Р.А. Слав'юк

8.2. Фінансові ресурси малого бізнесу

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стри­мується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринкового економікою фінанси є головним еко­номічним інструментом втручання в процеси розширеного відтво­рення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсисте­мою економічного базису. Фінанси як система економічних відно­син об'єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінан­си підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов'язані з формуванням, розподілом та ви­користанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим біль­ші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим біль­ший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спря­мувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою бу­де ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.*

Фінанси суб'єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чер­гу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі за­ходи, що сприяють розвитку підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприєм­ництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують голо­вну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ре­сурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують

* Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Держава, податки, бізнес / За ред. Федосова В.М. — К.: Либідь, 1993. — С. 39.

Фінанси підприємств

економічну природу фінансів у цілому, а з іншого — особливості, зу­мовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єк­тів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує
швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних
напрямах підприємницької діяльності;

фінансове планування, що визначає на перспективу всі над­ходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання;

формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов'язань перед
партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм госпо­дарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур — це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпоряд­женні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінан­сових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку пе­рерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

Першу групу складають доходи та надходження, які утворю­ються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибу­ток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським

P.А. Слав'юк

способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відраху­вання; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів тру­дового колективу; інші види надходжень.

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансово­му ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінан­сово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких дже­рел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових заса­дах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ре­сурсів*.

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінан­сової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі зали­шатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або по­вна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спо­нукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб'єкти малого підприємництва умов­но можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному дер­жавному та недержавному секторі, а також — у неформальному секторі. До першої групи варто віднести діючі суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які:

здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності; сплачують відповідні податки; звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки варто відне­сти суб'єкти малого підприємництва, які:

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним зако­
нодавством економічну діяльність або ведуть її без спеці­
ального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

* Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання», 1997. — С. 56.

Фінанси підприємств

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів варто виділити такі категорії: індивідуально зайняті;

працівники та власники малих незареєстрованих виробни­чих одиниць;

офіційно неоформлені працівники у зареєстрованих ор­ганізаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не врахо­
вується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам
невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора,
яка здійснюється на робочому місці, тощо*.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також такі, котрі зайняті в неформальному і у формальному секторах. Тобто, нефор­мальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у «класичній» формі (діяльність неза­реєстрованих суб'єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і «напівформальний» сектор (діяльність зареєст­рованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Дата добавления: 2014-11-29