Національна економіка: загальне та особливе. Освоєння нового технологічного принципу формує науково-технічний напрям, що включає низку поколшь техніки

Тема 1

Освоєння нового технологічного принципу формує науково-технічний напрям, що включає низку поколшь техніки, які змінюють одне одне, та має життєвий цикл 80-100 років. Су­купність взаємопов'язаних науково-технічних напрямів форму­ють технологічний уклад. Це концентроване поняття становить цілісний комплекс технологічних процесів, що охоплюють різні галузі та виробництва. В економічній літературі описано шість технологічних укладів (табл. 2.З.).

Таблиця 1.3 Характеристика та динаміка технологічних укладів

Номер укладу і період його доміну-1 вання (роки)	Основа укладу (ключовий винахід)	Частка укладу в економіці за випуском продукції, (%)
Японії (90-ті рр. XX ст.)	0.^ :«О. Н § -в.«і *£й	Білорусії (2ООЗ р).	України (200О р.)
1. (1770-1830)	Текстильної ма­шини
2. (1830-1880)	Парового двигуна, верстатів
3. (1880-1930)	Електродвигуна, технології вироб­ництва сталі			22-23
4. (1930-1980)	Двигуна внутріш­нього згорання, технологічних процесів нафто­хімії	ЗО
5. (Від 1 980-1990 до 2 030-2040)	Мікроелектрон-них компонентів			9-:о
6. Після 2040 р.	Генної інженерії, нанотехнологій

Сьогодні в світі активно розвивається п'ятий технологічний уклад, саме він формує основу передових національних еконо­мік. Домінування того чи іншого укладу в економіці конкретної країни безпосередньо відображається на структурі національної економіки та характеризує ЇЇ прогресивність.

Регіональна (територіальна) структура економіки характе­ризує поділ економіки на економічні райони та регіони за їх спе­ціалізацією та економічним потенціалом. У рамках національної економіки можуть формуватись територіально-виробничі комп­лекси як сукупність підприємств різних галузей виробництва, які перебувають на певній визначеній території, пов'язані між собою використанням природних і економічних ресурсів, що дозволяє підвищити ефективність цього використання та ви­конувати різноманітні функції, важливі для розвитку економіки

в цілому.

В Україні в процесі природно-історичного та економічно­го розвитку склалося декілька індустріально-територіальних та аграрно-територіальних комплексів, які в своїй сукупності створюють природно-економічні системи, що виконують різ­номанітні функції. Сучасна наука пропонує багато принципів раціоналізації і відповідно декілька варіантів групування регіо­нів України. Так, за одним з підходів виділено вісім таких комп­лексів: Карпати, Полісся, Поділля, Донбас, Придніпровський, Харківський, Прикарпаття, Причорноморсько-Азовське узбе­режжя. Спеціалізація цих комплексів на тих чи інших галузях виробництва не означає, що всі інші галузі не розвиваються. Кожний територіально-виробничий комплекс, як правило, має свою виробничу і соціальну інфраструктуру, забезпечуючи свої потреби в основних видах продукції.

Регіональна структура національної економіки характери­зує пропорції у розміщенні і розвитку продуктивних сил також у межах світового господарства, в системі міжнародного розпо­ділу праці. Тут також відбуваються постійні зміни, переміщен­ня епіцентрів технологічних і структурних змін із одних країн в інші. Прикладом може стати стрімка поява нових індустрі­альних країн (Південна Корея, Сінгапур тат ін.), а також втрата іншими країнами певних позицій у технологічному лідерстві.

Взагалі зміни під впливом науково-технічного прогресу здій­снюються у взаємодії з корінними змінами в структурі наукових

Тема 1

знань, технологічній і галузевій структурах, що зумовлено по­явою нових потреб.

Західна економічна наука пропонує розглядати технічну структуру економіки, де поділ здійснюється на групи галузей за їх участю в стадіях переробки та споживання матеріальних благ і послуг: первинне, вторинне, третинне виробництво. Пер­винне виробництво охоплює галузі первинного формування про­дукту виробництва, а саме: сільське господарство, гірничодобув­ну промисловість, рибний промисел тощо. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - оброб­на, металургійна, харчова та інші види промисловості. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого належать оптова та роздрібна торгівля, кредитні установи, страхові компанії, транспортні організації, державне управління та інше.

У макроекономічних дослідженнях як основу для структу-рування економіки нерідко використовують поняття «сектор економіки».

Сектор економіки - це сукупність інституціональних оди­ниць - резидентів, які мають подібні економічні цілі, функції та поведінку⁵ [6, с. 60]. Існує й таке визначення сектора еконо­міки: «велика, значна частина економіки». Так, виходячи саме з такого розуміння, виділяють промисловий сектор економіки, який включає добувну та обробну промисловість, енергетику, будівництво, газо- і водопостачання.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 р., економіка поділяється на п'ять секторів:

- нефінансових корпорацій (об'єднує корпорації, зайняті
ринковим виробництвом). У свою чергу, в складі цього
сектора виділяють три групи галузей: 1) пов'язані з видо­
буванням ресурсів (первинний сектор); 2) зайняті перероб­
кою цих ресурсів і випуском готової продукції (вторинний
сектор); 3) сфера послуг у її широкому розумінні (третин­
ний сектор);

- фінансових корпорацій (охоплює інституціональні одини­
ці, зайняті фінансовим посередництвом);

⁵ Михайлєнко О, Методологічні аспекти структурування національної еконо­міки і національного ринку//Економіка України. - 2003. - № 5. - С. 61.

- державних установ (являє собою сукупність юридичних
осіб, зайнятих неринковим виробництвом);

- домашніх господарств (включає, здебільшого, споживчі

одиниці);

- некомерційних організацій (об'єднує організації, що об­
слуговують домашні господарства, надаючи їм неринкові

послуги).

Сьогодні переважаючою є думка, що жодна національна га­лузь не може досягти конкурентоспроможності ні на зовнішньо­му, ні на внутрішньому ринках без виникнення та зміцнення ряду підтримуючих і супутніх галузей, які утворюють систему, визначену в теорії як кластер. Величезний прогресивний вплив на економічний розвиток країн справляють саме такі - скон­центровані за географічною ознакою - групи взаємозв'язаних компаній, спеціалізованих постачальників і фірм різних галу­зей, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (освітніх за­кладів, агентств із стандартизації, торговельних підприємств). Зокрема, М. Портер вважає, що кластери являють собою новий спосіб структурування економіки, організації, теорії та прак­тики економічного розвитку, а також утвердження державної політики, який забезпечує додаткові можливості для зростання продуктивності суспільної праці.

Поділ національної економіки на кластери може здійснюва­тись двома шляхами:

1. Встановлення кооперованих зв'язків між підприємствами
при посередництві регулюючої функції ринку.

2. Безпосередня організація відносно замкнутої мережі
виробничо-господарських зв'язків кооперованих підприємств
різних галузей на базі взаємного переплетення їх інтересів (най-
типовіші форми цього типу структурування - концерн, корпо­
рація, ФПГ).

Концепція кластерів базується на ширшому, динамічні-шому баченні процесу конкуренції між фірмами та регіонами на основі зростання продуктивності. Згідно з цією концепцією, взаємозв'язки та обмін у кластері помітніше впливають на зрос­тання продуктивності, ніж масштаби діяльності окремих фірм. Усі кластери є пріоритетними, і всі вони являють собою потен­ціал щодо вкладу у підвищення добробуту людей. Державні та приватні інвестиції, що направляються на поліпшення умов

Дата добавления: 2014-11-29