Діалектичний та історичний матеріалізм

Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — Індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і склад­ний шлях розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, в якій майже всі філософ­ські проблеми минулого досягли досконалості — найвищого рів­ня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з'явилось ба­гато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії (після класичної німе­цької) виділяють такі періоди її становлення:

І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. У цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм.

ІІ період: з 70-х років XIX ст. по 1914р. До вказаних напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм — емпіріокри­тицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.

III період: з 1917р. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом — структуралізм, філософсь­ка антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли з ні­чого, на порожньому місці. Нові школи й напрями розвивали пев­ні сторони попередніх напрямів.

Розглянемо деякі з них.

Марксистська філософія, безумовно, є важливим етапом у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818 — 1883рр.) і Фрідріх Енгельс (1820 — 1895 рр.) дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософій нового способу мислення. Вони неодноразово зазначали, що їх світогляд формувався під величезним впливом Регеля, згодом Фейєрбаха. Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайомлення безпосередньо з першоджерелами.

У 1932р., майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані «Економічно-філософські рукописи 1844 р.». Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі ідей Маркса, що продукують принципо­во нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте і Гегеля щодо активної діяльності суб'єкта, Маркс уперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, — головна в цій праці Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, еко­номічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона має матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуження, і займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник — держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення приватної власності на реальну власність кожного індивіда, ре­ального «присвоєння людиною відчуженого від неї багатства» (йдеться про все багатство — матеріальне і духовне), тому люди­на вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, — це лю­дина багата, багата на різноманітні потреби, інтелектуально, мо­рально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в гармонії з суспільством і природою. Маркс гостро крити­кує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебіч­ного розвитку особистості.

Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонова­на Марксом, розкрита в його «Тезах про Фейєрбаха». Суть мате­ріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі «Німецької ідеології» Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу матеріалістичного вирі­шення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створені попередніми поко­ліннями людей. Таким чином, складається цілісна концепція су­спільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов'язаних з ним форм людського спілкуван­ня, породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попере­днього матеріалізму як метафізичного, споглядального, тобто та­кого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував адекватного методу пізнання — діалектики. Підкреслюючи вели­чезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях «Діалек­тика природи» та «Анти-Дюрінг».

Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина Швидко набув послідовників і популяризаторів у Європі, Амери­ці. В Німеччині – це Й. Діцген (1828–1888рр.) та Ф. Меринг (1845–1919 рр.), у Франції – П. Лафарг (1842–1911 рр.), в Іта­лії – А. Лабріола (1843–1904 рр.), у Росії – Г. В. Плеханов (1856–1918 рр.), в Україні – М. І. Зібер (1844–1888 рр.).

Г. В. Плеханов — автор багатьох творів з історії філософії, іс­торії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, зтеорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Людина рідкісної ерудиції, Плеханов цікаво і до­ступно роз'яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмін­ність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов наголошував, що «Карл Маркс заявив про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методу Гегеля», що гегелівська діалектика мала непослідовний характер, оскільки визна­вала розвиток лише в минулому. Він глибоко роз'яснював положення про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх значенню. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи.

М. І. Зібер, викладач Київського університету, був особисто знайомий з Марксом і Енгельсом. Високо цінував економічне вчення Маркса і доклав багато зусиль для його популяризації, палко захищав діалектичний метод. У 1879 р. опублікував у журналі «Слово» статтю «Діалектика та її застосування до науки», де виклав філософську частину праці Енгельса «Анти-Дюрінг». Під впливом марксизму вчений обстоював положення про вирішальну роль матеріального виробництва в суспільстві, про закономірний характер його розвитку.

Велику роль у розвитку марксизму відіграв В. І. Ленін (1870 – 1924рр.), видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори — «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Філософські зошити», «Про значення войовничого матеріалізму», «Держава і революція», «Три джерела і три складові частини марксизму» та ін. Розглядав питання про матерію; рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розумінням матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об'єктивності, абсолютності й відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності й боротьби протилежностей. У праці «До питання про діалектику» розглянув сутність діалектики як все­бічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, наголошував Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнан­ня — суперечливий, складний процес, тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.

Значний інтерес становлять праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізу­ються і тлумачаться складні суспільні проблеми. Не можна не за­значити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксист­ських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень класичного марксизму, мотивуючи це зміною історичних обста­вин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одній окремо взятій країні — Росії — фактично се­лянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо.

З виникненням СРСР і перетворенням марксизму на панівну ідеологію поглибився і процес перетворення теорії марксизму на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин марксизму, в тому числі його філософської частини — діалектичного та історичного матеріалі­зму. Цьому сприяв вихід у світ так званого «Краткого курса истории ВКП(б)», який особисто редагував Й. Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був оголошений «неперевершеним зразком творчого марксизму» і покладений в основу викладання суспільних наук. Утвердилася надзвичайно спрощена схема марксистської філософії, відхилення від якої було дуже не­безпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя рішень КПРС. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої «хрущовської відлиги», але за­гальна схема, основні філософські положення залишались непо­рушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зо­всім, тому і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П. В. Копнін, Е. В. Ільєнков, В. Ф. Асмус, В. О. Лекторський, О. Ф. Лосєв, С. С. Аверінцев та ін.

Радикальні зміни економічного і політичного характеру в краї­нах колишнього СРСР не могли не призвести до переоцінки марк­систської філософії. Критично розцінюючи її догматизм, самозве­личення як «єдино наукової» філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксист­ській філософії є позитивні, раціональні моменти, які не слід ігно­рувати. Попри труднощі, що випали на долю багатьох філософів, деякі з них зробили значний внесок у філософські питання природо­знавства, логіки, історії філософії і культури, антропології та еколо­гії, який знайшов гідне визнання світової філософської думки.

Дата добавления: 2014-11-29