За нормами виробітку

За нормами обслуговування

За трудомісткістю виробничої програми

Ч , чол..,

де Т_сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год.;

Ф_Д – дійсний фонд часу роботи одного середньо облікового робітника, год. (визначається за балансом робочого часу середньо облікового робітника);

k_вн – середній коефіцієнт виконання норм виробітку по підприємству.

Ч =

де п – загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговуються;

З_М – добова кількість змін роботи устаткування;

K_я.о – коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову;

Н_о – норма обслуговування устаткування.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна розрахувати так:

K_я.о =

де f – відсоток невиходів на роботу;

Ч =

де N – планова кількість виробів;

Н_вир – годинна норма виробітку одного працівника, натуральних одиниць.

Планову чисельність допоміжних виробників визначають так са­мо, як чисельність основних працівників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, чисельність допоміжних робітників обчислюється:

Ч_др = n_Д З_м К_сс Н_а

де n _Д – кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначають на основі затвердженого на під­приємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників у кожній із вказаних груп згідно з діючими нормативами чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітни­ків підприємства є правильне встановлення дійсного (корис­ного) фонду часу роботи одного середньоспискового пра­цівника. Цей фонд визначається шляхом складання балансу робо­чого часу середньооблікового працівника.

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

1) оборот робочої сили по прийому (К_оп):

К_оп =

де Ч_{П –} чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.;

Ч_СС – середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.;

2) оборот робочої сили по звільненню (К_оз):

К_оз =

де Ч_зв.заг – загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол.;

У практиці управління персоналом для обліку його наявності й руху використовують і інші показники.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини. Показником ефективності праці є її продуктивність.

Продуктивність праці — це показник економічної ефективності трудової діяльності працівників підприємства, який визначається як відношення обсягу виробленої продукції (послуг) до витрат праці.

Різноманітні підходи до визначення рівня продуктивності праці залежать від специфіки діяльності тих чи інших чи підприємств їхніх підрозділів, від мети розрахунків і базуються на методичних особливостях, перелік яких приведений на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Методичні особливості визначення рівня продуктивності праці

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом чи роботи послуг), що робить один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), чи кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання чи роботи послуги).

Натуральний метод визначення виробітку передбачає ділення обсягу виробленої про­дукції в натуральних одиницях на кількість витраченого часу (нормо-год).

Вартісний метод визначення виробітку передбачає ділення обсягу виробленої продукції (грн.) на витрати часу, які можуть бути виражені в середньообліковій чисельності працівників або у відпрацьованій ними кількості люди­но-днів (людино-год).

Трудовий метод визначення виробітку передбачає ділення обсягу виробленої продукції у витратах робочого часу (нормо-год) на кількість працівників, які її виробляли.

Планування продуктивності праці здійснюється методами прямо­го розрахунку та пофакторним.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці діленням запланованого обсягу випуску продукції (у вартісному вираженні) (Q_пл) на планову чисельність промис­лово-виробничого персоналу (Ч_пл):

П_пл =

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктив­ності праці через економію чисельності працюючих або економію ро­бочого часу за всіма факторами приросту продуктивності праці згідно з їх типовою класифікацією.

Для розрахунку підвищення продуктивності праці на підприєм­стві існує така класифікація чинників її зростання.

1. Технічний прогрес, що передбачає механізацію та автоматиза­цію виробничих процесів і впровадження передової технології на но­вітньому устаткуванні; модернізацію діючого устаткування та об­ладнання; поліпшення якості сировини, застосування нових видів ма­теріалів та палива.

2. Поліпшення організації виробництва, праці й управління: роз­ширення зон обслуговування; систематичний перегляд і підвищення норм виробітку; удосконалення управління виробництвом; скоро­чення втрат робочого часу; зниження відсотка браку та відхилень від нормативних умов праці.

3. Вплив природних чинників: зміна глибини розробки корисних копалин у надрах землі, пошук нових родовищ вугілля, нафти, тор­фу, залізної руди та інших видів мінеральної сировини.

4. Зміна обсягу виробництва і відносне зменшення чисельності ПВП.

5. Зміна структури виробництва: частки продукції різної трудо­місткості; методів виробництва; способів добування корисних копа­лин; питомої ваги напівфабрикатів у загальному обсязі виробництва.

Нормування праці — найважливіший вид економічної діяльності підприємства, через який встановлюються витрати праці, визнача­ються її результати, здійснюється розстановка працівників за робо­чими місцями. Витрати праці є найдинамічнішим ресурсом, який використовує підприємство. Мета нормування праці на підприємстві полягає в забезпеченні ефективного використання його трудових ре­сурсів.

Нормування праці на підприємстві виконує такі функції:

ü сприяє визначенню необхідної чисельності працівників;

ü є основою поточного і перспективного планування (на основі норм витрат праці планують виробничу програму, чисельність працівників, фонд оплати праці, собівартість тощо);

ü є засобом обліку і контролю індивідуальної та колективної праці (на цьому базується така мотивація, як грошове та психологічне заохочення тих, хто добре працює), виховує працівника;

ü є основою раціональної організації виробництва і праці.

Облік затрат праці на підприємстві здійснюється через норми часу (Н_час), виробітку (Н_вир), чисельності (Н_чис), обслуговування (Н_обсл).

Норма часу — це обґрунтовано визначена кількість часу, який по­трібно витратити на виробництво одиниці продукції. В умовах масо­вого і серійного виробництва вона складається з таких компонентів:

Н_час = Н_опер+Н_обсл+Н_відп

де Н_опер — оперативна норма часу на виробництво;

Н_обсл — норма часу на обслуговування робочого місця;

Н_відп — норма часу на відпочинок і особисті потреби.

Норма виробітку — це обсяг продукції, який повинен бути вироб­лений за одиницю часу:

Н_вир =

Змінну норму виробітку обчислюють за формулою:

Н_вир.зм =

де Т_зм — тривалість зміни, год.

Норма часу і норма виробітку є взаємно оберненими величинами. Тоді справедливе таке правило:

Дата добавления: 2014-11-29