При інформаційній функції

При поновлюючій функції

Поновлююча функція займає особливе місце у механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів поновлюють порушений громадський порядок; дуже часто понов­люється і попереднє правове становище суб'єктів права (гро­мадянин, наприклад, знову одержує ті права, яких був по­збавлений, йому повертають майно, поновлюють на роботі, реабілітують його ім»я тощо).

Часто поновлююча функція реалізується внаслідок того, що відміняється прийнятий правовий акт чи юридично зна­чуща дія (наприклад, наказ про звільнення).

Норми, спрямовані на поновлення порушених прав і свобод особи, містяться як у міжнародно-правових актах, так і у ба­гатьох внутрішньодержавних документах. Наприклад, ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює: «Кожна люди­на має право на ефективне поновлення прав». Норми трудово­го права — важлива гарантія поновлення громадянина на по­передньому місці роботи тощо. Слід погодитися з визначен­ням поновлюючої функції як відносно особливого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, на поновлення попереднього правового становища суб'єктів. Це може знаходити свій прояв у відміні незаконних рішень, у поновленні порушеного громадського порядку тощо.

Оточуючий нас світ пізнає не тільки вчений, а й пись­менник, скульптор, законодавець. Останній відображає ре­зультати свого пізнання у правових нормах, у яких закла­дена певна інформація про життя. Певні законодавчі доку­менти можуть надавати відомості про державу не менші, ніж окремі наукові трактати. Наприклад, у Конституції України йдеться про те, що Україна є суверенною і неза­лежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133) тощо. Таку інформацію може надати тільки Конституція.

Дійсно, право вбирає у себе, а потім видає величезну інфор­мацію про різнобічні явища суспільного життя, оскільки у ньому міститься величезна кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних та життєвих відмінностей, політичних і правових оцінок, юридичних рекомендацій, заборон, дозволів тощо.

Завдяки правовим актам люди знайомляться зі структу­рою органів влади і управління; з тим, що є правомірним, що заборонено тощо.

Отже, право — це (крім усього) також один з найважливіших засобів соціальної інформації, який використовує держава. Причому ця інформація розрахова­на не тільки на пасивну поведінку суб'єктів права, вона пе­редбачає також активну поведінку, призводить до досягнен­ня позитивного результату, задоволення інтересів учасників правовідносин (громадян, посадових осіб, організацій).

Крім того, правова інформація — це владна інформація, за її допомогою виражається (і, відповідно, формується) пев­ний світогляд. Інформаційна здатність права — це один із суттєвих факторів, що дозволяє віднести його до елементів духовної культури суспільства[55]. Не викликає сумніву, що право насамперед виникає не як інформатор, а як регулятор суспільних відносин. У держави і суспільства досить каналів, засобами яких здійснюється інформування суб'єктів права. Проте право як регулятор суспільних відносин одночасно виконує роль інформатора їх суб'єктів. Таким чином, право виконує інформаційну функцію поряд зі своїми суто юри­дичними завданнями, набуваючи також інформаційної якос­ті. У цьому знаходить прояв його соціальна природа, здат­ність впливати на волю, свідомість і психіку людини, реа­лізуватися через сприйняття людьми.

Дата добавления: 2014-11-29