Бюджетний дефіцит і надлишок

Ступінь убудованої стабільності тим вище, чим вище рівень податкових ставок (навіть при незмінних G). Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань, а тільки обмежують їхній розмах.

Вбудовані стабілізатори економіки, як правило, сполучаються з мірами дискреційної фіскальної політики уряду, спрямованими на забезпечення повної зайнятості ресурсів. У результаті може виникнути структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету – це різниця між витратами (доходами) і доходами (витратами) бюджету в умовах повної зайнятості.

Циклічний дефіцит можна розрахувати як різницю між фактичною величиною дефіциту і структурним дефіцитом.

Сформований під час підйому економіки бюджетний надлишок підлягає “заморожуванню”, адже, якщо з нього робити виплати соціальних трансфертів населенню, то це приведе до збільшення сукупних витрат і до інфляції попиту.

Стабілізаційний вплив бюджетного дефіциту залежить від методу його фінансування. Існують наступні способи:

- кредитно-грошова емісія (монетизація);

- випуск позик;

- збільшення податкових надходжень у держбюджет.

В умовах монетизації дефіциту виникає сеньйораж - доход держави від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах росту грошової маси, що перевищує темп росту реального ВВП і приводить до підвищення середнього рівня цін.

В умовах підвищення рівня інфляції виникає ефект Олівера -Танзі – свідоме затягування платниками податків термінів внесення податкових відрахувань у держбюджет. Зростання інфляції створює стимули до “відкладання” сплати податків, тому що за цей час відбувається знецінювання грошей.

Якщо дефіцит бюджету фінансується за допомогою випуску державних позик, то збільшується середня ринкова ставка відсотка, що веде до зниження інвестицій у приватному секторі, падінню чистого експорту і частково споживчих витрат. У підсумку виникає ефект “витіснення”, що послаблює стимулюючий ефект фіскальної політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації дефіциту.

Проблема збільшення податкових надходжень вирішується як правило тільки в довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, що спрямована на зниження ставок і розширення бази оподатковування.

Т

А

В С

0а 100 t

Рис. Крива Лаффера

Цю гіпотезу висунув американський економіст Артур Лаффер, а графічна її модель називається кривою Лаффера і відображає зв’язок між податковими ставками (t) і податковими надходженнями (T). За умови зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини т.А, а потім зменшуються знову до нуля. Точка С відображає надмірні податкові ставки, які стримують ділову активність. При зниженні податкових ставок нижче т.В стимулюючий ефект від зниження податкових ставок зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податки і загальні податкові надходження зменшуються.

Але практично майже неможливо визначити ту точку на кривій Лаффера, в якій знаходиться економіка країни на даний момент часу і як визначити оптимальний рівень податкових ставок, який забезпечує максимальну величину податкових надходжень. Разом з тим за думкою А.Лаффера зниження ставок податків створює додаткові стимули до праці, заощаджень, інвестицій, що призводить до зростання національного виробництва, доходів, податкової бази, яка забезпечить майбутні податкові надходження.

Дата добавления: 2014-11-29