Основні терміни й визначення

Додаток А

Атріум – частина об’єму будинку у вигляді багатосвітлового простору, як правило, розвиненого по вертикалі з галереями по поверхах, на які виходять приміщення різного призначення. Атріум, розвинутий по горизонталі у вигляді багатосвітлового проходу, може називатися пасажем.

Будівельні норми – нормативний документ з нормування, розроблений на засадах згоди більшості зацікавлених сторін і прийнятий визнаним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового застосування загальні принципи, правила, норми, характеристики, що стосуються визначених об’єктів нормування в галузі будівництва.

Будівлі – споруди, що складаються з несучих та огороджувальних конструкцій, які утворюють наземні чи підземні приміщення для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин або предметів.

Вставка – простір між двома суміжними основними координаційними площинами у місцях розриву модульної координаційної системи, у тому числі в місцях розриву деформаційних швів.

Генеральна схема планування території України – містобудівна документація, яка визначає концептуальні вирішення планування та використання території України.

Генеральний план населеного пункту – містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Горище – простір, розташований між поверхнею даху, зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху будівлі (горищним перекриттям).

Детальний план території – містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів.

Зміна нормативного документа (НД) – часткове змінення змісту НД (заміна, виключення або доповнення вимог), а також продовження обмеження або зняття обмеження терміну дії документа.

Інженерно-транспортна інфраструктура – комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.

Конструктивний розмір – проектний розмір будівельної конструкції, виробу, елемента обладнання, визначений відповідно до правил МКРБ.

Координаційна лінія – лінія перетину координаційних площин.

Координаційна ось – одна з координаційних ліній, які визначають членування будівлі або споруди на модульні кроки й висоти поверхів.

Координаційна площина – одна з площин модульної просторової координаційної системи, котрі обмежують координаційний простір.

Координаційний простір – модульний простір, обмежений координаційними площинами, призначений для розміщення будівлі, споруди, їх елемента, конструкції, виробу, елемента обладнання.

Координаційний розмір – модульний розмір, що визначає межі координаційного простору в одному з напрямів.

Лінії регулювання забудови – визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій.

Мансардний поверх – поверх, вигороджений усередині горищного простору, утвореного похилим дахом, і призначений для розміщення житлових або підсобних опалюваних приміщень; площу горизонтальної частини стелі таких приміщень приймають не менше ніж 50% площі підлоги, а висоту до низу нахиленої частини стелі не менше ніж 1,6 м.

Місто – форма поселення, населене місце, значне за розмірами, чисельністю й щільністю населення, мешканці якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. Місто як форма поселення, що виникло внаслідок суспільного розподілу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства і зосередження обміну в руках певної громадської групи, відрізняється від села високим ступенем різноманітності та інтеграції трудової діяльності (виробничої й невиробничої). Тут концентрувалось багато галузей народного господарства – промисловість, наука, культура, інформація, що зробило міста центрами науково-технічного і соціального прогресу. Все це у поєднанні з розвинутою соціальною та інженерною інфраструктурою зумовило формування у містах специфічного міського способу життя, який у процесі урбанізації поширюється на все більшу кількість поселень, у т.ч. сільських. Міста розрізняють за профілем їх містобудівельної бази (добувна й обробна промисловість, наукові, навчальні, культурні, рекреаційні, транспортні та інші центри); за ступенем складності структури народногосподарського комплексу (монофункціональні, поліфункціональні); за історико-культурним потенціалом (місцевого, регіонального, національного, світового значення); за величиною (найзначніші, значні, великі, середні, малі).

Містобудівна документація – затверджені текстові й графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Місцеві правила забудови – нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов й обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Модуль – умовна лінійна одиниця вимірювання, що застосовується для координації розмірів будівель та споруд, розмірів і розташування їх елементів, будівельних конструкцій, виробів й елементів обладнання.

Модульна висота поверху (координаційна висота поверху) – відстань між горизонтальними координаційними площинами, що обмежують поверх будівлі.

Модульна координація розмірів у будівництві (МКРБ) – взаємне узгодження розмірів будівель та споруд, а також розмірів і розташування їх елементів, будівельних конструкцій, виробів й елементів обладнання на основі застосування модулів.

Модульна просторова координаційна система – умовна тривимірна система площин і ліній їх перетину з відстанями між ними, що дорівнюють основному або похідним модулям.

Модульна сітка – сукупність ліній на одній із площин модульної просторової координаційної системи.

Модульний крок – відстані між двома координаційними осями в плані.

Модульний розмір – розмір, що дорівнює, або більший у ціле число разів основного або похідного модуля.

Наземний поверх – поверх, підлога якого розташована не нижче від планувальної відмітки землі біля будівлі.

Нормативний документ (НД) – документ, котрий містить правила, загальні принципи, характеристики, які стосуються визначених видів діяльності або їх результатів.

Об’єкти планування – територія України, території адміністративно-територіальних одиниць або їх частини чи окремі земельні ділянки.

Об’єкт стандартизації – продукція, процеси (роботи) або послуги, які підлягають стандартизації або нормуванню.

Основна координаційна площина – одна з координаційних площин, котрі визначають членування будівель на об’ємно-планувальні елементи.

Основні координаційні розміри – модульні розміри кроків та висот поверхів.

Основний модуль – модуль, прийнятий за основу для призначення інших, похідних від нього модулів.

Пандус – похила полога площина, яка влаштовуєтьсядля підйому (входу і в’їзду) в будинку чи споруді (наприклад, у гаражах). Перегляд нормативного документа (НД) – розроблення нового НД замість діючого.

Підвальний поверх – поверх, підлога якого розташована нижче від планувальної відмітки землі більше, ніж на половину висоти приміщення.

Планування територій – процес регулювання використання територій, яка полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень.

Подрібнений модуль (субмодуль) – похідний модуль, менший від основного в ціле число разів.

Похідний модуль –модуль, більший або менший за основний у ціле число разів. До похідних відносять укрупнений (мультимодуль) та подрібнений (субмодуль).

Прив’язка до координаційної осі – розташування конструктивних і будівельних елементів, а також убудованого обладнання, відносно координаційної осі.

Промислове підприємство – комплекс будівель, споруд і технологічних засобів виробництва, які використовують для виробництва завершеної продукції та напівфабрикатів.

Проект забудови території – документація, що поєднує властивості містобудівної та проектної документації, яка розробляється для будівництва комплексів будинків і споруд.

Проектна документація – затверджені текстові й графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об’єктів будівництва.

Промислові будівлі – будівлі, призначені для розміщення промислових виробництв і для забезпечення необхідних виробничих та санітарно-гігієнічних умов для працюючих.

Регіональні правила забудови – нормативно-правовий акт, яким установлюється загальний для територій і населених пунктів області, Автономної республіки Крим (крім м. Київ та м. Севастополь, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення) порядок планування, забудови й іншого використання територій і окремих земельних ділянок.

Селище – велике або значне сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром.

Селище міського типу — міське поселення, яке за функціональним призначенням у загальній системі адміністративно-територіального устрою України посідає проміжне місце між сільським населеним пунктом і містом. До категорії селищ міського типу може бути віднесено населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах із виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії й інші стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, з кількістю населення понад 2 тисячі осіб, з яких не менше ніж дві третини становлять робітники, службовці й члени їх сімей.

Село – сільське поселення, що характеризується всіма або більшістю ознак сільського населеного пункту.

Сільський населений пункт (сільське поселення) – єдине компактне місце проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях, забезпечене об’єктами соціального і виробничого призначення.

Споруди – будівельні системи, пов’язані із землею, які створені з будівельних матеріалів, виробів і деталей та наповнені устаткуванням після завершення виконання будівельно-монтажних робіт.

Стандарт – нормативний документ зі стандартизації, який розроблено на засадах згоди більшості заінтересованих сторін і прийнятий визнаним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового застосування правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються визначених об’єктів стандартизації, і який спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкування у визначеній галузі. Стандартизація – діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у визначеній галузі за допомогою встановлення положень для загального та багаторазового застосування відносно існуючих або потенційних завдань.

Суб’єкти планування – органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а також фізичні та юридичні особи.

Схема планування території – містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин.

Територія – частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними й створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором і розташованими під нею надрами.

Технічний поверх – поверх, призначений для розміщення інженерного устаткування і прокладання комунікацій. Може розміщуватись у підземній (технічний підвал), верхній (технічне горище) або середній частині будівлі, а також над проїздами. Висота технічного поверху в місцях проходу технічного персоналу має бути в чистоті не менше ніж 1,9 м.

Укрупнений модуль (мультимодуль) – похідний модуль, розміром більше від основного в ціле число разів.

Хутір – відокремлене від села самостійне сільське поселення, що має назву, в якому проживає сім’я або кілька селянських сімей, які займаються переважно сільським господарством.

Червоні лінії – визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення.

Цокольний поверх – поверх, підлога якого розташована нижче від планувальної відмітки землі не більше, ніж на половину висоти приміщення.

Дата добавления: 2014-11-29