Методи та засоби здійснення державної влади

Співдружність Домініка

Співдружність (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). – це об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути най різноманітні – економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

Політичний (державний) режим

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави.

Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими.

	МЕТОДИ
ДЕМОКРАТИЧНИЙ	АНТИДЕМОКРАТИЧНИЙ
ЗАСОБИ	Дозвіл	Примус
Свобода слова, плюралізм	Обмеження прав і свобод
Обмеження силових методів впливу	Потужний поліцейський апарат
Багатопартійність	Однопартійність
Свобода вибору	Диктат ідеї чи партії
Лібералізм в економіці	Централізована чи командно-адміністративна система економіки

Демократичний, авторитарний, тоталітарний, військово-диктаторський, фашистський, расистський режими, їх головні ознаки

Демокра́тія (з грец. демос+кратія=народ+влада=влада народу) - народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.

Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.

Інше визначення демократії (А.Пшеворський): «Демократія є визначеністю процедур за невизначеності результату».

Слово «демократія» вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія).

В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її - формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія - це обов'язково: виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.

Представницька (репрезентативна) демократія – демократія в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих хто їх обрав. Представницька демократія стає абсолютно необхідною для великих громад, оскільки починаючи з певного розміру просто неможливо забезпечити регулярне зібрання усіх громадян, що є обов'язковим елементом прямої демократії. Як опосередкована, представницька демократія є власне менш демократичною ніж пряма.

Пряма́ демокра́тія — безпосереднє народовладдя громади. Реалізується, коли усі члени громади беруть участь у прийнятті певного рішення. В наш час проявами прямої демократії є референдуми.

Християнсько-демократичні партії та рухи (профспілки, організації підприємців, молодіжні організації тощо) ведуть своє ідеологічне походження від реакції католиків Італії, Німеччини і Франції на лібералізм, націоналізм і соціалізм дев’ятнадцятого сторіччя. Вважається, що саме дискусії дев’ятнадцятого століття між клерикальними та світськими партіями започаткували бурхливий розвиток християнсько-демократичної думки.

Автократія (грец. αυτός - сам і κράτος - влада) форма політичного режиму держави, де вища державна влада належить одному суб'єкту. Даний суб'єкт - глава держави - є джерелом і носієм суверенітету державної влади. Суверенний суб'єкт має вищу законодавчу, виконавчу і судову владу. Населення, у тому числі економічно панівний соціальний клас, прямої правової участі в утворенні державних органів не бере, або ця участь носить формальний характер й істотно не впливає на функціонування державних інститутів. Автократичні форми держави характеризуються також міцною централізованою владою, при яких місцеві органи є лише виконавцями волі вищих органів.

Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено.

Авторитарні режими можуть бути класифіковані як:

Ø абсолютистські монархії, в яких верховна, виконавча, законодавча та судова влада повністю належить одній особі (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати тощо);

Ø військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів (в різні часи: Аргентина, Бразилія, Греція, Чилі тощо);

Ø вождистські - спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (Німеччина часів Гітлера, СРСР часів Сталіна);

Ø неототалітарні режими - владу контролює одна партія, інших партій або не існує, або вони мають декоративний характер (Корейська Народна Демократична Республіка).

Ø олігархічні - влада належить певним корпоративним кланам (в т.ч. так звані «бананові республіки»);

Ø персональні тиранії - влада належить диктаторові та спирається на підтримку поліцейського апарату (в різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі, Уганда);

В умовах авторитарних режимів можуть існувати профспілки і політичні партії, але під жорстким контролем правлячої особи або правлячого угрупування.

Крайня форма авторитаризму – тоталітаризм.

Тоталітари́зм (лат. totalitos — цілісний від іт. totalità і прикм. іт. totalitario — той, що охоплює усе в цілому).

· Форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо.

Дата добавления: 2014-11-29