Людина як елемент системи «людина - життєве середовище» 79

О О О

Рецептор і Чутливі і Ділянка кори ■

(сприймаючий утвір) нейрони головного мозку

Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні одно­типні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають под­разники, — рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії под­разника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види О механорецентори _{рецепторів:} * _меХанорецептори, що

Основні хеморецептори сприймають механічну енергію: до

, них належать рецептори слухової,

види,- _

О термореиептори вестибулярної, рухової, частково

рецепторів вісцеральної чутливості; * хеМо-

х=> фоторецептори рецептори — нюховий, смаковий; * терморецептори, що мають шкірний аналізатор; * фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психо­фізіологічні властивості.

О надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників О наявність абсолютної диференційної та оперативної межі

Властивості аналізаторів

чутливості до подразника О спроможність до адаптації

□ спроможність тренування

□ спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника

О перебування у наступній взаємодій один за одим

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа — максимально допус­тима величина подразника, що не викликає в людини біль. Диференцій-на чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введе­но німецьким фізіологом А.Вебером і кількісно описано німецьким фізиком Г. Фехнером.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера-Фехнера: інтен­сивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математичний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

8=С*1§І

де 8 - інтенсивність (або сила) відчуття; І - розмір чинного подраз­ника; С - коефіцієнт пропорційності.

Спроможність до адаптації — це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високих інтенсивностях подразників чут­ливість знижується, і навпаки, при низьких — підвищується. Спроможність тренуватися виражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тощо). Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті зву­кові інтонації. Така «інерція» відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість аналізатора. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовніш­нього середовища.

Дата добавления: 2014-11-29