Діяльності. Додаткові матеріали щодо розвитку поняття підприємницької

Додаткові матеріали щодо розвитку поняття підприємницької

Суть підприємництва.

Для розвитку підприємництва істотне значення має розуміння того, що не кожна нова справа є підприємництвом (хоча будь-яке починання в області формованої ринкової економіки можна було б уважати підприємництвом, звичайно, з певними застереженнями). Підприємництво в першу чергу пов'язане з ефективним використанням усіх факторів виробництва з метою економічного зростання й задоволення потреб. Основна функція підприємництва повинна полягати в тому, щоб виробляти, «доводити» до конкретних споживачів товари, послуги, роботи й одержувати за це матеріальну й моральну винагороду.

Підприємництво як явище відображає всю сукупність відносин (економічних, соціальних, організаційних, особистісних та ін.), пов'язаних зі створенням підприємцями своєї справи, з виробництвом товарів (виконанням робіт, наданням послуг) і одержанням бажаного результату у вигляді прибутку (доходу).

Підприємництво як процес являє собою складний «ланцюжок» цілеспрямованих дій підприємців, починаючи з моменту виникнення (зародження) підприємницької ідеї й закінчуючи втіленням її в конкретний підприємницький проект. Воно містить у собі пошук нових творчих ідей, їх аналіз і оцінку з погляду потреб ринку й економічної вигоди, постановку цілей з реалізації ідей, втілення ідей у новому підприємстві, в освоєнні виробництва нових продуктів, у вдосконалюванні організації виробництва, тобто в реалізації ідеї у вигляді конкретного результату (продукту, товару, технології тощо), що приносить прибуток.

Функції підприємництва.

У розвиненій ринковій економіці підприємництво як інтегрована сукупність підприємницьких організацій (компаній, фірм), індивідуальних підприємців, а також складних об'єднань підприємницьких організацій виконує наступні функції: загальноекономічну, творчу та пошукову (інноваційну), ресурсну, соціальну, організаторську.

Загальноекономічна функція в розвиненій ринковій економіці є визначальною. Вона об'єктивно обумовлена роллю підприємницьких організацій і індивідуальних підприємців як суб'єктів ринку. Підприємницька діяльність спрямована на виробництво товарів (виконання робіт, надання послуг) і їх доведення до конкретних споживачів: домогосподарств, інших підприємців, держави й здійснюється її суб'єктами під впливом усієї системи економічних законів ринкової економіки (попиту та пропозиції, конкуренції, вартості й ін.), що становить об'єктивну основу прояву загальноекономічної функції. Поступальний розвиток підприємництва є однією з визначальних умов економічного зростання, збільшення обсягів валового внутрішнього продукту й національного доходу, а цей фактор також виступає як відображення в системі господарських відносин загальноекономічної функції.

Ресурсна функція підприємництва є найважливішою. Розвиток підприємництва припускає ефективне використання як відтворених, так і обмежених ресурсів. Під ресурсами слід розуміти всі матеріальні й нематеріальні умови й фактори виробництва, звичайно, у першу чергу, трудові ресурси, землю й природні ресурси, усі засоби виробництва й наукові досягнення, а також підприємницький талант. Підприємець може добитися найвищих успіхів, якщо зуміє генерувати науково-технічні ідеї, нововведення в тій сфері діяльності, у якій він створює власну справу, буде використовувати висококваліфіковану робочу силу, ефективно споживати всі види ресурсів. Але погоня за максимальним доходом (прибутком) підприємців часто приводить до хижацького використання ресурсів, що належать усьому суспільству. У такий спосіб підприємці своєю діяльністю можуть завдавати шкоди навколишньому середовищу й населенню. У зв'язку з цим, важливе значення набуває регулююча роль держави, що встановлює форми відповідальності підприємців за неправильне Використання ресурсної функції, яка суперечлива й має двоякий характер. Підприємець як власник ресурсів зацікавлений у їхньому раціональнім використанні й у той же час може безжалісно ставитися до суспільних ресурсів. Про це свідчить історія розвитку підприємництва й історія науково-технічних революцій, наслідки яких для людини суперечливі.

Творча і пошукова інноваційна функція властива підприємництву як новому типу антибюрократичного економічного господарювання. Вона пов'язана з використанням у процесі підприємницької діяльності нових ідей, з виробленням нових засобів і факторів для досягнення поставлених цілей, а також з усіма іншими функціями, доповнюючи їх. Ця функція обумовлена рівнем економічної волі суб'єктів підприємницької діяльності, умовами прийняття рішень, що внутрішньо властиве підприємцеві як власникові.

Соціальна функція підприємництва складається в можливості кожного дієздатного індивідуума бути власником справи, краще проявляти свої індивідуальні таланти й можливості. Ця функція все більше виражається у формувань нової верстви людей – людей заповзятливих, схильних до самостійної господарсько-економічної діяльності, здатних долати опір середовища й домагатися поставленої мети. Чим ефективніше функціонують підприємницькі організації, тим значніше надходження коштів до бюджетів різних рівнів і державних позабюджетних фондів. У той же час розвиток підприємництва забезпечує ріст робочих місць, скорочення рівня безробіття, зміцнення соціального стану найманих робітників. Організаторська функція підприємництва проявляється в прийнятті підприємцями самостійних рішень про організацію власної справи, її диверсифікованості, у формуванні підприємницького керування, створенні складних підприємницьких структур, зміні стратегії діяльності підприємницької фірми та ін. Організаторська функція особливо чітко виражається у швидкому розвитку малого й середнього підприємництва, а також у колективному (мережному) підприємництві, створенні народних підприємств.

Роль підприємництва в економіці.

Роль підприємництва в економіці полягає в тому, що воно виступає як:

1) важіль зміни структури економіки;

2) "живильна середовище" для конкуренції;

3) каталізатор економічного розвитку суспільства;

4) стимул економії і раціонального використання усіх ресурсів;

5) засіб, що забезпечує високі стимули до праці.

Таким чином, по-перше, підприємництво – це важіль зміни структури економіки. Спонукальними мотивами до дії для підприємця можуть бути:

матеріальна незадоволеність своїм положенням;

незалежність, широка свобода дій;

можливість реалізації власного творчого потенціалу;

новаторський характер діяльності;

гнучкість, оперативність і адаптованість;

прагнення до самоствердження в товаристві;

бажання оцінити на практику власні спроможності і таланти.

Проте, у кінцевому рахунку, основний спонукальний мотив – це можливість одержання прибутку. Причому по самій своїй суті підприємець сконцентрований на розвитку нових перспективних напрямків господарської діяльності, віддача яких обіцяє перевищити середні показники по економіці в цілому. Особлива роль підприємництва – освоєння нововведень. Водночас було б неправильним підтверджувати, що це турбота лише тільки підприємців. Комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок здійснюється також державою і значними компаніями.

Інновації, як відомо, розрізняють за ступенем унікальності. Більшість інновацій, що впроваджуються на ринку – ординарні. Їх характеризує внесення незначних удосконалень у добре відому споживачам продукцію. Такий шлях комерціалізації нововведень проповідує більшість значних компаній. Чим вище ступінь унікальності, тим менше інновацій має комерційний успіх. Саме тут і «шукають щастя» багато підприємців. У цій сфері вони «наводять мости» між наукою і ринком набагато швидше, а у випадку невдачі – зі значно меншими втратами, чим великі компанії. Підприємець, таким чином, стає першопрохідником, що прокладає шлях до майбутніх прогресивних структурних зсувів в економіці.

По-друге, розвиток підприємництва створює «живильне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння нових перспективних виробництв, підприємці сприяють «вимиванню» постарілих, змушують великі та менш мобільні компанії швидше обновляти виробництво. Таким чином, підприємці стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію. Без реального конкурентного середовища, що створюється існуванням численних і різноманітних дрібних підприємницьких структур, неможливо існування і розвиток ринку.

По-третє, підприємництво – каталізатор економічного розвитку. Зміни в структурі економіки, зростання конкуренції супроводжуються не тільки збільшенням обсягів виробництва товарів і послуг для ринку, але й стимулює інвестиційну діяльність із створення нових підприємств. Інвестиції, у свою чергу, виступають чинником збільшення як сукупного попиту, так і сукупної пропозиції. Створення нових підприємств, з одного боку, означає збільшення попиту на сировину, матеріали, машини й устаткування, робочу силу, а з іншого боку – зростання ринку нових товарів і послуг, тобто сприяє прискоренню темпів економічного розвитку суспільства в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє також раціональному використанню всіх видів ресурсів. Далеко не всяке ділове починання приносить успіх підприємцю, діяльність якого нерозривно пов'язана з ризиком. Наявність численних і різноманітних видів ризику змушує підприємця старанно зважувати кожне своє рішення. Чим більш детально пророблений той або інший проект, тим менше шансів на помилки. Наявність чинника ризику є потужним стимулом економії ресурсів, це вимагає від підприємця докладного аналізу рентабельності проектів, відповідального відношення до інвестицій, раціональній витраті ресурсів, наймання робочої сили. Підприємництво означає персональну економічну відповідальність за результати роботи. Тому воно несумісне з втратами і некомпетентністю.

По-п'яте, підприємництво забезпечує високі стимули до праці. У більшості випадків люди, що ведуть свій власний бізнес, мають і більше спонукальних мотивів, більш зацікавлені в якісній і продуктивній праці, ніж люди, що працюють за наймом. Цей психологічний феномен вільної праці для отримання власної вигоди приносить ще більший виграш економіці в цілому.

Розвиток поняття підприємництва протягом 18-19 століть.

Протягом 18-19 століть вченими закладені не тільки фундаментальні положення про підприємництво й підприємцях, але й дані відповідні визначення сутності цих понять, викладені основні принципи й сформовані основні функції підприємництва. Так, в 19 столітті вчені вказували на інноваційний характер підприємництва, на його роль у ринковій економіці. У цей період закладаються основи вчення про взаємини держави й підприємців. Уперше формується така властивість підприємництва, як вільна (у рамках закону) діяльність.

Родоначальником тези про розуміння підприємця як господарюючого суб'єкта, що ухвалює на себе обов'язок несення різних ризиків через невизначеність результату економічної діяльності, уважають Ричарда Кантильона (1680-1734).

Значний внесок у розробку теорії підприємництва вніс Адам Сміт (1723-1790), класичний твір якого «Дослідження природи й причини багатства народів» (1776) присвячений найважливішим проблемам розвитку економіки, у тому числі питанням поділу праці, трудової теорії вартості, особистого інтересу й підприємництва. А. Сміт уперше сформулював, у чому складається інтерес підприємця. Він уважав, що підприємець – це власник капіталу, який заради реалізації якоїсь комерційної ідеї йде на економічний ризик і дістає прибуток, по більшій частині це капіталіст.

Уявлення про підприємця, як про людину, що несе відповідальність за підприємницьку справу, висловлював в 1797 році Ж. Бодо.

Значний внесок у становлення теорії підприємництва вніс французький економіст Жан Батист Сей (1767-1832). Він розробив теорію трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал), які є джерелами багатства суспільства. Якщо в А. Сміта на першому місці стояв підприємець-хлібороб, то у Сея – промисловий підприємець. На його думку, саме промисловець, а не капіталіст у власному розумінні слова, не хлібороб або робітник, «майже завжди пасивний», веде виробництво й панує в області розподілу багатства.

Ж. Б. Сей дає оригінальне визначення сутності підприємця, уважаючи, що це економічний агент, який комбінує фактори виробництва, перетаскує ресурси зі сфери низької продуктивності й прибутковості в області, у яких вони можуть дати найбільший результат (прибуток, дохід). Отже, підприємництво – це економічна діяльність, здійснювана за допомогою постійного комбінування факторів, спрямована на ефективне використання всіх ресурсів і одержання найвищих результатів.

Сей, як і Сміт, був прихильником вільного підприємництва. Він указує на активний, інноваційний характер підприємництва, зв'язаний не тільки з пошуком, але й зі створенням нових комбінацій факторів виробництва. Ця точка зору Сея є найбільш продуктивною й привабливою для багатьох представників сучасних теорій підприємництва, особливо І. Шумпетера, П. Друкера та ін.

Важливе значення має висновок учених-економістів XVIII- XIX ст. про те, що підприємець – це власник капіталу, власник власної справи, а також керуючий їм, що часто сполучає функції власності з особистою продуктивною працею.

Розвиток поняття підприємництва в рамках класичної теорії.

У сучасній класичній економічній теорії підприємець представляється як господарюючий суб'єкт, що бере на себе всі види ризиків, які можуть виникнути в процесі здійснення підприємницької діяльності. Цим уперше визначено одне з найважливіших властивостей підприємництва – ризиковий характер цієї діяльності.

Відомий американський учений П. Друкер вніс значний вклад у розвиток теорії підприємництва, роблячи упор на інноваційному характері цієї діяльності. Підприємницькі підприємства характеризуються тим, що створюють щось нове й відмінне від уже наявного, змінюють і перетворять ціннісні установки. Однак, на думку П. Друкера, принципи підприємництва застосовуються також і на великих і навіть старих підприємствах. Підприємницьким є підприємство не тому, що воно нове, і не тому, що воно невелике, а тому, що в основі його функціонування, на думку Друкера, лежить усвідомлення того факту, що вироби, що випускаються, мають індивідуальні характеристики, попит на них виріс настільки, що утворилася «ринкова ніша», а нова техніка перетворює складні операції в науковий процес.

На думку П. Друкера підприємництво ґрунтується на економічній і соціальної теоріях, згідно з якими зміни – природне явище. Нові ідеї саме й становлять змістовну основу терміна «підприємець», тому підприємницьким завданням є «творча діяльність» (як раніше вказував І. Шумпетер). Підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Іноваційність – особливий інструмент підприємництва, спрямований на те, щоб вдихнути в наявні ресурси нові властивості з метою створення благ, ресурсу, якого не існує доти, поки люди не знайдуть в природі що-небудь корисне й не наділять його економічною цінністю.

На думку П. Друкера, підприємець – це людина, що використовує будь-яку можливість із максимальною вигодою. Він формулює чотири підприємницькі стратегії, які дозволяють добитися успіху: увірватися першим і завдати масованого удару; нападати швидко й зненацька; знайти й захопити «економічні ніші»; змінювати економічні характеристики продукту, ринку або галузі.

Теоретичне й практичне значення мають погляди П. Друкера на сутність таких нових термінів, як підприємницька економіка, підприємницьке суспільство, підприємницьке управління. Він досліджує проблеми формування в країні підприємницького середовища, мотивації підприємців, умови здійснення ними свого бізнесу. Значний науковий і практичний інтерес мають концепції підприємництва й підприємців, обґрунтовані такими закордонними вченими, як К. Веспер, Г. Піншот, Р. Хизрич, М. Пітерс, А. Хоскснг та ін.

Види підприємництва.

З урахуванням спрямованості підприємницької діяльності, об'єкта капіталу й одержання конкретних результатів виділяються наступні види підприємництва.

Виробниче підприємництво – це процес виробництва конкретних товарів, здійснення робіт і надання послуг для їхньої реалізації (продажу) споживачам (покупцям). Оскільки виробниче підприємництво здійснюється в сфері матеріального виробництва, воно класифікується залежно від галузі господарської діяльності на промислове, будівельне, сільськогосподарське та ін.

З народногосподарської точки зору виробниче підприємництво є визначальним, тому що в цих організаціях (фірмах, компаніях, підприємствах) здійснюється виробництво продуктів (товарів) виробничо-технічного призначення й товарів масового споживання, необхідних для домогосподарств, фірм, держави в цілому.

Комерційно-торгівельне підприємництво як другий найважливіший його вид розвивається високими темпами. Ця діяльність мобільна, швидко пристосовується до потреб, тому що безпосередньо пов'язана з конкретними споживачами. Уважається, що для розвитку торгівельного підприємництва необхідні як мінімум дві основні умови: відносно стійкий попит на продавані товари (тому обов'язково гарне знання ринку) і більш низька закупівельна ціна товарів у виробників, що дозволяє торговцям відшкодувати торговельні витрати й дістати необхідного прибутку. Торгівельне підприємництво пов'язане з відносно високим рівнем ризику, особливо при організації торгівлі промисловими товарами тривалого користування.

Фінансово-кредитне підприємництво є третім найважливішим видом підприємництва. Це спеціалізована область підприємницької діяльності, де предметом купівлі-продажу виступають цінні папери (акції, облігації й ін.), валютні цінності й національні гроші. Для організації фінансово-кредитного підприємництва створюється спеціалізована система організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми), фондові, валютні біржі й інші спеціалізовані організації.

Підприємницька діяльність банків і інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законодавчими актами, так і спеціальними законами й нормативними актами НБУ й Мінфіну. Відповідно до законодавчих актів підприємницька діяльність на ринку цінних паперів повинна здійснюватися професійними учасниками. Держава в особі Мінфіну також виступає в якості підприємця на ринку цінних паперів. У цій якості виступають державні суб'єкти й муніципальні утворення, випускаючи в оборот відповідні цінні папери. Учасниками ринку цінних паперів є комерційні організації, що здійснюють емісію цінних паперів.

У законі «Про захист конкуренції на ринку фінансових послуг» сформульовані такі поняття як фінансова послуга, ринок фінансових послуг, фінансова організація. Під фінансовою послугою розуміється діяльність, пов'язана із залученням і використанням коштів юридичних і фізичних осіб, у тому числі здійснення банківських операцій і угод, надання страхових послуг і послуг на ринку цінних паперів, складання договорів фінансової оренди (лізинг) і договорів за довірчим керуванням коштами або цінними паперами, а також інші послуги фінансового характеру.

Чинники активізації підприємництва.

Досвід усіх без винятку індустріальних країн підтверджує, що підприємництво – необхідна умова досягнення економічного успіху. Наростання хвилі підприємницької активності характерно насамперед для США. Протягом першого повоєнного десятиліття в США виникало в середньому за рік по 130 тис. нових фірм, у 60-х роках – 220 тис, у 70-х – 350 тис, а в 80-х – вже біля 600 тис. Поступово така тенденція поширилася на Західну Європу, Японію й ряд нових індустріальних країн. Виходить, в основі цього явища лежить не якісь особливі риси однієї країни, а об'єктивні тенденції розвитку економіки індустріальних країн і цивілізованого суспільства в цілому.

Дослідження причин підйому підприємницької активності дозволяє виділити ряд чинників, що сприятливо позначаються на розвитку підприємництва в сучасних умовах:

прискорення науково-технічного прогресу;

загострення конкурентної боротьби;

підвищення якості робочої сили;

корекція системи цінностей у товаристві

Основний чинник – це прискорення темпів науково-технічного прогресу. Причому вплив цього чинника на розвиток підприємництва багатоплановий.

По-перше, прискорення темпів науково-технічного прогресу прискорює й апробацію його результатів на практиці. Підприємництво саме й є найбільш ефективною формою перевірки життєздатності інновацій, особливо коли мова йде про ідеї, реалізація яких потребує ризику, оперативності, спрощених процедур. У такий спосіб розширюється поле підприємницької діяльності й відчиняються нові можливості для ділових починань.

По-друге, підприємництво і саме здатне ініціювати прискорення науково-технічного прогресу. У сучасних умовах зв'язки науки і виробництва на новітніх напрямках науково-технічного прогресу перетворилися в особливий вид ризикового бізнесу. У багатьох наукомістких галузях рушійною силою прогресу стають гнучкі, малі оперативні фірми підвищеного ризику (так називані венчури).

По-третє, підприємці активно використовують такі плоди науково-технічного прогресу, як масове використання комп'ютерів і телекомунікаційних систем, іншої оргтехніки дозволило автоматизувати велику частину рутинних робіт у сферах бухгалтерського обліку, діловодства, замовлення й відвантаження товарів, контролю за рівнем запасів та ін. У результаті цього зменшуються витрати на управління, підвищується привабливість індивідуального підприємництва.

Важливе значення для розвитку підприємництва має також зміна умов конкуренції. Боротьба компаній за свою «ринкову нішу» у даний час розвертається на усіх фронтах. Це і прискорення нововведень, і пошук висококваліфікованих кадрів, і прагнення догодити споживачу, і зміцнення соціального статусу компанії. Очевидно, виграти цю боротьбу можуть ті компанії, що орієнтуються на інновації, створення умов для творчої праці свого персоналу, пошук шляхів постійного вдосконалення своєї діяльності, тобто на все те, що відповідає підприємницькому типу господарського поводження. Сучасні умови конкуренції сприяють поширенню і стимулюють корпоративне підприємництво.

Підйом підприємницької активності є також результатом створення урядами багатьох західних країн специфічного підприємницького середовища. Можна виділити такі основні параметри такого середовища, сприятливого для розвитку підприємництва:

застосування пільгової системи оподатковування, що стимулює відкриття нових малих підприємств і сприятливої притоки в цю сферу бізнесу фінансових засобів;

створення потужної інфраструктури підтримки підприємництва (інноваційних банків, центрів – «інкубаторів» нового бізнесу, консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами, курсів підготування підприємців і навіть спеціальних державних органів з питань підприємництва);

наявність системи захисту промислової й інтелектуальної власності, дія якого поширюється не тільки на винаходи, але і на продукцію, методи ділової активності та ін.;

спрощення процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації);

формування в суспільстві авторитету підприємницької діяльності, розгляд господарського успіху як однієї з вищих соціальних цінностей і одночасно толерантність до підприємницьких невдач.

Дата добавления: 2014-11-29