Ринок праці та механізм його функціонування

ТЕМА 10. РИНОК ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю наступних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою в найманій робочій силі та технічною оснащеністю виробництва.

Мінливість цін товарного ринку безпосередньо впливає на рівень і оплату робочої сили. Це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін. Тому в налагодженні раціональних економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

- потенційного: сфера, де формується сама праця. Він включає осіб, зайнятих в домашньому та особистому підсобному господарстві; студентів та учнів старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовців; фермерів; підприємців та інше працездатне населення;

- циркулюючого: сфера купівлі-продажу робочої сили. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті;

- внутріфірмового: на підприємствах між зайнятими працівниками. Відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва тощо.

Отже, ринок праці є сукупністю економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об'єктами - умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юктури ринку.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (T₁) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати. Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному. З точки зору класичної теорії, безробіття - є результатом постійного прагнення найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата знаходиться вище рівноважного рівня, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок - безробіття (рис). Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається через ринковий механізм. Надлишок робочої сили має знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить, що номінальна заробітна плата в період спаду виробництва, як правило, не знижується. Цьому сприяє діяльність профспілкових організацій та зацікавленість роботодавців в стабільній заробітній платі, що дає їм змогу підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та перешкоджає її коливанням залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає “добровільне” безробіття – працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і надають перевагу безробіттю. Класичній теорії дедалі важче було стверджувати, що безробіття — це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають її добровільно. Тому згодом на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська теорія.

Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати може призвести до зростання зайнятості. Але на практиці дуже важко знизити заробітну плату, тому дана стратегія не збалансує попит і пропозицію на ринку праці. На думку Кейнса, існують також сумніви стосовно того, що зниження заробітної плати є ефективним засобом проти безробіття. При знижені заробітної плати на споживчий попит впливають два суперечливі фактори. Частково попит зростає внаслідок того, що більша кількість людей одержує роботу, а частково він зменшується, оскільки купівельна спроможність кожного з них зменшується внаслідок зниження заробітної плати. Підсумковий результат може не забезпечити зростання сукупного попиту.

Головний висновок кейнсіанської теорії полягає у тому, що в ринковій економіці не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що для досягнення повної зайнятості працездатного населення необхідне систематичне втручання держави в економічні процеси. Таке втручання повинне реалізуватися через стимулювання сукупного попиту. Збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це призведе до зростання виробництва та попиту на робочу силу, що позитивно вплине на стан ринку праці і зниження рівня безробіття. Проте кейнсіанська теорія досягнення рівноваги на ринку праці є характерною тільки для короткотермінового періоду.

В 70-ті роки, стало очевидним, що різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів. На думку монетаристів держава не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід з будь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики.

Аналіз статистичних даних про зайнятість населення та безробіття за кілька років показують, що розбалансованість ринку праці є наслідком деформації та негнучкості самого ринку праці:

- пропозиція та попит робочої сили безперервно змінюється. В кожен період часу є певна кількість безробітних та вільних робочих місць, які призначаються для невеликої групи безробітних;

- ринок праці не є однорідним. Він складається з багатьох секторів і робочих місць, що формують різні вимоги до проблеми працевлаштування;

- існує велика різноманітність спеціалізованих ринків праці – залежно від професійної категорії, кваліфікаційного та освітнього рівня або регіону.

Отже, безробіття та вільні робочі місця постійно виникають і вимагають деякого часу для того, щоб між ними встановилася рівновага. За даних умов збалансованості ринку праці не допоможе ні зниження заробітної плати, ні стимулювання сукупного попиту. Необхідно передусім створити більш динамічний та гнучкий ринок праці. А це обумовлює необхідність проведення стимулюючої політики зайнятості, основними елементами якої є:

- формування мережі центрів зайнятості здійснення перекваліфікації та грошової допомоги безробітним;

- створення по території країни системи банків робочих місць;

- проведення заходів, спрямованих на створення гнучкішої структури заробітної плати.

Становлення ринку праці в Україні відбувається дуже повільно. Процес його формування потребує наукового обґрунтування, створення надійного механізму регулювання, який був би здатний активно впливати як на пропозицію, так і на попит робочої сили.

Дата добавления: 2014-11-29