Сутність економічної теорії і політичної економії. Відмінності між цими гілками економічних знань

Економічні аспекти глобальних проблем

Причини виникнення і сутність глобальних проблем
Роззброєння як метод розв'язання глобальних проблем
Основні шляхи розв'язання інших глобальних проблем

Література з економічної теорії
Короткий термінологічний словник з економічної теорії

Систему економічних знань, вироблену людством, формують дві відносно самостійні ланки — політична економія і економічна теорія. Термін «політична економія» виник майже на три століття раніше, ніж «економічна теорія» («економікс»).

Представники різних напрямів, шкіл, течій пропонували власні визначення предмета економічної теорії і політичної економії та різні методи його дослідження. Вчені й досі полемізують щодо предмета вивчення і методів пізнання кожної з цих двох гілок економічних знань.

Предмет економічної теорії і політичної економії. Поняття «економіка» походить від грецького слова «oikonomia» (вчення про господарство), а економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так її предмет вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.). Через кілька десятиліть видатний давньогрецький філософ Арістотель (364—322 pp. до н. е.) поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику («хрема» — майно, володіння: мистецтво наживати статок або діяльність, спрямована на накопичення багатства). Поняттям «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.

У той час рабовласницькі господарства були здебільшого замкнутими економічними одиницями: вироблені продукти переважно споживалися всередині господарства, а не продавалися за його межами. Свідченням цього є те, що кожне місто (поліс) Греції мало свою грошову одиницю. Рабовласницьке суспільство існувало до V ст. н. е. На зміну йому прийшов феодальний спосіб виробництва. Феодальні господарства також були, як правило, замкнутими.

У XIV—XV ст. починається занепад феодального способу виробництва. Феодали замість панщини (оброку) запроваджують грошову ренту. Це змушувало селян продавати частину виробленої продукції на ринку. Так поступово долалася замкнутість феодальних господарств і формувався єдиний національний ринок, початковою формою якого було проведення ярмарків. Виникала потреба у ширшому тлумаченні поняття «економіка».

У 1615 р. французький учений Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575—1621) запроваджує термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний). За умов подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін «господарство» охоплює економіку всієї країни, національне господарство. Майже такого ж змісту набуло й поняття «економіка». Крім того, його поява зумовлена зростаючою роллю держави в процесі первісного нагромадження капіталу і розвитку торгівлі. Запроваджуючи це поняття, А. де Монкретьєн намагався зосередити увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного управління економікою. У цьому полягає одна з відмінностей політичної економії від економічної теорії у формі економікс, яка не пов'язує (або недостатньо пов'язує) розвиток народного господарства з основною діяльністю держави.

Поняття «політична економія» було найпоширенішим до початку XX ст. У 1890 p., після публікації праці «Економікс» англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924), його став витісняти термін «економікс». Предметом економікс автор вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема багатства і частково людини, точніше, її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін «економікс» він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Українською мовою названу працю перекладають двояко: «Принципи економікс» і «Принципи політичної економії». Тому ці два наукових поняття часто ототожнюють як західні, так і вітчизняні економісти.

Відомий американський економіст Поль-Ентоні Самуельсон (нар. 1915), якому за підручник «Економікс» (за ним навчається більшість студентів у західних країнах) присуджено Нобелівську премію, наголошує, що економікс, або політична економія, як її традиційно називають, пройшла багато етапів розвитку. Проте ототожнювати предмети і методи цих наук науково невиважено.

Визначаючи предмет свого дослідження, Самуельсон стверджував, що економікс — наука, що вивчає:

1) як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

2) дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

3) як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) ділове життя людей;

5) шляхи вдосконалення суспільства;

6) економічні системи.

Він запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання».

Наведені визначення можна синтезувати.

Економічна теорія (економікс) — наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів.

Акцентуючи на вивченні рідкісних ресурсів, Самуельсон та інші автори допускають серйозний алогізм. Так, рідкісним ресурсом за капіталістичного способу виробництва не є робоча сила, трудові ресурси (на планеті кілька сотень мільйонів безробітних, зокрема мільйони безробітних у розвинутих країнах). Щодо них можна говорити лише про відносну рідкісність окремих професій. У цьому разі економікс, якщо виходити з логіки наведеного визначення, не повинна вивчати таку проблему економічної теорії, як ринок робочої сили, зокрема проблеми безробіття, а має брати до уваги лише наявність вакантних робочих місць. Насправді економікс досліджує ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість визначення її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу. Такий алогізм наявний щодо основних фондів (або капіталу), оскільки виробничі потужності у розвинутих країнах значною мірою незавантажені. Обмеженість визначення є найбільш очевидною за інформаційної економіки, коли основним ресурсом стане інформація, яка не належить до рідкісних ресурсів.

Деякі економісти не наголошують на виборі рідкісних ресурсів, а об'єктом вивчення називають ту область людської діяльності, яка стосується виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг. Таке визначення послідовніше, але не відповідає деяким вимогам логіки, теорії та методології політичної економії, яка є ядром економічної теорії.

Одним з аспектів, які досліджує економічна теорія, є проблема вибору в умовах рідкісності, обмеженості, ресурсів і можливостей альтернативних способів використання людиною обмежених економічних благ. Але рідкісність ресурсів розуміють не лише як їх обмежену кількість, а й як недостатність таких ресурсів для задоволення безмежних потреб людей. Тому логічнішим є визначення предмета економічної теорії англійським економістом Лайонелом Роббінсом (1898—1984): «Економіка — наука, яка вивчає поведінку людей з погляду відносин між їхніми цілями й обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання». Проте у такому трактуванні наголошується не на відносинах між людьми щодо привласнення ними різних об'єктів власності, а на взаємодії людей і ресурсів. Крім того, надто аморфним є початок визначення, де йдеться про поведінку людей.

У політичній економії логіка короткого виведення найпоширенішого визначення предмета цієї науки така: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги. Усе необхідне для їх виробництва вони беруть у природі. Щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво — процес дії людини на предмет і сили природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.

Матеріальні блага люди виробляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, виробництво на певному етапі має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні економічні зв'язки (відносини), зокрема з приводу кооперації, спеціалізації виробництва тощо. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють і споживають їх. Відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг у політичній економії називають виробничими відносинами. Тому можна зробити найпростіше визначення предмета цієї науки.

Політична економія — наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Противники такого визначення заперечують передусім використання поняття «виробничі відносини», не усвідомлюючи, що термін «виробничі» походить від поняття «виробництво», а «відносини» є синонімічним категорії «зв'язки». Крім того, поняття «відносини» сприяє розкриттю важливих аспектів різних об'єктів (на що звертав увагу Арістотель), людей. Так, найманий працівник стає таким лише щодо власних засобів виробництва капіталіста.

Відмінності між економічною теорією і політичною економією та основні функції цих наук. При порівнянні наведених визначень предмета обох наук стає очевидною певна розбіжність між ними. Економікс вивчає дії людей, окремих суб'єктів у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних благ), а політична економія — відносини між людьми в процесі праці (яка передбачає їхню дію).

Значніші розбіжності існують між цими науками при порівняльному аналізі інших визначень їх предметів. Так, політична економія є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Ці закони об'єктивні, тобто не залежать від волі й свідомості людей. Предметом дослідження економікс можуть бути економічні закони, але вони розглядаються не як об'єктивні, а як закони імовірності. Різниться добір законів для вивчення. Так, політична економія вивчає закон вартості, закон попиту і пропозиції, закони грошового обігу, закон концентрації виробництва тощо. Економікс оперує насамперед такими законами, як закон рідкісності, закон спадного попиту, закон спадної дохідності, закон зменшення віддач та ін.

Надзвичайно поширеним в економікс є таке потрійне визначення її предмета: «Які товари та послуги виробляти, як виробляти і для кого». У цій тріаді суперечливий передусім другий елемент: «як виробляти товари та послуги». Відповідь на це запитання повинна давати не економіка, а інші науки, зокрема технологія промисловості, а також певною мірою різні галузеві розділи економічної науки (економіка будівництва, економіка сільського господарства тощо). Крім того, таке визначення предмета економікс (усі три аспекти) означає намагання авторів розкрити проблему не на рівні сутності, а тим паче глибинної внутрішньої сутності, а на рівні явища, зовнішніх, поверхових зв'язків. Водночас воно свідчить про більш прикладний характер економікс, яка узагальнює досягнення конкретних економічних дисциплін.

Отже, намагаючись уникнути нечіткості формулювань предмета економіки, можна запропонувати загальне визначення предмета економічної науки.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

У визначенні йдеться про економічні відносини (на відміну від виробничих відносин), оскільки поняття «економіка» є ширшим від поняття «виробництво».

Завданням кожної науки є розкриття сутності явищ і процесів, що вивчаються, та законів їх розвитку. Тому доцільно від наведеного загального визначення предмета економічної науки перейти до конкретнішого, глибшого. Справді, відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення здійснюються на рівні як зовнішніх, випадкових, так і внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових зв'язків. Так, окремий товаровиробник може одного дня продати свій товар за одну ціну, другого — за іншу. Продаючи товар, він вступає у певні зв'язки з покупцями цього товару. З першого погляду (рівень зовнішніх, поверхових зв'язків) товаровиробнику здається, що ціна товару визначається лише попитом і пропозицією. При цьому завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати, що є основою ціни, як на неї можуть впливати попит і пропозиція товарів та інші фактори. Це означає, що шукати правильну відповідь слід на рівні внутрішніх, глибинних, причинно-наслідкових, сталих зв'язків. Якщо такий підхід застосовувати до всіх економічних явищ та процесів, то наступною конкретизацією предмета економічної науки будуть не просто виробничі зв'язки й відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а економічні закони, що управляють цими процесами. Адже економічний закон — це і є внутрішньо необхідні, сталі, сутнісні (в тому числі причинно-наслідкові) зв'язки між різними економічними явищами та процесами.

Отже, між політичною економією, яка є ядром економічної теорії, і економікс можна виокремити основні відмінності:

1. Політична економія (значною мірою й сучасна економічна наука) більше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів, а економікс щодо деяких найбільш фундаментальних понять економічної науки перебуває на рівні поверхових, зовнішніх взаємозалежностей. Так, у центрі логічної системи економікс — категорія ціни, яка зумовлена не витратами суспільно необхідної праці, а витратами виробництва і корисністю речі (що, у свою чергу, визначається оцінкою споживачем корисності товару або послуги, точніше, корисністю останнього екземпляра, який задовольняє найбільш значущу (вагому) потребу). У політичній економії центром логічної системи є категорія вартості, яка визначається насамперед витратами суспільно необхідної праці й лежить в основі ціни товару.

2. Політична економія досліджує причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами і процесами, а економікс лише констатує певні висновки й узагальнення, не прагнучи дослідити їх причини. Такий підхід значною мірою відповідає вимогам позитивної економічної теорії, яка лише констатує факти, але не оцінює їх, а отже, робить зайвими низку фундаментальних економічних категорій (наприклад, економічна ефективність, соціальна ефективність, економічна політика тощо) і непотрібним з'ясування причин економічної кризи, соціальної диференціації суспільства. Основою такого підходу є застаріла позитивістська філософія, яка відкидає категорію «причинність» та заміняє її поняттям «функціональна залежність». Вона вигідна інтересам економічно і політично пануючого класу.

3. Економікс, порівняно з політичною економією значно більше уваги приділяє з'ясуванню відносин між людиною та речами (зокрема, ресурсами). Водночас виробничі відносини між людьми завжди пов'язані з речами, з привласненням матеріальних благ та послуг. У таких двоїстих відносинах відображаються певні сторони діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Так, у процесі праці людина використовує верстати, машини, устаткування, сировину, отже, при цьому виявляється техніко-економічне відношення людини до речей. Економікс більшою мірою вивчає таке відношення, що випливає із самого визначення її предмета.

4. Економікс визначальною сферою суспільного відтворення називає обмін (що у методології втілюється в міновій концепції), тоді як політична економія — сферу безпосереднього виробництва (а отже, дотримується принципу примату виробництва).

5. Економікс декларує індивідуалізм, приватну власність, відкидає колективні цінності, тоді як економічна теорія — оптимальне поєднання приватних і колективних інтересів, а отже, плюралізм типів і форм власності.

Предметом економічної науки є не лише виробничі відносини, що входять до складу економічних відносин і є елементом економічної системи. Тому неправомірно ототожнювати економічні та виробничі відносини, з одного боку (оскільки це призводить до ототожнення економічної теорії та політичної економії), і виділяти у складі виробничих відносин техніко-економічні відносини (крім них, деякі автори ще виокремлюють організаційно-економічні відносини) — з іншого (оскільки при цьому ототожнюється структура економічних і виробничих відносин).

Спираючись на зміст понять «політична економія» та «економічна теорія», друга галузь знань повинна значно менше уваги приділяти проблемам економічної політики (а отже, промислової, наукової, структурної, бюджетної, кредитної, цінової та інших конкретних видів такої політики), оскільки це пов'язано з активною діяльністю держави. Наявні також деякі інші відмінності між цими науками.

Сучасна економічна теорія (передусім політична економія) виконує три основні функції: практичну, пізнавальну, теоретичну і світоглядну.

Практична функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробленні наукових основ управління господарською практикою; обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм та у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для забезпечення зростання життєвого рівня населення. За глибокої економічної кризи, що охопила в 90-ті роки XX ст. економіку України, практична функція економічної теорії полягала ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової або змішаної економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, господарського механізму, ефективності форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм (що відрізняє її від економікс). Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших соціально-економічних форм розвитку світової цивілізації.

Отже, економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у сфері практичної діяльності. Ця функція економічної теорії найповніше виявляється з поділом її на нормативну (пояснює економічні явища і процеси, сприяє виробленню економічної політики, конкретних рекомендацій уряду та іншим суб'єктам господарювання) і позитивну (констатує факти, не оцінюючи їх).

Пізнавальна (методологічна) функція обґрунтовує метод (в тому числі його структуру) пізнання сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції можна виконати практичну і теоретичну функції економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.) тощо.

Теоретична функція полягає у розкритті процесу еволюції різних економічних систем, зокрема економічних, у тому числі виробничих відносин у взаємодії з продуктивними силами в системі економічних законів, понять і категорій.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. «Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли помилкові, — мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом», вважав англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946). Він дещо перебільшував роль ідей, але цінні економічні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно важливу роль у соціально-економічному прогресі суспільства. Як свідчать вказані особливості економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.

Глибшому визначенню предмета економічної теорії сприяє з'ясування сутності двох аспектів суспільного способу виробництва.

Дата добавления: 2014-11-29