Структуралізм

Герменевтика

Філософська антропологія

Філософська антропологія — напрям у філософії, який пре­тендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про люди­ну. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але розв'язання її далеке від завершення. Відправним ідейним пунктом для філософської антропології є філософія життя. Існують дві гілки в сучасній антропології: біологічна (Гелен, Лоренц), функціональна (Зіммель, Кассірер).

Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина — це біологічно недосконала тварина, не пристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження.

Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це мож­на зробити через працю як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже не­має діяльності, незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.

Герменевтикою (фундатор — В. Дільтей) називають мистецт­во і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція в герме­невтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків:

—семантичного;

—логічного;

—психологічного;

—гносеологічного;

—соціологічного;

—математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, врахо­вується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб'єктивно-психологічних факторів. Герменевти­ка, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і ці­лого) в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб'єктивно-психоло­гічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розу­міння змісту того чи іншого тексту, адже один суб'єкт інтерпре­тації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова оголошується «творчою і виробничою силою», оскільки текст є «об'єктивною самостійністю» стосовно будь-якого суб'єкта, включаючи автора та інтерпретатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

Структуралізм як напрям виник у зв'язку з переходом гума­нітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретич­ного методу дослідження: моделювання, формалізації і матема­тизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структура­лістів зводиться до такого:

виділення певної множини об'єктів (масиву), «корпусу» текстів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта;

розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв'язують однорідні пари елементів;

систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання;

виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці.

Дата добавления: 2014-11-29