Австралопітеки — безпосередні попередники людей

6— 4 млн років тому на земній кулі з'явилися австра-, лопітеки — прямоходячі мавпи, "озброєні палицею ", що їх іноді нази­вають також мавполюдьми.

Кісткові рештки австралопітеків (близько 500 особин) походять з Південної Африки (карстові печери Таунг, Макапансгат, Стеркфон-

Походження людини

Еволюційні попередники людей

\ * у оз. Туркана / І •/ / / 5 і

тейн, Кромдрай та Сварткранс) та Східної Африки, а саме: Танзанії (Олдувайська ущелина, Летолі, Гарусі, Пенінж), Кенії (Кооба Фора, Імерет, Канапої, Лотагам, Лукайно, Західна Туркана), Ефіопії (Хадар у так званому Афарському трикутнику, басейн р. Омо) тощо. Місцезнаходження цих викопних гомінідів зосереджені здебільшого в області Східноафриканського рифту — зони гірського розлому, що тягнеться від Червоного моря до півдня Африканського континенту.

Найважливіші знахідки кісткових решток австралопітеків

у Східній Африці:

/— Хадар; 2— Омо; 3— Кообі-Фора; 4— Логагам; 5— Канаиої; 6— Оллувай;

7— Летолі

Австралопітеки були першими істотами на Землі ("мавполюдь­ми"), які засвоїли прямоходіння. За будовою тазового пояса та кісток нижніх кінцівок вони значно ближчі до людей, ніж до сучасних мавп. Щоправда, ранні австралопітеки ще не могли повністю розгинати ноги в тазостегнових суглобах і пересувалися досить повільно, короткими кроками. Виявлені в Летолі (в шарі вулканіч-

ного попелу) викопні відбитки стоп свідчать про те, що прямо­ходіння почалося принаймні 3,8— 3,6 млн років тому.

Припускають, що тіло ранніх австралопітеків було вкрите волос­сям; згодом волосяний покрив зник, а натомість з'явилися пітні залози, які захищали організм від перегріву на відкритій місцевості.

Відбитки стоп

австралопітека

в Летолі

Череп австралопітеків поєднував примітивні та прогресивні риси. З одного боку, він характеризувався спадистим лобом, великим валиком, що нависав над очними орбітами, випнутим уперед облич­чям, пласким і широким ("мавпячим") носом та скошеним підбо­ріддям, з іншого — відносно меншим лицевим і більшим мозковим відділами, параболічною формою зубної дуги, "узором дріопітека" на нижніх молярах. Що ж стосується пересічного об'єму мозку, то ^він складав близько 520 см³. Це значно менше, ніж у сучасних

Походження людини

Еволюційні попередники людей

людей (1450 см³), але більше, ніж у шимпанзе (345 см) чи горили

(420 см*).

Нижні кінцівки австралопітеків були довшими, ніж верхні, слу­гуючи виключно для пересування; верхні звільнялися для трудової діяльності.

Черепи австралопітеків:

/ — гранильних; 2 — масивних

Р. Дарт, Р. Брум, Л. Лікі, Д Джогансон та інші дослідники розрізняли серед австралопітеків дві великі групи: грацильних, або ранніх, та масивних, або пізніх.

Реконструкція зовнішності грацильного австралопітека

(за Т. Уайтом та Д. Меттернсом)

Грацильні австралопітеки представлені двома біологічними вида­ми (підвидами) — австралопітек африканський та австралопітек афарський, які характеризувались невеликими розмірами та масою тіла. Так, зріст особини, сліди якої були виявлені в Летолі, становив приблизно 103 см, а знаменитої Люсі — 108 см. Загалом він, мабуть,

не перевищував 120 см. Відповідно невеликою була й вага: від 25 до 40 кг. Мозок мав об'єм здебільшого 440—450 см³. Грацильні австралопітеки належали до всеїдних форм, у харчовому раціоні яких значне місце займала м'ясна їжа.

Найбільш ранні знахідки кісткових решток цієї групи гомінідів (фрагмент нижньої щелепи з Лотагама та плечова кістка з Канапої) датуються 5,5— 4,5 млн років тому, але більшість з них припадає на період 4— 2,9 млн років.

Серед масивних австралопітеків також розрізняють два біологіч­них підвиди: австралопітека могутнього та австралопітека бойсового, або зинджантропа. Вони визначалися вищим зростом (до 160 см), більшою вагою тіла (до 70 кг). Череп мав більші розміри, а на тім'яних кістках містився розвинений гребень, до якого прикріплю­валися могутні жувальні м'язи. Корінні зуби були вкриті товстим шаром емалі, але здебільшого вони сильно стерті. Це свідчить про те, що дані істоти харчувалися переважно твердою, жорсткою їжею, зокрема зернами злаків. Масивні австралопітеки жили близько 2,5— 1,5 млн років тому.

На думку більшості сучасних фахівців, подальша еволюція предків Ното заріеш пов'язана лише з грацильними австрало­пітеками. Що ж до гілки масивних австралопітеків, то вона належить до бічного, безвихідного відгалуження. Імовірною причиною вимирання цих істот була відсутність в їхньому раціоні достатньої кількості м'ясної їжі. Це не стимулювало роботу мозку і розвиток "предметної" діяльності.

Грацильні австралопітеки — безпосередні попередники людей — жили невеликими ізольованими популяціями, котрим, вочевидь, була властива плинність чоловічої та стабільність жіночої частин. Вони займалися збиранням рослинної їжі: жорстких, твердих і во­локнистих зерен і плодів, їли м'ясо вбитих хижаками тварин і, можливо, самі полювали на них, використовуючи природні дерев'я­ні, кам'яні та кістяні предмети. На думку Р. Дарта, австралопітек африканський був творцем так званої остеодонтокератичної культури (культури кісток, зубів та рогів), однак зафіксовані ним сліди вико­ристання кісток для виконання певних операцій ще не дають підстав для окремого виділення такої археологічної культури. Припускають, Що австралопітеки могли цілеспрямовано розколювати каміння. За Даними Дж. Гарріса та Д. Джогансона, найдавніші у світі кам'яні знаряддя, віднайдені на стоянці Гона в Афарській пустелі, були виготовлені 2,9— 2,7 млн років тому.

Австралопітеки вели бродячий спосіб життя, часом здійснюючи Досить значні переходи. Деякі з них, імовірно, перебиралися на територію Європи та Азії, де відомі близькі до них форми* гігантопітек у Північній Індії та мегантроп на о. Ява. Але основний

Дата добавления: 2014-11-29