Загальний огляд 1 страница

ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК САМОСТІЙНА ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Існуюча в Україні система освіти не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу, що виявляється, передусім, у невирішеності освіти запитам, суспільним потребам та світовим прагненням людства, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; спотворення цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи. Зазначене, безперечно, актуалізує проблему виявлення реальних шляхів підвищення ефективності вищої освіти.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ

ПЕРЕВІРТЕ САМІ

Щоб узнати якомога більше про дослідження розвитку педагогіки вищої школи – прочитайте звіти про дослідження, опубліковані науковцями в журналах. Відвідайте свою бібліотеку і відшукайте які-небудь із журналів, які публікують матеріали з проблем розвитку педагогіки вищої школи. Прогляньте зміст номерів, щоб мати уявлення про питання, які вивчають дослідники педагогіки вищої школи. Коли ви знайдете статтю на тему яка вас цікавить, прогляньте її зміст і спробуйте визначити, який план використав дослідник. Погляньте самі!

Навчальний елемент 1.2

Методологічні аспекти педагогіки вищої школи

1.2.1.Загальне поняття методологія

1.2.2. Загальна методологія

1.2.3. Загальнонаукова методологія

1.2.4. Окрема наукова методологія.

1.2.5. Методологія педагогіки вищої школи у світлі сучасної парадигми науки.

1. 2. 1. Загальні поняття методології

Методологія – це вчення про науковий метод пізнання, а також система методів, тобто основних підходів і прийомів дослідження, що застосовується в якійсь науці. Метод тут виступає як спосіб дослідження, пізнання. Сутність застосування методу полягає в тому, що знання, які містяться в ньому, визначають дії дослідника з пізнаваним об’єктом, підказують прийоми підходу до нього, одержаних знання, спосіб його вираження і конструювання, організації як матеріалу для опису і вивчення.

Методологія як вчення забезпечує наукове пізнання методами і прийомами розумової діяльності через вивірені й апробовані правила, норми, вимоги розумової і практичної діяльності, що відображають властивості та зв’язки реального світу. Методологія немов би регулює пізнавальний процес, тому що дослідник відстежує свої пізнавальні акти, рефлексує свої думки і дії, звертає свідомість на самого себе. Методологічна свідомість ученого, а також практичного працівника чи будь-якого фахівця, органічно вплітається в його пізнавальний процес, усвідомлення технології мислення підсилює ефективність його діяльності. для сучасного суспільства в умовах найскладніших трансформацій, непередбачених змін, приголомшуючих відкриттів і глобальних суперечностей особливо важлива методологічна культура кваліфікованих фахівців сфери науки й освіти, необхідні умови, що забезпечують зростання її ефективності.

Методологія вивчає не тільки методи, але й інші засоби, що забезпечують дослідження. Уся система методологічного озброєння вченого базується на сукупності знань, одержаних раніше, і світорозумінні, що відбивають сучасний рівень, усталену картину світу. Водночас, на сучасному етапі розвитку науки (він зветься «постнеокласичний») в умовах нерівноваженості, нестабільності, хаотичності світу чітко проглядається еволюція наукової картини світу і категоріального апарату, що його відображає. Це дозволяє вбачати в науковому методі і методології науки не просто інструментальну конструкцію, а складну, досить рухливу, адаптивну в принципі систему. При цьому арсенал методологічних засобів науки відносно стійкий – вони не формуються для кожної пізнавальної ситуації, вони зазвичай наявні і готові до застосування. Відбір їх у конкретних обставинах для конкретного об’єкта, що пізнається, - це показник кваліфікації і методологічної культури дослідника.

Прийнято виділяти три рівні методології: філософський, загальнонауковий і окремий науковий.

Кожен з цих рівнів досить самостійний і має відповідну автономію. Методи кожного рівня мають свою специфіку, не виводяться прямо з методів інших рівнів, а лише можуть виступати їхнім проявом, виявленням. Тут діє загальний принцип ієрархії: найбільш загальний рівень – філософська методологія – складає передумову дії інших рівнів, втілюється в них як загальне в особливому та одиничному. Водночас стан цих нижчих рівнів обумовлює буттєвість вищого.

Тести до п. 1.2.1.

1.2.2. Загальна методологія

Загальна методологія як вищий рівень - це галузь самої філософії, це філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності. Природа пізнавального процесу та його результатів, організація когнітивних зусиль дослідників пояснюється тут у світлі найбільш загальних зв’язків і відносин, якими характеризуються всі галузі реального світу, увесь світ у його цілісності.

Категоріальний апарат цього рівня методології – гранично широкі поняття, такі категорії як: причина, наслідок, необхідність, випадковість, можливість, дійсність тощо. Самі ці категорії (як і зв’язки, що ними відбиваються) мають статус загальності, універсальності. Тому загальна методологія виражає передумови всього знання, вихідні начала будь-якої науки – підстави, що задовольняють найвищі вимоги, достовірні і не вимагають доказів у межах самої науки.

Загальна методологія – це спеціальна частина філософії, що виділилася у XX столітті, вона не входить до структури жодної науки. Два інші рівні методології входять у науку як її підструктури. Тут знаходить вираження про методи й інші засоби наукового пізнання, що розглядається вже нефілософськими засобами і складають методологічну самосвідомість науки. Однак, тут слід відзначити, що процеси повсякденного пізнання можуть бути описані вже понятійним апаратом.

1.2.3. Загальнонаукова методологія

Наступний рівень методології – це загальнонаукова методологія. Вона складається з таких прийомів, операцій, методів, які вже описані наукою і застосовуються до всіх галузей наук. більше того, вони обов’язково входять у кожну науку, і ми виявляємо ці розумові феномени у вигляді обов’язкових складових пізнавального процесу, звернених до будь-якої галузі реальності, результатів його знань.

У загальнонауковій методології розглядаються логічні прийоми загального характеру, закладені у фундамент людського мислення: аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, індукція і дедукція, пояснення і розуміння, опис і визначення тут наявні процедури, що складають пізнавальний процес емпіричного рівня, - спостереження з емпіричним описом, експеримент і пояснення, що його завершує, емпірична гіпотеза а також емпіричне узагальнення. Складні комплекси прийомів, включені в побудову теоретичного рівня знання і концептуального каркасу, також мають загальнонауковий характер. Такими є історичний і логічний методи, що вступають у силу при народженні теорії про невідтворені у своєму розвитку об’єкти. Такими ж є методи: системний, кібернетичний, сенергетичний, котрі само породжуються під час дослідження особливо складних об’єктів сучасної науки.

1.2.4. Окрема наукова методологія

У межах окремої наукової методології діють і одержують наукове пояснення власне методи конкретних наук (наприклад, метод спектрального аналізу, електронної мікроскопії, порівняльного аналізу в мовознавстві, описовий і генетичний методи в геології, методи географії, археології тощо.

Оскільки кожна наука відрізняється своїм об’єктом і предметною стороною його вивчення, то й методи конкретних наук, насамперед визначаються властивостями досліджуваних об’єктів і характером завдань їхнього дослідження. Сам комплекс теоретичних знань про об’єкт (чи відомостей про нього на до теоретичному рівні) трансформуються в опис прийомів пізнання цього об’єкта, тобто теорія немов би «перетворюється» на метод, і в структурі науки вибудовується два самостійні блоки знання з різними функціями.

На рівні окремої методології нерідко фігурує опис методики конкретної науки. На відміну від методу, методик має характер прямого звертання до предмета, опису безпосередніх операцій з ним, їхньої алгоритмізації (наприклад, методика лабораторної роботи, методика уроку). Водночас методика такого роду може супроводжуватися обґрунтуванням, отже розмежування, принаймні чіткого, тут не існує.

Окремі наукові методи можуть виступати сполучною ланкою в механізмі інтеграції і диференціації наук. вони можуть набувати застосування на нових, «нічийних» об’єктах, на об’єктах інших наук і при цьому утворювати на суміжних «прикордонних» зонах нові науки. Тут же разом з окремими науковими методами діє весь арсенал загальнонаукової методології, що функціонує у всіх пізнавальних актах, адаптований і модифікований відповідно до конкретних пізнавальних ситуацій.

Як наслідок самим перебігом розвитку науки складається загальне, єдине і цілісне поле науково-пізнавальної діяльності та її багаторівневого методологічного опису. Тут методологія кожної конкретної науки перебуває у взаємовпливі з усім цілим і з кожною його складовою зокрема.

1.2.5. Методологія педагогіки вищої школи у світлі сучасної парадигми науки

Методологія педагогіки вищої школи одержує постійний заряд від мінливого суспільства, усієї сфери духовного життя суспільства, нового стилю мислення, що вступає в дію, методологічної озброєності інших наук. Усі ці компоненти проходять через свідомість індивідів-творців – учених і величезної кількості практиків, зайнятих на повсякденному рівні реалізацією цих рефлексивних положень із приводу змін та добору їх для розвитку всієї освітньої системи людства і її підсистеми – вищої школи.

На характері нового мислення істотно відбилося виникнення особливої галузі науки – сенергетики, що займається вивченням складних систем, їхньої природи і розвитку. З її появою в усіх галузях наукового знання поширюються такі поняття як самоорганізація, нестійкість, хаос, не лінійність, складність та ін. Синергетика має міждисциплінарний характер, тому що вона не має власних об’єктів дослідження, а застосовує свої моделі, образні описи, поняття до об’єктів інших наук. Отже, об’єкти описуються ніби з різних сторін, у різних мовних системах. Це розширює інформацію про об’єкти, дозволяє глибше зрозуміти зв’язки, закономірності їхнього розвитку, дає нове їхнє бачення і новий погляд на довкілля.

Синергетика виступає як новий підхід до дослідження об’єктів, виконує роль парадигми сучасного знання Парадигмою прийнято називати певну систему знань, методологію чи теорію, до яких входять «визнанні всіма наукові досягнення, що протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень». Отже, парадигма в дії виступає як метод наукового пізнання.

Сьогодні синергетичний метод, синергетичний підхід мають загальнонауковий характер, оскільки в усіх складних системах, що розкриваються, виявляє себе властивість синергії. Це означає, що розвиток цих систем протікає як самоорганізація або структурна перебудова, удосконалення зв’язків і якісні зміни відбуваються за рахунок взаємодії між собою компонентів, підсистем, елементів і частин цілого. Ці зміни на різних рівнях (у параметрах систем) можуть бути виявлені, обміряні й осмислені як закономірності системних перетворень і загального емоційного процесу.

Синергетика породжена самою логікою розвитку науки, вона виражає інтегративний характер наукового знання, виявляє споріднення живої і неживої природи, соціальної сфери. Синегетика розкриває «людиномірність» усієї науки, служить мостом у синтезі, що намітився, гуманітарного природничонаукового знання, ще і ще раз підкреслює цілісність системи «природа - людина». Синергетика розкриває характерний для всього нового мислення холізм (ціле) чи холі стичний принцип сприйняття світу і кожного з його складових у їхній цілісності. Синергетика розкриває механізм утворення цілісності, її трансформації та розвитку через взаємовплив і єдність різноманітних складових елементів.

Які ж зміни в методології педагогіки вищої школи виявляються сьогодні у світлі синергетичної парадиги?

Холізм педагогічної думки, насамперед, і це треба підкреслити, звернений на саму систему освіти. система освіти в суспільстві виступає як єдине ціле з загальною соціально значущою метою, і вища школа постає як її сполучна ланка. Водночас, істотно змістилися акценти методологічного аналізу цієї системи. Сьогодні дослідників займає не стільки проблема стикування освітніх рівнів і організацій проміжних форм підготовки учнів для переходу з одного щабля на інший, скільки функціональна спрямованість дії всієї системи для виконання головних завдань – формування освіченої людини, підготовка її до повноцінної соціальної активності в усіх її проявах та забезпечення в такий спосіб трансляції культури в нове покоління, так само як і включення кожного індивіда в цю культуру. Важливо, що тут проглядаються не просто щаблі, а рівні цілої системи, і синергетичне бачення дозволяє розглядати вищу школу не просто як вищу сходинку, а як рівень, як керуючий параметр усієї системи. Це значно піднімає статус вищої освіти, з її головною соціальною функцією підготовки індивіда як професіонала вищої кваліфікації і як представника інтелектуальної еліти суспільства. Синергетичний принцип «кругової причинності» дозволяє при цьому чітко відстежувати керуючий вплив вищого рівня освіти на нижчі та залежність цього вищого, у свою чергу, від нижчих. Крім того, сенергетика дозволяє розглядати систему освіти як об’єкт, що проходить етап становлення і підводить педагогіку вищої школи до ідеї безперервної освіти, що робить актуальними завдання розвитку післявузівської освіти: по-перше, багатоваріантної вузівської моделі, і, по-друге, багатоетапності самого навчального процесу на рівні вищої школи (бакалавр-спеціаліст, магістр, аспірант і т.ін.).

Синергетичний підхід забезпечує можливість ліквідувати протистояння технічної, природничонаукової і гуманітарної освіти та фундаменталізацію змісту всього навчального процесу вищої школи через систему університетів. Цілісність поблем загальної освіти і вищої освіти особливо обумовлена загальною тенденцією інтернаціоналізації розвитку кожної країни і посилення між культурних зв’язків людства.

Навчальний елемент 1.3

Основи наукового педагогічного дослідження

1.3.1 Поняття педагогічного дослідження

1.3.2. Методологія педагогічного дослідження

1.3.3. Методи наукового педагогічного дослідження

1.3.4. Методологічні принципи педагогічного дослідження

1.3.5. Основні вимоги до проведення педагогічного дослідження

1.3.1. Поняття педагогічного дослідження

Під педагогічним дослідженням розуміють процес і результат наукової діяльності, спрямовані на одержання нових знань про закономірності процесу навчання і розвитку особистості, про структуру, теорію, методику і технологію організації навчально-виховного процесу, його зміст, принципи, організаційні методи і прийоми [??]. Педагогічні дослідження спрямовуються, передусім, на вивчення предметної діяльності особистості, яка розвивається, як головного джерела її соціального формування й виховання. Діяльність, про яку йде мова, повинна бути особисто орієнтованою, тобто мати своєю кінцевою метою розвиток особистості людини (дошкільника, школяра, студента), залученої до цієї діяльності.

Педагогічні дослідження пояснюють і передбачають факти і явища навчально-виховного процесу або окремих його сторін. Розкриття внутрішніх суперечностей педагогічних явищ, які вивчаються, дослідження шляхів чи засобів їх подолання – одне з головних завдань будь-якого педагогічного дослідження, тому що тільки таке вивчення створює умови для наукового управління складними процесами навчання, виховання й розвитку особистості. Досліднику необхідно завжди шукати причини змін, розвитку того чи іншого педагогічного явища чи процесу, а це можливе лише на шляху розкриття внутрішніх діалектичних суперечностей як рушійної сили цих змін.

Науково-педагогічне дослідження має ґрунтуватися на точно встановлених фактах, які допускають їхню емпіричну перевірку. Воно має спиратися на вже відомі філософські, світоглядні, психологічні чи педагогічні теорії, характеризуватися цілеспрямованістю, систематичністю, взамозв’язком усіх елементів, процедур і методів. Всяке педагогічне дослідження повинно відображати предмет дослідження в його власній внутрішній логіці. В протилежному випадку неможливе справді наукове пізнання педагогічних явищ, закономірностей їх розвитку і функціонування. Тому в кожному дослідженні обов’язковим є застосування такого методу чи такої системи методів дослідження, які б повністю відповідали внутрішній логіці явища чи процесу, що вивчається. Метод дослідження невіддільний від його змісту.

Дослідницька робота починається з вибору об’єктивної галузі дослідження, тобто тієї сфери педагогічної дійсності, в якій нагромадилися важливі проблеми, на розв’язання яких спрямована діяльність дослідника. Це може бути дошкільне виховання, навчальний процес у середній і вищій школі, громадянське і моральне виховання, гуманізація і інформатизація освіти, процес неперервної освіти, профільне навчання тощо. Вибір об’єктивної галузі визначається такими об’єктивними чинниками, як її значущість, наявність нерозв’язаних проблем, новизна і перспективність; і суб’єктивними чинниками: освітою, життєвим досвідом, нахилами, інтересами дослідника, його зв’язком з тим чи іншим напрямом практичної діяльності, науковим колективом, науковим керівником

Вибір об’єктивної галузі вимагає вивчення потреби в оновленні елементів освітньої системи, врахування реальних умов і можливостей. В умовах оновлення всієї освітньо-виховної системи актуальних сфер дослідження дуже багато. Це, передусім, визначання і перевірка нового змісту виховання, це опрацювання нових ефективних технологій і методик навчання і виховання, формування відносин, перехід до нових типів освітньо-виховних установ, перехід до більш ефективних технологій освіти тощо. Особливо гостро для педагогічної теорії і практики є нині проблема формування особистості студента.

Наукові дослідження в галузі педагогіки є специфічним видом пізнавальної діяльності, в ході якої за допомогою різноманітних методів виявляються нові, раніше невідомі сторони, відношення, грані предмету який вивчається. При цьому головним завданням є виявлення внутрішніх зв’язків і відношень, розкриття закономірностей і рушійних сил розвитку педагогічних процесів або явищ.

За своїм характером і змістом дослідження в галузі педагогіки поділяються на фундаментальні, прикладні і розробки.

Фундаментальні дослідження покликані розв’язувати завдання стратегічного характеру. Їхні основні характерні ознаки:

- теоретична актуальність, яка виражається у виявленні закономірностей, принципів або фактів, які мають принципово важливе значення;

- концептуальність;

- історизм;

- критичний аналіз науково неспроможних положень;

- використання методик, які адекватні природі об’єктів дійсності, що пізнаються;

- новизна і наукова достовірність одержаних результатів.

Але головним критерієм фундаментальності дослідження в галузі педагогіки вважається розв’язання перспективного завдання: підготувати розвиток педагогічної науки протягом найближчих 10-15 і більше років, а також зробити теоретичні висновки, які внесуть серйозні зміни в логіку розвитку самої педагогічної науки.

Основними ознаками прикладних досліджень є:

- наближеність їх до актуальних запитів практики;

- порівняна обмеженість вибірки дослідження;

- оперативність у проведенні і впровадженні результатів тощо.

Розв’язуючи оперативні завдання педагогіки прикладні дослідження спираються на дослідження фундаментальні, які озброюють їх загальною орієнтацією в часткових проблемах, теоретичними і логічними знаннями допомагають визначити найбільш раціональну методику дослідження. В свою чергу, прикладні дослідження дають цінний матеріал для фундаментальних досліджень.

До розробок в педагогіці відносяться як правило методичні рекомендації з тих чи інших питань навчання і виховання, інструкції, методичні засоби і посібники. Вони спираються на прикладні дослідження і передовий педагогічний досвід. Характерні особливості розробок: цільові спрямування, конкретність, визначеність і відносно невеликий обсяг. Так, рекомендації, детермінуючи діяльність педагогів і учнів, в той же час надають їм можливості для творчості.

Варто спеціально відмітити такий вид науково-педагогічного дослідження як вивчення, узагальнення і впровадження в практику передового досвіду навчання і виховання. Таке дослідження корисне на етапі емпіричного опису, якщо дослідник чітко розуміє, що це лише перший крок у вивченні проблеми (емпіричний опис).

Після завершення дослідження та апробації, його результати, а в певній мірі і хід дослідження, повинні бути оформленні у вигляді відповідної наукової праці (дисертації, монографії) або різних наукових чи методичних публікацій (методичні посібники, брошури, статті, наукові повідомлення, тези, реферати тощо).

Розглянемо особливості різних видів оформлення результатів дослідження.

Дисертація – наукова праця, підготовлена до привселюдного захисту в раді ВНЗ або науково-дослідної установи з метою одержання вченого ступення.

В Україні захищають дисертації на здобуття вченого ступення кандидата або доктора наук і магістерські роботи.

Магістерська дисертація (робота) – особливий різновид наукового дослідження: випускна кваліфікаційна робота, яка є самостійним науковим дослідженням, виконаним під керівництвом наукового керівника і належить до розгляду навчально-дослідних праць. В її основі моделювання вже відомих рішень. Науковий рівень магістерської дисертації має відповідати програмі навчання. Захист магістерської дисертації і складання випускних іспитів у ВНЗ, що мають державну акредитацію, відбувається публічно на засіданні Державної екзаменаційної комісії.

Кандидатська дисертація – це наукова кваліфікаційна робота, в якій міститься розв’язання завдання, котре має суттєве значення для відповідної галузі знань, або викладено обґрунтовані технічні, економічні чи технологічні напрацювання, які забезпечують розв’язання прикладних завдань. Кандидатська дисертація має бути самостійною дослідницькою роботою, яка містить теоретичне узагальнення й розв’язання значної наукової проблеми, значущий внесок у науку та практику. Кандидатська дисертація може бути подана до захисту у формі опублікованого високоякісного підручника, що є самостійною науковою або науково-методичною роботою здобувача. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук має містити нові наукові й практичні висновки й рекомендації, свідчити про здатність здобувача до самостійного наукового дослідження, глибокі теоретичні знання в галузі даної дисципліни й спеціальні знання з питань дослідження. Здобувач наукового ступеня кандидата педагогічних наук можуть бути особи з вищою професійною освітою.

Докторська дисертація є кваліфікаційною науковою працею на здобуття наукового ступеня доктора наук, де автор розробив теоретичне положення, сукупність яких можна кваліфікувати як нове значне досягнення в розвитку відповідного наукового напряму; розв’язав суттєву наукову проблему, котра має важливе соціально-культурне, народногосподарське або політичне значення; запропонував науково обґрунтовані, технологічні, економічні, технологічні рішення, впровадження яких сприяє прискоренню науково-технічного прогресу.

Докторська дисертація з педагогічних наук – самостійне експериментальне чи теоретичне дослідження значних і важливих питань теорії або історії педагогіки, методів навчання, з глибокими науковими узагальненнями й розв’язаннями конкретних педагогічних проблем. Здобувачами наукового ступеня доктора наук можуть бути особи, котрі мають учений ступінь кандидата наук. До захисту допускаються дисертації, опубліковані у вигляді монографії та ряду статей.

1.3.2. Методологія педагогічного дослідження

Шлях (способи) розв’язання основних завдань передбачає визначення автором власне методології і теоретичних засад дослідження, а також основних методів, які використані ним під час проведення дослідницької роботи і тієї бази. На основі якої визначені ті чи інші явища, перевірялися напрацювання, методики тощо.

Термін «методологія» означає вчення про науковий метод пізнання: сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що застосовуються в певній науці; галузь знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і перетворювальної діяльності. за суттю, це – базова основа пізнання і перетворення реальної дійсності. Визначаючи методологію, дослідник твердить, з яких саме позицій, підходів і принципів він досліджує проблему. Часто в наукових пошуках до методології відносять усі відомі підходи, які застосовуються в дослідницьких роботах

Теоретичні основи розкривають ті базові теоретичні положення, спираючись на які, дослідник розвиває теорію досліджуваної проблеми. Таких положень може бути кілька в залежності від того, який розділ наукової роботи і який блок досліджується. В кожному дослідженні теоретичні основи свої. Вони можуть співпадати з іншими працями, якщо предмет дослідження в якихось аспектах співпадає, або коли позиції автора в досліджуваному явищі або процесі спільні.

Що ж таке методологія науки? Поняття методології науки чи дослідження. Поняття методології науки чи дослідження складне і пов’язане в свідомості багатьох педагогів з чимось абстрактним, далеким від життя, яке зводиться до цитат з філософських текстів, ідеологічних і адміністративних документів, слабко пов’язаних з педагогікою взагалі і поточними потребами педагогічної теорії і практики зокрема. Насправді це не так.

Насамперед, методологію розуміють як загальну систему теоретичних знань, які виконують роль провідних принципів наукового пізнання, шляхів та засобів реалізації наукового дослідження. Особливість методологічних принципів полягає у визначенні вихідних наукових позицій, загальних для всіх галузей знання. Одночасно вони є теорією наукового пізнання у конкретній галузі науки, тому для визначення місця методології педагогічної науки в загальній системі методологічного знання важливо врахувати, що розрізняють кілька рівнів методології.

Зміст першого з цих рівнів – філософські знання. Вони охоплюють філософські основи дослідження, його світоглядну функцію, загальнонаукові положення.. Другий рівень – загальнонаукова методологія (системний підхід, синергетичний підхід, діяльнісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, характеристика різних типів наукових досліджень, їхні етапи й елементи: гіпотеза, об’єкт і предмет дослідження, мета, завдання тощо). Третій рівень - конкретно-наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження і процедур, які зустрічаються в тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні, наприклад в педагогіці.

Методологія спеціальної науки охоплює в себе не лише питання попередніх рівнів, наприклад, системний чи діяльнісний підхід або їх моделювання в педагогіці, але й проблеми, специфічні для наукового пізнання в даній галузі. Наприклад, для методології педагогіки це проблема співвідношення педагогіки і психології, показники науковості тієї чи іншої праці в галузі педагогіки тощо. Деякі науковці виділяють також четвертий рівень, який утворюється методикою і технікою дослідження.

Методологія науки дає характеристику компонентів наукового дослідження – його об’єкта, предмету аналізу, завдання (або проблеми) дослідження, сукупності дослідницьких засобів, необхідних для розв’язання задачі заданого типу, а також формує уявлення про послідовність руху дослідника в процесірозв’язання задачі. Найбільш важливими завданнями методології науки є:

1) виявлення об’єкта і предмета дослідження;

2) постановка наукового завдання або проблеми (саме тут найчастіше допускаються методологічні помилки, які призводять, наприклад, до висунення псевдо проблем, що істотно затрудняє одержання результату);

3) побудова (шляхом поєднання відомих елементів науково-методичного апарату) методу (або теорії) розв’язання даного наукового завдання (проблеми) і оцінка його застосовності;

4) аналіз обґрунтованості і оцінка достовірності одержаних результатів;

5) оцінка значущості опрацьованих методичних рекомендацій.

Методологія вивчає теоретичні питання наукового пізнання, закономірності дослідження як творчого процесу за допомогою аналізу наукової діяльності науковців, застосованих методів і засобів, їх порівняння і систематизації.

Методологія педагогіки включає в себе систему знань (і способи їх одержання) про засади і структуру педагогічної теорії, підходи до досліджуваних процесів і явищ, а також метод формування навичок і розвиток особистісних якостей. На сучасному етапі розвитку педагогіки розв’язуються не окремі актуальні методологічні питання, а створена цілісна методологія як специфічна система знань. Це призвело до підвищення ефективності педагогічної теорії і наукових досліджень.

1.3.3. Методологічні принципи педагогічного дослідження

Які ж основні методологічні принципи педагогічного дослідження?

Дата добавления: 2014-11-29