Найдавніші еволюційні витоки людини

0-220

Походження людини

Еволюційні попередники людей

докрижових хребців і збільшення крижових сегментів, що дуже важливо при вертикальній ході. Загалом за будовою всіх відділів скелета, включно з черепом, людина схожа з африканськими люди­ноподібними мавпами — шимпанзе і горилами. Ця схожість ви­являється навіть у будові внутрішньої структури кісток (О. Хрисан-фова).

ДНК людини

Розташування амінокислот в гемоглобінах горили і людини

Гемоглобін Гемоглобін

Ро тлемена ДНК людини

Розплетена ДНК горили

горили людини

Гібридна молекула

Імунологічний метод порівняння

Біомолекулярна схожість

людини та африканських

людиноподібних мавп

Основою формування руки людини стали п'ятипальцеві хапальні кисті приматів, на яких поступово розвивалося протиставлення ве­ликого пальця. Еволюційні перетворення в будові верхньої кінцівки врешті-решт привели до появи властивого лише Ното заріеш "точ­ного" затискання, коли кінці всіх пальців можуть сходитися в одній точці. Завдяки цій рисі людина здатна до тонкого маніпулювання (від лат. тагшз — кисть) різними об'єктами.

Дослідження останніх десятиліть виявили велику схожість між людьми та африканськими людиноподібними мавпами (особливо шимпанзе) також і за молекулярними, біохімічними та імунологіч­ними характеристиками. Так, гомологічні (відповідні) локуси ДНК людини та шимпанзе, за даними американських учених Д. Кона, Б. Хойєра та інших, збігаються на 95— 97%; вони дуже близькі між собою за амінокислотною послідовністю білкових молекул, багатьма групами крові (системами АБО, МІЧ, КН та ін.) тощо. Загалом, за даними молекулярної генетики, шимпанзе та горила більш схожі з людьми, ніж зі своїми азійськими родичами — орангутанами і особливо гібонами. З.іншого боку, орангутани та гібони ближчі до людей та африканських понгідів (людиноподібних мавп), ніж до нижчих мавп.

З послідовним розвитком еволюційних тенденцій у загоні прима­тів пов'язано також багато важливих показників репродуктивної функції та життєдіяльності людини: збільшення терміну вагітності, пізніші строки статевого дозрівання, подовження тривалості дитин­ства. Наприклад, термін вагітності у напівмавп становить 2— 5 міся­ців, у макак, павіанів — 5— б, у шимпанзе — 8, у людини — 9. Зауважимо, що шимпанзе максимально наближаються до людей і за іншими показниками: перша вагітність у самиць має місце здебіль­шого в 10 років, самиця вигодовує дитинча протягом 2—3 років, воно тримається біля матері до 6— 8 років. Подовження дитинства, властиве вищим приматам, "мало істотне значення для формування адекватної поведінки у складно організованих спільнотах і було важливою біологічною передумовою олюднення в період засвоєння предками людини соціальної програми" {О. Хрисанфова).

Навіть такій суто людській сфері, як виготовлення і використан­ня знарядь праці, передувала так звана предметна діяльність вищих приматів, тобто їхня здатність застосовувати природні предмети-посередники для вирішення певних завдань. Спостереження за шимпанзе у природних умовах показали, що вони широко викори­стовують у різних ситуаціях палиці, камені, гілочки і т. ін. Напри­клад, за допомогою гілочок вони збирають термітів, що входять до їхнього харчового раціону; палицями руйнують гнізда деревних му­рашок і видобувають мед, "каменями-молотками" та "каменями-ко-вадлами" розбивають'тверду шкаралупу горіхів {Дж. Гудолл). Для досягнення певної споживчої мети шимпанзе можуть послідовно використати кілька предметів, тобто здатні проаналізувати зв'язок між ними. Вони дуже спостережливі і швидко запозичують один в одного нові навички "предметної" діяльності, передаючи їх від покоління до покоління. Експериментальним шляхом доведено, шо шимпанзе досить легко засвоюють складні комунікативні системи: їх удалося навчити жестам американської мови для глухонімих та

Походження людини

Еволюційні попередники людей

^

використанню пластмасових символів для побудови найпростіших фраз. Деякі з них виявляли здатність узагальнювати набутий досвід, вдаючись до відповідної жестикуляції в нових ситуаціях, близьких до експериментальних (Р. Гарднер, Б. Гарднер).

1 2

Сучасні африканські людиноподібні мавпи:

/ — шимпанзе; 2 — горила

Важливою передумовою формування людського суспільства були властиві вищим приматам елементи суспільної поведінки. За спос­тереженнями Дж. Гудолл, шимпанзе живуть відкритими спільно­тами, чисельність яких залежить від багатства харчових ресурсів, коливаючись від 33 до 9 особин. Статевовікова структура цих спіль­нот постійно змінюється: вони можуть складатися з самців, самиць та дітей; лише самців або лише самиць із дітьми; лише дорослих самиць та самців. Головну роль у добуванні їжі відіграють самці, в її пошуках вони іноді долають великі відстані. Знайшовши харчі, вони за допомогою звукових сигналів — голосом, грюканням чи тупотін­ням — повідомляють про це інших членів колективу; іноді вони діляться їжею навіть з іншими самцями. Найстійкіші зв'язки вста­новлюються між матір'ю, дітьми та підлітками: старші брати та сестри часто допомагають матері доглядати менших, а в разі ЇЇ смерті намагаються виконувати материнські функції. Дорослі самці також мають певні батьківські обов'язки. Зустрічі між окремими групами шимпанзе супроводжуються спеціальними церемоніями: особин, які повернулися до своєї спільноти, вітають, а "чужак", що бажає влити­ся в новий колектив, повинен пройти певну перевірку.

На думку вчених, перехід від життя в лісі до життя на відкритих обширах, що був важливою передумовою "олюднення" мавп, супро­воджувався змінами харчового раціону: дедалі більшу роль в їхній життєдіяльності почала відігравати м'ясна їжа. Ця теза добре узгод­жується з результатами етологічних спостережень. Так, характерною

рисою поведінки шимпанзе у природних умовах є полювання на середніх та дрібних тварин. Іноді вони впродовж тривалого часу (до двох годин) підстерігають і переслідують свою жертву. Цікаво, що в полюванні можуть брати участь кілька особин, які узгоджують свої дії (Дж. Гудолл).

Згідно з еволюційним вченням, гоміноїди — пред­ставники надродини, яка об'єднує викопних та сучасних людей, австралопітеків (викопних прямоходячих мавп) та сучасних антро­поїдів — ведуть свій родовід від спільних пращурів, які колись жили на деревах і згодом спустилися на землю. Ці передбачення Ч. Дарвіна та його послідовників підтвердилися палеоонтологічними знахідка­ми в тих регіонах Східної та Північної Африки, які в кінці третин­ного періоду були вкриті густими тропічними лісами і змішаною савано-лісною рослинністю. Виділення гоміноїдного стовбура стало­ся близько ЗО— 25 млн років тому, тобто в олігоцені (див. табл. 12).

Таблиця 12

Дата добавления: 2014-11-29