Інфляція та її наслідки

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття не зазнала економічних втрат від інфляції.

Інфляція – приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно випуску товарів та послуг. Інфляція супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім показує на інфляцію, а зменшення індексу цін – на дефляцію. Показником інфляції є теми інфляції (ТІ). Для його обчислення застосовують два методи:

- на основі індексу цін базового року: %,

де: - індекс цін аналізованого року;

100 – індекс цін базового року

- на основі індексу цін попереднього року:

Залежно від темпів приросту цін інфляцію поділяють на три види: помірну, галопуючу і гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають до 10 % на рік. Помірна інфляція, за якої ціни зростають до 5 % за рік називають повзучою. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди заощаджують гроші, бо їх вартість мало знецінюється.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли приріст цін становить 20, 50, 100 або й більше відсотків на рік. Гроші швидко втрачають свою вартість, населення майже не заощаджує, кошти вкладаються за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.

Гіперінфляція – річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. Гроші втрачають здатність виконувати свою функцію, вони відіграють дедалі меншу роль в економіці; відбувається бартеризація господарських зв’язків; порушуються фінансовий, кредитний механізми.

В залежності від причин і механізму зростання загального рівня цін слід розрізняти інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту – ціни підвищуються внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Якщо наявні ресурси повністю використані і обсяг виробництва продукції є потенційним, то збільшення пропозиції грошей або державних витрат зумовить підвищення рівня товарних цін.

Інфляція витрат – ціни зростають внаслідок збільшення витрат виробництва на одиницю продукцію. Вона відбувається за умови, коли ціни на ресурси зростають випереджаючими темпами, ніж продуктивність праці. При цьому обсяги виробництва скорочуються, а рівень цін підвищується. Інфляція витрат породжує стагфляцію – одночасно зростають ціни і скорочуються обсяги виробництва.

В залежності від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція – обумовлена певними тенденціями в економіці, або заходами запланованими державою.

Неочікувана інфляція – результат непередбачених змін в економіці, наслідок незапланованих змін у сукупному попиті і сукупній пропозиції.

Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основні соціально-економічні наслідки інфляції:

- знижуються реальні доходи населення. Особливо у громадян з фіксованими доходами;

- знецінюються фінансові активи зі сталим доходом;

- порушується нормальний розподіл доходів між кредиторами і дебіторами;

- знижується мотивація до інвестування довгострокових програм;

- прискорюється матеріалізація грошей;

- знижується мотивація до праці;

- зменшується обсяг виробництва і рівень зайнятості в національній економіці;

- інфляція підриває управлінський механізм економіки.

Економісти давно намагаються з’ясувати причини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками. У світовій економічній науці існує декілька напрямків і шкіл, які неоднаково пояснюють причини інфляції. Складність і багатогранність причин інфляційних процесів зумовлює і різні підходи до проблеми антиінфляційних заходів. Більшість вчених розглядає інфляцію як багатофакторний процес. Серед головних причин інфляції розглядаються наступні:

- зростання грошової маси вищими темпами порівняно із зростанням національного продукту. Бувають випадки, коли центральний банк невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевищують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають зростати і розвивається інфляція;

- перевищення державних видатків над податковими надходженнями. Якщо державний бюджет дефіцитний, то його фінансування здійснюється за рахунок позики (внутрішньої або зовнішньої), грошової емісії чи підвищення податків.

- мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, викривляє структуру економіки, що згубно позначається на сукупному попиті;

- монополії та необґрунтовані привілеї. Монополістичні структури встановлюють високі ціни на товари і обмежують пропозицію. Це зумовлює відставання попиту від пропозиції, що супроводжується зростанням цін.

- структурні диспропорції в національній економіці. Необґрунтоване підвищення заробітної плати робітникам в менш ефективних галузях національної економіки призводить до зростання витрат на одиницю продукції і розвитку інфляції витрат.

- зовнішньоекономічні чинники: зростання цін на імпортовану сировину і енергоносії, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу.

Україна успадкувала дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, викривлена структура виробництва, надмірне зношення основних фондів, мілітаризація становили сприятливий грунт для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років.

Важливим чинником гострої інфляції в Україні у 1992-1995 рр. став величезний дефіцит державного бюджету. Уряд намагався утримувати досягнутий рівень доходів населення через механізм індексації та здійснення грошової емісії. На динаміці цін в Україні негативно позначився перехід Росії в 1993 р. до торгівлі енергоносіями за світовими цінами. Внаслідок цього прискорилася інфляція витрат, яка переросла в гіперінфляцію і на кінець 1993 року становила 10256 %. Знецінення заощаджень змусило громадян країни звільнятися від готівки на користь інших активів, що спричинило доларизацію вітчизняної економіки. Тільки за 1994 рік курс карбованця до долара знизився у 8,3 рази. Зростання попиту на іноземну валюту прискорило інфляцію витрат внаслідок зростання вартості імпорту. Отже, в Україні діяли різні чинники інфляції, які нерідко підсилювали один одного.

В 1993 році урядом було здійснено кілька невдалих спроб обмежити емісію грошей. У 1994 році уряд застосував адміністративні заходи щодо обмеження зростання цін та заробітної плати. Така політика знизила темпи інфляції, але спричинила катастрофічне падіння обсягів виробництва.

Дієві заходи по зниженню інфляції були здійснені владою у другій половині 1994 року. Основою антиінфляційної програми стало приборкання інфляційних очікувань, які перш за все, пов’язані з динамікою валютного курсу. Кредити, отримані від міжнародних організацій, дали змогу фінансувати дефіцит бюджету, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс карбованця.

Продумана політика уряду і НБУ у 1994-1996 рр. дала змогу успішно здійснити грошову реформу. Рівень інфляції в Україні досяг рекордно низького рівня – 10,1 %. Проте фінансова криза в Росії в 1998 році призвела до знецінення національної валюти, підвищення цін на енергоносії, що прискорило темпи інфляції, які склали уже 20 %. Паливна криза в 1999 році та неврожай в сільському господарстві спричинили стрибок цін на енергоносії та продукти харчування. Темпи інфляції прискорилися і в 2000 році склали 25,8%. Розвитку промислового виробництва, особливо харчової і переробної промисловості (виробництво валової продукції за період 2000-2001 рр. зросло на 23 %), високі урожаї зернових культур в сільському господарстві впродовж 2000-2001 років призвели до зниження цін на основні товари народного споживання, і вперше в Україні в 2002 році зумовили дефляцію – 0,6 %. Проте неврожай 2003 року підвищив ціни на муку, хлібобулочні та макаронні вироби (відповідно на 75,1; 36,0 і 33,7 %), як наслідок рівень інфляції склав 8,2 %.

Дата добавления: 2014-11-29