Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 2.2. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в Європейські та інші світові структури




Глобалізація і регіоналізація

До початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, виник глобально функціонуючій світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Глобалізація виникла як процес, який якісно відрізняється від інтернаціоналізації не тільки тим, що охоплює найширші сфери суспільного життя, а тим, що означає перехід до системи відкритого національного господарства в інтегроване світове господарство. Виникають нові ринки (капіталів, іноземної валюти, страхування і т.д.) на глобальному рівні; з’являються нові інструменти (інформаційні системи, Інтернет, стільниковий зв'язок); розробляються нові правила регулювання міжнародних відносин. Глобалізація – це організація і розширення економічної діяльності за межами окремих країн, вона пов’язана з економічною відкритістю, зростанням взаємозалежності в торгівельній, інвестиційній, фінансово-економічній сферах, права, освіти, політики, культури, стандартів споживання. Національні економіки стають все більше взаємозалежними, що породжує якісно нові економічні зв’язки між окремими державами, регіональними угрупованнями та підприємствами. Отже, слід розглядати економічні процеси не через призму політичних обмежень, а з огляду на регіональні межі, визначені зоною впливу, величиною капіталів, інтенсивністю зв’язків, а також сфери функціонування транснаціональних корпорацій (ТНК). Таким чином основними суб’єктами глобалізації сьогодні є ТНК (трансконтинентальні корпорації) і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об’єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда» (США, Східно-Азіатський альянс (провідна роль належить Японії), країни ЄС) самі є водночас і суб’єктом, і об’єктом глобалізаційного процесу. Форми глобалізації знаходяться на стадії становлення. Відсутність механізмів регулювання впливу процесів глобалізації на розвиток національних економік з позиції інтересів суспільства – найслабше місце у діяльності міжнародних структур і об’єднань. В сучасний період 90% найбільших ТНК контролюють майже 50% світового ВНП. При цьому 40% активів ста найбільших компаній світу розміщено поза країною розташування материнських компаній (ресурси). Як правило, ТНК за безцінь скуповують ресурси (ідеї, уми, сировину) на ринках периферійний країн і переносять частину виробництва у країни зі сприятливим законодавством і оподаткуванням при мінімальній вартості робочої сили. За допомогою міжнародних організацій, а також держав – глобалізаторів підпорядковують собі нації – держави.

Регіоналізація в світовій економіцівизначається як об’єктивна тенденція все більшого орієнтування процесів економічного відтворення, а також обсягів, характеру та територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва відповідно до регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіонального рівня.

Регіоналізацію і глобалізацію слід розглянути на конкретних прикладах, у тому числі й з урахуванням нашої національної специфіки. Так, подібно тому, як монополізацію економіки в умовах вільного підприємництва не знищила, а навпаки, створила на певному етапі розвитку продуктивних сил достатньо сприятливі умови для функціонування високопродуктивного виробництва на малих і середніх підприємствах в окремих секторах економіки, процеси глобалізації викликали об’єктивне намагання товаровиробників найбільш повно використовувати регіональні передумови розвитку продуктивних сил для максимізації економічного ефекту виробничої діяльності й підвищення конкурентоздатності регіонального виробництва. Так, у розвинутих країнах ефективно функціонують як ресторани національної кухні так і створені за принципом франчайзингу заклади мережі ресторанів «Макдональдс», готелі класу люкс, так і заклади готельної інфраструктури, що використовують для збільшення прибутків і чисельності відвідувачів стилізацію процесу обслуговування під національні та місцеві культурно-побутові особливості регіону. Причому, в останній час саме такий регіонально-орієнтований тип організації господарської діяльності виявляється все частіше ефективнішим за універсалізацію товарів та послуг, за ігнорування регіональних особливостей господарювання.

Регіоналізація є саме об’єктивним процесом, підґрунтям економічного успіху, а не простою політичною «відповіддю» на глобалізацію соціально-економічних процесів. Регіоналізація не протидіє глобальним процесам розвитку, а, доповнюючи їх, сприяє зростанню економічного ефекту від господарської діяльності підприємства з урахуванням з одного боку – конкретно-територіальних, а з іншого – глобальних світових передумов господарювання.

Регіоналізація охоплює усі стадії економічного циклу. Зокрема, регіоналізація виробництва поєднується із регіоналізацією споживання, активізацією регіональних ринків товарів та послуг, їх орієнтацію на місцеві потреби. В умовах жорстокого конкурентного середовища сучасного ринкового виробництва орієнтація готової продукції та послуг на конкретного споживача, який формує свій попит у певних суспільно-територіальних умовах є однією з гарантій успіху економічної діяльності.

Процеси регіоналізації охоплюють весь комплекс складових продуктивних сил – як в разі формування й використання природно-ресурсного потенціалу, так і в сфері функціонування соціальної складової й матеріально-технічного потенціалу суспільного виробництва.

Для України процеси регіоналізації є тим більше актуальними, оскільки вони супроводжують становлення національної економіки на засадах економічної та політичної незалежності, вільного підприємництва й соціально-орієнтованого ринку.

Для України процеси регіоналізації є актуальними, оскільки вони супроводжують становлення національної економіки. Характерною особливістю протікання процесів регіоналізації в Україні є їх етапність. За період з 1991 по 2010 р. в Україні можна визначити чотири періоди цього процесу.

Геоекономічні пріоритети України та її інтеграція в світовій структурі. Інтеграція України в міжнародну економічну систему.

Основною ознакою сучасного етапу розвитку світової економіки є посилення інтеграційних процесів, які об’єктивно приводять до поглиблення міжнародного поділу праці та стрімкого розвитку міжнародної економічної кооперації.

Формування економіки країн світу та регіональних господарських комплексів нерозривно пов’язано з процесом розвитку міжнародного поділу праці (ТПП), утворенням міжнародних економічних зв’язків. Під міжнародним територіальним поділом праці розуміють процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний ТПП також передбачає розвиток економіки України з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торговельних відносин, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв’язків.

Розрізняють три основі типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Під загальним розуміється розподіл праці у сфері виробництва: добувна, обробна промисловість, сільське господарство. При цьому міжнародна спеціалізація окремих країн істотною мірою визначається наявністю сприятливих природно-кліматичних умов, а міжнародний ТПП виявляється у поділі країн – експортерів на індустріальні, сировинні та аграрні.

Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні певних галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами.

Одиничний міжнародний ТПП – спеціалізація окремих країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів та компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва.

В сучасний період розвитку України визначення геоекономічних пріоритетів стало одним з найгостріших питань розвитку держави після здобуття нею незалежності. Взагалі для будь-якої країни необхідною складовою зовнішньої стратегії, а також умовою розв’язання кардинальних проблем розвитку є вироблення національної політики стосовно тих або інших міжнародно-економічних об’єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Але для України визначення форм та обсягів співробітництва, тобто його якісних та кількісних характеристик, є особливо важливим та складним. Це зумовлено як інтеграційним вакуумом, який утворився внаслідок відособлення держав — колишніх радянських республік, так і великою залежністю вітчизняної економіки від сфери міжнародного співробітництва.

Потрібність України для більш повної інтеграції у світове господарство відповідають і процеси реформування зовнішньоекономічної сфери України, визначення її зовнішньоекономічної стратегії, яка б відповідала цілій низці потреб у контексті моделі економічного зростання країни в умовах глобалізації світового розвитку. Головним пріоритетом Україна визначила західний вектор – інтеграція в структури ЄС. Але країна не знімає необхідність інтеграції в інші світові структури (східний вектор – Росія); необхідність підтримки стратегічного балансу між геостратегічним трикутником «США – ЄС - Росія». Необхідно також враховувати геоекономічну роль Японії як одного з трьох найбільш міцних економічних центрів, а також Китаю, Індії, країн Південної Америки (Бразилія, Куба, Венесуела). В цілому, для України дуже важливий оптимальний пошук конкретного місця в багатогранному і мобільному міжнародному поділу праці, максимальне використання конкурентних переваг в світовій економіці.

Становлення нової моделі розвитку світової економіки потребує глибокого переосмислення всіх показників, що характеризують положення України в світі, масштаби й ефективність її участі в зовнішньоекономічних зв’язках. С середині 70-х років особливе місце при визначенні позиції країни в системі світогосподарських зв’язків займає конкурентоспроможність й конкурентоздібність. Конкурентні переваги – це, перш за все, фактори, які позитивно впливають на конкурентоспроможність економіки країни в зовнішньоекономічних зв’язках.

Серед конкурентних переваг України в зовнішньоекономічних зв’язках необхідно відмітити, в першу чергу наступні:

· територіальні і природні умови – розміщена у центрі Європи, сприятливий клімат, омивається теплими морями, сприятливі умови для ведення сільського господарства – переважно рівнинний рельєф, 25% світових запасів чорноземів і т.п.;

· сировинні ресурси – займає менш 0,5% території світу і менш 1% населення, Україна має приблизно 5% світових сировинних ресурсів;

· значний виробничий потенціал - з випуску чавуну, сталі і т.п. на душу населення Україна займає провідні місця в світі, окремі галузі літакобудування, енергетика, космічна промисловість і т.п. включають в себе використання новітніх технологій на рівні кращих світових досягнень;

· достатньо розвинута інфраструктура;

· наявність достатньо кваліфікованої і досить дешевої (в порівнянні з розвинутими країнами світу) робочої сили.

До основних теоретично обґрунтованих і практично апробованих форм міжнародної економічної інтеграції відносяться:

· зона вільної торгівлі – найпростіша форма інтеграції. У такій зоні діє особливий пільговий торговельний режим для країн – учасниць за рахунок відміни торгових обмежень перш за все внутрішнього мита;

· митний союз – це угода двох або кількох держав, якою встановлюється режим вільної торгівлі та передбачається усунення внутрішніх тарифів і встановлення спільного зовнішнього тарифу;

· спільний ринок – складніша форма міжнародної інтеграційної взаємодії, що включає умови вільної торгівлі, митного союзу та забезпечує вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів і формує дійсно спільний повноцінний ринковий простір. Прикладом створення спільного ринку є Європейський Союз;

· валютний союз – найскладніша форма інтеграції, що передбачає проведення країнами єдиної валютно-фінансової політики; введення в обіг єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру – банку (Європейська спільнота);

· політичний союз – вищий ступень регіональної інтеграції, яка передбачає перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне і політичне відтворення. Фактично – це виникнення нового багатонаціонального суб’єкта світогосподарських і міжнародних політичних відносин, який виступає від імені всіх учасників цього союзу.

Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему: Україна є членом СОТ – Світова організація торгівлі. Ця організація була створена 1 січня 1995 року. СОТ займається регулюванням міжнародних правил торгових відносин між країнами та забезпеченням умов для проведення переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі.

Мета організації полягає в узгоджені позицій різних країн, націлених на ліквідацію митних та інших бар’єрів у міжнародній торгівлі, в розробці та застосуванні правил, що виключають дискримінацію та запровадженні режимів найбільшого сприяння в торгівлі.

Вступ України до Світової організації торгівлі - це реалізація політики її Європейської інтеграції. Вступ до СОТ впливає на економіку України, на методи управління зовнішньоекономічними зв’язками і характер взаємодії зі світовою спільнотою.

Однією із головних завдань є створення реальних передумов розв’язання основного геоекономічного завдання нашої держави – вступ України до Європейського союзу. У червні 1994 року між ЄС та Україною підписана Угода про Партнерство і Співробітництво, яка набула чинності у березні 1998 року. Її мета – сприяння розвитку політичних, торговельних, економічних та культурних відносин. Нині ЄС є другим найбільшим торговельним партнером України після Росії, в торгівлі з якою, як відомо переважає імпорт енергоносіїв.

Провідною формою міжнародного співробітництва залишається міжнародна торгівля товарами і послугами. Зовнішня торгівля кожної країни досить детально відображує її рівень та структурні особливості розвитку продуктивних сил. Основні макропоказники розвитку економіки і зовнішньої торгівлі України (табл.2).

Таблиця 2.

Макропоказники розвитку економіки і зовнішньої торгівлі України

Показники            
ВВП, млн.,грн. (в сопост.цінах) 267344,0 345113,0 441452,0 537667,0 913345,0 109400,0
ВВП на душу населення, грн. 5591,0 7273,0 9372,0 11492,0 19832,0 2378,26
Основні засобі (на кінець року), млнд.грн. 1026,0 1141,0 1276,0 1406,0 - -
Доходи населення, млн.грн. 215372,0 274241,0 381404,0 479309,0 235345,0 26332,0
Обсяг реалізованої продукції промисловості, млрд.грн. 289,1 400,8 468,6 551,7 - -
Продукція сільського господарства (ціни 2005р.),млрд.грн. 77,3 92,5 92,6 94,9 100,1 117,5
Інвестиції в основний капітал, млрд.грн. 51,0 75,7 93,1 125,3 - -
Роздрібний товарообіг підприємств, млрд.грн. 50,0 67,6 94,3 130,0 83,4 114,7
Експорт товарів і послуг, млрд.дол. США 27,3 38,0 40,4 45,9 56,6 134,3
Імпорт товарів і послуг, млрд.дол. США 24,5 31,1 39,1 48,8 50,1 138,1

Дані, які приведені в таблиці показують, що на протязі останніх років зберігається від’ємне сальдо зовнішнього торгового обороту товарів і послуг.

Україна належить до групи країн, які високо залежні від міжнародної торгівлі. У 2009-2012 рр. зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами зі 212 країн світу.

З метою підвищення конкурентоспроможності економіки та національної безпеки України ведуться активні пошуки інтеграції не тільки в торгівлі, але й у галузях науки, техніки та освіти, торгівлі технологіями, створенні спільних підприємств і в інших сучасних формах зовнішньоекономічної діяльності, в першу чергу, з традиційно важливими партнерами – членами СНД і, зокрема, Росією, а також розвиненими країнами Європи, США, Китаєм, Японією та ін.

Товарна структура зовнішньої торгівлі представлена у таблиці 3.

Таблиця 3

Основні статті товарної структури експорту та імпорту товарів

України %

  2012р. частка в загальному обсязі  
    експорту імпорту
Продукти рослинного походження 13,4 2,9  
Мінеральні продукти 11,1 35,5  
Продукція хімічної промисловості і пов’язаних з нею галузей 7,4 10,1  
Текстиль і вироби з текстилю 1,1 3,0  
Недорогоцінні метали і вироби з них 27,5 6,2  
Механічне устаткування: машини і механізм, електроустаткування і його частини, пристрої для запису й відтворення зображення і звуку 10,2 15,5  
Транспортні засоби та шляхове устаткування 8,7 9,5  
         

 

У цілому український ринок послуг ще недостатньо розвинутий, на ньому досить вузький спектр секторів. У 2009 році частка експорту технологічних послуг у загальному обсязі послуг становила 15%, а частка імпорту 35%, тобто набагато більше, що свідчить про існування певної імпортозалежності країни від технологічних послуг.

Експортний потенціал.

На сучасному етапі розвитку світової економіки експортний потенціал є найважливішої характеристикою економічної потужності будь-якої країни. Експортний потенціал є однією зі складових в цілому економічного потенціалу країни, яка забезпечує, на відміну від інших складових (виробничого, трудового, природного, фінансового, інформаційного потенціалу тощо) не процес виробництва, а процес споживання, тобто процес реалізації продукції на зовнішньому ринку.

Експорт - це вивіз за межі країни товарів для реалізації, або кількість та вартість вивезених за кордон товарів. Потенціал (від лат. potentia– сила, можливість, напруга) – в широкому розумінні означає засоби, запаси, джерела, які є в наявності та які можуть бути використані для досягнення певної мети здійснення плану, рішення якої-небудь задачі. Експортний потенціал є частиною загального економічного потенціалу країни

Слабкою ланкою у зовнішній торгівлі України є структура експорту, в якій ¾ складає сировина та продукти первинної обробки. Через відставання з реконструкцією економіки України найвагоміші експортні можливості все ще зосереджені у традиційних індустріальних і сировинних галузях. Найбільшими товарними групами у структурі експорту промислової продукції є метали, мінеральні добрива, хімічні продукти та інші полуфабрикати і сировині продукти.

Разом з тим, Україна має всі можливості для поліпшення зовнішньоекономічних зв’язків та нарощування її експорту. Конкурентні переваги вітчизняних виробників зумовлюються наявність окремих природних ресурсів особливо залізо-рудної сировини розвинутою транспортною інфраструктурою, сприятливим географічним розміщенням, низькою вартістю робочої сили, потенціал виробничо-промислового комплексу технології, наука і система освіти, низьким рівнем витрат на оновлення та модернізацію основних виробничих фондів.

Наявність робочої сили та природно-ресурсний потенціал України визначають особливість її економічного потенціалу. Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства (ці можливості дають всі наявні в країні ресурси: виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, інформаційні, науково-технічні, тощо). За сумарними запасами деяких природних ресурсів Україна посідає одне з провідних місць в Європі (мінеральних, ґрунтових, рекреаційних). Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, розрахована В.П. Руденко, оцінюється в 17,3 млрд.дол. Переважну частину цієї вартості складає природний потенціал: паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), металевої сировини (16,6%), будівельних матеріалів (6,9%), нерудної сировини для металургійної промисловості (2,3%), гірнічо-хімічної сировини (2,2%).

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі НАН України, міністерств і відомств.

У деяких напрямах науки Україна входить у світові лідери – у кібернетиці, у електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці, літакобудуванні. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, які стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання науки суттєве. Лише сім країн (в т.ч. і й Україна), мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Ракетно-космічна галузь також зберігає всесвітнє значення, Україна входить до п’ятірки країн, які володіють передовими аерокосмічними технологіями, і до десятки найбільших суднобудівельних держав світу.

Одним з важливих напрямів подальшого розвитку експорту України є прискорення переходу до високотехнологічних виробництв за рахунок запровадження нового напряму територіальної організації технологічних виробництв, тобто кластерізації економіки. Кластерізація – виділення певних територій розвитку високотехнологічного виробництва.

Можливості експортного потенціалу України значною мірою залежать від рівня економічного розвитку її регіонів. Нині зовнішня економічна діяльність України характеризується регіональними особливостями. Так, Західні регіони ширше інтегруються з країнами Центральної і Західної Європи, Східні перед усім, з Російською Федерацією, а Південні – з країнами Причорномор’я. Нині на долю Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей та м. Києва припадає більш 60% усього експорту країни.

Нині Україна ще не включена належним чином до міжнародної спеціалізації: її питома вага у світовому експорті залишається незначною. Це зумовлюється, перш за все, низькою часткою конкурентоспроможної продукції.

Активізація участі України в міжнародних організаціях та угрупованнях на основні подальшого розвитку режиму вільної торгівлі з державами СНД, Балтії, Європейського Союзу, укладення угод про вільну торгівлю з Європейськими та іншими країнами світу дозволить подальшому розвитку економіки України, структуризації експортного потенціалу країни і її регіонів і вирівнюванню їх соціально-економічного розвитку.

Транзитний потенціал.

В поняття «транзитний потенціал» країни входить використання транспортної системи України та її спеціалізованої інфраструктури (нафто-, газо- і продуктопроводи, ЛЕП, залізниці, автомагістралі, порти, підприємства з переробки товарів, які транспортуються). Таким чином, транзитний потенціал країни – це потенціальні можливості наявних і створюваних в країні додатково об’єктів і засобів виробничої, а також відповідних інституціональної та інформаційної інфраструктури забезпечувати безперебійне та безпечне транспортування під митним контролем територією цієї країни транспортними засобами транзиту всіх видів транспорту вироблених за її межами транзитних вантажів (у тому числі енергетичних ресурсів та електроенергії) для споживачів в інших країнах.

Україна в системі міжнародних транспортно-комунікаційних зв’язків об’єктивно виходить за межи власних інтересів у зв’язку з її тяжінням до географічного центру Європи. Вигідне географічне положення України на шляху основних транзитних потоків між Європою та Азією, наявність незамерзаючих чорноморських портів, розвинута мережа залізниць, автомобільних доріг, трубопроводів у широтних та меридіональних напрямках створюють усі необхідні передумови для збільшення обсягів транзиту вантажів. Проблема визначення транзитного потенціалу України є одним з основних напрямів тісної інтеграції з країнами Європейського Союзу (ЄС) та іншими міжнародними інституціями.

Україна має спільні кордони з 6-ма країнами Європи та Російської Федерації. Все це створило для неї унікальну позицію як транстериторіальної зони. В лютому 2002 році було прийнято комплексну програму утвердження України як транзитної держави. Мета Комплексної програми – розробити заходи, спрямовані на оптимальне використання наявного та подальший розвиток транзитного потенціалу України шляхом створення сприятливих умов для учасників транзитних перевезень. Але існують проблеми інвестування проектів розвитку інфраструктури авіаційного та залізничного транспорту, будівництва і реконструкції автомобільних доріг, що впливають на транзитні перевезення.

Значну увагу потрібно приділяти на діяльність міжнародних транспортних коридорів, які фігурують в проектах міжнародних транспортних коридорів.

Євро-Азіатський транспортний коридор «ЄАТК» проходить через Німеччину, Австрію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Країни Середньої Азії та Китаю. Він проектується як швидкісна залізнична магістраль з паралельними сучасними автошляхами. Розвиток цього коридору здійснюється в рамках проекту «TRACECA», затвердженого у Брюсселі в 1993 році на спільній конференції міністрів транспорту і торгівлі 5-ти країн Центральної Азії (Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Таджикистану) і 3-рьох кавказьких держав (Грузії, Азербайджану, Вірменії). У 1996 році було прийнято рішення про визначення України повноправним учасником ЕАТК. В перспективі цей коридор буде продовжено до Китаю.

Транспортний коридор «Балтика – Чорне море» з’єднує портові міста Гданськ і Одесу, проходить територіями Польщі та України і має потужність у межах України 900км залізничного та 950км автомобільного шляхів.

Транспортний коридор №9 (Кримський) планується прокласти через території Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Молдови, Румунії, Греції. Він проходитиме кількома напрямками залізничних магістралей та паралельних магістральних автошляхів;

Гельсінкі – Санкт-Петербург – Москва – Брянськ – Ніжин – Київ – Жмеринка – Одеса – Ізмаїл – Рені – Бухарест – Димитровград – Александрополіс;

Гельсінкі – Санкт-Петербург – Псков – Гомель – Ніжин;

Гельсінкі – Санкт-Петербург – Таллінн – Рига – Даугавпілс – Вільнюс – Мінськ – Гомель – Ніжин – Київ;

Жмеринка – Кишинів – Рені.

На південному відрізку цієї магістралі передбачено чотири виходи до Адріатики.

Транспортний коридор «ТНТК» (Транскавказький) проходитиме територіями України, Грузії, Азербайджану, Країн Середньої Азії. Цей проект передбачає відповідний розвиток Одеського та Херсонського портів в Україні.

Особлива увага акцентована на діяльності панєвропейського транспортного коридору №3 (Берлін – Вроцлав – Львів – Київ). Протяжність основного ходу коридору 1640км, у тому числі по Україні: залізнична 694км та автодорожна – 611,7км. Існуюча залізнична інфраструктура коридору за більшістю показників відповідає загальноєвропейським вимогам. Але актуальним залишається питання модернізації транспортно-дорожньої інфраструктури, модернізація та ремонт доріг.

Система транспортних коридорів ЧЕС - регіональна інтеграція, яка охоплює 11 причорноморських та сусідніх з ними держав – це кількість залізниць навколо Азово-Чорноморського басейну, що має радіальні відгалуженням до всіх морських і дунайських портів, а також магістральні виходи: Констанца – Бухарест; Одеса – Жмеринка; Батумі (Поті) – Тбілісі – Баку; Варна – Бургас – Стара Загора – Софія; Едірне – Александрополіс. Вона охоплює також радіально-кільцеву систему магістральних автошляхів, мережу головних аеропортів та авіаліній, морських та річкових портів і трубопроводів. В перспективі Україна має транзитні можливості транспортувати до Європи енергоносії з країн Перської затоки, країн Прикаспійського регіону. З цією метою завершено будівництво нафто терміналу порту Південний (Одеська область)та збудований магістральний нафтопровід – Одеса – Броди довжиною в 660км, для сполучення нафто терміналу з експортним нафтопроводом з можливим продовженням його до Польщі. Транзитний потенціал України посилюють поровні переправи. З них дві вже функціонують: Іллічівськ – Варна і Крим – Кавказ. Третя переправа через Дунай, між Орлівкою (Україна) та Ісакіа (Румунія) буде побудована в перспективі.

Всього в мережах схеми міжнародної транспортної мережі України запропоновано 9 транспортних коридорів.

Таким чином, геополітичне та геоекономічне положення України, територією якої проходять міжнародні транспортні коридори, визначає її роль в системі міжнародних транспортних комунікацій Європи та Азії.

Питання для самоконтролю.

1. Сутність зовнішньоекономічних зв’язків та назвіть їх основні форми.

2. Сутність поняття міжнародного територіального поділу праці, вплив його на формування міждержавних економічних зв’язків.

3. Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України.

4. Передумови формування експортного потенціалу України.

5. Основні проблеми інтеграції України в ЄС та інші світові структури.

6. Охарактеризуйте транспортний потенціал України.

7. Які особливості формування транспортних коридорів.

8. Яке значення має формування транспортних коридорів для розвитку продуктивних сил України.

9. Перелічіть передумови формування експортного потенціалу і Україні.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 731; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.057 сек.