Методи управління

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, якими органи управління керуються у процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Принципи управління.

Питання про наступний елемент механізму управління – принципи управління – є вельми неоднозначним та доволі складним.

Більшість праць з науки управління детально розглядають цілі та функції соціального управління, не акцентуючи увагу на методах та принципах. Окремі науковці взагалі заявляли про негативне ставлення до принципів управління (К.Кіллен). Відомий А.Файоль заявляв, що поняття “принцип” не слід розуміти в науковому значенні.

Протилежної точки зору дотримуються інші фахівці (Т.Куну, С.О. Доннел), які вважають, що саме наявність принципів підтверджує науковість управління.

Принцип – (від латинського principum - початок, основа) - вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації. Вони суб’єктивні за природою, оскільки формулюються суб’єктами (людьми) на основі пізнання закономірностей та досвіду практичної діяльності.

Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманним їм загальних рис, характерних фактів та ознак.

Таким чином принципи соціального управління повинні:

- буди заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також на законах і закономірностях соціального управління;

- відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;

- враховувати часові та територіальні аспекти процесів соціального управління;

- мати правове оформлення.

Особливе значення набуває систематизація принципів соціального управління, що ґрунтується на пізнанні його закономірностей.

Розрізняють дві групи принципів:

- загальні, що впливають на всі сфери суспільного управління, (суспільно-політичні);

- спеціальні - принципи побудови системи управління і здійснення процесу управління.

Загальні принципи управління. До таких відносять принципи науковості. законності, гласності, гуманізму, розподілу влад, системності, плановості та конкретності:

- Принцип науковості (наукової обґрунтованості, об’єктивності) – передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей. Управляти науково – це своєчасно виявляти тенденції соціального розвитку, його закономірності. організовувати, регулювати та контролювати рух цих закономірностей.

- Принцип законності – полягає в обов’язковому виконанні законів і підзаконних актів органами управління, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями. Один з найбільш важливих принципів, тим більш для правоохоронних органів, до яких належить державна податкова служба.

- Принцип гласності – полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів управління, про реальне становище у суспільстві. Реалізація досягається за допомогою обов’язкових звітів органів управління перед населенням, всебічного обговорення у встановленому порядку певних питань та рішень, що приймаються. Цей принцип є засобом формування громадської думки, включення у процес управління громадян, підвищення їх активності. Інструментом реалізації є засоби масової інформації.

- Принцип гуманізму -виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її права на волю, щастя, розвиток, виявлення здібностей. Є одним з основоположних принципів управління у демократичному суспільстві і проходить червоною ниткою через Конституцію України.

- Принцип розподілу влади – (автор Шарль Монтеск’є, французький правознавець, філософ, письменник, 1689-1755), визначає розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Створює гарантії від узурпування влади, безмежних повноважень, зловживань владою, дозволяє розмежувати сфери компетенції та відповідальності.

- Принцип системності – спрямований на з’єднання (при відсутній диференціації) окремих взаємообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети. Передбачає тісно пов’язані дії різних органів управління, це здійснюються в рамках однієї спрямованості. Це не означає тривіальну координацію, а передбачає поєднання дій у цілісній цільовій програмі, де окремі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов’язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення управлінського процесу. Реалізація вимагає певних зусиль, але забезпечує високий ефект.

- Принцип плановості – забезпечує пропорційний розвиток різних регіонів, галузей економіки, інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням законів, потреб суспільства, колективів, соціальних груп. Погана практика застосовування цього принципу не робить поганим сам принцип, оскільки без нього управління взагалі неможливе.

- Принцип конкретності – полягає у тому, що необхідно вивчати конкретні процеси управління, зіставляти їх з відповідними законами, аналізувати їх дію у конкретних обставинах та готувати висновки і пропозиції для практичного використання.

Спеціальні принципи управління – поділяють на 2 підгрупи.

До першої підгрупи (принципи побудови, системи управління) відносять принципи: ієрархічності, функціональний, територіально-галузевий, норми керованості ті ін.

- Принцип ієрархічності побудови системи управління відображає батагоступінчастий розподіл обсягу повноважень між ланками структури, згідно з яким ланка вищого рівня управління керує ланкою нижчого управління, в той же час сама може бути об’єктом управління.

- Функціональний – означає, що організаційна структура будь-якої системи будується виходячи з основних функцій, виконання яких покладаються на неї, і вимагає створення такої структури, яка б виключала виникнення структур з дубльованими функціями.

- Територіально-галузевий – суть полягає у сполученні галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним розподілом і економічним районуванням.

- Принцип норми керованості (обсягу контролю) полягає у тому, виходячи з певної межі, можливості засвоєння людиною інформації та практичного досвіду і спостережень видатних адміністраторів, обмежується чисельність безпосередньо підпорядкованих працівників одному керівнику. А. Файоль визначив граничну чисельність підпорядкованих осіб одному керівнику – 6. Л. Гулік, зазначив, що при однорідності функцій керованою є група в 10-12 осіб, неоднорідності 5-8 осіб.

Друга підгрупа спеціальних принципів – принципи, що визначають здійснення процесу управління: цілеспрямованості, головної ланки, відповідності, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальності органів і посадових осіб за дії або бездіяльність, раціональне співвідношення цілей та способів їх досягнення з відповідним ресурсним забезпеченням.

- Цілеспрямованість – забезпечення чіткої спрямованості процесів відповідного регулювання для збереження або підтримки управлінських відносин у певному вигляді або надання їм нових якостей.

- Принцип головної ланки – визначає, що у ланцюгу подій необхідно відшукати головну ланку, основне завдання, вирішення якого дозволить вирішити всю сукупність або частину проблем, тобто на головному завданні повинні бути зосереджені основні завдання системи.

- Принцип відповідності – передбачає делегування керівництвом виконавцю стільки повноважень, скільки йому потрібно, щоб виконати завдання, за які той несе відповідальність.

- Принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності – керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового вирішення питань, що входять до його компетенції. Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень. Дотримання оптимального співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю складає одне з найбільш важливих і складних завдань управління, від якого багато в чому залежить ефективність управління.

- Принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездіяльність - пов’язаний з функціями органів управління, спрямованими на задоволення суспільних потреб. Діяльність вказаних суб’єктів управління являє собою насамперед виконання покладених на них обов’язків, для реалізації яких вони наділені певними правами у межах норм, визначених законодавством. Якщо такі норми порушуються або посадові особи не виконують належним чином покладені на них посадові обов’язки, наступає відповідальність зазначених посадових осіб.

- Принцип раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням містить вимогу про необхідність попереднього визначення цілей кожного рішення, що приймається, в економічному, політичному, моральному та інших аспектах, тобто вивчаються можливі наслідки прийняття такого рішення. Якщо цілі чітко не визначені або суперечать одна одній, то можуть бути вибрані нераціональні способи їх досягнення, може виникнути дефіцит ресурсів тощо.

Основний зміст процесу управління виявляється у здійсненні безпосереднього цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт за допомогою відповідного механізму. У процесі такого впливу реалізуються цілі, завдання, функції, принципи та методи, які і складають зміст механізму управління. Певне, досить важливе місце посідають методи управління, за допомогою яких реалізуються функції управління.

Ефективність управління системами, органами, підприємствами значною мірою визначається правильним вибором методів, які використовуються в його процесі.

Метод управління – це спосіб організуючого впливу об’єкта управління на керовану систему або конкретний об’єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції та вирішується досягнення цілей.

Управління органами ДПСУ пов’язане з вирішенням ряду специфічних завдань, з працею у звичайних умовах та ускладнених економічною і соціально-політичною ситуаціями.

Якісне вирішення завдань вимагає постійного пошуку нових форм та методів роботи. Виконання нових, нестандартних завдань, особливо в умовах різкої зміни оперативної обстановки, інших факторів, потребує певних змін і в управлінні.

Всі методи, що використовуються в управлінні, пов’язані між собою, доповнюють один одного, використовуються в органічній єдності. Професіоналізм керівника якраз і полягає в тому, щоб з усього комплексу методів управління вибрати найбільш ефективні, що надійно ведуть до мети, скласти їх гнучку комбінацію і використовувати її, віддаючи перевагу певним методам, залежно від ситуації.

Треба відмітити, що останнім часом істотно розширилися межі уявлення про методи управління, зокрема в Україні. Якщо раніше, як методи управління, розглядалися лише переконання та примус, то тепер до них відносяться організаційні, адміністративні, економічні, соціально психологічні, математичні та інші методи. Необхідність використання різних методів у різному їх сполученні дістає все більшого визнання і є природним відображенням комплексного, багатоаспектного характеру самого управління.

Системний підхід як загальний метод дослідження та управління – це загальний метод, сучасна загальнонаукова методологія дослідження та пізнання складних об’єктів (систем), який використовується в усіх сферах науки, техніки, управління, сутність якого полягає у розгляді об’єктів, як систем.

До основних принципів системного підходу відносять:

- підхід до досліджуваного об’єкта, як до цілого;

- наявність системоутворюючих зв’язків, які представляють певну структуру, що дозволяє бачити ряд рівний системи та їх ієрархію;

- можливість реалізації управлінських впливів на систему.

Управління на основі використання системного підходу містить три послідовних етапи:

- визначення сфери системного підходу, галузі та масштабів діяльності суб’єкта управління, встановлення адекватності сфери, галузі та масштабам діяльності інформаційні потреби;

- здійснення необхідних досліджень (системний аналіз);

- розробка альтернативних варіантів розв’язання певних потреб та здійснення вибору оптимального варіанту для кожного завдання на основі експертних оцінок.

Таким чином, у кожному конкретному випадку системний підхід повинен реалізовуватися у вигляді конкретного системного методу (аналізу, інформаційного пошуку), тобто набору правил, процедур, інструкцій, еталонів, прийомів досліджень і технологій побудови та прийняття рішень з врахуванням особливостей об’єкта управління[24, с.65].

Системний аналіз – одна з форм конкретної реалізації системного підходу, що застосовується під час аналізу соціальних систем та проблем управління. Це сукупність методів, що використовуються для підготовки та обґрунтування рішень, особливо у частині найбільш складних проблем соціального, політичного, економічного, військового, наукового, технічного характеру.

На відміну від системного підходу, який є загальною методологією, системний аналіз має діло з системами управління, до складу яких включають людський фактор, тобто штучними системами, що викликані за участю людини.

Процедурною основою системного аналізу є математичне моделювання, технічною – засоби техніки та інформаційні системи.

Особливістю цього методу є те, що він дозволяє розмежувати складну систему на елементи, складне завдання на сукупність простих, виразити їх кількісно, з більшим ступенем точності. Більш того складне завдання може бути зведене не просто до менш складного, але саме до тих, що мають для свого вирішення відпрацюванні методи.

Системний аналіз щодо управління дає можливість:

- чітко сформулювати цілі соціальної системи і з’ясувати їх ієрархію до початку будь-якої діяльності, пов’язаної з прийняттям рішень, особливо стратегічного характеру;

- встановлювати конкретні взаємопов’язані завдання для кожного рівня управління, виходячи з його внеску в досягнення загальної мети, що планується з погодженням строків, потрібних та наявних ресурсів на єдиний інформаційний, методичній, продуктивній основі;

- підготувати та оцінити альтернативні варіанти управлінських рішень за певним критерієм оптимальності;

- здійснити виділення та розподіл матеріальних, фінансових і людських ресурсів з урахуванням пріоритетності цілей та напрямків діяльності;

- оцінити управлінський потенціал системи, з’ясувати необхідність та можливості досягнення відповідальності і повноважень по рівнях ієрархії управління.

Моделювання – метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли суб’єкт замість безпосереднього об’єкта пізнання вибирає або створює аналогічний йому об’єкт, досліджує його, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.

Під моделлю розуміється об’єкт будь-якої природи, уявлена або матеріально реалізована система, яка відображає об’єкт дослідження, здатна досліджувати його так що вивчення моделі дає нову інформацію про об’єкт.

Моделювання широко застосовується у дослідженні систем різного походження в тому числі і в управлінні. В управлінні органами ДПСУ моделювання може бути застосоване у дослідженні організаційних структур (інспекцій), функціонування окремих служб, планування та проведення спеціальних операцій.

У загальному плані моделювання поділяється на фізичне і математичне.

При фізичному моделюванні модель відтворює досліджуваний оригінал із збереженням його фізичної природи, при математичному – оригінал описується формальною мовою, тобто за допомогою логіко-математичних процедур.

Метод дослідження операцій – це метод дослідження системи оперативних та інших службових заходів, що здійснюються централізовано та за скоординованим планом в короткий відрізок часу при максимальному зосередженні сил та засобів на певному напрямі боротьби з порушенням чинного законодавства. Такі дослідження притаманні в першу чергу органам силових структур і, звичайно ж, податковій міліції.

Найвищу ефективність метод дослідження операцій може мати в наступних напрямках:

- підвищення мобільності та швидкості реагування органів ДПС України на порушення податкового законодавства;

- підвищення ефективності взаємодії органів ДПСУ в операціях;

- інтенсифікація процесів управління операціями;

- підвищення ефективності управління операціями щодо розкриття найбільш небезпечних порушень податкового законодавства.

Цей метод має одну з найбільш складних технологій, без знання якої не можливо вивчити даний метод. Розкриття цієї технології вимагає значно більше часу, ніж це можна виділити в межах лекції.

Організаційно-регулюючі методи управління є способами безпосереднього впливу на функціонування та поведінку керованих об’єктів і осіб.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є:

- прямий вплив на об'єкт управління;

- обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

- суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Таким чином, в управлінні діяльністю підприємств методам організаційно-розпорядчого впливу належить важлива роль. Вони забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. Так, організаційно-розпорядчі методи забезпечують підтримку організованості в роботі та високої дисципліни праці, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємств, організацій і окремих працівників.

До загальних методів впливу у сфері, що розглядається нами, належить переконання та примус. Метод переконання передбачає стимулювання свідомості, бажаної інтересам працівника поведінки людини у процесі діяльності. Метод примусу спрямований на спонукання працівника до належної поведінки в супереч його бажанню.

Адміністративні методи – характеризуються підпорядкуванням волі керованого об’єкта волі управляючого суб’єкта. Суб’єкт управління в межах наданих йому повноважень дає обов’язкові до виконання приписи про те, які дії, якими способами і в які терміни належить зробити підлеглим або від здійснення яких їм слід утриматися. Недодержання правил приписів несе за собою відповідальність. По суті це державні методи управління. Разом з тим метод не виключає можливості врахування інтересів керованих шляхом попереднього обговорення управлінських рішень. Адміністративні методи справляють пряму дію на керований об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, через контроль за їх виконанням, а також систему адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і т.д.

Адміністративні методи поділяють на адміністративно-правові, адміністративно-організаційні.

Перші мають державно-владний, юридичний характер – вказівки, розпорядження суб’єкта управління, що виражені у правовій формі, обов’язкові для виконання, що гарантуються силою держави.

Адміністративно-організаційні методи ґрунтуються на авторитеті верховенства органу, керівника або іншої особи, яка є організатором діяльності керованих.

Економічні методи – методи досягнення цілей на основі реалізації вимог економічних законів. Це сукупність способів впливу шляхом створення економічних умов, що спонукають працівників діяти у потрібному напрямі. Іншими словами, це методи, що ґрунтуються на економічних розрахунках, основані на свідомому використанні всієї системи економічних законів та категорій ринкової економіки таких як планування, фінансування, ціноутворення, господарський розрахунок, економічне стимулювання.

Основною ознакою методів є опосередкований вплив через майнові інтереси і потреби, стимулювання у різних економічних формах: податків, субсидій, бюджетного, цінового і тарифного регулювання, преміювання, монетарна та цінова політика, кредитування, тарифікація зарплати, а також санкції – штрафи, пені, неустойки, матеріальні стягнення тощо.

Економічні методи не передбачають адміністративності у чистому вигляді, проте такі методи, що використовуються державними органами набувають обов’язкового характеру. Наслідки невиконання полягають у матеріальних збитках і, як наслідок, – санкціях.

Управлінська тактика не може обійтися ні без адміністративно-організаційних, ні без економічних методів. Найбільш ефект досягається при оптимальному їх поєднанні. Це дає можливість органам управління, в першу чергу, державним:

- створювати, підтримувати, гарантувати юридичні рамки економічної діяльності суб’єктів і підприємств;

- виступати фіскальним інститутом, збирачем податків, скарбницею, контролером, регулятором прибутків;

- бути власником, управителем, планувальником у державному секторі економіки;

- брати участь у ролі співвласника у матеріальній сфері виробництва, культурно-освітньої діяльності тощо;

- реалізовувати інвестиційний режим загальнонаціональних, економічних, наукових, соціальних програм, бути гарантом реалізації загальнодержавних економічних, науково-технічних інтересів у міжнародних відносинах;

- гармонізувати (через планування, прогнозування, координацію) економічні і соціальні інтереси, потреби, запити різних груп населення, запити окремих регіонів та етнічних груп, брати на себе припинення конфліктних ситуацій.

Психологічні методи – це способи впливу на об’єкт управління, що базуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними відносинам, що складаються у колективі, для досягнення поставлених перед організацією цілей.

До таки умов належать:

- формування трудових колективів з врахування соціально-психологічних характеристик людей: здібності, риси характеру, тощо;

- введення системи соціального регулювання, котра включає використання договорів, зобов’язань, встановлення порядку розподілу благ, черговості їх одержання;

- соціальне стимулювання – створення соціально-психологічної зацікавленості у виконанні якої-небудь важливої праці, досягнення результатів, рубежів;

- підвищення соціально-виробничої активності – обмін досвідом, новаторство;

- методи соціальної наступності – посвячення у професію, присяга, урочисті зібрання, огляди, конкурси тощо.

Безумовно всі методи перерахувати неможливо. Вони постійно вдосконалюються, доповнюються. У даний час набуває ваги метод психофізіологічного тестування з метою визначення придатності певного працівника для виконання визначеного виду діяльності: працівника силових структур, податківця, льотчика, диспетчера, що дозволить уникнути зарахування на посаду випадкових людей та небажаних конфліктних ситуацій.

Дата добавления: 2014-11-29