Державне регулювання зайнятості

Головним аспектом формування сучасної політики зайнятості є забезпечення значної ролі держави в її регулюванні. Проте, державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму її саморегулювання.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продуктивну зайнятість, яка базується на синтезі соціального і економічного ефектів, необхідності значних людських інвестицій. Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови органічного поєднання активних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості. Головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної зайнятості є в ільно вибрана зайнятість. Передумовами реалізації цього принципу повинні бути:

Основна увага у політиці зайнятості має звертатися на формування конкурентноздатності всіх груп економічно активного населення як основи забезпечення високої мобільності найманих працівників і підприємців до коливань ринкової кон'юнктури. Політика зайнятості має бути погоджена з пріоритетами і темпами структурної перебудови, націлена на активізацію вивільнення надлишкової робочої сили з підприємств, її перерозподіл у галузі і сфери пріоритетного розвитку або надання кожному економічно активному члену суспільства можливості заняття підприємницькою діяльністю чи індивідуальною працею.

В основі теоретичного обґрунтування державного регулювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позитивного впливу на економіку, зумовлює підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Існує досить тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки. Взаємозалежність між безробіттям та інфляцією одержала своє наукове узагальнення у вигляді кривої Філліпса.

Наведена крива показує обернену залежність між інфляцією і безробіттям. Якщо сукупний попит в економіці збільшується, наприклад, завдяки політиці експансії, то це призводить до скорочення безробіття, але при цьому зростає інфляції.

Проте крива Філліпса здатна адекватно відтворювати взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткотерміновому періоді. В межах великих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Свідченням цьому є досвід багатьох країн світу в період 70—80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке економічне явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філліпса зміщується вправо, тобто в бік збільшення безробіття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філліпса серією цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що таке зміщення кривої є тимчасовим. Прихильники неокласичної концепції пояснюють зрушення кривої зростанням природного рівня безробіття.

Виходячи з цього, економісти класичного та неокласичного напряму виступають за проведення урядом політики невтручання. Це дасть можливість ринковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості і вийти на обсяг реального випуску продукції, що відповідає умовам повної зайнятості

Кейнсіанці закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави, які забезпечать скорочення великих втрат, що породжуються тривалим збереженням безробіття та інфляції.

Вплив держави на рівень і динаміку національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної) — основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є створення додаткових умов для працевлаштування безробітних. Пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі:

- формування мобільності і багатосторонності сфер застосування праці;

- забезпечення ефективної зайнятості;

- створення рівних умов для громадян у використанні їх права на працю;

- соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємств;

- міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.

Сукупність зазначених заходів закладає основу формування державних програм зайнятості населення і механізму регулювання цієї сфери. Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.

Програми активної політики зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді, допомоги безробітним. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню чисельності безробітних.

Гнучкі форми зайнятості передбачають створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили; вирішення проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, емігрантів тощо.

Дата добавления: 2014-11-29