Тенденція особистісної орієнтованості освітніх систем виявляється і в педагогічній освіті. Одним із провід­них завдань має стати створення такого освітньо-розвивального середовища, у результаті взаємодії з яким у майбутнього вчителя формується готовність до роботи на ґрунті засвоєння сучасних педагогічних технологій, ро­зуміння ним своєї індивідуальної сутності, на основі якої виробляється особистісна педагогічна концепція та інно­ваційна культура педагога — система освоєних особи­стістю педагогічних засобів, що забезпечують іннова­ційний спосіб діяльності, системотвірним елементом якої є цінності інноваційного плану.

На межі II—НІ тис. радикально змінюється державна освітня політика в Україні. Розпочалося становлення но­вих парадигм освіти, орієнтованих на входження нашої країни у світовий освітній простір, поглиблюються тен­денції диференціації освіти. Реалізація принципу варіа­тивності дає змогу педагогічним колективам навчально-виховних закладів обирати і конструювати педагогічний процес за будь-якими моделями, зокрема й авторськими надбаннями вітчизняної і світової педагогік. Усвідомлен­ня тенденцій розвитку світового освітнього простору є ва­жливою ланкою професійної підготовки вчителів.

Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов'яза­ний із масовим громадсько-педагогічним рухом, зумовле­ним суперечностями між суспільними потребами розвит­ку та функціонування навчально-виховних закладів і ре­альним станом цієї сфери. Орієнтація на нове, пошук його і впровадження не є самоціллю педагогічної інноватики. Вона спрямована передусім на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства. У динамічно змінюваному соціумі це спону­катиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критич­ного ставлення до всього нового.

Досягнення очікуваних від реалізації інноваційного педагогічного процесу результатів залежить і від моти­вації виконавців. Учасники інноваційного процесу, крім готовності і прагнення впроваджувати новації, по­винні мати належну кваліфікацію для виконання покла­дених на них обов'язків. На практиці нерідко тра­пляється, що педагог може успішно реалізувати в на­вчальному процесі вимоги програми, володіє різними методиками, але при цьому не відчуває потреби в ново­му саме через відсутність творчого потенціалу. З огляду на це необхідною умовою впровадження інновацій є спе­ціальна підготовка педагога, самоусвідомлення нової діяльності, внутрішня налаштованість на пошук.

У системі підготовки вчителів до інноваційної діяль­ності постають такі основні завдання:

— допомогти кожному вчителю в розвитку його цін­нісних орієнтацій і гуманістичної спрямованості, які визначають загальний підхід до реалізації актуальних проблем сучасної школи;

— дати вчителю змогу усвідомити методологію розв'язання професійно-педагогічних проблем, яка ґрунтується на гуманістичній парадигмі;

— розкрити перед учителем способи побудови кон­кретних концепцій роботи школи і самого педагога, враховуючи своєрідність умов їх діяльності;

— віднайти разом з учителем способи реалізації кон­цептуальних схем у досвіді діяльності, особливо в орга­нізуванні дослідно-експериментальної роботи;

— орієнтувати вчителя на осмислення ним результа­тів педагогічних нововведень, сприяти виробленню критеріїв їх оцінювання і самооцінювання.

Не завжди впровадження нового забезпечує пози­тивні результати, не кожне нововведення раціональне, виправдане, прогресивне, часто воно дестабілізує функ­ціонування педагогічної системи, створює додаткові труднощі для її суб'єктів. Отже, про прогресивність або непрогресивність нового можна говорити лише за ре­зультатами його освоєння, функціонування.

Дата добавления: 2014-11-29