ЗАВДАННЯ 2. 2 страница

Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не по­спішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, ак­центи, щоб мова не була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співроз­мовником.

Керівникам рекомендують дотримуватися таких правил службової бесіди:

1. Визначте перед собою конкретні завдання.

2. Заздалегідь складіть план бесіди.

3. Визначте час, потрібний для досягнення своєї мети.

4. Виберіть місце й час проведення бесіди з урахуван­ням впливу її на результати.

5. На початку бесіди створіть атмосферу взаємодовіри.

6. Від початку й до завершення бесіди дотримуйтесь ос­новного напряму, що веде до поставленої мети.

7. Будьте на висоті становища.

8. Зафіксуйте набуту інформацію в придатній для подаль­шого використання формі.

9. Припиняйте бесіду, досягнувши поставленої мети.

У свою чергу до запрошених на бесіду ділових людей теж висувається низка вимог.

Основна вимога — пунктуальність. На місце зустрічі тре­ба прийти на п'ять хвилин раніше від призначеного часу. Слід заздалегідь уточнити адресу, вид транспорту, яким ви поїдете. Навіть коли вам і не подадуть знаку, що незадоволені запізненням, за вами у цій фірмі збережеться репутація людини неввічливої.

Вважається, що неохайний вигляд — це неповага до співрозмовника. Отже, одягатися треба охайно в традиційно­му стилі: повсякденний костюм, скромна краватка, добре вичищене взуття.

Прийшовши за дві-три хвилини до зустрічі в приймальню, чітко назвіть секретареві свої ім'я, прізвище, мету приходу.

Під час бесіди слід уважно слухати співрозмовника, не можна робити нервових рухів, крутити в руках якісь пред­мети або щохвилини поглядати на годинник.

Відповідати на запитання потрібно якомога чіткіше й лаконічніше, бо безперервне красномовство справляє таке саме несприятливе враження, як і бурмотіння та заїкання. У діло­вих бесідах фіксований не тільки початок, а й закінчення. Трапляється, захопившись відповідями, відвідувач згадує про власне запитання, коли час зустрічі вичерпався.

Нарешті, не можна затягувати бесіду — розмову варто завершити за мить до того, як відчуєте себе зайвим.

Найважливішими етичними принципами в бесіді керів­ника з працівником при прийомі на роботу є:

- конфіденційність (забезпечення умов для щирої і відвер­тої бесіди, особливо при викладенні причин звільнення з ко­лишньої роботи);

- доброзичливість (ставлення до співрозмовника має бути позитивним, схвальним; ваше схвалення і психологічна про­никливість допоможуть йому точніше висловити свої думки, не замовчуючи істотного; навпаки, негативне ставлення відра­зу викличе у співрозмовника захисну реакцію, почуття не­впевненості, настороженість, потайливість);

- психологічна проникливість (здатність до розуміння іншої людини, її емоційного стану, вміння підтримувати роз­мову, вирішувати конфліктну ситуацію, давати належну оцін­ку культурі мови, виразу обличчя співрозмовника);

- тактовність (повага до співрозмовника, обережність у висловлюваннях, вміння надати йому психологічну підтрим­ку і словом, і жестом тощо).

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу — також (лектор має при­стосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

Усі види лекцій об'єднує те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем.

Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій — переконливо, дохідливе, цікаво! — треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Тільки так можна зацікавити слухачів, підготувати їх до спільної праці, згур­тувати аудиторію. Знайшовши потрібні для вступу слова і зацікавивши аудиторію, дуже важливо утримати протягом усієї лекції викликаний інтерес і довір'я.

В основній частині лекції найважливіше — чіткий ви­клад стрижневого питання, послідовне й логічне розкриття його, увиразнення причиново-наслідкових зв'язків. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу при пере­ході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину й кінцівки кожної самостійної за змістом частини.

В окремих місцях досвідчений лектор може дозволити собі будувати виклад так, наче він "займається пошуками істини, вирішенням певного питання тут, в аудиторії. Він залучає до цих пошуків слухачів, примушує їх також мисли­ти, розмірковувати разом із ним.

Основна частина лекції може мати не більше семи вузло­вих питань або смислових частин.

Конспект — це короткий виклад твору; він містить найсуттєвіші факти, положення й висновки книги.

Конспектування — трудомістка, але вдячна праця, яка дає вміння точно мислити і говорити, вибирати ла­конічну форму, обдумувати весь прочитаний матеріал. Зміст книжки після такого обдумування й чіткого ви­кладу значно міцніше запам'ятовується.

Дуже важливо виробити в собі навички до т. зв. партитурного читання, тобто такого ознайомлення з книгою, яке дозволяє за дві-три години одержати пра­вильне уявлення про неї, довідатись, що там найцікаві­ше, який фактичний матеріал в ній можна знайти (як свідчить практика, протягом двох-трьох годин можна познайомитися з працею обсягом 200—300 сторінок на­стільки, щоб її зміст залишився в пам'яті як своєрід­ний резерв).

Конспектувати слід не одразу (при першому читан­ні). Доцільніше спочатку одержати загальне уявлення про твір в цілому, а лише після цього, при повторному його читанні, почати конспектування.

Існує два види конспектів: текстуальний кон­спект (найважливіші положення виписуються у ви­гляді точно документованих цитат) І вільний кон­спект (це стислий виклад праці; у формі цитат вклю­чаються лише корінні, принципові положення, висновки, формулювання).

Техніка конспектування: головні Ідеї й положення книжки виділяти (підкресленням, новим рядком, розмі­ром літер та ін.); цитати супроводжувати позначенням сторінки; на полях робити короткі підзаголовки, що роз­кривають зміст розділу. Дуже корисно розшукати ре­цензію на книжку й використати її. Тоді зростає об'єк­тивність знань при зіставленні різних точок зору на одну проблему; е можливість уникнути повторення пе­ред аудиторією неточностей і хибних положень книги, якщо з'явиться потреба на неї посилатися.

Тези доповіді є таким же «робочим інструментом» доповідача, необхідним йому під час виступу, як і план.

Основне призначення тез — відновити у пам'яті зміст доповіді. Добре складені тези — це підготовлена, про­думана доповідь, економно сформульована, проте повна (у тезах містяться всі її основні положення). Чим же тези - відрізняються від тексту доповіді? Насамперед тим, що вони містять лише принципові положення, які ще мають бути роз'яснені й обгрунтовані під час про­голошення доповіді; в них немає полеміки, фактів.

Повний текст виступу пишуть звичайно тоді, коли він потрібен не для одного виступу (якщо це, приміром, публічна лекція). Досвідчені лектори знають, що в та­ких випадках краще одразу витратити певну кількість часу на розгорнутий виклад, ніж потім знову поверта­тися до виправлення й доповнення в тезах і в плані (а вони обов'язково будуть).

Текст виступу пишеться повністю й тоді, коли він будується на великому й складному матеріалі, висвіт­лює ряд серйозних теоретичних проблем. Робота над текстом допомагає відшліфувати формулювання, опа­нувати матеріал (зробити його «своїм»).

Вимагають написання повного тексту й офіційні до­повіді, зокрема звітного характеру (проте мати готовий текст доповіді—не означає обов'язково читати її перед аудиторією).

Композиція виступу. Кожен виступ, незалежно від свого жанру (доповідь, промова, лекція, бесіда), пови­нен підпорядковуватись логічним законам, які відобра­жають об'єктивні закони існування навколишнього сві­ту. У зв'язку з цим логічність викладу е необхідною умо­вою точного повідомлення про будь-який об'єкт.

Як для ділового документа, так і для офіційного ви­ступу в основі викладу повинна бути не хронологічна, а логічна послідовність, яка б відповідала внутрішній структурі, логіці того, про що говориться.

Усі, кому доводилося виступати з доповідями або часто слухати їх, не раз мали можливість переконатися в тому, що побудова викладу в часовій послідовності не дає можливості узагальнити факти, веде до появи зайвих подробиць.

Тому вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу, а не чисто зовнішніми причинами.:

Цій ідеї повинен підпорядковуватися й поділ виступу на частини. Поширена така помилка: автор поділив свій виступ на частини за чисто зовнішніми ознаками, най­частіше хронологічними, до того ж і заголовки дав «непрозорі» (з них майже нічого не можна вияснити про зміст частин виступу); такий поділ не допомагає авто­рові, а, навпаки, заважає йому. Отже, при поділі ви­ступу на частини слід орієнтуватися лише на якусь одну ознаку (на одну підставу поділу); заголовки час­тин теж повинні бути однотипними.

В основі викладу кожного розділу має бути опредмечене, доказове, несуперечливе мислення. Доказ — це логічна дія, в процесі якої істинність певної думки об­ґрунтовується з допомогою інших думок, вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і неза­перечний доказ — це сукупність фактів, які обґрунто­вують тезу, особливо якщо ці факти нові, свіжі, невідо­мі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоб не потребувати додаткового обгрунтування.

Якщо доповідач користується термінами, то він по­винен бути переконаний в тому, що його слухачі знають найважливіші з них І правильно розуміють їх значен­ня (окремі терміни слід було б тактовно, непомітно по­яснити). Визначення, якими користується автор, повин­ні будуватися правильно, в них мають вказуватися найважливіші ознаки предметів, а не другорядні або випадкові (суть визначення полягає в тому, щоб вка­зати, чим цей предмет є, які в нього якості наявні, а не в тому, щоб сказати, чим він не є і яких ознак він не має).

2. Синтаксичні особливості ділових паперів.

Загальна грамотність документа, що виражається в чіт­кості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими озна­ченнями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речен­ня. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рек­ламне агентство міжнародноїтелерадіокомпанії «Тоніс» пропо­нує свої послуги..

Поширеними є пасивні структури типу: закони прийма­ються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листу­ванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим речен­ням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю — використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію.

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року;

подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, шо вони конкретніші за дієслівні від­повідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом;

Рекомендуємо надавати перевагу одягу з нату­ральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у кон­кретній виробничій чи адміністративно-виробничш ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обоє 'язок; зобов 'язання тощо.

3. Розпорядчі документи. Наказ. Розпорядження. Постанова.

НАКАЗ — основний розпорядчий документ. Видається керівником підприємства, установи на правах єдиноначаль­ності і в межах його компетенції.

Розрізняють накази про особовий склад і накази із за­гальних питань.

У наказах, що стосуються особового складу, оформляють призначення, переміщення, звільнення працівників, відрядження, відпустки, всілякі заохочення, нагороди та стягнення.

Текст наказу складається з констатуючої і розпорядчої частин.

Констатуюча частина містить такі елементи; вступ (за­значення причини видання наказу); доведення (переказ го­ловних фактів); висновок (виклад мети видання наказу).

Складання й оформлення наказів про особовий склад має деякі особливості. У заголовку такого наказу пишуть: Про особовий склад. Констатуюча частина може опускатися. У розпорядчій частині пункти розміщують у певній послідов­ності: призначення на посаду, переведення, надання відпуст­ки, звільнення з посади, зміна прізвища тощо.

Накладання дисциплінарних стягнень і оголошення за­охочень оформляють, як правило, окремими наказами.

За формою накази мають бути однаковими. Це полегшує використання їх як довідкових. Кожний пункт наказу почи­нається з дієслова, що означає дію (призначити, перевести, звільнити, оголосити подяку і т. ін.) і пишеться великими літерами. Великими літерами також з нового рядка зазнача­ються прізвище, ім'я і по батькові особи, а потім викладаєть­ся текст пункту. Наприкінці кожного пункту наказу зазна­чається підстава для його складання. Наказ набирає чинності з моменту його підписання. Однак окремі параграфи можуть мати свої терміни набрання чинності. Наприклад, призна­чення працівника на посаду може бути виконане з першого вересня, тоді як наказ підписано 28 серпня. Якщо терміну з якоїсь причини не зазначено, то вони визначаються з момен­ту підписання наказу.

До викладу тексту наказу ставляться певні вимоги, оскіль­ки правильне і чітке його формулювання гарантує трудові права працівників.

У наказах про прийняття на роботу необхідно зазначати:

- на яку посаду, до якого структурного підрозділу і з якого числа оформляється на роботу; вид прийняття на роботу (на постійну — з випробувальним терміном, зі стажуванням тощо, на тимчасову — на певний термін, за сумісництвом і т. ін.);

- особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відпові­дальності, із скороченим робочим днем тощо). При переве­денні на іншу роботу в тексті зазначаються вид і мотивуван­ня переведення. В усіх випадках тимчасового переведення зазначається його тривалість.

У наказах про надання відпустки слід зазначити її вид (основний, додатковий, наприклад, за тривалість стажу робо­ти на одному підприємстві; навчальний; у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю; без збереження заробітної плати, на­приклад, за сімейними обставинами тощо), загальну кількість робочих днів, дату виходу у відпустку і повернення з неї, за який період роботи надано відпустку.

Звільняючи працівників, обов'язково зазначають дату і мотивують звільнення. Мотиви звільнення мають бути ви­кладені стисло і чітко відповідно до чинного законодавства.

Накази про особовий склад оформляють аналогічно до наказів з основної діяльності. При цьому особлива увага приділяється візуванню, оскільки пункти наказу стосуються різних структурних підрозділів і осіб. Начальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити із змістом наказу згаданих осіб, про що вони розписуються в оригіналі. Накази мають такі реквізити:

1) назву установи, що видає наказ;

2) назву документа;

3) місце видання наказу;

4) номер наказу;

5) дату підписання наказу;

6) заголовок;

7) текст наказу (констатуюча та розпорядча частини);.

8) підпис керівника установи.

Зверніть увагу, що розпорядча частина наказу починається словом НАКАЗУЮ, яке звичайно друкується великими літе­рами з нового рядка, хоча може друкуватися як закінчення констатуючої частини, наприклад: "...з метою забезпечення подальшого зберігання техніки, НАКАЗУЮ...". Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, зробити, оголосити, звільнити, перевести).

Необхідно також пам'ятати, що в писемній формі ділового мовлення переважає інфінітив. Вживаний у наказах і розпо­рядженнях, він надає висловленню категоричного характеру.

Примітка. Інфінітив має закінчення -ти, наприклад: здійснити, звільнити, надати. Закінчення -ть для ділових текстів неприйнятне.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання.

Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України

КИЇВСЬКЕ НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ЕЛЕКТРОНМАШ"

НАКАЗ № 10

17 червня 1996 р. м. Київ

Про затвердження інструкції з діловодства розпорядчих документів

З метою подальшого вдосконалення порядку документування та організації роботи з розпорядчими документами НАКАЗУЮ:

1. Затвердити інструкцію про діловодство розпорядчих документів (додаток 1 на 2 арк. у 1 прим.).

2. Керівникам структурних одиниць об'єднання і головного за­воду забезпечити виконання підпорядкованими працівниками ви­мог, викладених в інструкції.

3. Вважати недійсними накази по об'єднанню від 14.03.90 за № 32 "Про затвердження інструкції про порядок документування розпорядчих документів та організації роботи з ними" та від 06.09.91 за № 517 "Про вдосконалення діловодства розпорядчих документів".

4. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника ВОУГЗ Стрюченка В.І.

Генеральний директор (підпис) В.В. Головач

ПОСТАНОВА — правовий акт, який приймається вищи­ми та деякими центральними органами управління для роз­в'язання найважливіших питань, що стоять перед цими орга­нами, і для встановлення стабільних норм та правил пове­дінки.

Постанови приймаються Президією Верховної Ради Укра­їни, Кабінетом Міністрів України й іншими органами управ­ління.

Текст постанови складається з двох частин: з констатую­чої і розпорядчої. Констатуюча частина містить вступ, оцін­ку ситуації і, якщо необхідно, підставу для видання чи поси­лання на правовий акт вищого органу. У розпорядчій час­тині подається перелік заходів, визначається виконавець (ви­конавці) та термін виконання.

Постанову підписують дві особи: голова колегіального органу й керуючий справами (секретар).

Реквізити:

1) Герб України;

2) назва установи, що підготувала постанову;

3) назва виду документа (ПОСТАНОВА);

4) номер;

5) дата;

6) місце видання;

7) заголовок до тексту (стислий виклад змісту);

8) текст;

9) підписи.

Зразок

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА № 1153

від 17 жовтня 1997 р. м. Київ

Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, у Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Примірну інструкцію з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, у Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади (до­дається).

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої вла­ди, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим органам виконавчої влади:

— розробити на основі Примірної інструкції і затвердити не пізніше як у тримісячний термін інструкцію з діловодства у власних апара­тах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери їхнього управління;

— забезпечити неухильне додержання інструкцій з діловодства, затверджених відповідно до цієї постанови, здійснювати система­тичні перевірки стану діловодства на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери їхнього управління.

3. Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів Украї­ни здійснювати контроль за застосуванням інструкцій з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, у Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади.

Прем’єр-Міністр України (підпис) В. Пустовойтенко

(печатка)

РОЗПОРЯДЖЕННЯ — правовий акт управління держав­ного органу. Видається одноособово керівником, головним чином колегіального державного органу, для вирішення опе­ративних питань і є обов'язковим для громадян та органі­зацій, котрим він адресований.

Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, міс­цеві ради, представники Президента України на місцях, а також керівники колегіальних органів державного управлін­ня, адміністрація підприємства та закладу в межах наданих законом прав для вирішення оперативних питань.

Як правило, цей документ має обмежений термін дії і сто­сується вузького кола організацій, посадових осіб і громадян.

Реквізити розпоряджень в основному повторюють рекві­зити ухвал:

1) герб України;

2) назва органу управління, що видає розпорядження;

3) назва виду документа (розпорядження);

4) заголовок;

5) дата або дата й номер;

6) місце видання;

7) текст;

8) підпис відповідальної особи.

Розпорядження і наказ мають багато спільного. У право­вому розумінні ці розпорядчі документи рівнозначні. Тому іноді розпорядження видають нарівні з наказом. У цьому разі в тексті слово "НАКАЗУЮ" замінюють словами: "ЗОБО­В'ЯЗУЮ, ПРОПОНУЮ, ДОРУЧАЮ, ВИМАГАЮ". Ці два пра­вових акти відрізняються ще й тим, що накази пишуть із загальних, всеохоплюючих питань, а розпорядження — з кон­кретних.

Зразок

Україна

Державний комітет з медичної та мікробіологічної промисловості "ДЕРЖКОММЕДБІОПРОМ"

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

12.07.96 м. Київ

Про роботу з проектами документів

для законодавчої та виконавчої влади

При підготовці проектів документів, якими вносяться зміни до діючих законодавчих або нормативних актів (проекти постанов Кабі­нету Міністрів України, положень, наказів і т. п.), встановити такий порядок роботи:

1. Управління справами готує наказ (розпорядження) по Коміте­ту, в якому визначаються персональний склад групи спеціалістів, голова групи і його заступник у роботі над проектом документа.

2. Голова робочої групи та його заступник несуть персональну відповідальність за вчасну підготовку і узгодження проекту доку­мента з органами законодавчої та виконавчої влади.

3. Управління справами спільно з управліннями Комітету, які готу­ють документ, здійснює контроль за вчасною підготовкою проекту документа, його представленням адресату і рішенням щодо нього.

4. Працівники Комітету, причетні до підготовки необхідного до­кумента, постійно стежать за вчасним представленням проекту до­кумента владним структурам, сприяють прискореному його розгля­ду і, за необхідності, доопрацьовують.

5. Контроль за виконанням розпорядження лишаю за собою.

Перший заступник Голови Комітету (підпис) В.Т. Чумак

Вправа 1. Відредагуйте тексти документів.

І. Адміністрація зобов'язується:

• створити Працівникові умови, потрібні для нормальної роботи із забезпечення повної схоронності довірених йому матеріальних цінностей;

• ознайомити Працівника із діючим законодавством про матеріальну відповідальність працівників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству (організації, уста­нові), а також із діючими інструкціями, нормативами й правилами зберігання, приймання, обробки, продажу або використання у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

II. Рада засновників повинна спостерігати діяльність ди­рекції та інформувати учасникам про справи в підприємстві. Якщо директори не можуть забезпечити згоду у питаннях діяльності підприємства, то вони повинні скликати Раду засновників. У випадку недосягнення згоди суперечка пере­дається на розгляд у суд або арбітраж.

Вправа 2. Перепишіть, вставляючи, де потрібно, пропу­щені розділові знаки.

1. Рецензований посібник присвячений питанням викла­дання української мови. 2. Розглянуті в авторефераті питання підтверджують актуальність і практичну значимість обраної теми. 3. У посібнику наведені зразки найбільш поширених у сучасному справочинстві документів. 4. Не слід надсилати листа написаного через копіювальний папір це свідчить про неповагу до адресата (3 посібника). 5. Поки жива мова в устах І народу, до того часу живий і народ. І немає насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщинуствонезчисленними поколіннями його віджилих предків. 6. Людина байдужа до рідної мови — дикун..і шкідлива уже тому, що байдужість до мови пояснюється пковитою байдужістю до минувшини, теперішності й май-гності народу (К, Паустовський). 7. Щодо мене, то я дуже іблю вашу народну українську мову гучну, цвітасту і таку рику. У вашій мові стільки поетичних слів ніжних, сердеч-іих: ясочко, зіронько, квітонько, серденько (Л. Толстой).

Вправа 3. Визначити вид документа і назвати його основні реквізити. Поясніть правопис.

Провести генеральне прибирання кабінетів – до 20 вересня. Відповідальні – класні керівники.

Утеплили вікна – до 1 жовтня. Відповідальні – техпрацівники.

Провести прибирання пришкільної території – до 1 жовтня. Відповідальні – класні керівники, вчителі праці, техпрацівники.

Вправа 4. Скласти наказ про відрахування студентів за неуспішність у навчанні.

Контрольні запитання:

1. Назвіть основні види усного ділового спілкування.

2. Які існують жанри публічних виступів? Охарактеризуйте кожний із них.

3. Розкажіть основні правила оформлення розпорядження.

Орієнтована тематика лекцій

1. Тема: Документи та документування. (2 год.)

Офіційно-діловий стиль – мова ділових паперів. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Класифікація та призначення документів. Способи викладу матеріалу в документах.

2. Тема: Мова і стиль службових документів. (2 год.)

Функціональні стилі сучасної української мови. Основні риси офіційно-ділового стилю. Особливості писемного ділового мовлення. Особливості усного ділового мовлення. Етикет ділових паперів.

3. Тема: Сучасні вимоги щодо оформлення службових документів. (4 год.)

Загальні правила оформлення документів. Формуляр документа. Правила оформлення реквізитів службових документів. Оформлення сторінки. Нумерація сторінок. Вимоги щодо бланків службових документів.

4. Тема: Композиційні особливості службових документів. (2 год.)

Текст – головний елемент документа. Правила викладу матеріалу в документах. Рубрикація.

5. Тема: Лексика ділових паперів. (2 год.)

Труднощі вибору і вживання слів. Синоніми та пароніми в діловому мовленні. Іншомовні слова в документах. Термінологічна лексика. Вимоги щодо вживання термінів в документах. Професіоналізми в діловому мовленні.

6. Тема: Застосування і роль морфологічних засобів у ділових документах. (2 год.)

Вибір граматичної форми іменника. Використання прикметників у текстах ділових документів. Правила запису цифрової інформації. Використання займенників у документах. Дієслівні форми в ділових паперах.

7. Тема: Синтаксичні особливості ділових документів. (2 год.)

Порядок слів у реченні. Віддієслівні іменники. Розщеплення присудка. Узгодження присудка з підметом. Вибір прийменника.

8. Тема: Усне ділове мовлення. (2 год.)

Види усного ділового спілкування. Публічний виступ. Жанри публічних виступів. Загальні вимоги до усного ділового мовлення.

Дата добавления: 2014-11-29