Контрольні питання

1. Основні періоди розвитку поглядів щодо управління.

2. Наукові погляди представників основних наукових шкіл соціального управління.

РОЗДІЛ 2. Зміст науки управління та становлення управління як навчальної дисципліни.

2.1. Зміст науки управління.

Людська поведінка та механізм впливу на неї, управління і організація управління – це, як вже зазначалося, вічні проблеми, котрі виникли па перших етапах розвитку людського суспільства, вони існують до цього часу, при цьому постійно ускладнюючись.

Постійно існувала необхідність вивчення цих проблем, причому кожна епоха намагалася розв’язували їх по-своєму. Спроби наукового осмислення проблем управління здійснювалися вченими ще за часів Давньої Греції, але розвиток відповідних теоретичних досліджень відноситься лише до кінця XIX – початку XX сторіччя. Однак і тепер ми не можемо казати, що процес формування даної науки завершився, більш того, окремі вчені вважають, що наука соціального управління взагалі позбавлена перспективи виділитися в самостійну галузь знання і що її проблеми цілком можуть вивчатися в рамках інших наук. З такою позицією навряд чи можна погодитися[26, с.57].

Тривалий час у наукових колах ведеться дискусія щодо питання: що є наука управління – це організаторська діяльність чи мистецтво? Дослідження цього питання дає розуміння потреби та можливості виділення певної галузі знань (у даному випадку управління) в окрему загальновизнану галузь.

Учасники дискусії висловлюють різноманітні, інколи прямо протилежні погляди. Самоврядування, організаційна діяльність, керівництво одними дослідниками розглядається не як наука, а як своєрідне мистецтво, а адміністратор – як свого роду артист, діяльність якого ґрунтується на його вродженому таланті. Адміністратор повинен мати власну концепцію процесу адміністрування і відповідно до неї творити, організовувати. Ці дослідники бачать тільки одну відмінність між адміністратором-артистом і артистом із інших сфер творчості. Адміністратор-артист на відміну від інших працівників повинен діяти постійно, коригуючи та спрямовуючи роботу усього колективу. Погодитись з такою думкою важко, оскільки закономірності ефективної організації діяльності інших працівників існують і вони досить важливі. Слушною у зв’язку з цим є думка професора Є. Старосьцяка, який вважає, що говорити про “мистецтво адміністрування” можна, але як про здатність застосовувати відомі принципи, про талант встановлення пропорцій переважаючого застосування в певних умовах тих або інших способів вирішення питання” [29, с. 26, 27].

Інший погляд – це категоричне заперечення виділення науки управління у самостійну галузь. Ця думка ґрунтується на великому розмаїтті компетенцій і методів діяльності різних органів управління. Аналізуючи цю точку зору, Є. Старосьцяк пише: “Вона заперечує наявність рис і проблем, спільних для всіх галузей державного управління однорідного типу. А такі спільні питання існують: політика кадрів, ставлення керівника до підлеглого, концентрація витрат, організація обігу документів” [29, с. 31].

З. Леонський з цього приводу висловився так: «Адміністрування є мистецтвом, а наука управління є системою обґрунтованих тверджень і гіпотез, а також знанням про спосіб дослідження – методи» [23, с. 20]. Варто також пригадати концепцію Г. Лангро, який визнавав науку управління комплексною дисципліною, де поєднуються елементи науки і мистецтва, які до кінця розмежувати не можна [28, с. 36]. Справді, здійснення управління, адміністрування є мистецтвом, яким дехто буде послуговуватись краще, натомість роздумування над управлінням може стати наукою про виконання додаткових передумов. Мистецтво управління є для науки джерелом досвіду, наукове ж пізнання управління дає для практики знання про те, як відбуваються процеси й явища. Наука є методологічним пізнанням, застосуванням логічних правил. Як бачимо, підходи до визначення науки управління, трактування її сутності були і залишаються неоднозначними.

Досить чітке бачення науки управління та її предмета у французького вченого Бернара Гурне. На його думку, наука управління може бути визначена як галузь суспільних наук, яка намагається дати опис і пояснення структури і діяльності органів, що становлять апарат держави і публічних колективів. Вона є наукою тому, що її предмет становлять не чисті випадковості, і спеціаліст у галузі науки управління може давати пропозиції узагальнюючого характеру. Як соціальна наука вона вивчає думки, позицію і поведінку людей і груп, які становлять державну машину або пов’язані з нею. Спеціаліст у галузі науки управління використовує концепції та застосовує методи, вироблені різними галузями соціології або загальною соціологією [14, с. 25].

Отже, наука соціального управління, або наука управління, як її частіше називають, належить до суспільних наук. Це обумовлено тим, що їїоб’єктом є саме управління як реальний феномен, певна ділянка соціальної практики, своєрідна людська діяльність. Він включає до себе суспільні відносини, які складаються в зв’язку із здійсненням реально необхідної функції – управління суспільством та його складовими – різними соціальними системами.

Відомо, що суспільні науки виконують переважно теоретичні функції – описання, пояснення, прогнозування. Наука ж управління безпосередньо впливає на перетворення практики, і її можна розглядати як прикладну галузь знання, що не виключає наявності в неї власних фундаментальних ідей, які дають підстави вважати її одночасно і методологічною дисципліною, в усякому разі для наукових дисциплін, які досліджують окремі аспекти соціального управління. Це підтверджує необхідність формування самостійної та єдиної науки управління.

Предметом науки управління є структура та діяльність органів, які становлять апарат держави і публічних колективів.

Наведені роздуми щодо поняття науки управління та її предмета дають підставу для висновку, що головною функцією науки управління є кооперація досліджень управлінських процесів, а також забезпечення єдності упорядкованих знань у цій сфері. Вона є комплексною наукою, яка базується не на звичайній сукупності, а на опрацюванні всього здобутку досліджень у всіх аспектах публічного управління.

Науковість управління визначається глибиною з’ясування його закономірностей. У міру зростання та поширення використання знань про них відповідно знижується значення в управлінні стихійних регуляторів. Однак неминуче, що деякі об’єктивні умови, якісь закономірності залишаються невпізнаними. Таким чином, постійним завданням науки управління залишається більш повне дослідження свого предмета, формування принципів та правил управлінської діяльності.

Виходячії із викладеного, можна дати таке визначення науки управління.

Наука соціального управління – це суспільна комплексна (інтегративна) наука, яка досліджує загальні та специфічні (властиві окремим галузям управління в суспільстві) об’єктивні закономірності організації та функціонування соціальних систем, яка виробляє на підставі їх пізнання загальні принципи і теоретичні поняття, а також правила, методи і прийоми управлінської діяльності, які спрямовані на підвищення їх ефективності.

Соціальне управління як комплексна наука.

Зміст науки управління обумовлений комплексністю самого соціального управління, ступенем дослідження його окремих аспектів різними науками. Необхідно підкреслити, що наука управління не є арифметичною сумою внесків у неї інших галузей знання. Будучи на стику багатьох із них, вона інтерпретує порозкривані різними науками окремі закономірності, які належать до сфери управління. В зв’язку з цим її можна віднести до складних комплексних дисциплін. Комплексність науки управління відображається в її змісті, в якому можна виділити три основних аспекти: соціально-правовий, психологічний та організаційно-технічний [33, с. 58].

Соціально-правовий аспект передбачає визначення цілей, які стоять перед системами управління, напрямків та завдань управлінської діяльності. Важлива роль тут належить праву, оскільки останнє значною мірою регулює управлінські відносини. В даному разі право виступає засобом, інструментом, який забезпечує реалізацію в управлінні законів. Науку управління та правові науки зближує те, що вони вивчають діючі в суспільстві регулятивні механізми, але є далеко не тотожними науковими дисциплінами.

Суб’єктами та об’єктами соціального управління виступають окремі особи або соціальні спільноти. Тому при розробці проблем науки управління враховується психологічний аспект. Положення психології використовуються вказаною наукою при дослідженні проблем, пов’язаних з виявленням впливів на учасників процесу управління, прищеплюванням їм певних поглядів та формуванням міжособистих відносин, підвищенням творчої активності, усуненням конфліктних ситуацій тощо.

Науковий підхід потрібний при дослідженні організаційно-технічного аспекту соціального управління, в межах якого розробляються проблеми, які не є предметом вивчення інших галузей знання, а складають частину власного змісту науки управління. Так, її представниками спеціально аналізуються функціональна та організаційна структури управління, його інформаційне забезпечення, циклічність, практика наукової організації праці. При дослідженні організаційно-технічних проблем наука управління на основі накопичених нею емпіричних даних виробляє власні поняття. Маючи комплексний характер, наука управління інтегрує всю сукупність знання, пов’язаних із організацією та регулюванням функціонування соціальних систем. У творчому процесі її формування дані інших наук перетворюються відповідно до завдань теорії та потреб практики управління. В такому вигляді вони асимілюються в структурних частинах науки управління, тобто в теоріях функцій, організаційних структур, прийняття управлінських рішень, наукової організації праці та інших.

Оскільки основне завдання управління – організовувати працю людей на досягнення певної мети, то наука управління як певна система знань про закономірності організаційних та управлінських процесів та про шляхи їх використання для впливів на ці процеси, врешті-решт підпорядковується цілям та завданням практичної діяльності людей.

Наука управління – це наука, яка розвивається і переживає процес становлення. Людство тривалий час удосконалювало машини, механізми, знаряддя праці, але надто мало займалося розвитком людських відносин. Сьогодні наука управління намагається усунути значні прогалини в цій сфері.

Зміст науки соціального управління складає система знань про суспільство, яка включає наукові теорії, принципи, поняття, категорії, сформульовані в результаті дослідження об’єктивних закономірностей управління притаманними їй методами. В зміст науки управління слід включити і систему обґрунтованих нею рекомендацій по удосконаленню практичної діяльності. В науці соціального управління, хоча вона сама щодо світоглядних суспільних наук є прикладною, існує власна теоретична частина, оскільки в її предмет входять достатньо загальні закономірності управління, які не вивчаються якою-небудь іншою галуззю знання.

Сучасну науку управління прийнято ділити на два рівні знання. Перший наданий теоріями соціального управління, які є частиною більш загальних політико-економічпих та соціально-філософських концепцій, пояснюючих механізм функціонування соціуму на різних історичних станах. Другий є більш конкретним і забезпечує науково-методичну базу для розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління та раціоналізації праці у вигляді прикладних теорій організації та управління. Обидва рівні знання ґрунтуються на фундаментальних законах та закономірностях суспільного розвитку і соціального управління, а також конкретному історичному досвіді, який відображає революційні зміни в управлінні.

Теорія соціального управління – це комплексна система знань, яка використовує різнорідні методи кібернетики, теорії систем, різних соціальних наук. Вона вивчає і розробляє шляхи комплексного використання методів впливу на людей в соціальних процесах[26, с.60].

2.2. Управління як навчальна дисципліна.

Теорія соціального управління — це комплексна система знань, яка використовує різноманітні методи кібернетики (від грецької — мистецтво управління), теорії систем і соціальних наук; вона вивчає й розробляє шляхи комплексного застосування методів впливу на людей у соціальних процесах [31, с. 29]. Характерними рисами соціального управління є пізнання й свідоме використання об'єктивних законів соціального розвитку і виявлених закономірностей керівництва суспільством.

Таким чином, соціальний розвиток як процес життєдіяльності людства є результатом дії об'єктивних закономірностей, з одного боку, а з іншого — соціального управління, яке базується на усвідомленому використанні правильно зрозумілих закономірностей.

Предметом курсу «Теорія соціального управління» є закономірності організації та функціонування соціальних систем, а також принципи, методи і форми ефективного управління явищами та процесами сучасного суспільства.

Мета курсу «Теорія соціального управління» — опанувати знання про основи теорії та практики соціального управління; про закономірності, принципи, методи, форми та механізми управління різноманітними явищами та процесами сучасного суспільства, як на мікрорівнях, так і на макрорівнях. Завдання — навчити студентів раціонально проектувати управлінські відносини та здійснювати ефективні перетворювальні впливи на соціальні об’єкти та процеси, людей, які беруть у них участь, задля отримання бажаних для управлінця результатів. Навчитися управляти — це означає оволодіти наукою та мистецтвом впливу на об’єкт управління, без пригнічення творчого потенціалу суспільства, сприяючи його розвитку та вдосконаленню.

Викладення даної дисципліни покликане сприяти накопиченню у студентів відповідних базових знань, розширенню їх кругозору та підвищенню загального рівня культури управління.

Студенти, які успішно прослухали курс «Теорія соціального управління»:

1) знатимуть основні етапи розвитку управлінської думки та практики;

2) володітимуть базовою термінологією;

3) орієнтуватимуться в різноманітних сучасних управлінських теоріях та соціальних концепціях;

4) розумітимуть процеси соціального управління;

5) матимуть уявлення про сучасні методи та механізми соціального управління [25, с.3-5].

Таким чином, курс «Теорія соціального управління» дає уявлення студентам про:

- предмет, завдання, теоретичні та методологічні засади соціального управління як наукової галузі;

- сучасні та історичні погляди на соціальне управління;

- теоретико-методологічні засади соціального управління;

- особливості перебігу соціальних процесів та управління соціальними механізмами;

- можливі напрями практичного застосування інформації щодо управлінського циклу в різних сферах життєдіяльності.

Завдання вивчення курсу «Теорія соціального управління» полягає в тому, щоб дати студентам загальне уявлення про предмет, об’єкт та методи соціального управління як наукової галузі, про існуючу систему теоретичних знань щодо соціального управління та їхній взаємозв’язок з управлінською практикою. Важливою складовою є засвоєння студентами основних категорій соціального управління, теоретичних основ управлінських концепцій, що сприятиме глибшому розумінню соціальної дійсності та управлінської діяльності, формуванню свідомого ставлення до побудови взаємовідносин в процесі управління на практиці.

Проблеми викладення теорії управління як навчальної дисципліни.

Протягом 60-80-х рр. у колишньому СРСР соціальне управління, під яким розумілося управління суспільством, вважалося одним із ключових напрямків суспільних наук.

На початку 90-х рр. у зв'язку з переглядом ідей про соціальне управління багато ВНЗ у терміновому порядку стали використовувати програми з менеджменту, як запозичення з університетів Заходу.

У 90-ті роки в Україні, як і до речі у Росії, дисципліна «Менеджмент» міцно затвердилася у навчальних програмах не тільки гуманітарних, але і багатьох технічних ВНЗ. Більше того, у довідниковій та й юридичній літературі спостерігається ототожнення соціального управління з менеджментом [40, с. 616].

Сучасні науковці вважають, що сьогодні в Україні та Росії і за кордоном немає адекватної теорії соціального управління. В умовах відсутності такої теорії керівники держави й організацій різного рівня змушені спиратися на сформовані традиції, інтуїцію та суб'єктивний досвід управління, що часто підводять, та нерідко приводить до негативних наслідків.

Гострий дефіцит кваліфікованих фахівців з управління привів до появи в останні роки численних комерційних шкіл бізнесу, університетів, орієнтованих на підготовку бакалаврів, фахівців і магістрів в області управління. Очевидно, що ці заходи вимушені, тому що Марксистсько-Ленінська парадигма соціального управління здала свої позиції менеджменту, а нічого іншого в нас немає. Разом із тим очевидна також необхідність перетворення менеджменту на сучасну теорію соціального управління, що відповідатиме особливостям українського менталітету, традиціям побудови апарату управління.

Така теорія необхідна тому, що:

- менеджмент не охоплює питань управління суспільством;

- західна теорія менеджменту не враховує специфіку національного управління;

- практика соціального управління ввійшла в суперечність з офіційною наукою (менеджментом);

- усе частіше стала виявлятися нездатність наших керівників вирішувати проблеми, що постають перед суспільством. Якби існувала адекватна теорія соціального управління, то навряд чи були можливі грубі помилки, що призвели до розпаду СРСР, приватизації власності, криміналізації суспільства, масовій убогості і безробіттю [37, с.18].

Перед країнами, що будують нову політичну систему, постає задача вироблення теорії соціального управління, що відповідає сучасним реаліям. Теорія соціального управління повинна слугувати інструментом у руках керівників різного рівня й організацій, дозволяючи їм не тільки прогнозувати зміни соціальних процесів, але і підказувати способи оптимального впливу на них.

Таким чином, проблема вироблення якісної адекватної теорії соціального управління та впровадження відповідної навчальної дисципліни у ВНЗ існує і вимагає від сучасних фахівців якнайскорішого її розв’язання. Вважаємо, доцільно, розробляючи стандарти навчальних планів з гуманітарних наук, включити в перелік нормативних навчальних дисциплін «Теорію соціального управління» та до дисциплін спеціалізації ОКР «магістр» — спеціальні курси з теорії управління чи методологічні засади організації роботи та управління окремими організаційними структурами державних органів (наприклад, державної податкової служби, підрозділів податкової міліції, тощо).

З точки зору предмету нашого курсу найбільший інтерес представляє собою “соціальне управління”, тобто управління суспільством, державою, колективом. Цей термін, як і термін управління має безліч трактувань і визначень.

Найчастіше поняття “соціальне управління” використовують для відзначення сукупності реально існуючих управлінських відносин, які визначають сутність управління як суспільного феномену.

Найсуттєвіше, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління (технічного і біологічного) є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а отже на інтерес людини для досягнення поставленої мети.

Об’єктами соціального управління є соціальна організація суспільства з властивими їй соціальною структурою і соціальними процесами.

Таким чином, соціальні інститути управління, які в тій чи іншій формі існували у суспільстві, завжди утворювались для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку та для регулювання суспільних відносин.

Управління має чітко виражену соціальну сутність, що підтверджується наступними висновками:

1.Суспільство як соціальна організація – складна самокерована система, що самоуправляється і постійно перебуває у русі, не може існувати без наявності безперервного управління.

2.Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи і супроводить усю історію суспільства.

3.Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.

4.Соціальне управління – елемент системи суспільних відносин, його характер і зміст залежать від їх сутності. В свою чергу соціальне управління зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин.

5.Організаційний зміст управління найбільш чітко виражається у плануванні колективних зусиль та розподілі обов’язків їх учасників у досягненні конкретних цілей, у регулюванні повсякденної діяльності колективів, в контролі за ходом здійснення поставленої мети, в організаційному забезпеченні всіх стадій управлінського процесу.

6.Мета – є найважливішою характеристикою управління. Власне задля досягнення певних досягнень і здійснюється управління.

Питання видової класифікації соціального управління має дуже важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки оптимальна, об’єктивна і наукова класифікація дає змогу більш глибоко та детально вивчити специфіку окремих видів соціального управління.

У науці відомо декількакласифікацій соціального управління– проте зврахуванням змін, що відбуваються у суспільстві, найбільш повною є наступна:

- державне управління;

- громадське управління;

- приватне управління;

Дата добавления: 2014-11-29