Банківська система

Банківська система будь-якої країни є провідником грошово-кредитної політики держави.

Сучасну банківську систему можна представити в такому вигляді (рис. 7.2):

1 рівень

2 рівень

-

-

Рис 7.2. Структура сучасної банківської системи України

В Україні банківська система складається з Національного банку України й інших банків, створених і діючих на території України відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність”.

Центральний банк є головною ланкою грошово-кредитної системи практично всіх країн, що мають банківські системи.

Особливе місце і роль центрального банку в банківській системі сучасної держави визначається рівнем і характером розвитку ринкових відносин, причому останні не слід розглядати як щось незмінне.

Ідея створення центрального банку зародилась в умовах відносно розвинутих ринкових відносин, в зв’язку з тим, що подальший розвиток ринку взагалі, і фінансового в частності, без центрального банка як органу державного контролю чревате невиправданими втратами

У залежності від джерел формування капіталу центральних банків вони підрозділяються на наступні види:

- державні – капітал цілком належить державі (центральні банки Великобританії, Німеччини, Франції, Канади);

- акціонерні (Федеральна резервна система США);

- змішані – акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі, а частина – іншим юридичним особам (центральні банки Японії, Бельгії).

Свої функції центральні банки здійснюють, використовуючи банківські операції: пасивні й активні.

Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються ресурси центрального банку.

Основними пасивними операціями є: емісія банкнот, прийом коштів комерційних банків і казначейства, операції по утворенню власного капіталу.

Головним джерелом ресурсів центрального банку в більшості країн є емісія банкнот, що складає від 54 до 85 відсотків усіх пасивів центрального банку.

Активними називаються операції по розміщенню центральним банком своїх ресурсів. Основними активними операціями є: обліково-кредитні операції, облікові операції і короткострокові кредити державі і банкам; операції з золотом і іноземною валютою.

В умовах ринкової економіки центральні банки є юридично незалежними від органів виконавчої влади. У своїй діяльності вони керуються державними інтересами і національним законодавством. Основне призначення центральних банків – забезпечення стійкості національної валюти, а також регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери.

Узагальнення міжнародної практики діяльності центральних банків дозволило закласти основи і згодом організувати діяльність центрального банку України – Національного банку України (НБУ).

Національний банк України створений у 1991 р., його правовий статус визначений ст. ст. 99 і 100 Конституції України, Законом України «Про Національний банк України» № 679 – XIV від 20.05.1999 р., а також іншими законами України (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Основні функції Національного банку України

Для виконання зазначених функцій НБУ використовує наступні інструменти і методи:

Ø установлення правил, що регламентують діяльність банків другого рівня;

Ø здійснення нагляду за діяльністю кредитних організацій;

Ø встановлення і здійснення контролю за дотриманням обов'язкових економічних нормативів банками;

Ø установлення резервних вимог;

Ø рефінансування кредитних організацій;

Ø проведення дисконтної політики;

Ø проведення операцій на відкритому ринку;

Ø здійснення валютних інтервенцій.

Для підтримки надійності банківської системи України НБУ активно використовує всі перераховані вище інструменти. Метою резервних вимог НБУ є: регулювання рівня грошової маси та часткове страхування залучених банком ресурсів.

Для кредиторів банку – суб'єктів господарської діяльності і населення таке страхування залучених ресурсів є додатковою гарантією надійності вкладень. Однак обов'язкове резервування і депонування коштів на кореспондентському рахунку банку приводить до істотного зниження прибутковості по внесках (тому що по обов'язковим резервам відсотки не нараховуються, банки знижують ставку відсотка по залученим ресурсам).

Надання кредитних ресурсів НБУ комерційним банкам здійснюється у виді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів і тендерів. Рефінансування проводиться у випадках, коли банки випробують труднощі і не можуть у короткий час залучити необхідну кількість кредитних ресурсів з інших джерел, тобто НБУ виступає у ролі кредитора останньої інстанції.

Особливе значення для підтримки ліквідності банківської системи й окремих банків має проведення операцій на відкритому ринку за допомогою купівлі-продажу державних цінних паперів.

Для регулювання обсягу угод на валютному ринку НБУ впливає на обсяг грошової маси за допомогою окремих валютних інтервенцій. У 2005 році НБУ відмовився від активного впливу на грошовий ринок і банківську систему за допомогою цього інструмента.

У цілому ж проведена державою і НБУ тверда валютна політика протягом останнього року привела до значного скорочення частки спекулятивних валютних операцій у загальному обсязі проведених банками операцій.

Банк здобуває статус спеціалізованого банку:

а) якщо більш 50 відсотків його активів є активами одного типу:

- для інвестиційного банку – емісія і розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок коштів приватних інвесторів або довгострокове кредитування;

- для іпотечного банку – активи розміщені під заставу землі або нерухомого майна;

- для розрахунково-клірингового банку – активи, розміщені на клірингових рахунках.

б) якщо ж більш 50 відсотків пасивів банку є внесками фізичних осіб, то він здобуває статус спеціалізованого ощадного банку.

У процесі своєї діяльності банки виконують певні функції. Їхня сутність виявляється при виконанні банками тих операцій, що визначені в ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Основними з них є:

- прийом депозитів (внесків) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття поточних рахунків своїм клієнтам;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик у наступні активні операції: кредитні, лізингові, факторингові, валютні, операції з цінними паперами і з банківськими металами і т.д.

Пасивні операції банку збільшують залишки грошових коштів на пасивних рахунках балансу банку – це залишки на поточних рахунках клієнтів, строкові депозити, міжбанківські борги, власні цінні папери банку, прибуток і фонди банку.

Активні операції банку збільшують залишки грошових коштів на активних рахунках балансу банку – це залишки в касі банку, на його кореспондентському рахунку, міжбанківські борги, банківські кредити, придбання банком цінних паперів.

Будучи самостійними суб'єктами економіки (і грошового ринку), банки виконують визначені економічні функції, у яких конкретизується їхня сутність і призначення. Основними з них є:

Ø трансформаційна;

Ø емісійна.

Перша функція банків – трансформаційна. Вона полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість і просторовий напрямок.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрямки цієї функції:

Ø трансформація ризиків;

Ø трансформація строків;

Ø просторова трансформація.

Другою функцією банків є емісійна. Вона полягає в тім, що при дворівневій банківській системі банки створюють додаткові платіжні кошти і направляють їх в обіг, збільшуючи пропозицію грошей, або вилучають їх з обігу, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як НБУ, емітуючи готівку, так і інші банки, що емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

7.3. Спеціалізовані фінансово - кредитні інститути

У ринковій економіці будь-якого типу фінансово-кредитні операції, крім банків, здійснюють і інші небанківські фінансово-кредитні установи.

Вони є фінансовими посередниками на грошовому ринку, здійснюючи мобілізацію тимчасово вільних коштів, розміщаючи їх у ліквідні активи. Такі фінансові установи звуться спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами і в сукупності, у рамках кредитної системи утворюють парабанківську систему.

Спеціалізовані фінансово–кредитні інститути в своїй діяльності виконують деякі схожі з банками функції, котрі зводяться в основному до формування боргових зобов’язань і трансформацією їх в доходні активи

Однак, їх діяльність докорінно відрізняється від банківської, тому що вона по статусу є вузько спеціалізованою й орієнтується на обслуговування специфічної клієнтури або поширюється на такі сфери кредитування, що визнані ризикованими для банків.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, або парабанківські установи, відрізняють від банків або орієнтацією на обслуговування визначених типів клієнтури, або на здійснення в основному одного-двох видів послуг.

Росту впливу спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів сприяють три основних причини: зростання доходів населення, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими інститутами спеціальних послуг, що не можуть надати комерційні або спеціалізовані банки.

В даний час функціонують більшість видів спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, роль, назва і значення яких має багато розходжень. Найбільше поширення одержали такі види небанківських організацій: ощадно-позичкові установи, інвестиційні фонди й інвестиційні компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства і кредитні союзи, фінансові групи і фінансові компанії, благодійні фонди, факторінгові компанії, лізингові компанії, ломбарди.

1. Ощадно-позичкові установи. Ощадно-позичкові установи являють собою кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. Більшість установ були організовані після другої світової війни для сприяння розширенню будівництва житла. У ринкових умовах установи використовують нові стратегії, що дозволяють наблизитися до операцій комерційних банків. В результаті вони стали:

- практикувати видачу комерційних і споживчих позичок;

- оформляти свої борги цінними паперами і проводити їх на вторинному ринку;

- переводити ощадні рахунки в строкові вклади.

Дата добавления: 2014-11-29