Тема 3.2 Виробнича потужність цехів машинобудівного підприємства

План

1 Поняття виробничої потужності та її вимірники.

2 Фонди часу, що застосовуються при розрахунках виробничої потужності.

3 Загальна методика розрахунку виробничої потужності.

4 Показники використання виробничої потужності.

1 Поняття виробничої потужності та її вимірники

Під виробничою потужністю підприємства розуміється найбільш можливий річний випуск продукції в номенклатурі і асортименті, встановлений планом, за умови повного використання виробничого устаткування і площ на основі застосування прогресивної технології і найраціональніших методів організації праці і виробництва.

Планова виробнича потужність розраховується на певний плановий період.

Проектна потужність підприємства – задана величина обсягу випуску продукції, яка береться як базовий показник для проектування підприємства, що будується або реконструюється.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних підрозділів (цех, ділянка, група устаткування) з урахуванням заходів, спрямованих на ліквідацію «вузьких місць».

Провідний підрозділ – це підрозділ, в якому виконуються основні технологічні операції з виготовлення продукції, де витрачається найбільша частка живої праці і зосереджена більшість основних фондів даного підрозділу.

«Вузьке місце» – невідповідність потужностей окремих цехів, ділянок, групи устаткування потужностям відповідних підрозділів, де встановлена потужність всього підприємства.

Для планових розрахунків користуються показником середньорічної потужності, який обчислюється таким чином:

(3.1)

де М_вх – вхідна потужність, грн;

М_вв – потужність, що вводиться, грн;

Т_в – період використання потужностей, що вводяться (від введення в експлуатацію до кінця року), міс;

М_виб – потужність, що вибуває, грн;

Т_нв – період, протягом якого потужності, що вибули, не використовувалися (від вибуття до кінця року), міс.

Виробнича потужність М кожного верстата або групи робочих місць, що виконують дану операцію з обробки окремої деталі, визначається за формулою

(3.2)

де Ф_д – дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування, хв;

С_j – кількість одиниць устаткування в групі j, шт;

t_прj – прогресивна трудомісткість обробки одного комплекту деталей на устаткуванні j, хв.

2 Фонди часу, що застосовуються при розрахунках виробничої потужності

У свою чергу фонди часу бувають:

• календарний (для одиниць устаткування, що працюють безперервно):

Ф_кал = 365 ∙ 24 = 8760 год;

• режимний (номінальний):

Ф_реж = S (q ∙ Д_р – Т_н ∙ Д_п), (3.3)

де S – кількість робочих змін;

q – тривалість робочої зміни;

Д_р – кількість робочих днів у плановому періоді;

Д_п – кількість передсвяткових днів;

T_н – кількість неробочого годинника в передсвяткові дні;

• ефективний (дійсний, робочий) фонд часу:

(3.4)

де а – відсоток втрат робочого часу на плановий ремонт; змінюється в межах від 2 до 12%.

3 Загальна методика розрахунку виробничої потужності

Виробнича потужність залежить від таких чинників, як кількість і склад устаткування, прийнятий режим роботи устаткування, продуктивність устаткування або трудомісткість продукції, що випускається на цьому устаткуванні.

Резерви зростання і використовування виробничої потужності бувають:

• екстенсивні; виявляються в збільшенні кількості встановленого устаткування, що забезпечує продуктивне використання всього технічного устаткування і потенційного фонду часу його роботи (наприклад, збільшення кількості встановленого устаткування, збільшення режимного фонду часу роботи);
• інтенсивні – резерви зниження трудомісткості продукції або збільшення продуктивності праці (наприклад, введення нових технологій, поліпшення конструкції виробів, модернізація устаткування, застосування прогресивних інструментів, застосування економії сировини і матеріалів).

Резерви поліпшення використовування виробничої потужності поділяються на:

• екстенсивні (ліквідація втрат часу в роботі устаткування);
• інтенсивні (ступінь оволодіння всіма працівниками діючою новою технікою і технологіями).

Фактичне використовування виробничих потужностей у ринкових умовах визначається такими чинниками, як кон’юнктура ринку, конкурентоспроможність товару, матеріально-технічне забезпечення виробництва, забезпеченість робочою силою.

Рівень використання виробничих потужностей на 60–70% вважається нормальним, оскільки завдання виробництва полягає не в максимальному завантажуванні устаткування, а у випуску конкурентоспроможної продукції і збереженні резервної потужності для додаткових замовлень.

4 Показники використання виробничої потужності

Показниками використання виробничої потужності є:

• коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, що характеризує ступінь використання можливого часу його роботи і розраховується за формулою

К_е.в = Ч_ф / Ф_п, (3.5)

де Ч_ф – фактичний час роботи устаткування;

Ф_п – плановий, ефективний фонд часу;

• коефіцієнт інтенсивного використовування устаткування, який виражає ступінь використання устаткування в одиницю часу, тобто характеризує рівень використання устаткування за потужністю; його можна розрахувати за формулою

К_ев = В_ф / В_п, (3.6)

де В_ф – фактичний обсяг випуску продукції в одиницю часу;

В_п – встановлена норма вироблення продукції протягом цього самого періоду.

• показник інтегрального використання устаткування розраховується за формулою

К_інт = К_ев ∙ К_ів, (3.7)

і становить сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю, так і за часом;

• фондовіддача (виготовлення продукції на 1 грн вартості основних фондів)

F = V / A, (3.8)

де V – річний випуск продукції у вартісному виразі;

А – середньорічна вартість основних фондів.

Показники використання виробничої потужності дозволяють визначити ступінь використання потужностей на підприємстві. Але з позиції оптимального використання устаткування необхідними плановими розрахунками є розрахунок пропускної спроможності, завантаження і змінності роботи устаткування. Його мета полягає у визначенні виробничих можливостей підприємства, виявленні диспропорції у складі цехів і ділянок, груп устаткування, вжитті заходів щодо ліквідації «вузьких місць», виявленні спроможностей підприємства з виготовлення продукції згідно з договорами і прогнозів збуту.

Частота розрахунку: квартал (місяць, декада, тиждень).

За змістом розрахунок охоплює зіставлення структури квартальної трудомісткості продукції з фондами часу за відповідними групами устаткування.

У розрахунках використовуються такі показники:

• коефіцієнт завантаження устаткування на виробничу програму; характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і структурою устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи, розраховується за формулою

(3.9)

де Т_пр – трудомісткість програми після діючих норм нормо-годинника;

Ф_обор – фонд часу роботи групи устаткування, год;

к_в.н – коефіцієнт виконання норм.

Коефіцієнт завантаження характеризує пропускну спроможність устаткування.

У разі високих коефіцієнтів завантаження (> 0,7) непередбачених простоїв устаткування можливий зрив виробничої програми, тому необхідно придбати додаткове устаткування або/і перейти на тризмінний режим роботи;

• коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його задіяності після змін:

(3.10)

де m₂ – кількість устаткування, що працює у дві зміни, шт.,

m₃ – кількість устаткування, що працює в три зміни, шт.;

• коефіцієнт реальної змінної роботи устаткування визначається з урахуванням витрат, обумовлених диспропорціями у складі устаткування:

К_реал.з = К_реж.з ∙ К_зав (3.11)

Підвищити коефіцієнт реальної змінної роботи можна двома шляхами: внести зміни в асортимент продукції і змінити структуру трудомісткості продукції або змінити структуру устаткування (кількість верстатів).

Дата добавления: 2014-11-29