Тема 6. Національний ринок і його регулювання

1. Рівновага національного ринку. Теорії макроекономічного регулювання.

2. Споживання як фаза відтворення, його форми. Крива Лоренца.

3. Заощадження, його мотиви і функції. Інвестиції.

Сукупний попит та сукупна пропозиція визначають зміни основних макроекономічних показників (рис. 6.1 та 6.2).

Рисунок 6.1.  

Класична макроекономічна теорія регулювання:

1. 1. Ж.-Б. Cей (XVII століття)
(рис. 6.3). Пропозиція породжує попит. Якщо попит падає, то рівновагу буде досягнуто за рахунок зниження цін.

2. Дж.М.Кейнс (XX століття). Пропози-ція не саморегулюється попитом. Ціни Рисунок 6.2
і зарплата є нееластичні (рис. 6.4).

Рисунок 6.3 Рисунок 6.4

Діє «принцип храповика»: внаслідок недосконалої конкуренції ринок не повертається до рівноваги при повній зайнятості. Падіння сукупного попиту не справляє Рисунок 6.5 впливу на рівень цін, обсяг виробництва знизиться. Це призводить до тривалих кризових явищ. Двигун економічного розвитку – сукупний попит, його треба стимулювати (рис. 6.5).

Висновок: необхідно активне державне регулювання, зниження податків, збільшення державних витрат з бюджету. Головне – боротьба з безробіттям.

3. М. Фридман. Монетаристська теорія

Гроші важливіше всього – «Money matter most». Головне – пропозиція товарів і послуг.

M=(P*Q)/V ,

де P – ціна товару;

Q – кількість товару;

V – швидкість обігу грошової одиниці.

Уряд повинен щорічно збільшувати кількість грошей на той відсоток, на який виріс ВНП.

Головне – боротьба з інфляцією.

“Мінімум держави – максимум ринку” – це гасло монетаристів.

4. Р. Лукас. Теорія раціональних очікувань. 1995р. – Нобелівська премія.

Люди діють раціонально, аналізують інформацію, прогнозують наслідки. Саморегулюючі здібності людей реалізуються через ринок без держави. Люди не помиляються систематично. І грошова політика, і фіскальна політика (Кейнса) недійові – ведуть до нестабільності виробництва. Краще взагалі нічого не робити!

Слабкі сторони цієї теорії: всі люди не здатні правильно передбачати економічні зміни. Не всі ринки є чисто конкурентними, на них впливають держава, профспілки та ін.

Споживання як фаза відтворення.

У кейнсіанській макроекономічній моделі рівноважного виробництва двигуном економічного зростання виступає сукупний попит, що дорівнює сумі споживчих витрат і інвестицій.

AD=Consumer +Invest +G(витрати уряду) +Xn(чистий експорт)

Споживання – це використання продуктів і послуг у процесі задоволення економічних потреб. Це початкова і заключна фаза відтворення.

Без споживання виробництво втрачає зміст, але споживати можна тільки те, що зроблено. Виробництво породжує нові потреби, визначає рівень і структуру споживання. В міру задоволення сформованих потреб розвиваються нові (рис. 6.6).

Рисунок 6.6

Споживання – це витрати на придбання товарів і послуг, необхідних для життєдіяльності людини.

Форми споживання:

1. Продуктивне споживання – використання засобів виробництва в процесі виробництва. У процесі продуктивного споживання створюються нові продукти.

2. Непродуктивне (індивідуальне і суспільне). Суспільне чи спільне споживання - збирання сміття, ремонт ліфта, даху. Витрати на керування, науку, оборону.

Рівень споживання у країні окремих шарів населення визначається характером розподілу життєвих благ. Механізм розподілу регулюється ринком (оцінка за результатами праці) і державою (соціальна політика).

Теоретично рівний розподіл доходів (ОЕ) не існує в дійсності. Зрівнялівка вбиває стимули до ефективної роботи. Фактичний розподіл доходів подано кривими. Чим більше розтягнутий “лук” Лоренца (рис. 6.7), тим більше ступінь нерівності доходів. Різка диференціація населення за доходами веде до соціальних вибухів.

Граничний доход – рівень доходу, при якому домогосподарства споживають свої доходи цілком.

Доход – це центральний фактор національного споживання, означає приплив грошей протягом періоду часу, що складається з заробітної плати, ренти, прибутку, відсотка на капітал.

Рисунок 6.7 Крива Лоуренца

Дата добавления: 2014-11-29