Предмет філософії та особливості філософського мислення

Авторство слова «філософія» приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VI – V ст. до н. е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем мудрості, від грецького phileo — любов і sophia – мудрість), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті «філосо­фія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до до­сягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності — Істину, Добро і Красу. Філософи Давньої Греції вив­чали начала й закономірності світобудови, а під філософією ро­зумілась наука взагалі.

Фундатором європейської філософської традиції с давньо­грецький мислитель Сократ (470 — 399рр. до н. е.), який визна­чив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитан­нями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? Чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке кра­са? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвитку трьох основних дисциплін:

а) гносеології — теорії пізнання, вченню про те, що таке іс­тинне знання і які шляхи його досягнення;

б) етиці — вченню про те, що таке добро і зло, як людина повинна оцінювати свої вчинки;

в) естетиці — вченню про прекрасне.

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. То­му в міру того як окремі науки, що входили раніше до складу філософії (див. п. 1), виробляли свій, відмінний від філософсько­го, метод пізнання, вони відгалужувались від філософії. Наприкі­нці XVIII ст. німецький філософ І. Кант окреслив предмет філо­софії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись?

Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією (від грецького ontos — суще і logos — вчення). Предметом філософії с загальні, граничні засади людського мис­лення, пізнання, буття людини у світі.

Таке розуміння предмета мислення зумовлює особливості фі­лософського мислення, що відмежовують філософію як від бу­денного, так і від природничо-наукового мислення. Першою осо­бливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проб­лематику філософії в цілому. Тому філософію не можна викладати, як інші науки, — від більш простого до більш складного. Другою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охо­плює не тільки філософію в цілому, а й підпорядковує цьому пи­танню й того, хто запитує, тобто філософське мислення вимагає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пі­знання, а й зміни того, хто мислить, — зміни світоглядних, жит­тєвих здібностей і самого способу мислення.

Науковим завданням філософії є виявлення найбільш загаль­них закономірностей розвитку світу, вираження його в принци­пах, філософських законах та категоріях, вивчення наявного і минулого, можливого і майбутнього. Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної бага­топланової проблеми «людина — світ», яка має багато проявів, модифікацій: «суб'єктивне — об'єктивне», «матеріальне — ду­ховне», «природа — суспільство» тощо. Проблема «людина — світ» виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кож­ної філософської системи. Тому вона і становить основне питан­ня філософії. «Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття...» Філо­софи поділилися на два великі табори залежно від того, як відпо­відали вони на це питання.

Дата добавления: 2014-11-29