Тема 5. Ринки ресурсів

1. Особливості ринку виробничих ресурсів.

2. Ринок капіталу.

3. Ринок природних ресурсів.

4. Ринок праці, заробітна плата, безробіття.

5. Економічні теорії створення прибутку.

Попит на виробничі ресурси є похідний від попиту на готові товари і послуги. Попит на готові товари і послуги визначається споживчим вибором.

На ринку ресурсів визначаються доходи власників ресурсів:

ресурс “праця” – дає доход у вигляді заробітної плати;

з капіталу - відсотки;

з підприємницької спроможності – прибуток;

з власності на природні ресурси – рента.

Бажано мати всі чи кілька видів доходу!

Фірми відіграють роль покупця ресурсів, а населення відіграє роль продавця ресурсів.

Є випадки, коли виробничі ресурси не переходять у власність покупця, а лише орендуються, тобто тимчасово використовуються на умовах відшкодування (це особливо стосується людських ресурсів).

На ринку ресурсів виявляється, за допомогою якого варіанта технології будуть вироблені товари та послуги.

Рисунок 5.1

Фірми визначають кількість ресурсу, що купується, порівнюючи витрати на додаткові одиниці певного фактора і додатковий доход від продукту даного фактора (рис. 5.1).

МС - граничні витрати повинні бути менше, ніж MR (граничний доход)

Скільки наймати працівників?

У даному випадку не більше чотирьох, тому що MR₄>MC

Ринок капіталу.

Капітал – набір знарядь праці у фірм, що дозволяє збільшити ефективність праці людини.

Фізична форма: машини, устаткування, фабрики

Капітал:

Економічна форма: вкладання грошей у бізнес

Історія містить кілька підходів до вивчення сутності й структури капіталу.

1. Предметно-функціональний підхід: капітал ототожнюється з накопиченою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу. Тут розглядається капітал як фактор виробництва. Він є високомобільним, йому притаманний похідний характер формування й безпосередня роль у виробництві доданої вартості.

2. Соціально-економічний підхід: капітал – це економічна категорія, що відображає специфічні суспільні відносини в певних історичних умовах. Особливість цього підходу в тім, що сутність капіталу визначена в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами людей й у виявленні джерел самозбільшення вартості (нерухомість, предмети розкоші). Капітал – це вартість, що приносить додану вартість)

К. Маркс трактував капітал як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої сили.

Зараз вживаються такі категорії капіталу:

1. Людський капітал – міра втілення в людині здатності приносити прибуток завдяки освіті, професійній підготовці, здоров'ю, природним здатностям).

Інвестиції в людський капітал – це інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, підготовку працівників, підтримку здоров'я.

Величина людського капіталу оцінюється потенційним прибутком, що він може бути принесеним власникові.

2. Інтелектуальний капітал – зосереджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, здатностей, які мають економічну цінність і використовуються з метою одержання прибутку.

Можна виділити:

- людський капітал (знання, досвід роботи в фірмі);

- структурний капітал (організаційна структура, відносини із клієнтами й т.п.).

3. Соціальний капітал – капітал втілений в соціальні зв'язки й відносин, засновані на довірі, які стимулюють суб'єктів господарювання до ефективних дій з метою досягнення загальних цілей.

У широкому розумінні капітал є складним багаторівневим і багатоаспектним феноменом, що визначає самоорганізацію господарського життя, спрямованого на самозбільшення вартості.

У вузькому розумінні капітал – це авансована вартість, що самозбільшується; певні вкладення або активи, які дають можливість одержання доходу.

У сучасній науці капітал аналізується по таких підходах:

1. По сфері застосування:

· Промисловий капітал – капітал, що застосовується в сфері матеріального й нематеріального виробництва з метою одержання прибутку.

· Торговельний капітал – капітал, що функціонує в сфері торговельного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

· Позичковий капітал – грошовий капітал, що дається в позику й приносить власникові прибуток (%).

2. По напрямках інвестування:

· матеріально-речовинний;

· людський;

· інтелектуальний;

· соціальний капітали.

3. По масштабах функціонування:

· місцевий;

· регіональний;

· транснаціональний капітали.

4. За значенням у створенні й перерозподілі доходу:

· Реальний капітал обслуговує, насамперед, рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні прибутку, втілюючись у матеріально-речовинні, грошові й духовні цінності.

· Фіктивний капітал – капітал, представлений у вигляді цінних паперів (акцій, облігацій), що регулярно приносить прибуток їхньому власникові й здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів.

Цей капітал сам по собі не створює доходу, а тільки сприяє його перерасподілу.

5. По ролі в процесі відтворення:

· Капітал-власність – капітал, що перебуває у власності кредитора.

· Капітал-функція – позиковий капітал, що функціонує в певній області.

6. По джерелам формування:

· Власний капітал – капітал, вкладений власником фірми. Визначається як різниця між сукупними активами фірми і її зобов'язаннями.

· Притягнутий капітал (запозичений) створюється за рахунок розміщення цінних паперів і одержання банківського кредиту.

7. По інноваційній спрямованості:

· неризиковий;

· венчурний (ризиковий) капітал

Венчурний капітал – ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечує комерціалізацію нововведень.

8. По формах функціонування:

· індивідуальний; суспільний; колективний.

Розмежування капіталу як функції і як власності можливо завдяки частковій власності у формі акціонування і партнерства.

Цінність товару капітал – здатність приносити доход від залучення в економічний обіг.

Інвестиції – вкладення коштів у виробництво, у додаткові знаряддя праці, збільшення матеріальних запасів, підвищення кваліфікації працівників.

Ринок капіталу (рис. 5.2).

Норма відсотка залежить від:

1. Від ступеня ризику позички. Шанс невиплати збільшує норму проценту.

2. Для позичок рівного ризику ставка більш висока на меншу за терміном.

3. Щоб залучити капітал, знижують рівень оподатковування доходу.

4. Обмеження умов конкуренції в регіонах.

Рисунок 5.2

Розрізняють:

– номінальну ставку, виражену в грн. за поточним курсом;

– реальну ставку, що коректується на відсоток інфляції.

Попит на інвестиції залежить від лізингової вартості устаткування.

Лізинг – оренда устаткування за допомогою банків.

Лізингова вартість устаткування і норма банківського відсотка взаємозалежні: при низькій ставці відсотка вигідно вкладати гроші у виробництво.

Приймаючи рішення про інвестування засобів у виробництво фірми, порівнюють сьогоднішні витрати і майбутні доходи від капіталовкладень.

Альтернативними витратами сьогоднішніх вкладень в устаткування є доходи, що могли бути отримані у вигляді відсотків у банку. Очікувані через n років доходи від капіталовкладень варто зменшити на величину можливих доходів від стабільних банківських відсотків – це дисконтування:

,

де – кінцева сума внеску;

R – початкова сума внеску;

і – ставка відсотка по внеску, ділена на 100;

t – кількість років, що внесок лежав у банку.

Ринок природних ресурсів.

Особливістю природних ресурсів є їхня невідтворюваність, тобто незмінність пропозиції. Пропозиція абсолютно нееластична. Кількість природних ресурсів є обмеженою.

Якщо збільшується земельна площа за рахунок меліорації і т.ін. – це скоріше є застосуванням капіталу, а не збільшенням кількості природного ресурсу.

Земля – це товар, що не є продуктом праці. Земля не підлягає зношенню при розумному ставленні до неї.

Економічна рента – це доход, що винагороджує участь в економічній дії фактора, пропозиція якого є зовсім нееластичною (рис. 5.3).

Ціна землі – це рента, сума якої при даній нормі відсотка буде приносити доход, що дорівнює річній ренті з даної ділянки.

Існує землевласник, він одержує ренту, а орендар, використовуючи землю, одержує прибуток, найманий робітник одержує зарплату.

Диференціальна рента першого роду - зв'язана з розходженням у родючості і місцем Рисунок 5.3 розташування ділянок землі (природна родючість).

Ціна сільськогосподарських продуктів – визначається витратами на гірших ділянках, а середні і кращі дають ренту – додатковий доход.

Диференціальна рента другого роду – зв'язана з додатковими вкладеннями праці і капіталу на поліпшення якості землі (економічна родючість).

Абсолютна рента – зв'язана з приватною власністю на землю.

Монопольна земельна рента пояснюється особливими умовами. В провінція Шампань вирощують сорт винограду, якого немає ніде у світі.

Ціна продуктів з особливої землі визначається платоспроможністю споживача. Можливо альтернативне використання землі. Ціни землі у будівництві залежать від близькості до центра.

У видобувній промисловості рента залежить від умов видобутку, вмісту корисної речовини.

Ринок праці.

Марксистська теорія розподілу доходів ґрунтується на таких принципах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею й капіталом;

- знов створена вартість, що після реалізації знаходить форму національного доходу, є результатом тільки найманої робочої сили;

- національний доход має дві складові:

, де

- витрати змінного капіталу на наймання робочої сили, які знаходять форми зарплати;

m - витрати змінного капіталу, які знаходять форми доданої вартості:

- капіталістові додана вартість (m) нічого не коштує, а для найманого робітника це не оплачена праця;

- пропорція, у якій знову створена вартість розподіляється на зарплату (V) і додану вартість (m), показує ступінь експлуатації (), що визначається як . Чим більше частина m у структурі (), тим вище ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

- додана вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами й землевласниками), тому додана вартість знаходить у функціональному розподілі таких форм:

P - прибуток промислового капіталіста;

H - прибуток торгівельного капіталіста;

i - позичковий відсоток як форма доходу позичальника (або банківський прибуток банкіра);

R - рента - форма доходу землевласника.

Розподіл доданої вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, при якому власники рівновеликого капіталу в різних галузях одержують рівнозначний дохід, що знаходить форму середнього прибутку.

Відповідно до цієї концепції, визначення частки найманого робітника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила – сукупність фізичних і духовних здатностей людини до найманої праці.

Підприємець не наймається сам до себе, але також здатний трудитися, але його праця не наймана, а творча, вільна.

Але робоча сила – це товар (одночасно), що має й специфічну споживчу вартість (корисність). Для власника капіталу споживча вартість робочої сили проявляється в здатності її в одиницю часу створювати більшу вартість, чим її власна, тобто в здатності робочої сили створювати додану вартість.

Працівники – це не тільки фахівці визначеної кваліфікації, але і люди з визначеним досвідом, мотивами до праці, психологією.

Роботодавці шукають працівника не тільки компетентного, але і товариського, що вміє працювати в колективі, здатного до перенавчання, пропонуючого нові проекти з удосконалення роботи підприємства.

Праця має економічну цінність, тому що створюються матеріальні і нематеріальні блага. Праця має соціальну цінність, визначає статус людини.

Ціна і кількість зайнятої праці визначаються попитом та пропозицією (з боку фірм і з боку тимчасово незайнятих відповідно).

Рисунок 5.4

Якщо рівень зарплати підвищиться з w₀ до w₁ (рис. 5.4), то пропозиція праці збільшиться, а попит на працю скоротиться. Якщо зарплата зни-зиться з w₀ до w₂, то пропозиція праці скоротиться, а попит збільшиться (виникає дефіцит робочої сили).

Попит на працю залежить:

· від попиту на готові товари і послуги;

· від продуктивності праці.

Фірма найматиме додаткових працівників, коли вартість граничного продукту перевищуватиме граничні витрати. Якщо 1 година прополки капусти збільшує врожай на 10кг, то зарплата в годину повинна бути 10 грн. При ціні 1кг капусти – 1 грн.

Пропозиція праці залежить від вибору працівника – трудитися чи відпочивати.

Крива пропозиції праці (рис. 5.5) розгинається при переході на це місце працівників на велику зарплату з інших сфер діяльності.

При низьких ставках зарплати «ефект заміщення» спонукає працівників відмовлятися від дозвілля. При високій зарплаті зростає ціна дозвілля. Однак на ринку праці тенденція до росту Рисунок 5.5 доходу і зростання ціни дозвілля перекривається працівниками з інших сфер діяльності, що бажають того ж.

Пропозиція праці залежить від чисельності населення, від частки в ньому працездатного населення, трудового законодавства, еміграції (виїзд) і імміграції (в'їзд).

Заробітна плата – ціна, що сплачується за одиницю часу послуг праці, йде на придбання життєвих благ для відновлення витраченої сили – це частина загального доходу суспільства чи частка національного доходу суспільства, виділена людині.

Номінальна зарплата – сума грошей, отримана за годину, тиждень, місяць.

Реальна зарплата – кількість товарів і послуг, яку можна придбати на номінальну зарплату з урахуванням інфляції.

Диференціація в зарплаті випливає з відмінностей у підготовці, відмінностей у кваліфікації, негрошових розходжень (різні умови праці), унікальності здібностей (таланти), вдачі.

Крива Філліпса, 1958р. (рис. 5.6) показує взаємозалежність рівня безробіття і інфляції.

Безробіття – це тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Повна зайнятість – 100% робочої сили мають роботу.

Рисунок 5.6 Робоча сила – це працездатне населення, тобто населення, мінус діти до 16 років, люди, що знаходяться у в'язниці, психічно хворі, пенсіонери.

В умовах повної зайнятості спостерігається низька продуктивність праці та є нееластичною пропозиція товарів і послуг.

Ефективна зайнятість – це оптимально мінімальна зайнятість, що приносить максимум доходу підприємцю.

Природний рівень безробіття – це рівень, при якому реально вироблений валовий національний продукт дорівнює потенційному. Найбільш повне використання трудових ресурсів (5-6% безробіття) – кількість шукаючих роботу відповідає кількості вільних місць. Циклічне безробіття дорівнює нулю при «природному рівні» безробіття.

Типи безробіття:

1. Фрикційне – зв'язане з добровільною зміною етапів життя, тобто переїзд із міста в місто, пошук і очікування роботи, періоди перенавчання, виховання дітей.

2. Структурне – зв'язане зі зміною технологій.

3. Сезонне – зв'язане з порами року;

4. Циклічне – зв'язане зі спадом ділової активності (із кризою).

Приховане безробіття – характерне для України – підприємства не звільняють працівників, а переводять їх на неповний робочий день чи відпускають у неоплачувану відпустку.

Рівень безробіття = (безробітні/робоча сила)*100%.

Наслідки безробіття:

1. Соціальні втрати – втрата кваліфікації, самоповаги, занепад моралі, злочинність.

2. Недовироблення ВНП.

Дата добавления: 2014-11-29