Питання для перевірки знань

Згідно із ст.42 ГКУ підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здій­снювана суб'єктами господарювання (під­приємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних або особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгової, інший господарської діяльності в порядку, передбаченим чинним законодавством.

Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Кожне підприємство є юридичною особою, що характеризує наступні ознаки:

- наявність організаційної, економічної та виробничо-технічної єдності, що відображено у статуті й установчих документах;

- відокремленість майна, що відображається в бухгалтерському бала­нсі, статуті й установчому договорі;

- здатність від свого імені здобувати майнові права і здійснювати інші
господарські угоди;

- відповідальність по зобов’язаннях усім своїм майном;

- здатність бути позивачами і відповідачами в суді.

Основними завданнями діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства. Генеральну (го­ловну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією.

На основі загальної місії підприємства формулюються і вста­новлюються загальні цілі, які визначаються для виконання наступних завдань:

- постійне підвищення ефективності виробництва;

- своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

- постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Загальні цілі повинні відповідати певним вимогам:

- цілі підприємства мають бути досить чіткими, конкретними й підда­ватися вимірюванню.

- цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування.

- цілі підприємства мають бути досяжними і забезпе­чувати підвищення ефективності його діяльності.

- цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючи­ми, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей.

- повинні існувати способи зміни цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостері­гати й вимірювати результати цієї діяльності.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки (рис.1.1):

- маркетингова діяльність;

- інноваційна діяльність;

- виробнича діяльність;

- комерційна діяльність;

- сервісне обслуговування;

- економічна діяльність;

- соціальна діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Рис. 1.1. Основні напрямки діяльності підприємства

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці.

Розрізняють три види поділу пра­ці: загальний, частковий і одиничний.

Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей на­родного господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво та ін.

Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всере­дині промисловості, сільського господарства тощо.

Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підпри­ємствах і впливає на структуру промислового виробництва.

У національній економіці виокремлюються сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера. До сфери матеріального виробниц­тва належать: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибне господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівля і громадське харчування та інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промис­ловість. Вона об’єднує підприємства, які добувають продукти приро­ди, що не виробляються людиною (рудні та нерудні копалини), а та­кож підприємства, які переробляють сировину промислового та сільськогосподарського походження з метою перетворення її на но­вий продукт, який використовують як засіб виробництва або пред­мет споживання.

Промисловість є комплексною галуззю, що складається з таких великих галузевих груп:

- електроенергетика;

- паливна промисловість;

- чорна металургія;

- кольорова металургія;

- хімічна й нафтохімічна промисловість;

- машинобудування та металообробка;

- деревообробка і целюлозно-паперова промисловість;

- промисловість будівельних матеріалів;

- скляна та фарфоро-фаянсова промисловість;

- легка промисловість;

- харчова промисловість;

- борошно-круп’яна та комбікормова промисловість;

- медична промисловість;

- поліграфічна промисловість.

Галуззю промисловості називається сукупність підприємств, що мають єдине економічне призначення продукції, яку виробляють, од­норідність споживаних матеріалів, спільність технічної бази та тех­нологічних процесів, особливий професійний склад кадрів, специфіч­ні умови праці.

До галузей невиробничої сфери діяльності належать такі: житлово-комунальне господарство; невиробничі види побутового обслуговування населення; охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення; освіта; культура і мистецтво; фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення; об’єднання громадян.

Під галузевою структурою промисловості розуміється комплекс об’єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі промислового виробництва. Для характеристики галузевої структу­ри промисловості й аналізу зрушень у ній використовують певні по­казники. Наведемо основні з них.

1. Питома вага випуску продукції окремими галузями в загально­му обсязі випуску продукції промисловістю:

d = 100%,

де Q_гал, Q_пром – обсяг випуску продукції відповідно галуззю і про­мисловістю загалом.

2. Темпи зростання обсягу виробництва окремої галузі:

Т_гал = 100%,

де Q_пл, Q_баз – обсяг випуску продукції певною галуззю відповідно у плановому та базовому періодах (у грошовому або натуральному вираженні).

3. Галузевий коефіцієнт випередження,що характеризує відношен­ня темпів зростання обсягу виробництва окремої галузі до темпів зро­стання обсягу виробництва у промисловості загалом:

К_вип =

Основні ознаки, що впливають на формування галузей промисловості:

- виробництво у великих масштабах однорідної або спорідненої
продукції;

- наявність великої кількості підприємств — виробників цієї продукції;

- специфічні технологічні процеси і організація праці;

- однорідність споживаної підприємствами сировини;

- особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

Основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва:

- рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП);

- рівень спеціалізації й кооперування на виробництві;

- розвиток електрифікації, механізації та автоматизації виробництва;

- наявність природних ресурсів і корисних копалин;

- суспільно-історичні умови та геополітичне становище держави;

- кліматичні умови держави;

- розвиток транспорту і зв’язку;

- підвищення матеріального добробуту і культурного рівня насе­лення.

Галузева структура промисловості характеризує:

- рівень індустріального розвитку країни;

- рівень технічного розвитку країни;

- ступінь економічної самостійності країни;

- рівень продуктивності суспільної праці.

Підприємництво забезпечує життєдіяльність економічної сис­теми та її динамічний розвиток. За рахунок здібностей особистості руйнуються усталені принципи, впроваджуються новації в техніці, тех­нології, організації та управлінні виробництвом. У результаті зростає ефективність виробництва, створюються нові товари і послуги, фор­муються нові ринки, раціонально використовуються ресурси, а може саме головне — розширюється зайнятість працездатного населення.

На всіх етапах розвитку економіки основними господарюючими суб’єктами є підприємці, які займаються виробничою або іншою діяльністю, вміють нести тягар можливого ризику і невизначеності. Підприємці втілюють у практику функції підприємництва і за свою ді­яльність отримують прибуток.

Всі види підприємницької діяльності, а також зміст підприємництва як соціально-економічного процесу регламентуються Гос­подарським Кодексом України.

Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У господарській практиці «підприємництво» і «бізнес» часто ототожнюють.

Бізнес — поняття ширше, ніж підприємництво. Воно охоплює всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи не тільки підприємців, а й споживачів, найманих праців­ників, державні структури.

Підприємництво — динамічний, активний елемент бізнесу, що яв­ляє собою самостійну діяльність, яка здійснюється під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання при­бутку. Підприємництво включає в оборот свого суб'єкта — підприєм­ця, а не всіх учасників ринку.

Ос­новні складові підприємницької діяльності:

- творча — генерування й активне використання новаторських ідей,
готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;

- ресурсна — формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

- організаційно-супровідна — практична організація маркетингу виробництва, продажу, реклами тощо.

Підприємницька діяльність ґрунтується на принципах економічної свободи, зацікавленості та відповідальності; еквівалентного обміну; ризику; конкуренції та конкурентоспроможності діяльності.

Наведені принципи підприємницької діяльності взаємопов’язані і діють одночасно. Проте для формування і розвитку підприємництва необхідні економічні, соціальні і правові умови:

Економічні умови — це в першу чергу пропозиція товарів і попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці, і обсяги коштів, які вони можуть витратити на ці покупки; надлишок або недостача ро­бочої сили, що впливають на рівень заробітної плати, тобто їх можли­вість придбання товарів.

Соціальні умови формування підприємництва. Це насамперед прагнення покупців купувати товари, що відповідають певному сма­ку і уподобанням людей та моді. При цьому суттєву роль відіграють моральні норми, які залежать від соціально-культурного середовища. Ці норми впливають на характер життя споживачів і через це — на їх попит на товари.

Підприємницька діяльність здійснюється в рамках відповідного правового середовища. Тому велике значення має створення необхід­них правових умов. Це в першу чергу наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність і створюють сприятливі умови для його розвитку, а саме: спрощена процедура відкриття і реєстрації підпри­ємств; захист підприємця від державного бюрократизму; удосконален­ня податкового законодавства в напрямку мотивацій підприємницької діяльності; розвитку спільної діяльності підприємців України із під­приємцями зарубіжних країн.

Для організації підприємницької діяльності необхідно придбати або взяти в оренду відповідні ресурси (фактори) виробництва. Згідно з теорією факторів основними виробничими факторами є такі: 1) зем­ля, що включає всі природні ресурси; 2) основні і оборотні фонди, які формуються на основі інвестицій; 3) праця, тобто наймані працівники, які використовуються у виробництві товарів і наданні послуг; 4) під­приємницькі здібності (хист) як особливий людський ресурс.

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарю­вання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації пев­них сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необ­хідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації ви­робничо-господарської діяльності.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учас­ники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації влас­них бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають дієздатність і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно пере­бувають на її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іно­земних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання по­слуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Мотиваційний механізм заснування МСП створюєть­ся на макрорівні та мікрорівні національної системи господарювання.

Мотивація формування і функціонування МСП як форми реалі­зації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумов­люється:

1) зниженням питомих інвестиційних ресурсів і підприє­мницького ризику;

2) розвитком підприємницького потенціалу кон­кретного суб'єкта господарювання;

3) реалізацію переваг меншої вартості основних чинників виробництва і насамперед можливі­стю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків.

В Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Основними з них треба вважати:

- активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іно­земним капіталом;

- переважання партнерів із промислово розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

- створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;

- надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

- відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіж­них фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі неве­ликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

- зосередження МСП передовсім у науково-технічних і вироб­ничо-промислових центрах (регіонах) України.

1. Характеристика підприємства (фірми) як первинної ланки виробничої сфери та юридичної особи.

2. Методологічні основи обґрунтування множинних цілей діяль­ності підприємства (фірми).

3. Правові основи діяльності підприємств (фірм) за умов рин­кової економіки.

4. Поглиблена оцінка основних принципів поведінки суб'єктів господарювання на вітчизняному та світовому ринках.

5. Проблеми визначення та обґрунтування напрямів діяльності підприємств (фірм).

6. Що є спільного у визначенні сутності підприємництва й бізне­су; ознаки, за якими розрізняють підприємництво та бізнес.

7. Економічне й соціальне значення розвитку підприємниць­кої діяльності для формування ефективної системи господарю­вання.

8. Основні параметри формування належного підприємницько­го середовища в Україні.

9. Сучасні проблеми активізації підприємництва в Україні.

10. Рівні інтернаціоналізації і форми міжнародної підприємниць­кої діяльності.

11. Проблеми створення та ефективного функціонування міжна­родних спільних підприємств в Україні.

12. Національний, міжнародний і наднаціональний рівні регу­лювання міжнародної підприємницької діяльності.

Дата добавления: 2014-11-29