Ст.ЗЗ Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року // Відомості Верховної Ради. - 1993. - №52. - Ст. 490

Андреев В.С Право социального обеспечения в СССР. Ученик. -д. Лит„, 1980, - С 65.

² Захаров МЛ._? Тучкова Є. Г. Право соціального обеспечения Росии ^Ученик„- М: Узд-во БЕК, 2001, - С, 102.

соціальній політиці. Однак такий підхід не витримав випробовування часом.

За радянських часів, коли заробітна плата працівника була основним джерелом існування та гарантувала людині мінімальний рівень задоволення її потреб, така ідея мала об'єктивне підґрунтя. Однак, починаючи з 1990 року реальний заробіток, тобто сукупність матеріальних благ та послуг, які людина може придбати за зарплату, зменшився у декілька разів, незважаючи на ріст номінальної заробітної плати працівників. Це призвело до того, що заробітна плата вже не гарантує більше особі споживання матеріальних благ на рівні достатньому для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці, і більше того веде до погіршення харчування українських родин. Соціальна статистика свідчить про зростання у бюджеті середньостатистичної української сім'ї частки витрат на харчування з 33% до 65,2%, а в бідних сім'ях до 75% та відповідного зменшення частки витрат на непродовольчі товари та послуги. При цьому якість харчування істотно погіршилась. Енергетична цінність денного раціону людини знизилась з 3597 до 2505 кілокалорій.¹ Одразу ж зазначимо, що це середньостатистичні показники добробуту українських сімей. Тому вони не можуть з абсолютною точністю свідчити про матеріальне становище кожної родини в Україні. Однак в умовах диференціації нашого

суспільства за майновою ознакою заможні сім'ї чисельно поступаються незаможним, для яких заробітна плата є основним джерелом існування та способом покриття життєво необхідних потреб,

Соціальна статистика засвідчує, що заробітна плата покриває далеко не всі потреби незаможних сімей. Спеціалісти Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова з'ясували, що 26%-ам сімей в Україні заробітної плати не вистачає навіть на харчування, ще 42% - на одяг та взуття і лише 24% охарактеризували свій матеріальний стан як задовільний. Вони не без проблем можуть придбати на заробітну плату одяг, взуття, продукти харчування, а також заощаджувати гроші для купівлі товарів тривалого користування, зокрема холодильників, телевізорів тощо.

Зважаючи на ці обставини можна зробити висновок, що заробітна плата не завжди може гарантувати людині споживання матеріальних благ та послуг навіть на мінімально необхідному для збереження її життєдіяльності рівні. А відтак, вона не може бути тим стандартом, на який необхідно орієнтуватися при визначенні розміру соціальних виплат.

У науковій літературі такі стандарти прийнято називати державними соціальними стандартами. Зазвичай це встановлені державою на кожен визначений

Капінус М. Р. Шляхи вдосконалення системи оплати праці державних службовців у сучасних умовах України [Електронний ресурс] / М, Р. Капіну^с

// Режим доступу 2/1хі5/(І5/051стг8ии.рсіі^?

ЬЩз://пЬиу. ео у. иа/е- і оитаІ5/Риї:р/200£

¹ Полеусова Г. Прожитковий мінімум, як об'єктивна основа визначення рівня соціальних гарантій. Навчальний посібник. К.: Знання, 2009.

період мінімальні розміри матеріальних та інших благ, які гарантують соціально-прийнятний рівень їх споживання і призначені для встановлення обов'язкового мінімуму витрат (бюджетних, коштів підприємств) на такі цілі.

Аналізуючи вищенаведений матеріал, легко прийти до висновку, що основним критерієм, який характеризує державні соціальні стандарти, є теза про „рівень споживання людиною матеріальних та духовних благ хоча б на мінімальному рівні". Щоправда держава, на яку Концепція соціального забезпечення населення покладала обов'язок щодо легалізації соціальних стандартів, довго не могла визначались із мінімально допустимим рівнем споживання матеріальних та інших благ.

Отже, базовим соціальним стандартом визначення розміру соціальних допомог тепер вважається прожитковий мінімум, який є нічим іншим як вартісною величиною (грошовою оцінкою) основних потреб людини у харчуванні, одязі та послугах. Це означає, що прожитковий мінімум обчислений у грошовій формі, характеризує такий стан добробуту людини, за якого вона споживає мінімум матеріальних благ та послуг, необхідних для підтримання нею активного способу життя.

Існує декілька методик обчислення прожиткового мінімуму. В науковій літературі, щоправда, поширеною є ідея, автори якої стверджують, що реально прожитковий мінімум застосовується лише з однією метою, а саме для загальної оцінки рівня життя в Україні.

Відзначимо, що вартісна величина прожиткового мінімуму свідчить Фактично ппо загальний пікень життя

У державі. Що ж до величини цієї суми, то насправді зона не відображає особливостей споживання матеріальних благ та послуг основними соціально-демографічними групами населення держави та окремо по кожному з її регіонів,

Відомо, що з віком потреби людини змінюються. Тому прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо для кожної з соціальнодемографічних груп.

Не викликає сумнівів, що вартісну величину прожиткового мінімуму необхідно встановлювати, керуючись потребами основних соціально-демографічних груп населення. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що рівень життя в регіонах України є доволі відмінним. Так, у Києві рівень прибутків і споживання на 68-69 % вищий, аніж у середньому по Україні, тоді, як у Волинській та Сумській областях він на ЗО % менший. Інші соціальні дослідження показують, що станом на початок 2009 року регіональна диференціація доходів громадян України становила 51,2 рази,¹ Наведені статистичні дані соціологічних досліджень переконливо засвідчують, що в одних регіонах рівень життя - вищий, тому й витрати для його забезпечення також мають бути вищими, І навпаки, коли рівень життя у регіоні нижчий за середньоукраїнський, то й вартісна величина прожиткового мінімуму мала б бути нижчою. Таким чином, вартісну величину прожиткового мінімуму, необхідну для визначення розміру соціальних допомог, варто обчислювати окремо для кожної соціально-

¹ Полеусова Г, Прожитковий мінімум, як об'єктивна основа

^значення рівня соціальних гарантій. Навчальний посібник. К.: Знання, 2009. -С 19

демографічної групи та окремо для кожної області держави.

Вартісна величина прожиткового мінімуму -не
що інше, як певна грошова сума, необхідна для
задоволення найважливіших потреб людини і
насамперед в одязі та харчуванні. Тому так важливо,
щоб ця величина в умовах ринку, для якого знецінення
грошей є звичним явищем, була б захищеною від
інфляції, яка повсякчас супроводжується ростом цін н$
товари першої необхідності. І

Принципи соціального захисту державних службовців пов'язані із принципами управління державною службою та здійснення державної служби. В рамках єдиної системи дія зазначених принципів організації та функціонування державної служби спрямована на досягнення поставлених цілей, на встановлення її організації та функціонування. В сукупності вони визначають вітчизняну державну службу, як високопрофесійну та ефективну,

Принцип єдності та диференціації правового регулювання (універсальності та диференціації) соціального захисту державних службовців

Цей принцип, як видно з його назви, передбачає подвійну мету: встановлення єдиних, однакових умов соціального захисту для всіх громадян і водночас диференціацію умов соціального захисту для окремих категорій працівників, в тому числі державних службовців.

Право передбачає застосування однакового масштабу до різних людей. Єдність правого регулювання відносин соціального захисту, означає, Ій°

орми тих галузей права, які врегульовують відносини оціального захисту державних службовців - трудового права (державні службовці входять у групу працівників, які приймаються на роботу на підставі трудового поговору встановлюють високий рівень умов праці, їх повинні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найм праці працівників на підставі трудового договору) _та права соціального забезпечення (норми права соціального забезпечення дають можливість державному службовцю, як уповноваженої особи у випадку настання соціального ризику отримати всі види соціального забезпечення, передбачені національним законодавством для громадян України).

Єдність законодавства про соціальний захист передбачає можливість відмінностей у правовому регулюванні. За допомогою диференціації правового регулювання соціального захисту забезпечується застосування правових норм з врахуванням, як об'єктивних факторів, які характеризують місце та умови роботи працівника, так і властивостей особистого порядку, які стосуються самого працівника.

У юридичній літературі з трудового права визначають три напрями диференціації, які залежать від: характеру і особливості здійснення трудової діяльності (галузева, міжгалузева і локальна диференціація); статевих, вікових та інших особливостей працівників (суб'єктна диференціація); місця розташування ^ПІДприємств, установ, організацій (територіальна диференціація)

Усі ці три чинники і зумовлюють прийняття

^еШальних норм, які регламентують особливості

РУДових відносин та відносин соціального

^езпечення держаних службовців, Диференціація

забезпечується шляхом прийняття нормативних актів на рівні законів та підзаконних актів.

Принцип диференціації правового регулювання не суперечить проголошеному конституційному принципу про рівність прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. «Спеціальні норми, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до регулювання трудових відносин певних категорій зовсім не передбачають створення якихось пільгових умов праці для них або надання їм додаткових привілеїв. Вони спрямовують передусім на досягнення балансу гарантій трудових прав окремих категорій працівників відповідно до умов їх праці.¹»

Для цього законодавство про соціальний захист передбачає встановлення диференційованих правил регулювання цих відносин лише на законодавчому рівні.

Принцип стабільності кадрів державних службовців у державних органах. Стабільність - це постійність державних службово-трудових відносин. У літературі пропонується такий принцип називати принципом незмінності державних службовців та правонаступництва у проведенні державної кадрової

¹ Трудове право України: Академічний курс: Підрученик для стуД-юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, ЗЯ Козак та ін.; За ред.. П.Д. Пилипенка. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - 536 с. -С.53-55

політики, у формуванні основ державного апарату. Стабільність з точки зору законодавця проявляється у _підтриманні державної служби на рівні, який дозволяє виконувати функції держави. Принцип стабільності повинен стати гарантією для державного службовця від незаконного звільнення. Так, чиновники європейських держав приймаються на публічну службу по життєво і можуть бути звільнені тільки на підставі судового рішення або з інших, прямо передбачених у законі підстав.

Отже, проаналізувавши вищенаведені положення, можна зазначити, що принципи соціального захисту державних службовців покликані відображати найбільш істотні сторони організації та функціонування не лише соціального захисту, а й самої державної служби та системи державних органів, які визначають зміст взаємовідносин всередині цієї системи.

Питання для самоконтролю

^

1. Які дві групи суб'єктів включає спеціальний

соціальний захист державних службовців?

2. Назвіть перелік обмежень пов'язаних з Державною службою, які чітко передбачені чинним законодавством.

3. Дайте визначення поняття соціального захисту Державних службовців.

4. Що слід розуміти під системою соціального захисту державних службовців?

5. Які функції виконує соціальний захист Державних службовців?

6. Охарактеризуйте організаційно-правові форми які входять в підсистему фінансування, що являється складовою системи соціального захисту державних службовців.

7. Які функції виконує соціальний захист державних службовців?

8. Що включає в себе підсистема управління?

9. Назвіть визначальні групи принципів соціального захисту державних службовців.

Література

1. Андреев В.С, Право социального обеспечения в СССР, Ученик. - М, Юрид. Лит., 1980, - С. 65.

2. Государственная служба: Теория й организация. Курс лекций / Под общей ред. Охотского Е.В., Игнатова В.Г. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. - С. 574-575.

3. Захаров М.Л., Тучкова Є, Г. Право социального обеспечения Росии: Ученик.- М.: Узд-во БЕК, 2001. -С. 102.

4. Лепихов М.И. Право й социальная защита населення (социальное право). - М.: Бьілина, 2000. -С.11;

5. МамедовА.А. Государство й страхование // Государство й право. - 2004. - № 10. - С. 75-83,

6. Мачульская Е.Е, Право социального обеспечения. Перспективи развития. М.: Городец, 2000. -С.23

7. Полеусова Г, Прожитковий мінімум, як об'єктивна основа визначення рівня соціальних гарантій-Навчальний посібник. К.: Знання, 2009» - С. 12.

8. Порощук С.Д. Загальні основи теорії соціально-правого захисту співробітників міліції: Монографія-Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. - С, 53-

9. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. Лдя студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В Я- Буряк, С.М. Синчук та ін. / За ред.. П.Д. Пилипенка. _ ]<;.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 496 с.

10. Синчук С.М, Буряк В.Я. Право соціального забезпечення України. Навчальний посібник. К.: Знання,

2003.-С. 60.

11. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. -М.: Издательство БЕК, 1996. - С.229

12. Трудове право України: Академічний курс: Підрученик для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, ЗЯ Козак та ін.; За ред.. П.Д. Пилипенка. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,

2004.-536 С.-С.53-55

ІЗ, Федороеа М.Ю. Социальное страхование как организационно-правовая форма социальной защитьі населення: проблеми правового регулирования. Омск: Омский гос. Ун-тет, 2000. - С.47, 50

Дата добавления: 2014-11-29