Політика економічного зростання і розвитку національної економіки 133

Тема 4

підхід до дослідженн е галузевих пропорцій, відповідно до якого аналізувалися динаміка співвідношення між промисловістю та сільським господарством, між важкою та легкою промисловістю тощо. Такий підхід не був достатньо ефективним, оскільки не ві­дображав функціональних зв'язків між підсистемами та елемен­тами національного ринку як складної системи взаємодії окре­мих ринків як у товарному, так і в географічному розрізах²².

Оптимізація структури економіки перебуває під безпосеред­нім впливом обраної моделі економічного зростання. За умо­ви експортне орієнтованої моделі економічного зростання при сприятливій кон'юнктурі зовнішніх ринків країна здатна досягти стабільних результатів. Проте такі тенденції мають засновувати­ся не на галузях, що виробляють сировину, матеріальні та енер­гетичні ресурси, а на тих галузях, що виробляють готові товари і послуги. При цьому обов'язковим є зростання виробничого та технологічного потенціалу економіки, що забезпечують достат­ній рівень конкурентоспроможності національних виробників.

Для розвинутих країн світу сучасний етап удосконалення «неоліберального світового економічного порядку» йде за таки­ми основними напрямами:

1) перетворення основ конкурентоспроможності центрів сві­
тового господарства (надання пріоритетів інноваційному
розвитку, сфері послуг та ін.);

2) формування нових національних економічних регуляторів
з урахуванням їх взаємодій з регуляторами світового гос­
подарства (створення спільних економічного та правового
просторів тощо);

3) постійне посилення впливу на економіку країн, які розви­
ваються.

За таких умов Україна повинна одночасно пристосовувати­ся до двох магістральних змін у формуванні нової економічної системи. Це стосується, по-перше, лібералізації внутрішньої системи господарювання зі створенням ринкових регуляторних механізмів, а по-друге, глобальної неолібералізації, що розмиває міжнаціональні бар'єри та сприяє становленню єдиного глоба-лізованого економічного середовища з вільним рухом товарів,

²² Михайленко О. Методологічні аспекти структурування національної еконо­міки і національного ринку//ЕкономікаУкраїни.-2003.-№ 5.-С. 61-67.

послуг, капіталів і робочої сили. На цьому етапі ми акцентує­мо увагу лише на першому напрямі. Найвагомішим фактором структурних перетворень в умовах лібералізації внутрішнього ринку є антимонопольна політика держави, яка за допомогою цінових факторів забезпечує розподіл прибутків між галузями та підприємствами. У свою чергу, нормальна прибутковість га­лузей сприяє формуванню фінансових ресурсів національного походження для подальшого реінвестування виробництва та безперебійного процесу розширеного відтворення. Починаючи з 1991 р., головну увагу у процесах демонополізації в Україні було спрямовано на ліквідацію монополії державної власності на за­соби виробництва і товарно-матеріальні цінності. В тих умовах великого поширення набула теза про автоматичне формування конкурентного середовища за умов активного роздержавлення та приватизації, однак практика довела хибність багатьох по­ложень, що домінували у перші роки розбудови ринкових від­носин.

Таким чином, для оптимізащї структурних перетворень, під­вищення їх впливу на темпи економічного зростання вагомим фактором є регулююча роль держави. Світовий досвід доводить. що в розвинутих постіндустріальних економіках структурна політика завжди відігравала важливу роль у забезпеченні ста більного розвитку. Система державного управління постійно використовувала широкий спектр регуляторних і законодавчих заходів, що дозволяло трансформувати національну економічну систему для забезпечення найефективнішої діяльності окремих суб'єктів господарювання.

Структурна політика- це діяльність держави щодо вирі­шення загальних економічних проблем, які виникають внаслідок структурних зрушень в економіці, всередині галузей народного господарства та між ними, між регіонами та між групами під­приємств. Виділяють два напрями дій держави щодо структур­ної трансформації економіки. Перший - структурна політика розвитку. Вона характеризується орієнтацією на пристосуван­ня структурних зрушень до процесів економічного зростання і розвитку науково-технічного прогресу. Другий - пристосування економіки до регіональних і галузевих змін. Його мета - забез­печення довгострокових гарантій конкурентоспроможності га лузей і регіонів.

Дата добавления: 2014-11-29