Сутність методу проектів

Метод проектів

Однією з альтернатив класно-урочної системи є метод проектів, який дає змогу отримати комплексне знання. Останнім часом у зв'язку зі становленням особистісно зо­рієнтованої освіти він переживає друге народження, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють формуванню особистості школяра як суб'єкта діяльності та соціальних відносин. Метод проектів за­свідчує повну узгодженість навчання із життям та інте­ресами учнів, ставить школяра у становище дорослої лю­дини, активно розвиває мислення з опорою на науку.

У другій половині XIX ст. у школах СІЛА виник ме­тод проектів, який набув широкого застосовування у XX ст. завдяки розвитку і впровадженню психологіч­них та педагогічних досліджень американських науков­ців (Дж. Дьюї, В. Кілпатрика, М. Меррі). Його також називали методом проблем і пов'язували з ідеями гума­ністичного напряму у філософії та освіті, розробленими американським філософом і педагогом Джоном Дьюї (1859—1952). Він запропонував будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність старшоклас­ника, ураховуючи особисті інтереси кожного і розкри­ваючи учням прагматичну важливість знань.

Педагогічні погляди Дж. Дьюї є теоретичною осно­вою методу проектів, який обґрунтував американський педагог Вільям Кілпатрик (1871—1965).

У 20 -ті роки XX ст. у Радянському Союзі також були спроби впровадити елементи проектного навчання у ви­гляді самостійних завдань. Проте в 1931 р. вони зазна­ли нищівної критики, були оголошені педагогічним прожекторством (порушенням закономірностей та принципів навчання і виховання, що полягає в невідпо­відності реальним можливостям навчального закладу) і заборонені. Згодом ідею проектів у педагогіці розгляда­ли відомі українські та російські педагоги і психологи (А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко, І. Іва­нова, Б. Ананьев, Ю. Гагин, М. Бернштейн, В. Беспаль-ко та ін.). Василь Сухомлинський (1918—1970) наголо­шував, що педагогіка набуде ознак проективної науки, якщо опиратиметься на психологічні знання; відійде від емпіричних узагальнень у досягненні цілей вихо­вання, навчання і розвитку; використовуватиме цілепокладання, системний підхід, моделювання, активне перетворення педагогічної діяльності. Він називав про­ектування навчання і виховання головною сферою поєд­нання теорії та практики. Учень за таких умов починає розуміти, для чого йому потрібні знання, які дає школа, і де їх можна застосувати. Отже, проектування є керова­ною організаторсько-педагогічною системою.

Із часом ідея методу проектів зазнала змін. Нині вона є інтегрованим компонентом розробленої і структурованої системи освіти, основаним на розвитку пізнавальних навичок, креативності, умінні орієнтуватись в інформа­ційному просторі, самостійно конструювати знання, розвивати критичне і творче мислення.

Проектувальна технологія ґрунтується на позиціях педагогіки прагматизму, що передбачає погляд на вихо­вання як на постійну реконструкцію досвіду учнів, а та­кож відповідність їхнім інтересам і потребам. її при­хильники обстоюють «принцип навчання за допомогою діяльності», який розглядають як різновид творчої ро­боти, де учень є її активним учасником.

Метод проектів (лат. projectus — спрямований уперед) — техно­логія організування навчання, за якої учні здобувають знання, набувають умінь і навичок у процесі планування і виконання прак­тичних завдань — проектів.

Останнім часом популярність методу проектів у різ­них країнах зростає і відповідно збільшується кількість підходів до тлумачення його сутності. Тому, крім за­гального визначення, існують обов'язкові критеріальні вимоги до його сучасного розуміння:

— наявність освітньої проблеми;

— дослідницький характер пошуку шляхів розв'я­зання;

— структурування діяльності відповідно до класич­них етапів проектування;

— моделювання умов для виявлення учнями на­вчальної проблеми;

— самодіяльний характер творчої активності учнів;

— практичне або теоретичне значення результату діяльності;

— педагогічна цінність.

Ключовим аспектом у роботі за проектною системою є виконання проекту — значного за обсягом і складністю завдання, індивідуального чи групового дослідження, тісно пов'язаного з повсякденним життям у різних його проявах. Метод проектів є дидактичним засобом активі­зації пізнавальної діяльності учнів, розвитку креативно­го мислення та формування визначених у них особистісних рис. Три «кити», на яких тримається цей метод на­вчання, — самостійність, діяльність, результативність.

Мета проектної технології полягає в реалізації побу­дованого на суб'єкт-суб'єктній взаємодії оптимального навчально-виховного процесу, створенні умов для само­навчання учнів, стимулювання їхньої ініціативи, інтересів та особистих устремлінь. Відповідно до мети програма навчання за проектною системою складається з низки досліджень, пов'язаних між собою так, що відомо­сті, отримані від одного дослідження, сприяють розвитку і збагаченню інших досліджень. Використання методу проектів розв'язує багато завдань: розвиток пізнаваль­них навичок і критичного мислення учнів, сфери комуні­кації, формування вміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі тощо. Проте він ще не отримав належного застосування в про­цесі навчання в загальноосвітніх закладах.

Метод навчальних проектів завжди припускає розв'я­зування певної значущої для учнів проблеми, яка пе­редбачає використання різноманітних методів, засобів навчання, а також інтегрування знань, умінь із різних галузей науки, техніки, технології та творчих галузей. Результати виконаних навчальних проектів мають бути конкретними: якщо це теоретична проблема — її розв'язання, якщо практична — результат, готовий до впровадження. Навчальні проекти за своєю суттю між-предметні. Навіть якщо проект реалізують у межах од­ного навчального предмета, робота над ним передбачає застосування знань з інших галузей і демонструє зв'я­зок із реальним життям.

Виконання навчальних проектів активізує самостій­ну дослідницьку поведінку учнів, спрямовану на пошук та отримання нової інформації із зовнішнього оточення. Вона відграє важливу роль у розвитку пізнавальних процесів усіх рівнів, у навчанні, набутті соціального досвіду, соціальному та особистісному розвитку.

Від рівня дослідницької поведінки залежить не тіль­ки більший або менший успіх дітей у пізнавальній і прак­тичній діяльності, а до певної міри і вірогідність їхнього фізичного виживання в умовах новизни і невизначеності.

У навчально-виховному проектуванні шляхом оці­нювання результатів можна діагностувати динаміку роз­витку кожного школяра. У процесі спостереження за виконанням проектної діяльності вчитель одержує ін­формацію про формування життєвого і професійного са­мовизначення учня.

Метод проектів дає змогу всебічно систематично до­сліджувати проблеми і розробляти конкретний кінцевий продукт; передбачає отримання практичного результату, а не тільки пошук певної інформації. Цей результат можна побачити, осмислити, застосувати в практичній діяльності. Отже, основа цієї технології — не інформацій­ний, а діяльнісний підхід, спрямований на розвиток в учнів комплексу розумових здібностей (розуміння, ре­флексії, конструктивної уяви, творчості), критичного і творчого мислення, уміння побачити, сформулювати і розв'язати проблему, орієнтуватися в інформаційному просторі.

Якщо основою проекту є теоретична проблема, то підсумком буде її розв'язання. Щоб досягти цього, необхідно навчити дітей самостійно мислити і розв'язу­вати проблеми, залучати знання з кількох галузей, прог­нозувати результати і можливі наслідки різних варіан­тів розв'язання, уміти встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, оцінювати дії власні і своїх товаришів.

У проекті учні стають основними дійовими особами навчального процесу, рівноправними членами творчого колективу, що допомагає їм об'єднуватися за інтереса­ми, забезпечує розмаїття рольової діяльності. Метод дає змогу залучити до навчального процесу не лише думки школярів, а й їхні почуття. Під час реалізації проекту вони вчаться надавати допомогу своїм товаришам по ро­боті, самостійно орієнтуватися в інформаційному про­сторі, бути обов'язковими і відповідальними.

Проектна діяльність має суспільний характер, є осо­бливим типом науково-прогностичного бачення дійсно­сті, що охоплює і змінює її відповідно до вимог розвит­ку практики.

У процесі проектної діяльності школярі вчаться пла­нувати роботу, прогнозувати її результати, використову­вати різні джерела інформації, аналізувати і порівнюва­ти факти, аргументувати власні судження, приймати рі­шення, налагоджувати соціальні контакти, розподіляти обов'язки, взаємодіяти, представляти результати перед аудиторією, оцінювати свою діяльність та партнерів.

При організації навчального процесу на основі до­слідницької діяльності важливу роль відіграє плануван­ня дослідження. У його основі лежить модель і методо­логія дослідження, розроблена і прийнята у сфері науки. При цьому розвиток дослідницької діяльності учнів нор­мується виробленими світовими науковцями традиція­ми з урахуванням специфіки навчального дослідження.

Метод проектів містить дослідницькі, пошукові, проблемні методи, творчі за своєю суттю, що сприяє творчому розвитку учнів, використанню ними певних навчально-пізнавальних прийомів, способів, засобів, які в результаті самостійних дій допомагають розв'яза­ти проблему.

Важливим аспектом організування проектної діяль­ності є мотивація учнів. Вона позитивна найчастіше в тому разі, коли виконання проекту передбачає набуття школярами не тільки навчального, а й соціального дос­віду. Це відбувається за умови, якщо дослідження спря­моване на розв'язання важливої суспільної проблеми, тема цікава для учнів, а процес дослідження захоплює їх. Відповідно основними принципами реалізації про­ектної діяльності мають бути: реальне партнерство уча­сників, налаштованість на результат, конкретизація і планування діяльності, виховний і розвивальний вплив.

Педагогічне проектування відбувається в кілька етапів.

1. Створення теоретичної (ідеальної) моделі об'єкта, виявлення його істотних властивостей, аналіз принци­пів та умов його функціонування. Цей етап передбачає формування в учнів мотивації діяльності; утворення ініціативної групи; пошук чи вибір проблеми серед низ­ки актуальних для школи або громадськості; визначен­ня можливостей та шляхів реалізації проекту. Школярі з допомогою педагога вчаться аналізувати джерела, ефективно спілкуватись як між собою, так і з доросли­ми, обговорювати проблеми.

2. Опрацювання проектної моделі об'єкта: визначен­ня бази знань, інформаційної моделі досліджуваного матеріалу. Потрібно зібрати і критично проаналізувати відомості щодо проблеми (анкети, опитувальники, літе­ратуру, інтерв'ю, матеріали ЗМІ). Принциповим є ко­лективне обговорення учнями всіх рішень шляхом ак­тивної діяльності (дискусії, «мозкового штурму», ви­явлення альтернативи, аналізу зайвої інформації). Під час обговорення інформаційних джерел особливу увагу слід приділити їх достовірності.

3. Розроблення педагогічної моделі знань: структурування матеріалу, вибір і продумування сценарію про­екту. Учні самостійно працюють у групах, обговорюють завдання та складають план із зазначенням відпові­дальних осіб і термінів виконання. Учасники групи роз­робляють можливі варіанти розв'язання проблем, які важливо дослідити в межах наміченої тематики. Учи­тель ставить навідні запитання, створює ситуації; до­цільно використати метод «мозкового штурму» з по­дальшим колективним обговоренням. Після цього учні висувають гіпотези щодо розв'язання проблем, переві­ряють їх і виконують завдання. Важливими є самостій­на робота за індивідуальними або груповими дослід­ницькими, творчими завданнями, проміжні обговорен­ня отриманих даних у групах (на заняттях у науковому товаристві, групі, бібліотеці, медіатеці та ін.). Школярі структурують інформацію, доводять наявність пробле­ми, її актуальність, розподіляють матеріал за планом дій: формулюють конкретні завдання, методи і засоби реалізації, моделюють кінцевий результат, визначають завдання робочих груп і критерії контролю.

4. Практична реалізація та апробація проекту. У про­цесі виконання проекту можливе коригування його зав­дань, шляхів реалізації, використання додаткових засо­бів. План за потреби можна змінювати, але при цьому не відмовлятися від остаточної мети проекту. Зміни вносять керівник або учасники після того, як обговорять та узго­дять зі всіма. Результатом діяльності є презентація та за­хист проекту. Успіх значною мірою залежить від пред­ставлення продукту діяльності, його вдалого подання.

5. Захист проекту. Він може відбуватися у формі презентації, творчого звіту або доповіді і триває до 4 хв. Далі виконавцям ставлять запитання, виступають опо­ненти. При цьому присутні всі учасники проекту.

6. Колективне обговорення, експертиза, оцінювання результатів проекту. Група оцінює роботу кожного уча­сника, а викладач — роботу груп загалом.

До параметрів зовнішнього оцінювання проекту на­лежать:

— значущість і актуальність поставлених проблем, їх відповідність тематиці;

— коректність використаних методів дослідження та оброблення отриманих результатів;

— активність кожного учасника проекту відповідно до його індивідуальних можливостей;

— колективний характер ухвалюваних рішень;

— характер спілкування і взаємодопомоги, взаємодоповнення учасників проекту;

— необхідна і достатня глибина проникнення в про­блему, залучення знань з інших галузей;

— доведення власного рішення, уміння аргументу­вати висновки;

— естетика оформлення результатів здійсненого проекту;

— уміння відповідати на запитання опонентів, лако­нічність і аргументованість відповідей кожного члена групи.

Роботу над проектом не можна вважати ефективною без аналізу учнями перебігу та результатів своєї діяльно­сті на всіх етапах, тобто без проведення рефлексії. Доціль­но організувати обговорення, під час якого діти матимуть змогу оцінити проект загалом та особистий внесок кожно­го, виявити недоліки та з'ясувати шляхи їх подолання.

Важливу роль у проектуванні відіграє педагог, який водночас спонукає учнів до навчально-виховної діяль­ності і є рівноправним, не домінуючим членом робочої групи. Наставник може поділитися власним життєвим досвідом, допомогти у пошуці різних джерел інформа­ції щодо проблеми, але не може керувати.

Основною цінністю проектної діяльності є її завер­шеність. Усі засоби підпорядковані досягненню резуль­тату. На різних етапах реалізації проекту необхідно розв'язувати дослідницькі завдання, інакше проект відривається від життя і стає нереальним. Проте саме дослідження виконує суто обслуговувальні функції.

Особливістю дослідження в школі є його навчальний характер. Тобто його головна мета — не отримання но­вого знання, як у науці, а розвиток особистості, надбан­ня учнями функціональних навичок дослідження як універсального способу засвоєння дійсності, розвиток мислення високого рівня, активізація особистісної по­зиції учня в навчальному процесі на основі опанування суб'єктивно нових знань.

Дата добавления: 2014-11-29