Формування людини сучасного фізичного типу. Еволюційні попередники людей

Г

Походження людини

Еволюційні попередники людей

ареалом цих прямоходячих мавп, які остаточно вимерли приблизно 850 тис. років тому, залишалась Африка.

Морфологічні особливості "людини вмілої" та її місце в еволюційній історії людства

В 1960 р. в першому, найдавнішому шарі Олдувайсь-кої ущелини, що датується 2—1,7 млн років тому, Льюїс Лікі виявив кісткові рештки гомінідів (нижню щелепу з зубами та дві тім'яні кістки жіночої особини 11— 12 років; ключицю й кістки рук ще двох особин, дорослої та молодої; більшу частину кісток ноги четвертої особини) у супроводі десяти кам'яних знарядь зі слідами штучної обробки. За розмірами тіла (зріст до 120 см, вага —25— 40 кг) та будовою зубів ці істоти нагадували грацильних австралопітеків, від­різняючись від них відносно великим об'ємом мозку — 645— 660 см³.

Спосіб виготовлення найдавніших знарядь праці

Кістки стопи свідчили про те, що за локомоцією ця група гомі­нідів упритул наблизилася до сучасних людей, утримуючи тіло в майже цілком випрямленому положенні. Що ж до кисті, то в її будові поєднувались як мавпячі, так і людські риси. Так, за гнучкіс­тю пальців вона нагадувала кисть тих порід мавп, які пересувались, опираючись на руки. Водночас великий палець був протиставлений іншим, а нігтьові фаланги мали ознаки, які вказують на початок формування широких пальцевих подушечок і добре розвинутого дотикового апарату. Це свідчить про те, що згадані істоти були спроможні виготовляти знаряддя праці. На думку англійського вче­ного Дж.Нейпіра, їм було властиве так зване силове охоплення, коли предмет згрібається всією жменею і затискується нею, немов обценьками. Для підтвердження своєї гіпотези він провів експери­мент, власноруч виготовивши чопер — примітивне кам'яне знаряд­дя з грубими сколами, — використовуючи лише силове охоплення.

Інші дослідники припускають, що прадавні "олдувайці" вже мали не лише силове, а й "точне" охоплення, що давало змогу не лише виготовляти грубі знаряддя, а й ретельніше обробляти їх.

Л. Лікі кваліфікував свої знахідки як належні до роду Ното, надавши їм видову назву Ното НаЬНіз — "людина вміла". Однак Ле Гро Кларк (США), В. Якимов, В. Кочеткова (СРСР) та інші вчені не погодилися з цим, вказавши на близькість цих істот із грациль-ними австралопітеками.

Згодом нові кісткові рештки Ното ЬаЬіііз були виявлені на східному пустельному березі о. Туркан у Кенії, де з 1969 р. протягом тривалого часу працювала експедиція під керівництвом Р, Лікі. Особливого розголосу набув череп № 1470 (за інвентарним реєстром Національного музею в Найробі, де він зберігається), знайдений разом із кістками нижніх кінцівок. Він характеризувався відсутністю надочного валика, а головне — значно вищим, ніж у своїх олду-вайських "родичів", об'ємом мозку — близько 780 см³. Зріст кеній­ського створіння, яке жило 1,89—1,88 млн років тому, становив 156- 160 см.

Ця та інші знахідки змусили скептиків змінити своє ставлення до "людини вмілої", визнавши її приналежність до роду Ното. Цьому сприяло і подальше розширення географії знахідок: у Східній Афри­ці вже відомо близько двох десятків кісткових решток представників даного біологічного виду. До нього іноді відносять і телантропа, що мешкав на півдні Африканського континенту, та чадантропа з Цен­тральної Африки.

Більшість знахідок Ното ЬаЬіііз датуються 2— 1,7 млн років тому. Це дало підстави висунути гіпотезу про те, що відокремлення "людської" лінії гомінідів від спільного з австралопітеками еволю­ційного стовбура сталося приблизно 2,5— 2 млн років тому.

Який же спосіб життя вела "людина вміла"? Зауважимо, що реконструкція життєдіяльності найдавніших представників роду Ното здійснюється на підставі комплексного аналізу, по-перше, палеоекологічних даних, які дають певне уявлення про природно-кліматичні умови кінця пліоцену — початку плейстоцену; по-друге, викопних кісткових решток; по-третє, предметів матеріальної куль­тури та залишків фауни, знайдених на стоянках Ното ЬаЬіііз; по-четверте, етологічних спостережень за поведінкою людиноподібних мавп і т. ін.

З— 2 млн років тому тип природного середовища в Олдуваї загалом не відрізнявся від сучасної екосистеми долини Серенгеті в Танзанії, де переважають відкриті степові простори з острівцями зелені на берегах дрібних озер із солонуватою водою. Ці умови вимагали неабиякої пластичності морфологічного типу та поведінки гомінідів, не всі з яких змогли пристосуватися до них.

Походження людини

Еволюційні попередники людей

Ното ЬаЬіііз були першими істотами на Землі, які перейшли до систематичного виготовлення штучних знарядь із каменя, кістки та інших матеріалів. Ці знаряддя належать до олдувайської, або олдо-ванської, археологічної культури, носії якої жили 2,5— 1,5 млн років тому.

Характерною рисою олдувайської культури є наявність базових стоянок, де члени первісних колективів ділили між собою їжу, виготовляли знаряддя праці. Більшість розкопаних стоянок були розташовані поблизу джерел питної води. На думку Дж. Кларка, це пояснюється кількома обставинами, а саме: відсутністю засобів для транспортування і збереження води; сприятливішими умовами полювання, оскільки тварини також трималися біля води; необхід­ністю постійно вгамовувати спрагу, викликану регулярним уживан­ням сирого м'яса. Крім того, густий рослинний покрив на берегах водоймищ захищав Ното ЬаЬіііз від спеки та хижаків. На одній із стоянок у першому шарі Олдувайської ущелини виявлені сліди найдавнішого житла — майже чотириметрове у діаметрі коло із каменів, що колись підтримували гілки, на яких трималася хижина. Ці необроблені камені — манупорти — також могли слугувати для захисту їстівних припасів під час нападів хижаків. Цікаво, що навіть шимпанзе намагається захиститися від леопардів, кидаючи палиці або каміння.

Галькові знаряддя

Під час розкопок базових стоянок в Олдуваї було виявлено багато примітивних штучних знарядь, виготовлених із гальки, кварциту, вулканічної лави, а саме: чопери (галька з однобічним оббиванням), чопінги (камінь або галька, оббиті з обох боків, що мали загострений край), скребки з відщепів, відщепи з кількома сколами, сфероїди — оббиті з усіх боків камені округлої форми, які слугували для метан­ня. Вважають, що кам'яні знаряддя олдувайського типу використо­вувалися для свіжування та розтину туш тварин, різання м'яса,

роздроблювання кісток і видобування мозку. Крім того, ними могли заточувати палиці, за допомогою яких відкопували їстівне коріння або руйнували нори дрібних тварин під час полювання на них. У найдавнішому шарі Олдувайської ущелини виявлені також окремі кістки з боріздками та відшліфованими поверхнями, які утворюють­ся під час шкребіння шкіри або копання землі. Подібні кістки знайдені й у Стеркфонтейні (Південна Африка). Що ж до кам'яних знарядь олдувайського типу, то їх виявлено також на стоянках Ното ііаЬіііз у Марокко, Тунісі, Кенії, Ефіопії; знаряддя, близькі до них за формою та способом обробки, віднайдені на території Південної Азії; штучно оброблені камені, схожі на олдувайські, походять з окремих стоянок Якутії, Туви, Китаю, Закавказзя.

Очевидно, колективи Ното ИаЬіііз (первісні стада) складалися з кількох сімей, які включали самиць і дітей, та трьох-чотирьох самців. Такі колективи, як і спільноти людиноподібних мавп, не мали постійного складу і були відкриті для чужаків. Самиці доглядали за дітьми та підлітками (тривалість дитинства "людини вмілої", вихо­дячи зі строків прорізування зубів, була майже такою ж, як і сучас­ної), передаючи їм навички, необхідні для життя в колективі, та готуючи до самостійного існування. Крім того, самиці збирали рослинну їжу в околицях базової стоянки, використовуючи для її перенесення шматки кори та шкіри. Самці та бездітні самиці брали участь у колективному загінному полюванні на дрібних та середніх тварин — молодих антилоп, свиней, ящірок, що їх вбивали або голими руками, або за допомогою палиць чи каменів (до речі, так і досі полюють бушмени пустелі Калахарі). Вважають, що Ното ЬаЬі-1І5 уживали також м'ясо загиблих великих тварин. Підставою для такого припущення є знахідка у верхній частині найдавнішого шару Олдувайської ущелини кістяка слона гарної збереженості в супроводі 123-х кам'яних знарядь. Крім того, на деяких базових стоянках виявлено окремі розрізнені кістки великих тварин. Це свідчить про те, що Ното ИаЬіііз приносили сюди вже розчленовані шматки туш і розподіляли здобич серед членів стада. Життєспроможність ко­лективів перших представників роду Ното значною мірою залежала від використання знарядь праці та від передання наступним поко­лінням навичок обробки природних матеріалів.

Проблема грані між людиною і твариною

ійній

Гострі суперечки вчених довкола місця Ното ЬаЬііїз еволюційній історії людства спричинили й дискусію стосовно морфологічної грані між людиною та твариною, під час якої були висловлені такі погляди:

Походження людини

морфологічної грані між найрозвинутішими людиноподібними мавпами і першолюдьми не існує; лише знахідки штучно виготов­лених знарядь праці вказують на те, що викопні кісткові рештки належать людині (французький нейрофізіолог Ж. Антоні, російський антрополог М. Урісон та ін.);

між людиною та твариною можна провести так званий "моз­ковий рубікон", який становить 700— 800 см³ (В. Якимов, В. Кочет-кова).

Сучасні антропологи відмовилися від спрощених підходів до цієї проблеми. Вони наголошують, що при визначенні місця викопних гомінідів в еволюції вирішальну роль мають відігравати ті морфоло­гічні особливості, які є наслідком культурної адаптації до умов зовнішнього середовища і, зокрема, наслідком трудової діяльності, виготовлення знарядь праці. Серед них: ознаки, пов'язані з прямохо-дінням; розвиток кисті; розміри і структура мозку, а також дентиція Судова зубної системи). Жодній із них не слід надавати переваги, оскільки гомінізація, тобто вдосконалення морфологічної будови предків сучасної людини, — вкрай довготривалий і суперечливий процес; за певних умов він зупинявся ба навіть ішов у зворотному напрямку. Відтак і нерівномірність у розвитку окремих гоміноїдних ознак. Приміром, ті з *шх, що пов'язані із прямоходінням, у за­гальних рисах сформувалися принаймні 3,8—3,6 млн років тому, а істотне збільшення мас и мозку й удосконалення кисті відбулися значно пізніше. Дослідники зазначають, що наявність штучно оброблених каменів не є незаперечним доказом їхньої належності людині. Наприклад, у Хадарі (Ефіопія) знаряддя олдувайського типу, виготовлені 2,5 млн років тому, знайдені поряд зі скелетними решт­ками афарських (грацильних) австралопітеків. Ще складніша ситуація на місцезнаходженні Чесованджа (Північна Кенія): тут близько 1500 штучних знарядь і навіть сліди застосування вогню (щматки обпаленої глиніи) супроводжуються кістковими рештками масивного австралопітек^. З цього випливає, що він уже міг виго­товляти або принаймні використовувати готові штучні знаряддя праці.

Отож проблема грані між людиною та твариною ще далека від остаточного розв'язку. Дееякі сучасні вчені все ж розглядають Ното ЬаЬШз як перехідну істоту, що займає проміжне становище між австралопітеками та "справжніми" людьми. Переважає думка, що ними були архантропи — представники виду Ното егесїиз ("людина прямоходяча"), виділеного американським антропологом Б. Кембел-лом у 1962 р.

145 Формування людини сучасного фізичного типу

Вдосконалення фізичного типу людини відбувалося за плейстоцену, що розпочався близько 2 млн років тому. В цей час тривало загальне похолодання, яке розпочалося ще в кінці третинного періоду. Суттєве пониження температури супроводжувалось періодич­ними наступами та відступами льодовиків у північних широтах Європи, Азії й Америки. Під час найбільшого зледеніння, що сталося приблизно 250— 100 тис. років тому, потужний шар суцільної криги скував майже 30 % поверхні земної кулі, опустившись на нашій території до широти сучасного Дніпродзержинська. Розрізняють чотири послідовні льодовикові епохи, назви яких походять від назв річок у Швейцарії: гюнц, міндель, рисе, вюрм. Під час наступу льодовика в прилеглих до нього зонах утворювалися заболочені рівнини й тундри, які південніше змінювались холодними лісами і лісостепами. В помірних широтах Європи та Азії в цей час з'являлись арктичні тварини: мамонти, волохаті носороги, північні олені, печерні ведмеді та ін. У тропічних широтах Африки та Азії спостерігалась аридизація клімату (посуха), внаслідок якої зменшувалася площа джунглів і збільшувалася площа саван та степів. Неодноразові зміни природних умов у кінці третинного — протягом четвертинного періодів прискорювали розвиток предків сучасних людей.

Дата добавления: 2014-11-29