Створення

Додаткові матеріали стосовно функціонування різних типів суб’єктів підприємницької діяльності та рекомендації щодо їх

Підприємства.

Підприємство – самостійний суб'єкт підприємництва, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення
виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом та іншими законодавчими актами України. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно,
самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм
найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в
Україні можуть діяти підприємства таких видів:

індивідуальне (на основі майнових прав однієї людини без права найму робочої сили);

сімейне (на основі майнових прав однієї родини);

приватне, що діє на основі приватної власності
громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи) з правом найма робочої сили;

колективне підприємство, що діє на основі колективної власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної
власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

сумісне підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна
інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається
підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в
статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто
відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування
статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та
корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який
виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону
статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут,
розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним
призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив
на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та
ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні,
комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання
громадян, релігійної організації або на приватній власності
засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома
або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє
на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової
діяльності засновників (учасників), їх спільного управління
справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,
що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі
доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні
підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського
товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на
приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних
підприємств встановлюються Господарським кодексом та іншими законодавчими актами України.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу
валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути
віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

У загальному розумінні малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг
валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей
період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за
середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Згідно Закону України "Про підприємства", відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форми власності) діяли наступні правила віднесення підприємств до категорії «малих»:

у промисловості і будівництві – з чисельністю трудящих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю трудящих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю трудящих до 100 чоловік:

у галузях невиробничої сфери – з чисельністю трудящих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі – з чисельністю до 15 чоловік.

Згідно ж Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» № 2063 від 19.10.2000 р. до суб'єктів малого підприємництва відносилися:

фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

У даний час у відповідності зі статтею 291 «Податкового кодексу України» встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку, що застосовується для суб’єктів малого та середнього бізнесу [23].

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку.

Перша група – фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень.

Друга група – фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та (або) населенню, виробництво та (або) продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи-підприємці належать виключно до третьої або п'ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких групп.

Третя група – фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.

Четверта група – юридичні особи – суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

П'ята група – фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

Шоста група – юридичні особи – суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких
середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік
перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну
п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку
України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства дане підприємство визнається дочірнім.

Господарчі товариства.

Господарчими товариствами є підприємницькі організації з розділеним на частки складовим капіталом. Внеском у майно господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові права або інші права, що мають грошову оцінку.

Господарчі товариства можуть створюватися у формі повного товариства (ПТ), командитного товариства (КТ), товариства з обмеженої (ТОВ) або з додатковою (ТДВ) відповідальністю. Учасниками товариств можуть бути громадяни (індивідуальні підприємці) і юридичні особи.

Повне товариство (ПТ).

Їм зізнається товариство, учасники якого відповідно до укладеного договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства й несуть відповідальність по його зобов'язаннях всім приналежним їм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Повне товариство створюється й діє на основі установчого договору, що підписується всіма його учасниками (повними товаришами). В установчому договорі повинні передбачатися:

порядок спільної діяльності із створення товариства;

умови передачі йому майна й участі в його діяльності;

умови й порядок розподілу прибутку й збитків між учасниками;

виходу засновників (учасників) зі складу товариства.

Управління діяльністю ПТ здійснюється за спільною згодою всіх учасників, але установчим договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Прибуток і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їхнім часткам у складовому капіталі, якщо інше не передбачено установчим договором або іншою угодою учасників. Учасники ПТ солідарно несуть субсидіарну відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства. Учасник ПТ вправі вийти з нього, заявивши про відмову від участі в товаристві не менш чим за 6 місяців до фактичного виходу з товариства.

Командитним товариством зізнається таке, у якому частина учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають по його зобов'язаннях своїм майном, але є один або більше учасників-вкладників (командитистів), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, у межах сум внесених ними внесків і не приймають участі в здійсненні підприємницької діяльності.

Управління діяльністю ТДВ здійснюється повними учасниками, а вкладники не мають права брати участь у керуванні й веденні справ, заперечувати дії повних учасників.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю (далі – товариство) зізнається створене одним або декількома особами господарче товариство, статутний капітал якого розділений на частки, розміри яких регламентовано установчими документами. Учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними внесків. Учасники товариства, що внесли внески в його статутний капітал не повністю, несуть солідарну відповідальність по його зобов'язаннях у межах вартості неоплаченої вартості внеску кожного учасника товариства.

Учасниками товариства можуть бути громадяни і юридичні особи. ТОВ може бути засновано однією особою, що стає єдиним учасником, але воно не може мати як єдиного учасника інше господарче товариство, що складається з однієї особи. Максимальне число учасників товариства не повинне бути більше п'ятдесятьох. У випадку перевищення цієї межі чисельності товариство протягом року повинне бути перетворене у відкрите (публічне) акціонерне товариство або у виробничий кооператив.

Установчі документи товариств.

Установчими документами товариства є установчий договір і статут. Якщо товариство засновується однією особою, установчим документом є статут, затверджений цією особою. Якщо число учасників товариства є два і більше, між ними укладається установчий договір, у якому засновники зобов'язуються створити товариство й визначають порядок спільної діяльності з його створення, визначаються також склад засновників (учасників) товариства, розмір статутного капіталу й розмір частки кожного із засновників (учасників). Визначаються:

розмір і склад внесків;

порядок і строки їхнього внесення в статутний капітал при створенні товариства;

відповідальність засновників (учасників) товариства за порушення обов'язку по внесенню внесків;

умови й порядок розподілу між засновниками (учасниками) товариства прибутку;

склад органів товариства й порядок виходу з нього окремих учасників.

Відповідно до закону статут товариства повинен містити:

повне й скорочене фірмове найменування;

відомості про місце знаходження;

відомості про склад і компетенцію органів товариства, у тому числі про питання, що становлять виняткову компетенцію загальних зборів учасників товариства, про порядок прийняття органами товариства рішень, у тому числі про питання, рішення по яких приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів;

відомості про розмір статутного капіталу товариства;

відомості про розмір і номінальну вартість частки кожного учасника товариства;

права й обов'язки учасників товариства;

відомості про порядок і наслідки виходу учасника товариства;

відомості про порядок переходу частки (частини частки) у статутному капіталі товариства або іншій особі;

відомості про порядок зберігання документів товариства й надання ним інформації учасникам товариства й іншим особам.

Законодавством України встановлено права й обов'язки учасників товариства, порядок формування його статутного капіталу, мінімальний розмір якого повинен бути на дату державної реєстрації засновуваного товариства не менше 100 мінімальних розмірів оплати праці, порядок його збільшення або зменшення.

Розмір частки учасника товариства в статутному капіталі визначається у відсотках або у вигляді дробу. Кожний засновник товариства повинен повністю внести свій внесок у статутний капітал товариства протягом строку, що визначений установчим договором і не може перевищувати одного року з моменту державної реєстрації товариства. На момент державної реєстрації товариства статутний капітал повинен бути оплачений засновниками не менше чим наполовину.

Вищим органом товариства є загальні збори його учасників. Статутом товариства може бути передбачене утворення ради директорів або наглядацької ради товариства. Керівництво поточною діяльністю товариства здійснюється його одноособовим або колегіальним виконавчим органом. У товариствах, що мають більше 15 учасників, в обов'язковому порядку повинна бути утворена ревізійна комісія та обиратися ревізор.

Товариство може бути добровільно реорганізоване у формі злиття, приєднання, поділу, виділення й перетворення. Воно може відповідно до цивільного законодавства мати дочірні й залежні товариства. Товариство визнається дочірнім, якщо інше товариство має переважну участь у статутному фонді даного товариства. Дочірнє товариство не відповідає по боргах основного господарчого товариства. Основне господарче товариство, що має право давати дочірньому товариству обов’язкові для виконання вказівки, відповідає солідарно з дочірнім товариством по угодах, укладеним останнім на виконання таких вказівок. Учасники дочірнього товариства вправі вимагати відшкодування основним товариством збитків, заподіяних по його провині дочірньому товариству.

Залежним визнається товариство, якщо інше господарче товариство має більше 20% статутного капіталу першого товариства. Товариство, що придбало більше 20% статутного капіталу іншого товариства, зобов'язано негайно опублікувати відомості про це в печатному органі, у якому публікуються дані про державну реєстрацію юридичних осіб.

Акціонерні товариства.

Акціонерним товариством визнається організація, статутний капітал якої розділений на певне число акцій, що засвідчують зобов'язальні права учасників товариства (акціонерів) стосовно акціонерного товариства. Акціонери не відповідають по зобов'язаннях товариства й несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, у межах вартості приналежних їм акцій. Акціонерне товариство може бути створене знову або шляхом реорганізації існуючої юридичної особи (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення).

Акціонерне товариство може бути публічним (відкритим) або приватним (закритим), що відображається в його статуті й у фірмовому найменуванні.

Публічним акціонерним товариством є товариство, що вправі проводити відкриту передплату на акції, що випускаються їм, і здійснювати їхній вільний продаж з урахуванням вимог законодавства. Акціонери публічного товариства можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів. Число акціонерів такого товариства не обмежено. Приватним або закритим акціонерним товариством є таке, акції якого розподіляються тільки серед засновників або іншого, заздалегідь встановленого, кола осіб. Закрите товариство не має право проводити відкриту передплату на акції, що випускаються їм, або іншим способом пропонувати їх для придбання необмеженому колу осіб. Засновниками акціонерного товариства є громадяни і юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Число засновників відкритого товариства не обмежено, а число засновників закритого – не може перевищувати п'ятдесятьох. Акціонерне товариство може бути засновано однією особою, але воно не може мати єдиного засновника (акціонера).

Установчим документом акціонерного товариства є статут, вимоги якого обов'язкові для виконання всіма органами товариства і його акціонерами. Статут товариства повинен містити наступні відомості:

повне й скорочене фірмове найменування товариства;

місце знаходження товариства;

тип товариства (відкрите або закрите);

кількість, номінальну вартість, категорії (звичайні, привілейовані) акцій і типи привілейованих акцій, розташовуваних товариством;

права акціонерів – власників акцій кожної категорії (типу);

розмір статутного капіталу товариства;

структуру й компетенцію органів керування товариства й порядок прийняття ними рішень;

порядок підготовки й проведення загальних зборів акціонерів, у тому числі перелік питань, рішення по яких приймається органами керування товариства кваліфікованою більшістю голосів або одноголосно;

відомості про філії й представництва товариства.

Статутом товариства можуть бути встановлені обмеження кількості акцій, що належать одному акціонерові, їх сумарної номінальної вартості, а також максимального числа голосів, надаваних одному акціонерові. Статутом товариства можуть бути визначені:

кількість і номінальна вартість акцій, які товариство вправі розміщати додатково до розміщених акцій (оголошені акції);

права, надавані акціями товариства кожної категорії (типу), які воно розміщує;

порядок і умови розміщення товариством оголошених акцій.

У статуті товариства повинні бути визначені розмір дивіденду й (або) вартість, виплачувана при ліквідації товариства (ліквідаційна вартість) по привілейованих акціях кожного типу. У статуті може бути встановлено, що невиплачений або не повністю виплачений дивіденд по привілейованих акціях певного типу, розмір якого визначений в статуті, накопичується й виплачуються згодом (кумулятивні привілейовані акції).

Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій, придбаних акціонерами. Номінальна вартість всіх звичайних акцій повинна бути однаковою. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Мінімальний розмір статутного капіталу встановлений законом диференційовано для відкритого й закритого товариства.

Статутний капітал товариства може бути збільшений шляхом збільшення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій, які можуть бути розміщені товариством тільки в межах кількості оголошених акцій. Статутний капітал товариства може бути і зменшений шляхом зменшення номінальної вартості акцій, або скорочення їхньої загальної кількості, у тому числі шляхом придбання частини акцій у випадках, передбачених законом. Але це положення повинне бути встановлене в статуті товариства.

Формування статутного капіталу товариства здійснюється шляхом випуску й розміщення акцій, які при за снові товариства повинні бути повністю оплачені протягом строку, встановленого статутом. При цьому не менше 50% статутного капіталу повинне бути оплачене до моменту реєстрації товариства, а частина, що залишилася, – протягом року з моменту його реєстрації, якщо інше не встановлено законом про державну реєстрацію юридичних осіб. Додаткові акції товариства повинні бути оплачені протягом строку відповідно до рішення про їхнє розміщення, але не пізніше одного року з моменту їхнього придбання (розміщення).

Оплата акцій і інших цінних паперів товариства може здійснюватися грошима, цінними паперами, іншими речами або іншими правами, що мають грошову оцінку за згодою між засновниками.

Товариство у встановленому законодавством порядку повинне вести реєстр акціонерів, у якому вказуються відомості про кожну зареєстровану особу (акціонера або номінального власника акцій), кількості й категоріях (типах) акцій, записаних на ім'я кожного зареєстрованої особи, інші відомості, передбачені правовими актами. Власником реєстру акціонерів може бути товариство, що здійснило розміщення акцій, або спеціалізований реєстратор. Товариство із кількістю акціонерів більше 50 зобов'язано доручити ведення й зберігання реєстру акціонерів спеціалізованому реєстраторові.

Товариство вправі раз у рік приймати рішення (повідомляти) про виплату дивідендів по розміщених акціях. Дивіденди виплачуються грошима або іншим майном із чистого прибутку товариства за поточний рік, але по привілейованих акціях певних типів можуть виплачуватися за рахунок спеціально призначених для цього фондів товариства.

Товариство не має права ухвалювати рішення щодо виплати (оголошенні) дивідендів по акціях:

до повної оплати всього статутного капіталу товариства;

до викупу всіх акцій, які повинні бути викуплені відповідно до закону «Про акціонерні товариства»;

якщо на момент виплати дивідендів товариство відповідає ознакам неспроможності (банкрутства) відповідно до закону «Про банкрутство» або зазначені ознаки з'являться в результаті виплати дивідендів.

Товариство відповідно до законодавства про цінні папери й статут товариства може розміщати облігації й інші цінні папери. Облігація засвідчує право її власника вимагати погашення облігації (виплату номінальної вартості або номінальної вартості й відсотків) у встановлений термін. Випуск облігацій без забезпечення допускається не раніше третього року існування товариства й за умови належного затвердження до цього часу двох річних балансів товариства. Облігації можуть бути іменними або на пред'явника.

Органами керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, рада директорів (наглядацька рада) товариства й виконавчий орган товариства, що може бути колективним виконавчим органом товариства (правлінням, дирекцією) або одноособовим виконавчим органом товариства (директором, генеральним директором), які здійснюють керівництво поточною діяльністю товариства.

Вищим органом керування акціонерним товариством є загальні збори акціонерів. Річні збори акціонерів проводяться в строки, установлені статутом товариства, але не раніше чим через 2 місяці й не пізніше чим через 6 місяців після закінчення фінансового року.

На річних зборах акціонерів товариства вирішується питання про обрання ради директорів (наглядацької ради) товариства, ревізійної комісії (ревізора), затвердження аудитора товариства, розглядаються й затверджуються представлені радою директорів (наглядацькою радою) річний звіт товариства, бухгалтерська баланс, рахунок прибутків і збитків товариства, розподіл прибутку й збитків. Крім річних зборів акціонерів можуть проводитися й позачергові загальні збори акціонерів.

У компетенцію загальних зборів акціонерів товариства входить рішення найважливіших питань життєдіяльності акціонерного товариства (АТ), серед яких наступні:

1) внесення змін і доповнень до статуту АТ або затвердження статуту АТ у новій редакції;

2) реорганізація АТ;

3) ліквідація АТ, призначення ліквідаційної комісії й затвердження проміжних і остаточного ліквідаційних балансів;

4) визначення кількісного складу ради директорів (наглядацької ради) АТ, обрання його членів і дострокове припинення його повноважень;

5) визначення кількості, номінальної вартості, категорії (типу) оголошених акцій і прав, надаваних цими акціями;

6) збільшення статутного капіталу товариства певним шляхом;

7) зменшення статутного капіталу товариства визначеним шляхом;

8) утворення виконавчого органа АТ, дострокове припинення його повноважень, якщо статутом АТ рішення цих питань не віднесено до компетенції ради директорів (наглядацької ради) АТ;

9) обрання членів ревізійної комісії (ревізора) АТ і дострокове припинення їхніх повноважень;

10) затвердження аудитора товариства;

11) затвердження річних звітів, річної бухгалтерської звітності, у тому числі звітів про прибутки й збитки (рахунків прибутків і збитків) товариства, а також розподіл прибутку, у тому числі виплата (оголошення) дивідендів і збитків товариства за результатами фінансового року;

12) визначення порядку ведення загальних зборів акціонерів;

13) обрання членів лічильної комісії й дострокове припинення їхніх повноважень;

14) дроблення й консолідація акцій;

15) прийняття рішень про схвалення угод у випадках, передбачених законом;

16) придбання суспільством розміщених акцій у випадках, передбачених законом;

17) ухвалення рішення про участь у холдингових компаніях, фінансово-промислових групах, асоціаціях і інших об'єднаннях комерційних організацій;

18) затвердження внутрішніх документів, що регулюють діяльність органів товариства;

19) рішення інших питань, передбачених законом про акціонерні товариства.

Питання, віднесені до компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані на рішення виконавчому органу товариства. Загальні збори акціонерів не вправі розглядати й ухвалювати рішення щодо питань, не віднесених до його компетенції.

Рада директорів (наглядацька рада) товариства здійснює загальне керівництво діяльністю товариства, за винятком рішення питань, віднесених до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів. Члени ради директорів (наглядацької ради) обираються загальними зборами акціонерів строком на один рік, але можуть переобиратися необмежене число раз. Голова ради директорів (наглядацької ради) обирається членами ради директорів (наглядацької ради) товариства з їхнього числа більшістю голосів із загального числа членів ради директорів (наглядацької ради). Законом установлена виняткова компетенція ради директорів (наглядацької ради) акціонерного товариства.

Виконавчий орган акціонерного товариства здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Їм може бути одноособовий виконавчий орган (директор, генеральний директор), або колегіальний виконавчий орган товариства (правління), або обидва органи здійснюють керівництво товариством одночасно. При цьому статутом товариства повинна бути визначена компетенція кожного з них. Одноособовий виконавчий орган товариства (директор, генеральний директор) діє без доручення товариства, у тому числі представляє його інтереси, затверджує угоди від імені товариства та штати, видає накази й дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Ревізійна комісія товариства обирається загальними зборами акціонерів відповідно до статуту товариства. Вона здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Перевірка (ревізія) фінансово-господарської діяльності товариства здійснюється за підсумками діяльності товариства за рік, а також повсякчас із ініціативи ревізійної комісії товариства, за рішенням загальних зборів акціонерів, ради директорів (наглядацької ради) товариства або на вимогу акціонера (акціонерів), що володіють у сукупності не менше чим 10% голосуючих акцій товариства. За підсумками перевірки фінансово-господарської діяльності товариства ревізійна комісія робить відповідний висновок.

Перевірку фінансово-господарської діяльності товариства може здійснювати аудитор на підставі договору, що укладається з ним, і який затверджують загальні збори акціонерів товариства.

Акціонерне товариство може бути добровільно реорганізоване в порядку, передбаченому законом «Про акціонерні товариства», у формах злиття, приєднання, поділу, виділення й перетворення товариства.

Акціонерне товариство може бути ліквідоване добровільно в порядку, встановленому Цивільним кодексом, з урахуванням вимог законом «Про акціонерні товариства» може бути ліквідоване за рішенням арбітражного суду про визнання його банкрутом. Ліквідація товариства спричиняє його припинення без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб.

Виробничим кооперативом (артіллю) визнається добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності (виробництво, переробка, збут промислової, сільськогосподарської й іншої продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг), заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Сільськогосподарський кооператив створюється сільськогосподарськими товаровиробниками на основі добровільного членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, заснованої на об'єднанні їх майнових пайових внесків з метою задоволення матеріальних і інших потреб членів кооперативу.

Виробничий кооператив утвориться за рішенням його засновників. Кількість членів кооперативу не може бути менше п'яти чоловік. Членами (засновниками) кооперативу можуть бути громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства. Число членів кооперативу, що внесли пайові внески, що беруть участь у його діяльності, але не приймаючої особистої трудової участі в його діяльності, не може перевищувати 25% числа членів кооперативу, що приймають особисту трудову участь у діяльності кооперативу.

Член кооперативу зобов'язаний внести пайовий внесок у майно кооперативу. Пайовим внеском члена кооперативу можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, у тому числі й майнові права, а також інші об'єкти цивільних прав. Земельні ділянки й інші природні ресурси можуть бути пайовим внеском у тій мірі, у який їхній оборот допускається законами про землю й природні ресурси. Розмір пайового внеску встановлюється статутом кооперативу. До моменту державної реєстрації кооперативу член кооперативу зобов'язаний внести не менше 10% пайового внеску. Інша частина вноситься протягом року після державної реєстрації.

Органами керування кооперативом є загальні збори його членів, наглядацька рада й виконавчі органи – правління або голова кооперативу. Вищим органом керування кооперативом є загальні збори його членів, що вправі розглядати й ухвалювати рішення щодо будь-якого питання утворення й діяльності кооперативу. Загальні збори членів кооперативу є правочинним приймати рішення, якщо на даних зборах присутнє більше 50% загального числа членів кооперативу. Кожний член кооперативу незалежно від розміру його паю має при прийнятті рішень загальними зборами один голос. Загальні збори членів кооперативу проводиться не рідше чим один раз у рік, але не пізніше чим через 3 місяці після закінчення фінансового року.

У кооперативі із числом членів більше 50 може бути створений наглядацька рада, членами якого можуть бути тільки члени кооперативу. Наглядацька рада здійснює контроль за діяльністю виконавчих органів кооперативу. Член наглядацької ради одночасно не може бути членом правління кооперативу і його головою. Члени наглядацької ради кооперативу не мають права робити дії від імені кооперативу.

Кооператив може бути добровільно реорганізований у формі злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення за рішенням загальних зборів членів кооперативу. Кооператив може бути ліквідований за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який він створений, досягненням мети, заради якої він створений, або у зв'язку з визнанням судом недійсної державної реєстрації кооперативу внаслідок допущених при його створенні порушень закону або інших правових актів, якщо ці порушення носять непереборний характер. Кооператив може бути ліквідований за рішенням суду у випадку здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії), або у випадку здійснення діяльності, забороненої законом, або у випадку кількаразових або грубих порушень закону, а також інших правових актів. У встановленому порядку кооператив ліквідується внаслідок визнання його неспроможним банкрутом.

Асоціації (союзи, спілки) підприємницьких організацій.

В асоціації (союзи, спілки) на добровільних початках можуть поєднуватися товариства, інші некомерційні організації й установи. Члени асоціації зберігають свою самостійність і права юридичної особи, вправі безоплатно користуватися її послугами, за своїм розсудом вийти з асоціації по закінченні фінансового року.

Асоціація не відповідає по зобов'язаннях своїх членів, останні несуть субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях асоціації у розмірі й порядку, передбачених установчими документами асоціації. Член асоціації може бути виключений з її за рішенням учасників, що залишаються, у випадках і порядку, установлених установчими документами При добровільному виході з асоціації (союзу) або при виключенні член асоціації несе субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях асоціації (союзу) пропорційно своєму внеску протягом 2 років з моменту виходу з асоціації

Установчими документами асоціації є підписаний її членами установчий договір і затверджений ними статут. Установчі документи повинні містити наступні відомості:

найменування асоціації як юридичної особи;

місце його знаходження;

порядок керування діяльністю асоціації;

обов'язки членів по створенню асоціації;

порядок спільної діяльності по її створенню, умови передачі асоціації майна й участі в її діяльності, склад і компетенцію органів керування асоціацією, порядок прийняття рішень, у тому числі з питань, рішення по яких приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю членів асоціації;

порядок і умови виходу членів з асоціації;

порядок виключення членів з асоціації;

порядок розподілу майна, що залишається після ліквідації асоціації та інші відомості.

Асоціація повинна мати найменування, що містить вказівку на основний предмет діяльності її членів із включенням слова «асоціація» (або «союз», «спілка» тощо).

Вищим органом керування асоціацією є загальні збори її членів. Виконавчим органом керування може бути колегіальний або одноособовий орган керування.

Корпорація – найбільш поширена форма об’єднання підприємницьких суб’єктів, створювана для досягнення ними загальних цілей та ведення загальної діяльності. Від асоціації корпорація відрізняється більш глибоким поєднанням її членів, передачею до органів управління корпорацією більш значного переліку питань, обов’язковому виконанню рішень та завдань, які встановлені корпорацією для кожного її члена. Якщо асоціація найчастіше об’єднує підприємницькі суб’єкти більш-менш одного профілю, тобто «по горизонталі», то корпорація більше поєднує підприємницькі суб’єкти «по вертикалі», наприклад, у напряму: створення продукції – виробництво сировини – виробництво готових виробів – їх розповсюдження та обслуговування.

Концерн – значне об’єднання підприємницьких суб’єктів із загальними інтересами, одна з форм договірного об’єднання суб’єктів, створювана з метою централізації функцій науково-технічного та виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, природоохоронної та інших видів діяльності. Зазвичай має у своєму складі банкові або інші кредитні установи.

Консорціум – тимчасове об'єднання двох або декілька великих компаній для здійснення значного проекту, найбільш ефективна організаційна форма координації діяльності членів консорціуму для досягнення поставленої мети. Має в своєму складі будь-який склад суб’єктів, необхідних для виконання проекту, у тому числі – банківські чи інші кредитні установи. Ліквідується в разі досягнення поставленої мети або виконання проекту.

Підприємницькі організації у розвиненій економіці поєднуються також у різного роду картелі, пули, холдингові компанії та інші об'єднання, серед яких найбільшого розвитку набули фінансово-промислові групи.

Фінансово-промислові групи (ФПГ).

Учасниками фінансово-промислової групи можуть бути юридичні особи, що підписали договір про її створення, і заснована ними центральна компанія фінансово-промислової групи або основне й дочірнє товариства, що створюють фінансово-промислову групу. До складу фінансово-промислової групи можуть входити комерційні й некомерційні організації, у тому числі й іноземні, за винятком суспільних і релігійних організацій. Серед учасників фінансово-промислової групи обов'язкова наявність організацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків і інших кредитних організацій. В Україні можуть створюватися міждержавні промислові та промислові-фінансові групи.

Створення фінансово-промислової групи здійснюється на підставі договору, що укладається між учасниками і що повинен містити наступні відомості:

найменування фінансово-промислової групи;

порядок заснування центральної компанії фінансово-промислової групи як юридичної особи в певній організаційно-правовій формі;

порядок внесення змін до складу учасників фінансово-промислової групи;

обсяг, порядок і умови формування активів;

ціль об'єднання учасників;

термін дії договору.

Для державної реєстрації центральна компанія фінансово-промислової групи представляє в повноважний державний орган наступні документи:

заявку на створення фінансово-промислової групи;

договір про створення фінансово-промислової групи (за винятком фінансово-промислових груп, утворених основним і дочірнім товариствами);

нотаріально засвідчені копії свідоцтва про реєстрацію установчих документів, копії реєстрів акціонерів (для акціонерних товариств) кожного з учасників, включаючи центральну компанію фінансово-промислової групи;

організаційний проект фінансово-промислової групи;

нотаріально завірені й легалізовані установчі документи іноземних учасників;

висновок антимонопольного органа.

Вищим органом керування фінансово-промислової групи є рада керуючих фінансово-промислової групи, що включає представників всіх її учасників. Компетенція ради керуючих фінансово-промислової групи встановлюється договором про створення фінансово-промислової групи.

Холдингові компанії.

У розвиненій ринковій економіці широкий розвиток одержало таке об'єднання підприємницьких організацій, як холдингова компанія, під якою розуміється організація, незалежно від її організаційно-правової форми, до складу активів якої входять контрольні пакети акцій інших організацій. Холдингова компанія – це компанія або корпорація, що володіє контрольними пакетами акцій або частками в паях інших компаній (фірм) з метою контролю й керування їхньою діяльністю. Механізм володіння контрольним пакетом акцій дає холдингової компанії право вирішального голосу, завдяки чому вона одержує можливість проводити єдину політику й здійснювати єдиний контроль за дотриманням інтересів більших конгломератів (корпорацій, концернів, трестів) або прискорювати процес диверсифікованості. Розміри холдингу при цьому можуть бути набагато менше розмірів підконтрольних фірм. Холдингова компанія – вершина піраміди, складеної з дочірніх компаній. Підприємства, контрольні пакети акцій яких входять до складу активів холдингової компанії, є дочірніми.

Фінансова холдингова компанія – це холдингова компанія, у якої більше 50% капіталів становлять цінні папери інших емітентів і інші фінансові активи. До складу активів фінансової холдингової компанії можуть входити тільки цінні папери й інші фінансові активи, а також майно, необхідне безпосередньо для забезпечення функціонування апарата керування холдингової компанії. Холдингова компанія, склад активів якої в момент заснування не відповідає зазначеній вимозі, зобов'язана протягом одного року з моменту державної реєстрації здійснити дії, необхідні для його виконання або для зниження частки цінних паперів і інших фінансових активів до рівня, що не перевищує 50% капіталу компанії. При невиконанні даної вимоги арбітражний суд має підставу для ухвалення рішення про ліквідацію компанії. Фінансові холдингові компанії вправі вести лише інвестиційну діяльність; інші види діяльності для них неприпустимі.

Чинники, що беруться до уваги при виборі організаційно-правової форми суб’єкту підприємницької діяльності.

1. Різноманітність різних видів суб'єктів бізнесу формує певні їхні особливості, що враховуються при наступних обставинах:

а) створення нових суб'єктів;

б) обґрунтування організаційно-правової форми суб'єкта відповідно до місії й завданням його діяльності;

в) вибір організаційно-правової форми суб'єкта при виборі партнера в бізнесі;

г) врахування виду об'єкта бізнесу при виборі місця роботи та ін.

д) обставини, обумовлені вимогою створювати «статутний фонд» певної величини;

є) обставини, обумовлені віднесенням суб'єкта до категорії малого підприємства, для якої застосовано спрощений порядок створення, ведення бухгалтерського обліку й фінансової звітності згідно зі статтею 291 Податкового кодексу України [23].

ж) необхідність обмеження обсягу діяльності, що надає право вибору загального порядку оподатковування (за прибутком), або форми єдиного податку, або сплати податків у формі патенту.

В останньому випадку завдання можна вирішувати математично.

На рис. 2.1 показано, як у залежності від встановлених законодавством ставок загального оподаткування та ставок єдиного податку слід визначатися підприємцю у вибої системи оподаткування. Першою умовою є наявність того, що дохід підприємця (Д) менше встановленої граничної величини Дгр: Д < Дгр. Далі підприємець може зважити доцільність отримання більшого чистого прибутку над недоліками, що він може відчувати як підприємець на єдиному податку у взаємовідносинах із партнерами, замовниками та споживачами його продукції та послуг.

Чистий

прибуток

Д1 Дгр. Д2 Дохід

Рис. 2.1. Визначення доцільності використання єдиного податку:

Vєд – вектор залежності чистого прибутку від обсягу доходу при ставці єдиного податку; Vзаг – вектор залежності чистого прибутку від обсягу доходу при загальній ставці оподаткування; Дгр – граничний обсяг доходу, що обмежує можливість застосування ставки єдиного податку; Д1 – обсяг доходу, що підлягає оподаткуванню за обома видами; Д2 – обсяг доходу, що підлягає загальному оподаткуванню.

2. Особливості, пов'язані з функціонування суб'єкта як платника або не платника ПДВ, враховують діючий порядок розрахунків по ПДВ із державою для партнерів суб'єкта за формулою:

ПДВ = ПЗ – ПК = Ст.пдв * Д – Ст.пдв*З, (2.1)

де ПЗ, ПК – податкове зобов’язання та податковий кредит, відповідно;

Ст.пдв – ставка ПДВ;

Д – дохід від реалізації продукції;

З – вартість закупівель та сплати послуг сторонніх організацій.

При роботі платника з неплатником перший платить:

ПДВспл = 1/6*Д – 0*З. (2.2)

3. Особливості, обумовлені законодавчо регульованою мірою відповідальності, осудності для окремих видів бізнесу (довірчі товариства, суб'єкти по роботі з нерухомістю, у сфері державної реєстрації, біржі й ін.), що вимагає створення господарчих товариств (ТОВ, ОДО, ПО, Командитного товариства).

4. Особливості, обумовлені наявністю або відсутністю прав засновника на відчуження своєї частки майна у власності суб'єкта, що проявляється у відсутності таких прав для акціонерів АТ, які в обмін на внесене майно або грошові внески отримають лише акції, а не мано у первинному матеріальному чи грошовому вимірі.

5. Особливості відносин між засновниками й трудовим колективом, що виражаються в правах колективу на захист профспілок і укладення колективного договору з власниками, які обмежуються для працівників приватних, сімейних підприємств, кооперативів, в організаціях приватних підприємців.

6. Можливості колективної участі в керівництві діяльністю суб'єкта, які максимальні для господарчих товариств, колективних, сімейних підприємств, менше – для АТ і повністю відсутні в приватному підприємстві.

7. Урахування можливості створення суб'єкта бізнесу без створення юридичної особи, що допускається для організацій приватних підприємців і кооперативів, а для інших видів суб'єктів – тільки у формі їх філій, представництв, відособлених підрозділів (що застосовується для шахт).

8. Особливості, що представляються здатністю до залучення інвестицій, максимально здійснювані для АТ.

9. Особливості, надавані для зниження ризиків втрати власного майна й коштів, що реалізується для орендних і лізингових компаній.

10. Рівень регламентації законодавчих основ функціонування суб'єктів, що виражається в наявності статутних і нестатутних їх видів. Нестатутні: організація приватного підприємства, АТ, Асоціація.

11. Урахування таких характеристик, як обсяг діяльності, участь у роботі суб'єкта іноземного капіталу, наявність зовнішньоекономічної сфери, переважний характер діяльності в виробництві, торгівлі або посередництві.

Дата добавления: 2014-11-29