Список літератури. Мета: Дати оцінку узвичаєних стилів педагогічного спілкування, охарактеризувати моделі спілкування вчителя початкових класів з учнями

ПЛАН

ТЕМА: СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ЛЕКЦІЯ 5.

МЕТА: Дати оцінку узвичаєних стилів педагогічного спілкування, охарактеризувати моделі спілкування вчителя початкових класів з учнями.

5.1. Поняття «стилі педагогічного спілкування».

5.2. Класифікація стилів педагогічного спілкування.

5.3. Моделі спілкування вчителя на уроці з учнями молодшого шкільного віку.

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА ЛЕКЦІЇ

5.1. Під стилем спілкування розуміємо зумовлену типологічними особливостями стійку систему засобів, що склалася у людини, яка прагне до найкращого, на її думку, здійснення такої діяльності.

Стиль педагогічного спілкування – це усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії (3, 44)

5.2. Найчастіше розрізняють три стилі педагогічного спілкування: авторитарний, ліберальний, демократичний. Ці стилі можна охарактеризувати цілою низкою певних якостей, які групуються і розглядаються за їх формальною і змістовною ознаками.

Формальна ознака - характеризує форму звертання, форму стосунків суб’єктів і об’єктів педагогічного процесу.

Змістовна ознака – суть, основу змісту його окремих дій і вчинків, які в сумі складають ґрунт власне педагогічної діяльності вчителя початкових класів.

I. Розглянемо ознаки авторитарного стилю спілкування педагога і учнів.

Формальна ознака:

1. Учитель до учнів звертається у формі жорсткого наказу, розпоряджень, вказівок;

2. Стиль мови – командний;

3. Вимоги до учнів завищені, без урахування реальних можливостей та умов;

4. Придушує будь-які прояви почуттів учнів, не враховує педагогічні особливості. Не звертає уваги на реакцію учнів, їхні дії;

5. Негативно сприймає більшість вчинків дітей, яскраво виражені негативні установки на неформальне до нього звертання; оцінка ефективності діяльності учнів об’єктивна, однак перевага надається формальній стороні;

6. Діти такого вчителя не люблять і часто дають йому різні прізвиська.

Змістовна ознака:

1. Відноситься до учнів як до безправних об’єктів діяльності;

2. Чітко планує свою майбутню діяльність і вимагає того ж від інших;

3. Проявляючи власну розумну ініціативу, не допускає її зі сторони дітей;

4. Не вірить у здібності дітей, свою думку вважає єдино правильною і непогрішною, виникають труднощі у спілкуванні з дітьми. Дуже часто сам буває ініціатором конфліктних ситуацій;

5. Виходить від “серединного” уявлення про учня.

II. Орієнтовний перелік властивостей ліберального стилю педагогічного спілкування.

Формальна ознака:

1. Форма звертання до учнів часто міняється;

2. Немає системи чітких і послідовних вимог до учнів;

3. Тон мови часто ласкаво-запопадливий або нерішучий, оскільки вчитель не впевнений, що його вимоги будуть виконані;

4. Часто ”забуває” про свої попередні вимоги і через деякий час може вимагати зовсім протилежне;

5. Любить себе хвалити, завищує оцінки дітям. За низькі результати праці може звітуватися як за виконану колосальну роботу;

6. Грає пасивну роль у виховному процесі.

Змістовна ознака:

1. Намагається на втручатися у життя колективу, не виявляє активності, проблеми вирішує формально;

2. Легко підпадає під чужі впливи, інколи протилежні;

3. Легко спілкується з дітьми, прагне не псувати з ними стосунки;

4. Не має чіткого плану роботи;

5. У конфліктних ситуаціях, які торкаються його особистості, виявляє плаксивість і прагне викликати співчуття.

III. Орієнтовний перелік властивостей демократичного стилю педагогічного спілкування.

Формальна ознака:

1. Тон звертання дружній, товариський, характер мови спокійний, привітний;

2. Вимоги до учнів адекватні їхнім можливостям з урахуванням рівня розвитку, підготовки, індивідуальних властивостей;

3. Вміє вислухати дітей;

4. Уміє заохотити дітей;

5. Уміє прислухатися до думки учнівського колективу;

6. Уміє спілкуватися з дітьми і в позанавчальний час.

Змістовна ознака:

1. Уміє сам виявити розумну ініціативу і водночас схвалює і підтримує корисні починання зі сторони учнів;

2. Уміє критично оцінювати свої дії. Сприймає критику і не переслідує за неї;

3. Має чіткий перспективний план;

4. Щиро турбується про дітей;

5. Працює з усім класом; прагне враховувати індивідуальні властивості і особистий досвід школяра, його активність і потреби; не стереотипний у поведінці;

6. Здатний ризикувати у виборі форм і методів навчально-виховної роботи.

У чистому та ідеальному вигляді розглянуті стилі майже не існують.

5.3. У педагогічній практиці склалася система моделей стилів спілкування.

В. А. Кан-Калик виділяє такі моделі: «Монблан», «Китайська стіна», «Прожектор», «Робот», «Я сам», «Гамлет», «Друг», «Глухар».

1. Васянович Г. Педагогічна етика. – Львів: Норма, 2005. – Р. 6.2.

2. Волкова Н. П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – С. 439-440, 445-447.

3. Педагогічна майстерність / за ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – С. 215-219.

4. Педагогічна майстерність: підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; за ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 2004. – С. 123-127.

5. Основы педагогического мастерства / за ред. И. А. Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. – С. 146-151.

6. Учителю о педагогической технике / под ред. Л. И. Рувинского. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.

7. Ягупов В. В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2002. – С. 181 – 182.

Дата добавления: 2014-11-29