Висновок

8.2 Аналізатори людини - система зв'язку з навколишнім середовищем

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів.

Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки все ж таки виступають * зоровий, * слуховий та * шкірний аналізатори.

Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію.

Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Аналізатори представляють системи входу інформації в мозок і аналізу цієї інформації.

Рис. 8.3 - Структура аналізаторів людини

Основною частиною аналізатора є рецептор.

Усі рецептори поділяються на:

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

Рис.8.5 - Властивості аналізаторів людини

Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математичний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

S=C× lg I

Де: S — інтенсивність (або сила) відчуття;

І — розмір чинного подразника;

С — коефіцієнт пропорційності

Спроможність до адаптації — це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високих інтенсивностях подразників чутливість знижується, і навпаки, при низьких — підвищується.

Спроможність тренуватися виражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тощо).

Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така спроможність визначається як наслідок «інерції» відчуттів.

Зоровий аналізатор у житті людини відіграє головну роль. Більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Тому не випадково говорять: "Краще один раз побачити, чим сто разів почути".

Коли на людину діють надзвичайні подразники, організм її сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища.

Однією із складових такого апарата є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини.

Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у відповідність з потребами всього організму.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища, зберігає відносну сталість.

«Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися»,— писав К.Бернар.

Американський фізіолог У.Кеннон (1871-1945) цю властивість назвав гомеостазом.

Отже, у сучасному розумінні гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Дата добавления: 2014-11-29