Модель 7. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків філіям

Модель 6. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям та їхнім філіям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Філії банку можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Обласним дирекціям і філіям відкриваються технічні рахунки в тій РП, де відкрито технічний рахунок банку.

Банк, обласні дирекції та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного.

Розрахунки філії відображаються на технічних рахунках філії, обласної дирекції, банку. Розрахунки обласної дирекції відображаються на технічному рахунку і на технічному рахунку банку.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів для обласних дирекцій, а обласні дирекції – для своїх філій.

Банк отримує від СЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу обласних дирекцій і філій, а обласні дирекції – про роботу своїх філій.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок банку у територіальному управлінні Національного банку. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Банк і філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок банку.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів філій, виконувати початкові платежі від їх імені та отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їхню роботу.

Характерною рисою моделі 7 є те, що банк має змогу динамічно обмежувати повноваження філій щодо виконання розрахункових та інших операцій.

Інформаційна модель (модель 0).

Обслуговування в СЕП за такою моделлю виконується без злиття кореспондентських рахунків філій банку і полягає в наданні банку додаткової інформації про роботу його філій у СЕП у межах територіального управління Національного банку.

Для отримання додаткової інформації про роботу філії у СЕП з використанням інформаційної моделі банку необхідно подати клопотання до територіального управління Національного банку за місцем обслуговування філій.

Докладний опис платіжної системи необхідний для розуміння функціонування Державного казначейства в статусі учасника СЕП. Безпосереднє використання можливостей роботи платіжної системи може стати необхідною умовою ефективного регулювання та управління коштами державного бюджету. Саме від вибору Державним казначейством технічних і технологічних основ побудови системи значною мірою залежить успіх впровадження казначейського виконання бюджету.

Існувало кілька шляхів удосконалення і організаційної структури Державного казначейства України, і його функціональної діяльності.

Органи Державного казначейства України можна було б і па далі розглядати щодо існуючої платіжної системи традиційно як системного клієнта Національного банку або іншого комерційного банку, який, своєю чергою, є банком для розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету. Існуючі на сьогодні відносин* між установами банків та органами Казначейства в більшості країн світу і донедавна в Україні в режимі роботи «клієнт банку - баню слугують прикладом.

Цю систему взаємостосунків можна було б удосконалювати шляхом відкриття меншої кількості рахунків в установах банків або взагалі одного на ім'я органів Державного казначейства. При цьому можна було б перерозподілити обов'язки та функції між різними структурними рівнями Державного казначейства, досягнувши у та кий спосіб відповідної консолідації бюджетних ресурсів.

Бухгалтерський облік і звітність за такої організації платіжної системи залишилися б особистою справою Державного казначейства України й успіхи у впровадженні нових вимог до системи за лежали б від наявної технічної бази та її розвитку.

Проте перспективніше розглядати Державне казначействі України як специфічну установу, оскільки поряд з технічними банківськими функціями - здійснення платежів, обслуговування клієнтів тощо - воно залишається відповідальним за виконання державного бюджету згідно з покладеними на нього основними функціями.

У цьому зв'язку важливо визначитися щодо економічного змісту кореспондентського рахунку для казначейства, який за своєї» суттю є різновидом депозитного рахунку і за вимогою викопує і самі функції, що й поточний рахунок підприємства, але з урахуванням казначейської специфіки, яка полягає у такому:

а) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок, пов'язані з виконанням бюджету та управлінням бюджетними ресурсами;

б) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі з утримання органів Державного казначейства та зберігаються їхні залишки як звичайної бюджетної установи, що фінансується з Державного бюджету України;

в) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління бюджетними коштами і визначення функціональності відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні за аналогією з банківською системою можна запровадити різні моделі взаємостосунків у системі органів Державного казначейства через систему електронних платежів Національного банку України.

З метою створення умов для ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків Державного казначейства України в Національному банку було ухвалено Постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 15 вересня 1999 року за № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства». Тобто сама банківська система запропонувала казначейству, виходячи з власного досвіду, найбільш оптимальну та реальну модель обслуговування. У грудні 2000 року це було узаконено під час юридичного затвердження умов відкриття коррахунків обласним управлінням казначейства в установах НБУ - 2 модель обслуговування коррахунку в СЕП НБУ. Фактично документ, який визначає поняття ЄКР для України - «Положення про порядок здійснення розрахунків органами Державного казначейства України», - розроблявся спільними зусиллями НБУ та казначейства.

У виборі моделі обслуговування ЄКР, на той час на обласному рівні, Держказначейство врахувало:

— наявність і надійність телекомунікаційного зв'язку, що є проблемою взагалі в Україні;

— наявну організаційну структуру та матеріально-технічну базу Держказначейства;

— технічні можливості НБУ - розподіл навантаження по регіональних розрахункових палатах.

Узагальнюючи викладені вище міркування, можна сказати, що утворена Державним казначейством система 28 кореспондентських рахунків на той час влаштовувала можливості Держказначейств щодо управління бюджетними кошами, які перебували па них.

Дата добавления: 2014-11-29