Джерела водопостачання 3 страница

Основні джерела місцевого (децентралізованого) водопостачання

Виділяють дві системи водопостачання – централізовану та децентралізовану. До основних джерел місцевого (децентралізованого) водопостачання відносять:

1) Шахтний колодязь - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з великим розміром поперечного перерізу, круглої, квадратної, прямокутної або шестигранної форми, що призначена для забору ґрунтових вод.

2) Трубчастий колодязь (свердловина) - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з невеликим розміром поперечного перерізу круглої форми, що призначена для забору підземних вод, розташованих на різній глибині.

3) Бювет - інженерна водозабірна споруда для забезпечення споживачів необробленими (крім знезараження води методом ультрафіолетового опромінення) міжшаровими напірними (артезіанськими) або безнапірними підземними водами, до складу якої входять свердловина, розподільна колонка та спеціальне приміщення або павільйон.

4) Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Особливості будови та обладнання шахтної криниці:

1. Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м.

2. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та захищеній території, яка знаходиться вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та не менше ніж 50 м від вбиралень, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, складів добрив та отрутохімікатів, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод (при умові розташування колодязя нижче за рельєфом по відношенню до джерела забруднення – відстань збільшується до 100 м).

У радіусі 50 м від бюветів, колодязів та каптажів джерел не дозволяється здійснювати миття транспортних засобів, водопій тварин, влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу діяльність, що може призвести до забруднення ґрунту та води.

Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел у місцях, що затоплюються, зазнають розмивів, зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.

3. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). У разі використання дерев'яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком.

4. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для кращого його розкриття та збільшення шару води.

5. На дно криниці насипають шар гравію, влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр товщиною 40-50 см або фільтр з пінобетону.

6. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві скоби, розміщені у шаховому порядку на відстані 0,3 м одна від одної.

7. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 0,8 м.

8. З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.

9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя коловоротом або міцно прикріпленим "журавлем" з відром для загального користування.

10. Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м).

11. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити "замок" із гарно замішаної та пошарово утрамбованої глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі з щебеню товщиною 15 - 20 см та з ухилом від колодязя.

Вимоги до облаштування трубчастих колодязів (свердловин)

1. За своєю будовою трубчастий колодязь є свердловиною, яка обладнана водяним фільтром, водопіднімальною трубою і насосом. Якщо ґрунт, в якому будують колодязь, дуже слабкий або глибина колодязя велика, свердловину необхідно укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та глибокі. Підйом води з трубчастого колодязя здійснюється за допомогою ручного або електричного насоса.

2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути вище поверхні землі на 0,8 - 1,0 м та герметично закритим, мати кожух та зливну трубу з гаком для відра. Навколо оголовка колодязя влаштовують відмостки, водовідведення та глиняний “замок”, а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.

3. Неглибокі трубчасті колодязі (абіссінські) можуть бути індивідуального та громадського користування. Їх необхідно влаштовувати на ділянках, де рівень залягання ґрунтових вод не дуже глибокий - до 7 - 9 м. Такий колодязь є більш захищеним, ніж шахтний.

Глибокі трубчасті колодязі зазвичай слід використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м.

Методика відбору проб води

Відбір проб води проводять у бутиль об’ємом 5 л (на повний аналіз) або на 2 л (на скорочений). Перед відбором проби бутиль не менше 2-х разів ополіскують водою, яка підлягає обстеженню. Бутиль заповнюється водою доверху. Перед його закриванням верхній шар води виливається для того, щоб під пробкою залишався невеликий шар повітря. При відборі проби складають супровідний документ, який вміщує дані про назву вододжерела, його місцезнаходження, дату та місце взяття проби, метеорологічні умови, температуру води, мету дослідження, посаду особи, що проводила відбір.

Визначення кількості води та дебіту шахтної криниці

Об’єм води у криниці визначають шляхом помноження площі перетину зрубу на висоту стовпа води. Виміри проводяться за допомогою рулетки.

Дебіт криниці визначають в ході проведення швидкого відкачування води насосом або вичерпування її відрами на основі підрахунку часу наповнення криниці до вихідного рівня.

Схема санітарного обстеження джерел місцевого водопостачання

1. Назва населеного пункту: область, район, місто, селище.

2. Місце розташування криниці:

а) за межами населеного пункту, у межах населеного пункту;

б) на рівному місці, на підвищеному місці, на схилі, в яру;

в) на березі водоймища;

г) чи не заливає криницю під час паводку.

3. Тип криниці:

а)шахтний, трубчастий, бювет, каптаж;

б) матеріал, з якого вона виготовлена: дерево, бетон, цегла, вапняк, граніт тощо;

в) діаметр, довжина, ширина, площа;

г) глибина до поверхні води, глибина до дна, висота стовпа води;

д) висота зрубу над рівнем землі;

є) улаштування глиняного замку;

ж) наявність ремонтних скоб, їх облаштування;

з) улаштування оголовка (для трубчастого колодязя)

і) стан внутрішньої поверхні стінок: наявність тріщин, щілин, плям, розростання грибків тощо.

4. З якого водоносного горизонту здійснюється забір води.

5. Рік побудови криниці, рік останнього ремонту, коли в останній раз проводилась санація.

6. Стан поверхні ґрунту біля криниці, наявність замощення (на якій відстані), водовідвідної канави, огородження (на якій відстані).

7. Спосіб підйому води з криниці: електричним чи ручним насосом (наявність перебоїв у його роботі), відром (воротом, ²журавлем²), наявність загального відра та підставки для відра, стан пристроїв, що використовуються для підйому.

8. Наявність кришки, навісу або будки над криницею та їх технічний стан.

9. На якій відстані знаходиться криниця від найближчих будинків, будівель, помийних ям та інших ймовірних джерел забруднення ґрунту та води, санітарний стан оточуючої території навколо криниці (засміченість).

10. Число будинків та приблизна кількість мешканців, які використовують воду з криниці.

11. Дані про наявність інфекційних та інших захворювань, що можуть бути пов’язанні з вживанням недоброякісної води.

12. Дані щодо наявності епізоотій серед домашніх тварин у районі, де розташована криниця.

13. Відомості про наявність санітарного паспорту та посадової особи, відповідальної за санітарний нагляд, дата останнього контролю.

14. Результати лабораторних досліджень води за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками, проведені установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, їх оцінка.

15. Загальний висновок щодо санітарного стану об’єкта обстеження та придатності води для використання з метою забезпечення питних потреб населення.

16. Заходи щодо покращання санітарного стану криниці та якості води в ньому.

17. Дата обстеження, посада, підпис особи, яка проводила обстеження.

ТЕМА №11. МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ПИТНОЇ ВОДИ ЗА ДАНИМИ САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ СИСТЕМ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ ПРОБ

Гігієнічне значення води

Визначається насамперед фізіологічною потребою в ній людини. Вода, як повітря і їжа, є одним із найважливіших елементів зовнішнього середовища, без якого неможливе життя. Людина без води здатна прожити лише 5-6 діб, адже її тіло в середньому на 65% складається з цієї речовини. Без води не відбувається жоден біохімічний, фізіологічний та фізико-хімічний процес обміну речовин та енергії: неможливі травлення, дихання, анаболізм (асиміляція) та катаболізм (дисиміляція), синтез білків, жирів, вуглеводів із чужорідних білків, жирів, вуглеводів харчових продуктів.

За допомогою води в клітини організму надходять пластичні, біологічно вкрай потрібні компоненти та енергетичні матеріали, виводяться з нього продукти обміну (транспортна функція). Вода сприяє збереженню колоїдального стану живої плазми. Вода і розчинені у ній мінеральні солі підтримують найважливішу біологічну константу організму – осмотичний тиск крові й тканин. У водному середовищі створюються належні рівні лужності, кислотності, гідроксильних та водневих іонів. Вода забезпечує кислотно-лужний баланс в організмі, а це впливає на швидкість та напрямок біохімічних реакцій. Бере участь у процесах гідролізу жирів, вуглеводів, гідролітичного й окисного дезамінування амінокислот та в інших реакціях.

Вода є основним акумулятором тепла, яке утворюється в організмі в процесі екзотермічних біохімічних реакцій обміну речовин. Крім того, випаровуючись із поверхні шкіри й слизових оболонок органів дихання, вода бере участь у процесах тепловіддачі, тобто у підтриманні температурного гомеостазу.

Потреба організму у воді задовольняється головним чином за рахунок питної води, напоїв та продуктів харчування, особливо рослинного походження. Фізіологічна добова потреба дорослої людини у воді (за відсутності фізичних навантажень) у регіонах з помірним кліматом орієнтовно становить 1,5-З.

Гігієнічні вимоги, що пред’являються до питної води:

· Вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізичні якості;

· Вода повинна мати оптимальний хімічний склад;

· Вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;

· Вода не повинна бути твердою;

· Вода не повинна вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини (не більше ГДК та ГДР);

· Вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.

Епідеміологічне значення води

Роль води у механізмі передачі збудників кишкових інфекцій, виникненні епідемій та пандемії людство усвідомило значно раніше, ніж відкрили патогенні мікроорганізми. Із водою можуть поширюватись бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, грибки, викликаючи відповідні захворювання.

Найбільш масові водні епідемії з найтяжчими наслідками порушення громадського здоров'я пов'язані з можли-вістю поширення з водою збудників кишкових інфекцій, яким притаманний фекально-оральний механізм передачі.

Класифікація інфекційних хвороб,запропонована експертами ВООЗ:

І. Хвороби, які виникають унаслідок використання забрудненої води для питних потреб:

1. Кишкові інфекції (провідний механізм передачі – фекально-оральний):

а) бактеріальної природи: холера, черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, коліентерит, сальмонельоз;

б) вірусної етіології: вірусний епідемічний гепатит А, або хвороба Боткіна, вірусний гепатит Е, поліомієліт та інші ентеровірусні інфекції, зокрема Коксакі та ЕСНО (епідемічна міалгія, ангіна, грипоподібні і диспептичні розлади, серозний менінгоенцефаліт), ротавірусні хвороби (гастроентерит, інфекційний пронос);

в) протозойної етіології: амебна дизентерія (амебіаз), лямбліоз.

2. Інфекції дихальних шляхів, збудники яких інколи можуть поширюватися фекально-оральним шляхом:

а) бактеріальної природи (туберкульоз);

б) вірусної етіології (аденовірусн. інфекції, зокрема ринофарингіт, фарингокон'юнктивальна гарячка, кон'юнктивіт, ринофаринготонзиліт, риніт).

3. Інфекції шкіри та слизових оболонок, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (сибірка).

4. Кров'яні інфекції, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (Ку-гарячка).

5. Зооантропонози, які можуть мати фекально-оральний механізм передачі (туляремія, лептоспіроз та бруцельоз).

6. Гельмінтози:

а) геогельмінтози (трихоцефальоз, аскаридоз, анкілостомідоз);

б) біогельмінтози (ехінококоз, гіменолепідоз).

ІІ. Хвороби шкіри і слизових оболонок, які виникають унаслідок контакту із забрудненою водою: трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (епідермофітія мікози та ін.).

Ш. Захворювання, які зумовлюють гельмінти, що живуть у воді: (шистосомоз, дракункульоз, або решта).

IV. Трансмісивні інфекції, які поширюють комахи-переносники, що розмножуються у воді (малярія, жовта гарячка).

Ендемічне значення води

Масові захворювання населення інфекційної природи – найбільш загрозливий, але не єдиний негативний наслідок уживання неякісної води. Масові ураження можуть мати неінфекційну природу, тобто спричинюватися наявністю у воді хімічних – як мінеральних, так і органічних домішок.

Захворювання, що зумовлені хімічним складом води:

а) Захворювання, що виникають внаслідок споживання води, яка має високу жорсткість (сечокам’яна, нирковокам’яна, жовчокам’яна хвороби, подагра)або, навпаки, низьку твердість (сердцево-судинні захворювання, остеопоротичнізмiни у кiстковійсистемi).

б ) Захворювання, зумовлені високим вмістом у воді речовин азотного походження (нітратів-водно-нітратна метгемоглобінемія, нітрозамінів – злоякісні новоутворення).

в) Біогеохімічні ендемії – захворювання, які пов’язані із недостатнім або надлишковим вмістом у грунті, а отже і у воді та продуктах харчування певної території того чи іншого мікроелементу. Такі території називаються біогеохімічними (ендемічними) провінціями. Найрозповсюджинішими ендеміями є ендемічний флюороз (надлишок F), ендемічний карієс (недостатність F),ендемічний зоб (недостатність I), уровська хвороба (надлишок Sr), молiбденовий артрит (надлишок Mo) або ендемiчна подагра, борний ентерит (надлишок B).

Профілактика біогеохімічних ендемій:

1) збагачення мікроелементами продуктів харчування (йодування солі, фторування води тощо);

2) використання фарм. препаратів, що містять необхідний набір мікроелементів у своєму складі;

3) збагачення мікроелементами добрив;

4) використання в харчовому раціоні морських продуктів.

г) Захворювання, що пов’язані з наявністю у питній воді токсичних хімічних речовин (“копитна хвороба” (Аs),отруєння свинцем (Pb), хвороба ітай-ітай (Сd), хвороба Міномата (Hg), хвороба Юшо (поліхлорбіфеноли та радіонуклідів – злоякісні новоутворення).

Гігієнічні показники та нормативи якості питної води

Водопостачання населення з метою забезпечення питних та інших потреб здійснюються за допомогою централізованої (з водоочисної станції міста вода по системі труб водопровідної мережі потрапляє до будівель) та децентралізованої (колодязі, каптажі) систем. Контроль безпечності та якості питної води водопровідної станції здійснюється комунальним відділом СЕС 1 раз на 4 місяці, джерела місцевого водопостачання – один раз на рік у найбільш несприятливий період року, а також у разі погіршення епідемічної ситуації за показниками згідно "Гігієнічних вимог до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10). Для визначення якості питної води та встановлення епідемічної, токсичної, радіаційної безпеки проводять ряд бактеріологічних, фізичних, хімічних, органолептичних, санітарно-токсикологічних, радіологічних досліджень та визначають ряд показників (див. додатки 1, 2).

Гігієнічні показники забруднення води органічними речовинами

Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:

· бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм (колі-індекс), патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.

· паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцистикриптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)

До непрямих відносять:

· органолептичні показники – смак, запах, забарвленість, каламутність тощо.

· хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, перманганатна окислюваність тощо.

Отже, про фекальне забруднення води свідчить не лише наявність у воді групи кишкових паличок, але й збільшення порівняно з вихідним вмісту амонійного азоту, азоту нітритів і нітратів, хлоридів і окислюваності, що може використовуватись як непрямий хімічний показник забруднення води фекаліями. Беручи до уваги, що під час розпаду білків у кишках утворюються солі амонію, збільшення вмісту цього хімічного інгрідієнта у воді при забруднені її фекаліями свідчить про свіже забруднення, яке є одним із найбільш небезпечних у епідеміологічному плані.

У процесі мінералізації амонійні солі окислюються послідовно до нітритів та нітратів. Це дає змогу використовувати значення вмісту азотовмісних речовин для визначення ступеня і термінів забруднення води відкритих водойм фекаліями. Наприклад, ізольоване підвищення вмісту нітритів у воді свідчить про недавнє забруднення води, а збільшення солей азотної кислоти – про давнє забруднення. Якщо вода містить підвищені порівняно з характерними для даної водойми кількості всього комплексу азотовмісних речовин (солей аміаку, нітритів, нітратів та окиснюваності), то це необхідно трактувати як показник постійного фекального забруднення води.

Однак не слід виключати і можливість вимивання азотовмісних речовин рослинного походження у воді. Підвищений вміст амонійних сполук, нітратів, сульфатів може мати і неорганічне походження (добрива). Як правило, така їх природа підтверджується низькою твердістю, низькою окиснюваністю та низьким мікробним числом.

Визначення деяких показників якості питної води:

1. Мікробіологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини:

Ø Мікробне число – число мікроорганізімів, що міститься в 1 мл води (не більше, ніж 100).

Ø Кількість загальних колі-форм (колі-індекс) – число бактерій групи Е.соli в 1 л води – не більше, ніж 10 КУО (або не більше 1 КУО у 100 мл води).

2. Паразитологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення паразитарних інвазій у людини.

3. Органолептичні показники (запах, смак і присмак, забарвленість, каламутність) – фізичні властивості питної води, що сприймаються органами чуття:

Ø Запах – показник, що характеризує властивість води подразнювати рецептори слизових оболонок носа та синусних пазух, зумовлюючи відповідне відчуття (табл.1).

Ø Смак і присмак – показники, що характеризують здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові рецептори язика і зумовлювати відповідне відчуття (табл..1).

Ø Забарвленість – показник, що характеризує інтенсивність забарвлення води, яке зумовлене вмістом забарвлених органічних речовин.

Ø Каламутність – показник, що характеризує природну властивість води, зумовлену наявністю у воді завислих речовин органічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону тощо).

4. Фізико-хімічні показники – фізичні чи хімічні показники, що нормуються за загальносанітарною або органолептичною ознакою шкідливості:

Ø Загальна жорсткість – показник, що характеризує властивість води, зумовлену наявністю у ній розчинених солей кальцію та магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів тощо).

Ø Сухий залишок – показник, що характеризує кількість розчинених речовин, передусім мінеральних солей, в 1дм³ води.

Таблиця 1

Оцінка запаху, смаку або присмаку питної води

Характер запаху, смаку або присмаку	Описове визначення запаху, смаку або присмаку	Інтенсивність, бали
Немає	Не відчувається
Дуже слабкий	Не відчувається споживачем, проте, виявляється під час лабораторного дослідження
Слабкий	Помічається споживачем, якщо звернути на це його увагу
Помітний	Легко відчувається і викликає несхвальний відгук про воду
Сильний	Змушує втримуватися від пиття
Дуже сильний	Настільки сильний, що робить воду непридатною до вживання

– відсутні.

ТЕМА №12. гігієнічна оцінка водопостачання. МЕТОДИКА ПОКРАЩАННЯ ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДИ

Вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода) - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості.

Покращання якості питної води – комплекс заходів, направлених на приведення показників якості води до Держстандарту.

До провідних видів покращання якості питної води відносяться:

· очистка;

· знезараження;

· дезактивація;

· знешкодження.

Очистка являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання органолептичних, фізичних та хімічних властивостей води, а також її підігрів або охолодження.

Основними методами очистки питної води є:

· освітлення (відстоювання, фільтрація, коагуляція, флокуляція)

· знебарвлення (відстоювання та фільтрація)

· дезодорація (фільтрація води через активоване вугілля, аерування, оброблення окислювачами);

· пом’якшення (фізичний, хімічний та іонообмінний способи)

· опріснення (дистиляція, іонообмінний спосіб, електроліз, гіперфільтрація, випаровування під вакуумом, діаліз, екстракція, виморожування).

· спеціальні методи очистки (доміералізація, фторування, дефторування, знезалізювання, та ін.).

Відстоювання – завислі речовини під своєю вагою осідають на дно відстійника, де вода перебуває на протязі 1-2 діб. Розрізняють горизонтальні та вертикальні відстійники.

Фільтрація – воду пропускають через спеціальні фільтри, на яких затримуються завислі речовини. Фільтруючим шаром найчастіше виступах пісок. Розрізняють фільтри повільні (найефективніше затримують забруднюючі речовини, однак потужність всього 0,1-0,3 м³ за годину), швидкі (потужність 5-10 м³ за годину), надшвідкі (36 та більше м³ за годину)

Коагуляція – хімічна обробка води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:

Al₂(SO₄)₃ + 3Ca(HCO₃)₂ = 2Al(OH)₃ + 3CaSO ₄ + 6CO₂

Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза коагулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4°) добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (наприклад, поліакриламід).

Якщо хімічний склад води не є оптимальним (см. додаток 1), проводять додаткові методи очистки, такі як пом’якшення, опріснення, домінералізацію, фторування, дефторування, знезалізування тощо.

Пом’якшання – зниження жорсткості води. В нормі жорсткість води складає від 7 до 10 моль/дм³. Обумовлена жорсткість вмістом солей Cа та Mg.

В практичному аспекті розрізняють три види жорсткості:

- усувну – можна усунути за допомогою кип’ятіння внаслідок розпаду бікарбонатів Cа та Mg;

- постійну – не усувається після годинного кип’ятіння внаслідок наявності сірчанокислих, хлористих та азотнокислих солей;

- загальну.

Для усунення високої жорсткості використовують:

1) додавання вапновміщуючих розчинів, внаслідок чого утворюються нерозчинні сольові розчини, що осідають в осад.

2) кип’ятіння.

3) використання іонообмінних смол.

Домінералізація - збільшення концентрації мінеральних речовин, зокрема макро- та мікроелементів (штучна мінералізація або розведення).

Фторування – насичення води фтором. Використовується в регіонах, де концентрація фтору в питній воді сладає менше 0,7 мг/л (Південний Буг – 0,19 мг/л). Для фторування використовується фторид амонію, біфторид амонію фторид натрію, біфторид натрію, кремніфториста кислота. Фторування є ефективним засобом зниження захворюваності карієсом.

Дефторування – видалення надлишкової кількості фтору, якщо концентрація його в воді регіону, яку використовують для пиття, становить більше 1,5мг/л. Застосовують хімічні методи (воду пропускають крізь шар гідроксиду алюмінію або магнію) та фільтраційні (фільтрація проводиться через шар окису алюмінію).

Знезараження являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання мікробного складу води та знищення патогенних мікроорганізмів.

Основними методами знезараження питної води є:

· хімічні або реагентні методи (використання препаратів хлору, перекисних сполук, препаратів срібла та проведення озонування);

· фізичні або безреагентні (використання ультрафіолетового випромінювання, швидких електронів, високочастотного струму, імпульсного струму низької напруги, ультразвуку та кип’ятіння) методи.

Дата добавления: 2014-11-29