Заняття №3

Іменник. Відмінювання та правопис іменників. (2 год.)

Іменник – це самостійна змінна частина мови, що об’єднує слова, які називають предмети, опредметнені ознаки, процеси, дії та явища, відповідають на питання хто? що? (дитина, книга, блакить, плавання, радість).

Іменник (лат. substantivum) — це самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду і істоти/неістоти та словозмінними категоріями числа і відмінка.

Під предметністю в лінгвістиці розуміють узагальнені назви конкретних предметів, істот, абстрактних понять, явищ, ознак, дій, які позначаються іменниками в процесі лінгвалізації дійсності: ріка, завод. лісник, лось; духовність, затемнення, мороз, блакить, ковзання.

Значення предметності є тією семантичною основою, на якій формується іменник як частина мови.

Наприклад, у словосполученні читаю Шевченка словоформа Шевченка маг значення предметності (іменник), а в словоспосученні вулиця Шевченка вона має значення ознаки предмета. Тому привнесення категоріального значення предметності в звуковий комплекс іншої частинномовної форми трансформує її в іменник; пор. Завтра поїдемо на екскурсію ( тут завтра є прислівником бо має значення ознаки дії); До нашого завтра довга дорога (тут завтра є іменником, бо має значення предметності). І навпаки, якщо іменник позбавити категоріального значення предметності, то він набуває ознак іншої частини мови: пор. На уроці ліс рук — тут слово ліс мас значення кількості (багато).

Значення відмінка виявляється в контексті. Воно залежить від лексичного значення і синтаксичних властивостей опорного і залежного слова в словосполученні чи реченні.

Зміна іменників за відмінками виражвється закінченням (флексією). Додатковим засобом розрізнення відмінникових форм може бути чергування звуків у основах (рука – руці, день – дня), наголос (руки – руками), прийменники (покласти на трюмо, покласти біля трюмо).

У залежності від того, яку систему закінчень у формі однини має те або іншге слово, всі іменники української мови поділяються на чотири групи, які називаються відмінами (перша, друга, третя, четверта). У відміни об'єднуються групи іменників, що мають спільні особливості в словозміні у відповідності з їх родовою еприналежністю.

Тому при класифікації іменників на відміни беруть до уваги основні ознаки – рід іменників і їх закінчення у Н.в. однини.

Іменники ІІ чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а, - я або -у, -ю: клен — клена, гай — гаю. Вживання того чи іншого закінчення залежить від значення іменника.

За значенням іменники розпадаються на дві великі групи: назви істот (сюди входять назви людей, персонажів, тварин) і назви неістот.

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять, тобто назви
охоплюваних зором речей (ключ, трактор, дуб, пагорб), частин
тіла (палець, лоб), днів тижня та місяців (понеділок, жовтень), різних мір (метр, кілограм), наукові терміни (атом,суфікс);

б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, які не охоплюються зором, не мають певних, меж. (космос, шлях, ліс, Буг), назви великих споруд (завод, стадіон), територій (Крим, Казахстан), збірні назви (горох, пісок), назви речовин (граніт, кисень), явищ (грім, вітер), дій; (біг,
розгляд), станів (сон, гнів), абстрактних понять (прогрес, мир) тощо.

У вживанні закінчень у родовому відмінку однини в іменни­
ках II відміни чоловічого роду, що означають назви істот, труднощів не виникає - тут завжди виступають закінчення -а, -я: учень - учня, тракторист – тракториста, лікар – лікаря, Мороз ( прізвище) – Мороза, Вітер (персонаж казки) – Вітра, комар – комара, горобець – горобця, слон – слона, кит – кита.

Труднощі виникають у вживанні закінчень у родовому від­мінку однини в назвах неістот. Тут діють такі закономірності:

1. Назви чітко окреслених предметів і понять мають закін­чення -а, -я: листок — листка, палець - пальця, ясен - ясена, четвер – четверга, жовтень – жовтня, метр – метра, ампер – ампера, електрон – електрона, катет – катета, відмінок – відмінка.

2. Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення - у, -ю: степ – степу, пісок – піску, ячмінь – ячменю, грім – грому, сон – сну, прогрес – прогресу, Сибір – Сибіру, Байкал – Байкалу.

3. Але назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Киї- Києва, Херсон - Херсона, Конотоп - Конотопа, Лондон – Лондона, Париж - Парижа.

Виняток становлять ті власні назви, у яких др співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Красний Лиман - Красного Лиману, Часів Яр – Часового Яру, Кам'яний Брід - Кам'яного Броду.

4. У назвах, річок під наголосом виступають закінчення - а,-я, не під наголосом – -у, -ю: Дніпро – Дніпра, Ірпінь – Ірпеня, Остер – Остра, але: Буг – Бугу, Інгул – Інгулу.

5. Іноді- як виняток, і в назвах нечітко окреслені трапляються закінчення -а, -я, найчастіше під наголосом: тягар – тягаря, вишняк – вишняка, Сиваш – Сиваша.

6. Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення - а,-я, і закінчення - у, -ю: листопад – листопада (місяць), листопаду (опадання листя); лист – листа (шматок матеріалу), листу ( збірне поняття).

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло – Михайлович, Василь – Васильович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич (Лукович), Сава – Савич (Савович), Кузьма – Кузьмич (Кузьмович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч. Як виняток в імені Григорій при творенні випадає -ій – Григорович, о до основи імені Микола додається -ай - Миколайович.

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло – Михайлівна, Юрій – Юріївна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків – Яківна, Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (Миколівна).

Іменники можуть змінюватися за родами, числами, відмінами, відмінками і мають три групи (тверду, мяку, мішану).

Поділ на відміни

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.

І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя;, голова, сирота, убивця.

II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середн. роду з закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

IIІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.

Відмінювання слова МАТИ

	Однина	Множина
Н.	мат-и (рідко – мат-ір)	мат-ер-і
Р.	мат-ер-і	мат-ер-ів
Д.	мат-ер-і	мат-ер-ям
Зн.	мат-ір	мат-ер-ів
Ор.	мат-ір’-ю	мат-ер-ями
М.	...мат-ер-і	...мат-ер-ях
Кл.	мат-и	мат-ер-і

IV відміна: іменники середн. роду:

а) з закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) з закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).

Розбір іменника як частини мови

Порядок розбору.

1. Слово. Назва частини мови.

2. Початкова форма (називний відмінок).

3. Власна чи загальна назва, назва істоти чи неістоти, кон-. кретний чи абстрактний, матеріально-речовинний, оди­ничний чи збірний.

4. Рід.

5. Число.

6. Відмінок.

7. Відміна, група (якщо є).

8. Особливості правопису.

9. Спосіб творення.

10. Синтаксична роль (якщо слово подається в реченні).

Дата добавления: 2014-11-29