Долікарська допомога при обмороженні

Опіки

Опіки бувають первинні (миттєві) та вторинні.

Опік - це пошкодження тканин, яке виникає під дією високої температури, хімічних речовин, електроструму, сонячних і рентгенівських променів. Вторинні опіки - результат займання одягу та охоплення тіла полум'ям.

Виділяють 4 ступеня опіків:

І ступінь - еритема і набрякання шкіри, почервоніння шкіри;

II ступінь - утворення пухирів, змертвіння шкіри, відмирає роговий і блискучий шар епідермісу;

III ступінь - некроз епідермісу, змертвіння шкіри, її глибоких шарів, м'язів, тканин, частковий некроз дерми; струпи, кровотеча;

IV ступінь - некроз (обвуглення) шкіри і м'яких тканин; обвуглюється шкіра, уражені м'язи, сухожилля, кістки.

Одна третя чи одна друга ураженної опіком шкіри, внутрішніх тканин ведуть до шоку, колапсу, смерті.

За глибиною ураження опіки поділяють на поверхневі (І,ІІ,ІІІ. ступенів), які гояться за рахунок здорової шкіри і епіталю шкірних придатків, та глибокі (III,IV ступенів), які можуть загоїтися тільки внаслідок крайової епітелізації (при обмежених опіках) або після проведення пластики шкіри.

Площу опіку найкраще визначати за правилом дев'ятки:

шкірний покрив голови і шиї складає 9% від загальної площі шкіри, однієї руки - 9%, передньої поверхні тулуба - 18%, задньої - 18%, однієї нижньої кінцівки 18%, інші - 1%. Площа долоні дорослої людини складає 1.. 1,2% від загальної площі тіла.

Радіаційні опіки виникають внаслідок прямої дії іонізуючого випромінювання (нейтронів гамма- і бета- променів). Існує їх 5 ступенів:

І - опіки первинної еритеми. Через 1-2 години з'являється почервоніння, триває від кількох годин до 2-6 діб;

II - прихований опік, триває від кількох годин до 2 діб;

III - період гострого запалення, поступове утворення вторинної еритеми, набряків, ерозії, виразки на ураженій шкірі з різким болем, триває від 2-х тижнів до кількох місяців;

IV - відновлення (завершення) процесу, поступове зменшення еритеми і гоєння ран, глибокі виразки не гояться роками.

V - період віддалених наслідків - виникає атрофія підшкірної основи, сухість і порушення пігментації шкіри, виразки, рубці.

В залежності від величини поглинутої дози радіаційного випромінювання розрізняють 4 ступеня важкості радіаційних опіків:

І - при 800-1200 рад; Я

II - при 1200-2000 рад, повторна еритема, набряки, субепідермальні пухирі, атрофується шкіра, м'язи через 1-2 місяці;

III - при 2000-2500 рад – різко виражена еритема, набряки, пухирі, ерозії, виразки, некроз шкіри, нагноєння, гостре запалення, різкий біль, триває роками;

IV - при 2500-3000 рад і більше - гостре запалення, набряк біль, крововиливи, пухирі, некроз тканини, гангрена, сепсис.

Лікування: місцева гіпотермія, інфільтрація уражених тканин 0.25% розчином новокаїну, новокаїнова блокада, шкіру змащують стерильною олією, накладають фурацелінові пов'язки, лікують хірургічно.

При термічних опіках накладають стерильну пов'язку, обмотують людину простирадлом, забезпечують. тепло, дають теплий чай, солодку каву, обтирають спиртом, одеколоном, горілкою чи змащують ними пов'язки і бинти. При шоку дають пити 20 крапель валер'янки чи краплі Зеленіна, 2-3 чарки вина чи горілки.

При хімічних опіках 10-20 хвилин промивають обпечене місце струменем проточної води.

При опіку лугом накладають пов'язку з марлі, змочену розчином борної кислоти (1 грам на склянку води).

Забороняється відривати пухирі, а також відривати від них одяг, сургуч, каніфоль, бо це може призвести до інфекції та затягнути термін гоєння ран. Заборонено змащувати рани маслом, мазями, засипати порошками. При важких і обширних опіках (більше 15-30% загальної поверхні тіла) розвивається загальне ураження організму, що супроводжується важким шоком (опікова хвороба) викликає зміни в центральній нервовій системі (біль), зміни складу крові, інтоксикацію організму. Чим більша поверхня опіку, тим більше уражено нервових закінчень і тим сильніше виражені явища травматичного шоку.

Порушення функції внутрішніх органів при опіках виникає в зв'язку з великим виділенням через опікову поверхню плазми крові, отруєння організму продуктом розпаду змертвілої тканини, які всмоктуються організмом із зони пошкодження. З'являється головний біль, загальна слабкість, блювання.

Потерпілому часто і потрошки дають пити воду з питною сіллю, (1/2 чайної ложки соди + 1 чайна ложка солі на 1 літр води).

Для пов'язок використовують стерильний бинт, індивідуальний пакет. Опечену поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, пропрасованою гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, перманганатом калію, які зменшують біль.

Потерпілого тепло вкривають, для знімання шоку вводять наркотичні речовини (промедол, морфій), дають пити гарячу каву, чай з вином, небагато горілки.

При опіках фосфором опускають ушкоджену частину тіла в воду і там знімають частинки фосфору пінцетом, шкіру обробляють 5% розчином мідного купоросу і закривають сухою чистою пов'язкою.

При ураженні радіоактивними речовинами, хімічною зброєю, отруйні речовини (ОР) всмоктуються в кров значно швидше, ніж при їх попаданні на неушкоджену шкіру: ними можуть бути заражені шкірні покриви, очі, органи дихання і органи травлення. ОР можуть потрапити на поверхню ран і опіків у вигляді крапель, аерозолів і газоподібних речовин.

Характерною ознакою комбінованого хімічного ураження (КХУ) є фібрилярне посіпування м'язових волокон у рані та навколо неї, посилене потовиділення із шкірного покриву, що її оточує. Фібрилярне посіпування м'язів може переходити в загальні судоми, розвивається бронхоспазм, міоз.

При опіках 3-4 ступенів важкості перебігу ранового процесу уражені тканини набувають вигляду вареного м'яса, порушується скоротливість м'язів, вони легко рвуться, можуть утворитися міжм'язові флегмони, гнійні метастази. Від іприту може спостерігатися гнійне розплавлення ран і кровотеча, на грудях розвивається гнійний перитоніт, рани у вигляді темнобурих масних плям із запахом гірчиці, часнику, паленої гуми, поверхні ран набувають буро-коричневого забарвлення, настання головного болю, апатії, зниження артеріального тиску, підвищення температури тіла до 40°С, судоми, коматозний стан. Рани гояться дуже повільно, з великими шрамами.

При зараженні ран чи при опіках люізином виникає різкий біль, з'являється запах квітів герані, посилюється кровотеча, через 20 хвилин навколо рани з'являються гіпермія, набряк шкіри, пухирці, глибокий некроз тканин, явище загальної інтоксикації.

До невідкладних заходів першої долікарської допомоги належать: введення антидоту, дегазація ОР, інгаляція кисню, введення серцевосудинних і протисудомних засобів, нейтралізація ОР на шкірі.

Обмороження- це пошкодження тканин і органів внаслідок дії низької, темпратури, особливо при дії холоду, вітру. При підвищеній вологості, в тісному і мокрому взутті, в нерухомому стані, під час хвороби, при алкогольному сп'янінні, втраті крові обмороження може настати при температурі 3-7°С. Найбільше обморожуються верхні та нижні кінцівки, ніс, вуха.

При обмороженні спочатку відчувається холод, потім оніміння, при якому щезають спочатку всякий біль, а потім всяка чутливість, тобто настає холодова анестезія,що стає причиною важких змін в тканинах організму людини.

Існує 4 ступеня обмороження:

І ступінь характеризується ураженням шкіри у вигляді зворотних розладів кровообігу, шкіра блідне, знижується чутливість, після розігрівання стає синьо-червоною, пухлина збільшується з тупим болем. Запалення триває кілька днів, потім шкіра свербить і облущується, згодом потерпілий одужує.

II ступінь проявляється некрозом поверхні шкіри, при підігріванні шкіра стає червоно-синьою, підпухає, утворюються пухирці, наповнені прозорою рідиною, спостерігається біль, підвищується температура тіла, погіршується апетит, погіршується сон, виникає лихоманка.

III ступінь супроводжується тромбозом судин, некрозом шкіри ім'яких тканин на різну глибину, виникають пухирі темно-бурого кольору, з'являється сильний біль, потовиділення, лихоманка, апатія.

IV ступінь - змертвіння всіх шарів тканин, в т.ч. і кісток. Тіло холодне і не чутливе. Пухирі з чорною рідиною. Обморожена зона чорніє, муміфікується, спостерігається некроз протягом 2-3 місяців. Настає дистрофія і змінюється склад крові.

Потрібно негайно зігріти потерпілого, особливо обморожену частину тіла за допомогою теплових ванн при температурі води від 20 до 40°С. Потім уражені місця висушують, закривають стерильною пов'язкою і тепло накривають. Заборонено розтирати уражене тіло льодом, можна вовною, хутром.

Загальне замерзання настає при охолодженні всього організму (люди, що заблукали, вибилися із сил, змучені хворобою і в стані алкогольного сп'яніння).

Спочатку з'являється почуття втоми, сонливості, скутості, байдужості, зомління, зупиняється дихання і кровообіг. Потерпілого переносять в тепле приміщення і поступово відігрівають, добре у ванні з водою кімнатної температури, проводячи масаж всього тіла. Воду нагрівають до 36°С. Коли з'являється рожевий колір шкіри і щезає одубіння кінцівок, проводять масаж серця і штучне дихання. Коли з'являється самостійне дихання і потерпілий приходить до свідомості, його кладуть на ліжко, тепло вкривають, дають пити гарячий чай, каву, молоко, відправляють до лікарні.

Долікарська допомога при шоку

Травматичний шок - складний патогенний процес, що виникає внаслідок важкої механічної травми, опіку і характеризується порушенням функцій життєво важливих органів та систем організму.

При комбінованих хімічно-радіаційних ушкодженнях, опіках тканин і органів травматичний шок спостерігається у 30% потерпілих.

В генезі травматичного шоку першочергову роль відіграють наступні фактори: втрата крові і біль, розлад дихання, порушення процесів метаболізму, інтоксикація організму недоокисленими продуктами обміну речовин внаслідок руйнування тканин.

Фактори, які сприяють розвитку шоку: запізніле і неповноцінне надання долікарської допомоги, вторинна травматизація в процесі транспортування в лікарню, повторна втрата крові, переохолодження або перегрівання, фізично-емоційне перенапруження, стреси, тривале недоїдання та зневоднення організму тощо.

При пораненнях зміни виникають у підкіркових утвореннях великого мозку та в системі периферійного кровообігу (перерозподіл крові, яка забезпечує життєдіяльність органів, передусім серця і мозку). Розвивається циркулярна гіпонія, спазм посткапілярних венул (випотіває плазма в позаклітинний простір), набряк і згущення крові. Знижується венозний тиск, слабнуть нирки, печінка, легені, відбувається тромбоутворення, розвиток незворотних змін в органах.

Травма кишечника призводить до інтоксикації організму, ускладнюється стан пораненого, спостерігається розлад дихання і кровообігу. Порушується функція нервової системи. Шок має дві фази: еретильну і торпідну.

Еретильна фаза шоку супроводжується збудженням, надмірною рухливістю. Мова уривчаста, погляд неспокійний, шкірний покрив блідий, іноді виникає гіперемія (різке потовиділення), пульс відхилений від норми - сповільнений або прискорений (100 пульсацій за 1 хвилину). Дихання часте, поверхневе.

Торпідна фаза шоку - фаза пригнічення. Розрізняють 4 ступеня:

І ступінь (легка форма шоку). Це результат ізольованих уражень середньої важкості та втрати 500-1000 мл. крові, стан помірного психічного гальмування, блідий шкірний покрив, артеріальний тиск 100-95 мм. рт. ст. Прогноз сприятливий.

II ступінь - середня важкість шоку, численні ушкодження тіла, втрата крові до 1000-1500 мл, стан важкий, хоч орієнтація і свідомість не втрачені, шкіра бліда, губи ціанотичні, психічна загальмованість, пульс - 110-130 пульсацій за 1 хвилину, тиск -90-75 мм. рт. ст., нестійкий, прогноз сприятливий при проведенні протишокової терапії.

III ступінь - важкий шок, виникає при важких ушкодженнях грудної клітки, черевної порожнини. Крововтрата - 2000 мл, стан важкий, виражена психічна загальмованість, іноді ступор. Шкіра бліда ціанотична, пітніє, слизові оболонки сухі, гіпотермія, гіподинамія, зниження сухожильних рефлексів, розлад нирок, сечовиділення, пульс - 120-160 пульсацій за 1 хвилину, тиск -75 мм. рт. ст., дихання поверхневе, без протишокових заходів прогноз несприятливий.

VI ступінь - термінальний стан (передагональний, атональний та клінічна смерть) - вкрай важкий для потерпілого. Втрата свідомості, шкіра холодна, трупна, ціанотична, вкрита липким холодним потом, зіниці розширені, не реагують на світло, пульс не промацується. Крайній ступінь шоку веде до клінічної смерті.

Діагностика шоку грунтується на визначенні показників, які характеризують загальний стан потерпілого. Найважливіший показник - рівень артеріального тиску. Чим він нижчий, тим глибший розлад функцій організму, його життєдіяльності. Величина крововтрати - найоб'єктивніший показник ступеня важкості шоку.

Перебіг клінічного шоку в залежності від локалізації поранення чи опіку має такі особливості: проникаючі поранення черевної порожнини до 80% спричиняють шок; проникаючі поранення грудної клітки зумовлюють гемоторакс, відкритий пневмоторакс. При пораненнях і ушкодженнях тазу - кровотеча до 2,5 літра. При ушкодженнях кінцівок - крововтрата до 2 літрів, біль, інтоксикація.

Дата добавления: 2014-11-29