Юридичні фікції

На відміну від презумпцій тут немає особливих протиріч, і вивести визначення не складе особливої праці. Найчастіше під фікцією в праві розуміють такий прийом мислення, що допускає або пропонується прямо правовою нормою й відомим неіснуючим фактом, що складається у визнанні, що існує або, навпаки, що існує обставини неіснуючим (так визначив fictio juris, тобто правові фікції, ще Мейер, так визначають її й сучасні юристи).

Фікції як юридико-технічний прийом має багатовікову традицію. Даний метод був відомий ще давньоримським юристам, які, властиво, його й виробили.

Викликано ж це було перш всього тим, що римському праву був властивий відомий формалізм і консерватизм. У чинність цього воно дуже неохоче реагувало на зміни в суспільних потребах.

Але діяльність римських правозастосувачів – преторів, які в обхід тій або іншій нормі цивільного права фактично створювали своє власне правило, що відповідало б запитам суспільства.

Для цього вони й стали прибігати до вимислів. Наприклад, щоб стягнути з іноземця борг на користь римського громадянина, необхідно було формально визнати його громадянином Рима, звідки й виникла відповідна преторська фікція.

Значення фікцій у правозастосуванні й законотворчості

Юридична фікція із часів римського права міцно ввійшла в правову традицію як юридико-технічний прийом. Широко використається вона й у російському праві.

І отут ніяк не можна погодитися з деякими дослідниками, що затверджують, що фікції вичерпали себе тим, що дозволили римському праву перебороти свій консерватизм.

Якщо ми відмовимося від фікцій, то прийде назавжди забути про такі правові категорії, як юридична особа, представництво, зняття судимості, без документарні цінні папери й т.д. Фікції використаються в усіх без винятку галузях права. Досить сказати, що більше половини норм цивільного процесу побудовано на фікціях.

У чому ж причина такого повсюдного поширення фікцій у праві? Це легко пояснюється тим, що будь-яке законодавство (а особливо в романо-германской правовій системі), будучи консервативною системою взаємозалежних понять і категорій, не завжди встигає за потребами життя, за знову виникаючими явищами.

Інша причина - проходження принципу економічності в законотворчій діяльності. Набагато простіше додати умовний правовий режим об'єкту, для якого це не властиво, чим створювати ускладнені правові конструкції, за допомогою яких регулювання буде мати громіздкий характер.

Тобто, фікції викликані у світло необхідністю задовольняти нові потреби наявними правовими засобами. І відмовитися від них, не давши нічого замість, значить увергнути весь налагоджений механізм правового регулювання в хаос.

Система фікцій

Система фікцій багато в чому повторює систему презумпцій. Єдине, на що варто звернути увагу так цей розподіл фікцій залежно від способу їхнього вираження. На цій підставі виділяють фікції, виражені у вигляді простих суджень і у вигляді припущень. Яскравим прикладом останніх є презумпція знання закону.

Якщо проаналізувати дане припущення (про знання закону всіма громадянами), то натрапляєш на дуже цікавий висновок – презумпція знання закону зовсім ніяка не презумпція, а сама дійсна фікція.

Дійсно, складно уявити собі не те, щоб простої людини, але навіть юриста, що з гордістю міг би заявити, що знає все без винятку закони своєї держави. Але цього й не потрібно. Досить, що кожному надається можливість ознайомиться з нормативно-правовими актами.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття категорії «функція»?

2. Назвати основні функції права в сучасному демократич­ному суспільстві?

3. Значення регулятивної функції права?

4. Особливості охоронної функції права?

5. Вияв соціальної сутності права в його основних функціях?

6. Сутність принципів права?

7. Яка роль правових презумпцій та аксіом в процесі використання права?

8. Що таке юридична фікція?

9. Яке значення фікції в практичні діяльності?

Дата добавления: 2014-11-29