Тема 2.1 Стратегічне планування в операційній системі

ОПЕРАЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИ

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

Методи операційного менеджменту.

Організаційні методи. Суть їх полягає у тому, що перш ніж якась діяльність здійснюватиметься, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.

Серед організаційних методів операційного менеджменту виділяють:

· методи організаційного регламентування підприємства: статут, положення в підрозділах, посадові інструкції, правила внутрішнього розпорядку;

· методи організаційного нормування: організаційні нормативи, техніко-технологічні нормативи, економічні нормативи, нормативи матеріало-, енергоємності і т.п.;

· методи організаційно-методичного інструктування: методичні вказівки, інструкції і рекомендації, технологічні карти, карти трудових процесів.

Адміністративні методи. Зводяться до відкритого примушення людей до тієї або іншої діяльності, або до створення можливостей для такого примушення. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань з мінімальною самостійністю виконавця, унаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження.

Економічні методи. Економічні методи припускають непряму дію на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі і загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найпереважніші для нього шляхи їх досягнення. У основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці (метод госпрозрахунку).

Соціально-психологічні методи. Зводяться до двох основних напрямів:

• формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє до більшої віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;

· виявленню і розвитку індивідуальних здібностей кожного, які дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особи в операційному процесі.

Усі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до певних принципів і правил.

План

1 Класифікація операційних систем із технологічної точки зору.

2 Основні питання стратегічного управління.

3 Виражена компетентність. Конкурентні переваги.

1 Класифікація операційних систем з технологічної точки зору

Щоб реалізувати загальний стратегічний план компанії, керівник виробництвом повинен прийняти ряд стратегічних рішень. Ці рішення можуть бути класифіковані за наступними загальними категоріями:

– Вибір процесу виробництва. Складальний конвеєр. Спеціалізація праці.

– Рішення по виробничих потужностях. Який розмір підприємства?

– Вертикальна інтеграція. Купувати або випускати самим початкові матеріали?

– Організація робочої сили. Спеціалізація праці.

– Технологія. Лідерство або використовування досвіду інших.

– Матеріально-технічні запаси. Виробництво на склад або по конкретних замовленнях.

– Місцеположення. Поряд з ринками або джерелами сировини.

Стратегічні рішення у сфері виробництва, звичайно, передбачають довгострокове скріплення ресурсів. Тактичні рішення є короткостроковими і служать для забезпечення виконання стратегічних рішень. На початку 1900 рр. Генрі Форд ухвалив стратегічне рішення про розроблення складального конвейєра із спеціалізованим розподілом праці для виробництва стандартизованих легких автомобілів моделі «Ті». Ця стратегія дозволила йому зайняти провідне положення в галузі за рахунок скорочення витрат. Його тактичні виробничі рішення, зокрема по диспетчеризації виробництва, побудові технологічних потоків матеріалів, забезпечували підтримку прийнятої стратегії протягом 20-х років. Форд, звичайно, був найефективнішим виробником автомобілів свого часу. Витрати на виробництво (і ціна) продовжували падати. Проте Форд допустив серйозну помилку, не адаптувавши стратегію своєї компанії до умов середовища, що змінюються. Споживачі почали розчаровуватися в єдиній моделі, що випускалася в одному кольорі і з обмеженою кількістю варіантів комплектації. Навіть і тоді, коли Форд побачив необхідність змін, йому було дуже важко провести реорганізацію, оскільки раніше ухвалені ключові виробничі рішення сильно обмежили його гнучкість у зміні моделей. Того дня, коли він зупинив конвейєр по збірці моделі «Ті», він як і раніше залишався найефективнішим автомобілебудівником у світі, але в стратегії задоволення потреб покупців він виявився не таким ефективним.

Стратегічне планування – це адаптивний процес, який передбачає регулярне розроблення та корекцію стратегічних планів, перегляд заходів щодо їх використання в операційній системі на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. Підставою для визначення напрямку розроблення стратегічного плану операційної системи є аналіз перероблювальної підсистеми.

Перероблювальні підсистеми розрізняються за:

• обсягом і характером споживання ресурсів;
• типом технології перероблення;
• характером продукції.

За типом перероблювального процесу (технології) операційні системи поділяють на три основні групи:

1) обробка продукції або виконання послуг за окремими операціями (функціональна);

2) потокова (лінійна) обробка продукції;

3) проектна обробка продукції.

Обробка за окремими операціями має такі ознаки:

· угрупування виробничих процесів за функціональною ознакою – ділянка токарних верстатів, ділянка фрезерних верстатів, або ділянка миття машин, ділянка профілактичного огляду, ділянка ремонту кузовів і т.д.;

· оброблювана продукція переміщається по ділянках, а якщо це послуги, то клієнт переміщається вздовж ділянок;

· зручність при серійному виробництві із змінним маршрутом руху оброблюваних предметів;

· традиційна проблема – узгодження різних маршрутів з метою мінімізації витрат робочого часу для виконання повного циклу робіт.

Потокова обробка має такі ознаки:

• устаткування групується у вигляді лінійної схеми, що дозволяє продукції переміщатися лінійно від верстата до верстата, проходячи повний технологічний цикл до виходу готового виробу;
• оброблювана продукція переміщається стандартно (незмінний маршрут) за технологічним ланцюгом устаткування;
• використовується в масовому виробництві конвеєрного типу, безперервному виробництві (літейний, хімічний, добувний цикл);

· традиційна проблема – різна трудомісткість (машиноємність) і складність обробки на різних одиницях устаткування, що вимагає погоджування потужності цих одиниць або формування проміжних запасів.

Проектна обробка має такі ознаки:

• всі виробничі ресурси ґрунтуються навколо створюваного об’єкта;
• переміщається не продукція, а ресурси виробництва;
• використовується в будівництві, де для виконання конкретного проекту на будівельний майданчик завозять ресурси, що перебувають у русі навколо створюваної будівлі або споруди;
• використовується в разі виконання індивідуальних проектів і має нестандартний (індивідуальний) характер;
• традиційна проблема – раціональне (оптимальне) зосередження ресурсів на майданчику для виконання проекту з метою мінімізації терміну виконання замовлення.

2 Основні питання стратегічного управління

Стратегічне управління вирішує такі основні питання:

• оптимізація виробничої програми;
• управління витратами (контролінг і госпрозрахунок);
• управління продуктивністю;
• оновлювання фірми з погляду продуктової стратегії;
• розміщення виробничих об’єктів.

В основі всіх цих питань покладено співвідношення витрат і результатів. Розглянемо докладніше ці питання.

Оптимізація виробничої програми в операційному менеджменті полягає в визначенні типу переробної підсистеми та розробленні такого алгоритму використання виробничих ресурсів підприємства, за якого співвідношення між виробничою програмою та витратами на її реалізацію буде найбільш ефективним.

З урахуванням того, що тип переробної підсистеми зумовлений типом виробництва на підприємстві (масове, серійне, одиничне виробництво), визначають такі шляхи оптимізації виробничої програми:

1 Якщо виробництво належить до проектного типу (індивідуальне замовлення), то виробнича програма на певний період просто не планується і трудовий процес залежить від поточного портфеля замовлень. Недоліком такого типу є складність в оцінюванні ступеня використання наявної потужності (можливостей) операційної системи.

2 Якщо виробництво належить до серійного типу, формують замовлення на партію і запускають технологічну лінію (при цьому виробничу програму розробляють не завжди, хоча потужність вже відома). Існує ймовірність комбінації зовнішнього індивідуального і внутрішнього серійного виробничого замовлення (наприклад, дорогі престижні марки автомобілів виробляються за індивідуальним замовленням, а деталі – серійно), а також комбінації зовнішнього серійного (партіонного) замовлення, що не перекриває потужність підприємства з надмірним виробництвом на склад.

3 Якщо виробництво належить до безперервного (масового) типу (металургія, гірничодобувні підприємства, хімічні комбінати), то обов’язкове повне завантаження виробничих потужностей, які в деяких випадках можуть варіювати внаслідок зміни швидкості основного технологічного процесу. У такому разі робота на склад неминуча.

Таке питання стратегічного управління як управління витратами повністю спирається на елементи контролінгу та госпрозрахунку. Необхідною умовою для вирішення цього питання є визначення різниці між результатами господарської діяльності і витратами, що обумовили цю діяльність. Саме в визначенні управлінських дій, що спрямовані на мінімізацію цих витрат і полягає сутність розроблення операційної стратегії, спрямованої на ефективне використання ресурсів операційної системи.

Ступінь ефективності використання ресурсів операційної системи зумовлений таким питанням стратегічного управління, як управління продуктивністю, про що вже йшла мова у пункті 5.1.

Оновлювання фірми з погляду продуктової стратегії полягає в дослідженні конкурентного середовища та визначенні попиту, який впливає на формування обсягів виробництва організації. Досить вагомим для нього є визначення показника вираженої компетентності та критеріїв конкурентоспроможності.

Розроблення питання, пов’язаного з розміщенням виробничих об’єктів, полягає у визначенні таких критеріїв:

1 Близькість до споживачів (близьке розміщення виробництва і споживання гарантує, що інтереси споживачів будуть ураховані швидше при створенні нових видів товарів. Основою для ухвалення рішення з цього приводу слугують дані про характер населення).

2 Діловий клімат. Дослідження ділового клімату полягає у визначенні: компаній, що працюють у тій самій галузі; визначенні масштабів підприємницької діяльності в окремому сегменті ринку; наявності належного законодавства у сфері бізнесу; підтримки підприємницької діяльності місцевими органами управління, а також можливості надання субсидій та податкових пільг.

3 Загальні витрати, що складаються з:

• регіональних витрат:

- вартість землі;

- вартість споруд;

- оплата робочої сили;

- податки;

- енергетичні витрати;

· внутрішніх і зовнішніх витрат розподілу;

· прихованих витрат, що важко піддаються обліку через:

- надмірне переміщення матеріальних ресурсів між посередниками до кінцевого споживача;

- ослаблену відповідну реакцію споживача внаслідок віддаленого місцезнаходження ринку споживання.

Критерієм дослідження загальних витрат є їх мінімізація.

4 Інфраструктура, яка передбачає:

• розгалужену транспортну систему;
• потребу в електроенергії;
• телекомунікації.

5 Якість професійної підготовки робочої сили, що означає:

• освітній і професійний рівень місцевих працівників;
• готовність і способи до навчання.

6 Постачальники (наявність їх високопрофесійної і конкурентноздатної мережі).

7 Місцезнаходження інших об’єктів компанії, яке впливає на асортимент і обсяг продукції, що виробляється цим об’єктом.

8 Зони вільної торгівлі (це закриті регіони, що перебувають під наглядом митної служби і в яких товари іноземного виробництва продаються без звичних митних формальностей).

9 Політичний ризик (для іноземних інвесторів).

10 Державні бар’єри (що не мають законодавчої сили на входження в галузь і розміщення об’єктів, але потребують урахування):

• неюридичні;
• культурні.

11 Торгові союзи, які:

• надають перевагу новим ринкам з нижчими загальними витратами;
• дозволять конкурувати на нових ринках (приклад: розміщення японської автомобільної промисловості в Європі до 1992 року).

12 Екологічні вимоги:

• вплив на навколишнє середовище;
• фінансові наслідки екодеструктивного впливу;
• взаємовідносини з населенням.

13 Країна-споживач. Ураховується:

• освітній рівень місцевого населення;
• якість життя.

14 Конкурентоспроможні переваги полягають у перенесенні основної бази виробництва в регіон, де заохочуються інновації:

• визначається стратегія;
• розробляється виріб і технологічний процес;
• створюється критична маса виробництва.

Основними методами розміщення промислових підприємств є:

• макроаналіз – оцінювання альтернативних регіонів, субрегіонів і окремих населених пунктів;
• мікроаналіз – оцінювання конкретних ділянок у вже вибраному населеному пункті.

Для макроаналізу використовують:

• фактор-рейтингові системи, що базуються на визначенні шкали оцінок (у балах) основних чинників, що впливають на вибір місця роміщення;
• лінійне програмування:

- симплекс-метод;

- транспортну задачу;

· метод центру ваги (графічний метод), що базується на урахуванні:

- розміщення вже існуючих об’єктів;

- відстані між ними;

- обсягів товарів, що транспортуються.

· регресійну модель (відображення зв’язку між двома випадковими величинами x і y у вигляді залежності y = f(x) називають регресією y на x, і навпаки: у випадку x = f(y) кажуть про регресію x на y. Якщо лінії регресії є прямими, то регресію називають лінійною, в іншому випадку – нелінійною. Випадок прямої регресії є найпростішим, а тому найуживанішим в аналізі експериментальних даних);

· евристичну модель (ґрунтується на поетапному аналізі витрат для вибраного місця розміщення сервісного підприємства і підсумовуванні цих витрат за заданими критеріями);

На особливу увагу заслуговує метод центру ваги, який застосовується для визначення місця розміщення проміжних складів зберігання напівфабрикатів та центральних розподільних складів. Згідно з цим методом на координатну сітку (рис. 2.1) наносять місця розміщення вже існуючих об’єктів. Метою методу центру ваги є встановлення відстаней між місцями розміщення об’єктів.

Рисунок 2.1 – Графік визначення центру ваги

Центр ваги знаходять за допомогою обчислення координат Х і У, що приводить до мінімізації транспортних витрат.

(2.1)

(2.2)

де C_x – координата Х центру ваги;

С_у – координата У центру ваги;

d_ix – координата Х i -го місця розміщення;

d_iy – координата У i -го місця розміщення;

V_i – обсяг товарів, що перевозяться в i або з i- го місця розміщення.

Cервісні об’єкти знаходяться на перетині функцій маркетингу й операційного менеджменту.

3 Виражена компетентність. Конкурентні переваги

Виражена компетентність - це показник, який характеризує спроможність підприємства виробляти продукцію кращої якості, ніж його конкуренти, тобто зберігати конкурентоспроможність, що дозволяє привертати і зберігати споживача з чітко визначеними потребами.

Так, наприклад, підприємство, що займається доставкою товарів, може мати у своєму розпорядженні максимальний парк нових вантажівок, але виражена компетентність не буде досягнута, оскільки характеристика парку не є визначеною для його конкурентоспроможності, якщо значна частина клієнтів потребує доставки невеликих вантажів.

Критеріями конкурентоспроможності є:

• мінімізація сумарних витрат на одиницю продукції;
• першість за технічними характеристиками продукції, що випускається;
• висока надійність і довговічність вироблюваних виробів;
• гарантований час доставки;
• "індивідуалізація" виробів на вимоги замовника;
• гнучке регулювання обсягів випуску продукції.

Дата добавления: 2014-11-29